rss
09/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#337

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ Бідонні раритети УПА

Упродовж останніх чотирьох-п'яти років дедалі частіше доходить до нас інформація про віднайдення на теренах західної України закопаних у землі архівів УПА у бідонах. Знайдені документи є неоціненним скарбом для історії України цього періоду.

Плідними були 2015-16 роки. За цей час найбільше архівів знайшли на Тернопільщині, зокрема, у Бережанському районі. Звісно, що знаходили архіви і раніше, але не в такій кількості і без особливого розголосу. Складається враження, що настав період, коли земля сама виштовхує на поверхню ці бідони. Природа відчуває, що настав час донести їхнє минуле до нащадків і розповісти всю правду про цю сторінку історії. Та чи насправді так є?

Title Title 
 Фрагменти знайдених архівів у Бережанському районі

 

Існує кілька шляхів віднайдення закопаних архівів. Насамперед, пошукова робота істориків, дослідників і краєзнавців. Завдяки їм архіви потрапляють на реставрацію до професіоналів, котрі повертають їх з «того світу», вдихають у них нове життя і роблять усе можливе, щоб ними могли користуватися всі бажаючі з науковою чи іншою метою. Болючим є спосіб наживи на архівах. Такі документи часто фігурують на чорному ринку, вони продаються і купуються. Тим більше, коли продається по кілька аркушів, то розпорошується цілісний комплекс документації. Це - велика втрата з точки зору наукових досліджень.

Буває, коли знаходять архіви випадково. Ці люди, здебільшого, адекватні, до них легше достукатися і врятувати архів у повному обсязі або з мінімальною втратою. Гірше, коли люди з цікавості недбало витягують згортки документів з бідона і намагаються самостійно їх сушити.

Title  
 Директор ЦДВР Руслан Забілий (зліва)
та краєзнавець Михайло Білик (справа) оглядають
документи архіву
 

Всі знайдені архіви є великою історичною цінністю. Вони дають можливість детально розкрити особливості боротьби українського визвольного руху як у загальному на території конкретно взятої області західної України, так і на території окремо взятого населеного пункту. Чим більше знаходимо першоджерел, тим більше маємо шансів якомога об'єктивніше вивчити, дослідити і відтворити історичні події.

Нещодавно краєзнавці села Жуків, Бережанського району, Тернопільської області, Михайло Білик і Тарас Козак передали Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР), що діє при Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», ще один архів з документами. Архів був знайдений мешканцем села Поручин цього ж району - двадцятирічним Володимиром Чуликом. Хлопець знайшов архів 27 лютого під коренем старого пня, у лісі, між селами Краснопуща і Поручин. Побоюючись, що архівом можуть зацікавитися правоохоронні органи, хлопець тримав це в таємниці. Однак, про знайдений архів поширилися чутки по околиці, і краєзнавці одразу подалися на пошуки.

«Перед ними стояло питання оперативно спрацювати, щоб врятувати документи, - каже Михайло Білик. - Виїхавши на місце й оглянувши документи, після тривалих умовлянь ми переконали автора знахідки передати ці документи на реставрацію в Центр дослідження визвольного руху у Львові. Спочатку хлопець не хотів зізнаватися, але ми його заспокоїли, що тут нема нічого кримінального, і він таки зізнався. Другого березня ми привезли архів до Львова. За досить короткий час Володимир встиг висушити 25% документів. До того ж, його читали п'ятеро людей. Вони розуміли цінність документів».

«Раніше я не мав справи з архівами, але знав, що він колись потрапить до моїх рук. Я довго на це чекав», - зізнався Михайло Білик.

Знайдений архів був сформований Службою безпеки ОУН наприкінці 1949 року. Більшість документів походять з 1948-49 рр., частково - з 1941 р. Територіально документація охоплює окремі райони Тернопільської (Збараж, В. Бірки, Заложці, Скалат, Буданів), Львівської (Яворів, Дрогобич, Янів, м. Львів) та Івано-Франківської (Надвірна, Делятин, Яремче, Коломия) областей.

Серед документів:

- протоколи допитів, повідомлення про загибель повстанців, повідомлення про ліквідацію, протоколи внутрішніх розслідувань (особливо цінні і рідкісні), розвідувальні матеріали, внутрішні інструкції, картотека на працівників держустанов;

- фрагментарно зібрана оперативна картотека Служби безпеки;

  Title
  Під час передання архіву до ЦДВР

- трофейні матеріали: комсомольські, партійні та інші квитки і посвідчення, інструктажі та внутрішня документація радянських силових органів;

- агітаційні матеріали ОУН-УПА (листівки), інформаційні бюлетені та повідомлення (суспільно-політичний огляд, вістки з терену, списки полеглих, опис боїв, твори Полтави, Горнового та ін.);

- радянська періодика (газети);

- фотографії (невідомо чи вдасться врятувати), особисті речі, печатка.

Найбільше привернули увагу агентурні справи. Ці документи були засекречені в системі МДБ та НКВД. Оперативник не мав права виносити їх за межі кабінету. Однак, ці справи потрапляли разом з оперативниками в руки підпілля, і вони бачили, як працювала агентурна мережа. Це вважалося грубим порушенням, за що оперативних працівників суворо карали.

