16 травня 2018 року на присілку Стирі, в селі Середній Березів, відбулось освячення й урочисте відкриття криївки-музею, де в часи визвольних змагань була криївка-штаб сотенного ОУН УПА Мирослава Симчича-Кривоноса.

Цю подію учасники урочистості назвали історичною, оскільки на ній був присутній 95-річний легендарний сотенний ОУН УПА Мирослав Симчич-Кривоніс. Але про все по-порядку...

Влітку минулого року за ініціативою голови Середньоберезівського осередку Братства ОУН УПА Івана Клим'юка мені було доручено привезти Кривоноса і його дружину Раїсу на присілок Стирі для уточнення місця розташування криївки-штабу Березівської сотні УПА, яка під орудою Кривоноса здобула славну перемогу в Рушірському бою над переважаючими силами резервного батальйону депортаційної дивізії генерала Дергачова, яку впродовж трьох днів добивали в Космачі три курені УПА. Тобто, знищення цієї каральної дивізії енкаведистів у Космачі і присілку Рушір врятувало українців, принаймні, Західної України, від тотальної депортації. За цей подвиг і не тільки, бо Кривоніс майже шість років воював у лавах УПА з німецькими, румунськими і москало-большевицькими окупантами, 32 з половиною року відбухав у совітських ГУЛАГах, керманичі незалежної України мали б нагородити Кривоноса зіркою Героя України, але нагородили орденом Свободи.

І за це дякую, бо, як повідомив у своєму виступі на урочистості в Стирях голова Всеукраїнського Братства вояків ОУН УПА Богдан Борович, Кривоносові президент України Петро Порошенко вручив орден Свободи за номером три. Звісно, це почесна нагорода, але якщо взяти до уваги, що в 2015 році 234 депутати Верховної Ради України проголосували за надання Симчичеві-Кривоносу звання Героя України, і з аналогічним рішенням-клопотанням у травні 2016 року до президента України звернулись одностайно делегати ХХІ Великого Збору Українських Націоналістів на чолі з Богданом Черваком, то цілком логічно, що Народний Герой України, як його величають в народі, давно мав би отримати зірку Героя України.

 

«Домівкою спасіння» і «символом боротьби за Українську державу» назвав криївку в своєму виступі після освячення споруди священик Роман Шкабрій.

«Ми будували криївку, співаючи, - наголосив І. Клим'юк, - а соратники Кривоноса копали ночами і відносили глину міхами за кілька кілометрів, щоб не залишилось слідів. Навіть взимку до криївки не було слідів, бо добирались повстанці до свого штабу по дерев'яних латах огорожі».

Лив дощ, але коли виглядало сонце, ми милувались краєвидами Березова, що відкривались з кичери в Стирях. Ми розуміли, що повстанцям було важче, тому сприймали дощ як випробування. А в самій криївці було затишно і тепло. На стіні з дерев'яних брусів прикріпили під вишиваним рушником дві ікони: Ісуса Христа і Пречистої Богоматері; поряд - фотографії Кривоноса і його побратима Чернеця (Томича) часів визвольної боротьби. Встановили дві широкі лавиці-лежанки, столик, тумбочку, дерев'яні стільці, алюмінієву тарілку, дерев'яні ложки, гасову лампу зі скляним циліндром. У повстанців були бочівки зі салом і бринзою, але ці продукти тепер слугують для багатьох українців як музейні експонати в магазинах...

Маємо в Середньому Березові пам'ятник Степанові Бандері, музей УПА, тепер ще й криївку. Якби ще прокласти, або хоч відремонтувати дорогу, то село було б, як писанка.

Змістовно виступили і вручили подячні грамоти місцевим братчикам голова Косівської районної держадміністрації Віталій Кічеряк і голова Косівської районної ради Павло Ванджурак, якому висловила вдячність за часті візити до нашого села і допомогу у вирішенні багатьох питань громади ведуча урочистості Марія Симчич-Бодруг. Голова Середньоберезівської сільської ради Микола Ігнатюк висловив переконання в тому, що збудована нами криївка стане вагомим виховним засобом у серцях і умах молоді, в укріпленні незламності духу і віри в перемогу справжніх борців за волю України, а Василь Малкович і вчитель військової підготовки місцевої школи Юрій Симчич підтвердили ці слова гучними салютами з вогнепальної зброї.

