З публічними виступами теперішнього Папи Римського інколи треба братися за голову і кілька разів прислуховуватися або ж дочитувати, чи він таке сказав. Ось що він сказав, здається (здається, бо не хочеться вірити), за офіційним поданням пресового бюро Ватикану представникам Московського Патріархату на аудієнції у Ватикані 30 травня ц. р.:

«Дякуємо дуже за ваш візит, а також за цю зустріч, яка допомагає нам жити нашою вірою в єднанні та у надії, що будемо ходити спільно. Я радий прийняти дорогу єдності з вами: єдину дорогу, яка обіцяє щось певне. Бо шлях поділу веде у війну та знищення. І перед вами я хотів би повторити в особливий спосіб, мій шановний брате, і перед всіма вами, що Католицька церква не дасть добро на становище розділення своїх вірних. Ми ніколи не дозволимо цього, я цього не хочу. У Москві, у Росії, є лише один Патріархат: ваш. Ми не будемо мати іншого. А коли деякі католики вірні, чи миряни, чи священики, чи єпископи підносять прапор Уніатства, що не спрацьовує більше, він скінчився, тоді це мене болить. Церкви, котрі є з'єднані з Римом, повинні бути шановані, але Уніатство як шлях єднання не дійсний сьогодні. Радше, мені спокій приносить, коли я бачу простягнуту руку, братські обійми, спільне думання і спільне подорожування. Екуменізм досягається подорожуванням».

Після такого, мабуть, емоції перемагають над розумовим аналізом, але потрібно спокійно зробити аналіз. На жаль, навіть поміркований аналіз, здається, покаже, що цей Папа сьогодні не здатний представляти не тільки українців-католиків, але, взагалі, католицький світ, і подібно до свого попередника повинен піти добровільно у відставку як просто людина, котра не спроможна більше виконувати свою місію. Одначе, особливо щодо Української Католицької церкви, цей Папа діє прямо проти українців, починаючи від його ініціативи та зустрічі з московським Кирилом два роки тому, прямого ігнорування Патріарха Святослава при призначенні багатьох нових кардиналів, ну і це найновіше ганебне привітання фактично речників Кремля з образливими висловами у бік нашої Церкви. Про справу визнання Патріархату нашої Церкви взагалі не йдеться.

Про єдність, зазначену у привітанні, важко навіть починати говорити, бо засадничо це демагогічна говірка, яка не опирається на будь-які факти. Порахуйте католицькі храми у Московщині, а тим більше, українські католицькі. Не треба довго рахувати. До речі, Папа про це сам сказав: «У Москві, в Росії, є лише один Патріархат: ваш. Ми не будемо мати іншого». Проблема, що Папа з цим погодився і навіть поблагословив. Одначе, це благословення віддзеркалює думку Папи, але не як зверхника Католицької Церкви, а просто як людини і ще, до того ж, політично не сформованої людини. Така концепція суперечить загальноприйнятим світовим товариством концепціям свободи совісті та віросповідання.

	Фото з сайту https://commons.wikimedia.org

Одначе, напрочуд добровільне і невимушене звинувачення чи окреслення Уніатства анахронізмом - це щось більш серйозне і болюче. Як зверхник Української Католицької Церкви Папа припустився не так великої помилки, бо люди є людьми, і помилятися їм властиво.

Одначе, що значно гірше, він скривдив мільйони своїх вірних т. зв. Уніатської церкви. Іронія долі є, що ці уніати чотири рази у своїх молитвах під час Святої Літургії згадують Папу Римського поіменно. Римо-католики, і то не усі, далеко менш шанобливі і лише раз це роблять. Мабуть, доведеться ще п'ятий раз молитися за повернення Папі сумління.

Я не маю наміру закликати нашого Патріарха Святослава чи Синод наших єпископів розірвати зв'язки з Ватиканом чи навіть засудити цей виступ. Не тому, що я не маю надії на принциповість наших церковних зверхників. Вони, здається, зобов'язані до надмірної покори і послуху. На мою думку, злука з Римом є важливою, але й однією з головних причин, чому нашу церкву переслідували сторіччями. Ми, українці, католики, підтверджуємо, що ми у злуці з Римом на кожному кроці, навіть коли загрожує небезпека і жодна людина не може це зірвати, так, як не могли це зробити ворожі режими. Радіємо і цінимо цю злуку, але не можемо вважати Кардинала Бергогліо (правдиве ім'я Папи Франциска) головою нашої церкви чи зверхником нашим духовним. Правда. Це, мабуть, справа почуття кожної індивідуальної особи, але навіть найбільш смирні українці католики мусять визнати, що подяка за наші поневіряння просто приголомшуюча.

Мої особисті почування такі, що я сьогодні, тим більше, уніат католик у злуці з Апостольським Престолом, ким був навіть учора, і турбуюся як своєю Церквою, так само й Апостольською Церквою, бо я бачу кризу в Апостольській столиці. Виступи Кардинала Бергогліо посягають на єдність у самій Апостольській Церкві. Наша Українська Католицька Церква значно сильніша, ніж одна невідповідна особа, котра помилково опинилась на чолі Апостольської Церкви. Наша Церква - це Церква мучеників, це Церква, яку Москва намагалася знищити як частину геноциду українського народу. Це - Церква, яка проіснувала у підпіллі і своєю мученицькою кров'ю відродила нові покоління вірних і на жертвах і крові стала сильнішою. Її поборювали і далі поборюють різні вороги включно з польськими католиками і цим Папою.

Сьогодні у наших українських уніатських церквах на Рідних Землях моляться і причащаються більше вірних Хрестові, ніж у церквах інших народів, як я спостерігаю. Ми вийшли з безбожниць того режиму сильнішими, ніж інші нації. Сьогодні, до речі, і наші церкви у діаспорі переповнені вірними, здебільшого, тими, котрі приїхали з Рідних Земель. Тобто, наша уніатська церква у злуці з Господом Богом, як приказав Христос, і це єдине суттєве. Дійсно, нас не повинен тривожити Кардинал Бергогліо, котрий лише тимчасово очолює Апостольську Церкву. Це просто ще одне випробування. Воно мине!