 

Богдан Борович акцентував у своєму виступі на необхідності спорудження в Києві Пантеону Слави, подібного до тих, які є в більшості розвинутих країн світу, бо окупанти робили все, щоб ми не знали національних героїв, адже й досі не знаємо, де останки Хмельницького, Шухевича і багатьох інших. Косівський, Коломийський та Івано-Франківський райони, на думку Б. Боровича, мають стати лідерами руху за відновлення історичної пам'яті про боротьбу упівців і національно-визвольні змагання.

Своїми споминами про боротьбу в лавах УПА і про концтабірну совітську каторгу, зокрема, про участь у Кінгірському повстанні, поділився соратник Кривоноса голова Косівської станиці Братства ОУН УПА Петро Підлетейчук, а голова Коломийської організації політв'язнів та репресованих Тарас Лехневич висловився лаконічно про теперішню російсько-українську війну: «Ми їх не кликали, то ж звідки прийшли і з чим прийшли - з тим і підуть назад».

«Другим фронтом» назвав у своєму виступі радник голови Коломийської районної ради Ярослав Сорич ту подвижницьку працю, яку проводять у містах і селах України українські патріоти, волонтери, будівничі і відновлювачі історичної пам'яті про борців за волю України. Я. Сорич вручив Кривоносові подарунок від голови Коломийської райради.

До сліз зворушливо виступив Любомир Грабець, син славетного «полковника Батька», командира великого структурного підрозділу УПА Омеляна Грабця і його дружини Галини, котра вчителювала в Середньому Березові, організувала чудовий хор і в такий спосіб переховувалась із двома маленькими синочками від гестапівських переслідувань.

Л. Грабець подякував березунам за порятунок і незабутні дитячі роки на лоні чудової березівської природи і закликав усіх українців, насамперед, націоналістичні організації до єдності. «Леліймо нашу молодь, щоб таким Симчичам, яких тут маємо, була гідна зміна», - завершив свій виступ Л. Грабець.

Мирослав Симчич-Кривоніс виголосив свою промову напрочуд виразно і голосно: «Ми тут зібрались нечисленною громадою, але тих, хто боровся за Українську державу, ніколи багато не було. Дякувати Богу, наша земля зберегла святу пам'ять про борців за волю України, і ми дочекались, що маємо вільну державу, хоча поки що не таку, про яку мріяли і за яку боролись. Але все залежить від нас: які будемо ми, такою буде й наша держава. Вірю, що молоде покоління українців зробить нашу Україну такою, за яку українці борються віками - вільною, європейською, заможною.

Щиро дякую тим, хто доклав багато праці і коштів до відбудови нашої криївки. Хай вам Господь посилає те, про що просить у Бога кожен з вас. Вірю, що українська громада, підростаюче покоління доведуть нашу боротьбу до повної перемоги, і наша Українська держава гідно стане до лав європейських, розвинутих країн світу, між вільними народами - вільною державою. І хай Господь Бог допоможе нам у цьому. Слава Україні! Героям Слава!»

«Берегинею Кривоноса», його вірною дружиною й Ангелом-охоронцем назвала дружину Кривоноса Раїсу керівник хору Коломийської станиці Братства ОУН УПА Марія Маївська, а ведуча дійства Марія Симчич-Бодруг подібні епітети висловила на адресу Ярослави Клим'юк, дружини Івана Клим'юка. Анна Малкович розповіла про родинні зв'язки Кривоноса в селі Верхньому Березові, а коломиянка Олеся Мартинюк прочитала свій вірш, присвячений Кривоносу.

Окрасою і змістовним доповненням урочистості стали повстанські і народні пісні у виконанні зведеного хору Коломийського і Березівського Братств ОУН УПА, художні керівники, відповідно, Марія Маївська та Оксана Сулятицька.

Коли нарешті було надано слово і мені (М. З. С.) - довелось нагадати присутнім, що слово письменника і журналіста в час війни має стати зброєю проти московських чи будь-яких інших окупантів, бо ворожа пропаганда намагається розкласти Україну зсередини. Але слова правди і християнської істини - непоборні. Хоч які б «перемоги», навіть у світових вимірах, здобували сатанинські сили зла через підкупи і тотальну брехню, хоч до яких хитрощів і підступів не вдавались би наші недруги, навіть зі середовища «друзів», все одно правда переможе, бо правда - в основі життя і Всесвіту. Подякувавши найближчим друзям, з якими довелось копати криївку Кривоноса, я прочитав власний вірш «Криївка», текст якого після мого виступу попросила пані Раїса, а коли я вручив їй листок з віршем, - дружина Кривоноса поцілувала його. Це була найбільша нагорода за всю мою літературну і журналістську працю.

На завершення свята всі учасники виконали державний славень України.

Фото Бліц-інфо