Title  
 Реставратор ЦДВР Ірина Дуткевич та Руслан
Забілий ознайомлюються зі станом
збереження архіву
 

Є припущення, що всі матеріали, які були заховані в бідоні, спеціально були передані сюди для архівування. У цих документах збережена цінна інформація про кілька тисяч людей. Надзвичайно цінні документи-повідомлення про загибель повстанців: роки, біографічні дані, обставини, за яких потрапив у підпілля, чим займався і як загинув. Історії значної кількості загиблих людей досі залишалися невідомими, тому знайдені документи допоможуть дізнатися про долю значного відсотка цих людей. Деякі документи в архіві були перев'язані жіночими волосками.

Акт передання архіву відбувся 6 березня 2017 року в присутності Михайла Білика, Тараса Козака, Руслана Забілого, кореспондента газети «Час і Події» Юрія Атаманюка та співробітників ЦДВР. Усі матеріали архіву реставрують, оцифровують, складають внутрішній опис і виставляють на сайт. Директор ЦДВР Руслан Забілий пообіцяв віддати, після опрацювання архіву, всі продубльовані матеріали для подальшого їх експонування в музеях Бережан та Жукова.

За словами директора ЦДВР Руслана Забілого стан збереження документів задовільний, добрий, подекуди навіть відмінний. Знайдений бідон з документами окислився, був пошкоджений часом, і тому всі документи були мокрі, але це не завадило їх якісному збереженню. Документи, які лежали скраю, були трохи протерті.

З історії УПА довідуємось, що на території лісового масиву, де був знайдений цей архів, діяла референтура УПА під керівництвом Миколи Арсенича-Березовського (псевдо: «Арсен», «Березовський», «Григір», «Дем'ян», «Максим», «Микола», «Михайло») (27 вересня 1910, с. Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської обл. - 23 січня1947, с. Жуків). Микола Арсенич був членом Пласту, УВО, ОУН (1929), другим головою і фактичним творцем (засновником) військової контррозвідки ОУН - СБ ОУН, одним з дев'яти генералів УПА і єдиним генералом безпеки УПА. Знайдені документи походять з різних територій, і це свідчить про те, що тут міг бути один з підрозділів.

Так уже історично склалося, що село Жуків відоме краєзнавчими традиціями. Зараз тут діє група краєзнавців і дослідників уже в четвертому поколінні. Всі активно працюють у різних напрямках - археологічному, краєзнавчому, історичному. Михайло Білик і Тарас Козак належать до четвертого покоління. Пан Михайло досліджує повстанський період, пов'язаний з діяльністю Арсенича, що протягом якогось часу жив на подвір'ї його прабабці.

Представником першого покоління краєзнавців Жукова є 70-річний Петро Віятик, другого покоління - вчитель історії Михайло Подуфалий, третє покоління представляє Михайло Слабодух.

На жаль, далеко не про всі архіви, в яких збережена дуже цінна інформація, дізнається широка громадськість. Багато архівів знищено через недбальство, ще більше продано на чорному ринку.

«Проблема в тому, що в Україні нема законодавства, яке б регулювало ці питання, - бідкається Руслан Забілий. - Можна погодитись з тим, що хтось відкопав їх у себе на городі і хоче тримати у себе вдома. Але потрібно забезпечити збереження і дати доступ до них науковцям у повному обсязі.

У моїй практиці за останніх 10 років були різні поїздки у пошуках архівів, навіть уночі. Були різні випадки. Іноді було навіть страшно, бо не знав, чим то все закінчиться. Коли люди знаходять архів випадково, то вони більш адекватні, аніж ті, що шукають цільово. В останніх є мета наживи. У них загоряються очі, і вони думають, що куплять собі «Боїнг» чи віллу на Канарах. До їхнього сумління не достукаєшся. Деколи вони навіть за копії просять немалі гроші».

 

Слід зазначити, що це вже третій архів, знайдений у цьому кущі. Два попередні були знайдені ще у 1992 році, і документи з них лягли в основу «Літопису Української Повстанської Армії (т. 46: Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН на Тернопільщині 1946-1948. Книга 3). Архів був віднайдений в околицях сіл Пліхів та Краснопуща; документи були свого часу заховані повстанцями та майже п'ять десятиріч були закопані в алюмінієвих бідонax глибоко в землі.

Про сховок у лісі на межі Тернопільщини і Львівщини та на цвинтарі в с. Краснопуща знала тільки Стефанія Дудар, яка понад 40 років тримала це в таємниці. В 1949 році, коли повстанці закопували свої архіви, вони, знаючи, яка доля чекає на них, взяли в свідки 18-річну школярку, яка часто допомагала їм у перенесенні ґрипсів та на обійсті матері якої була їх криївка. Повстанці надіялися, що молода дівчина буде поза підозрою радянських органів безпеки і зможе дожити до незалежності України та, відтак, передати документи у власність України. Приблизно так і сталося - Стефанія Григорівна Дудар-Килин виконала повстанський наказ. Із плином часу, в 1991 році, коли важка недуга почала даватися взнаки, пані Стефанія розповіла свою таємницю чоловікові Ярославу Килину та братові Василю Дудару, які відкопали обидва архіви в листопаді цього ж року.

Title Title 

 

Довідавшись про викопані бідони з документами, директор музею «Зборівська битва» Григорій Баран на початку 1994 р. відвідав Василя Дудара в селі Пліхів і написав статтю про цю знахідку в районній газеті «Зборівська дзвіниця» (№ 3, від 18.01.1994 р.), внаслідок чого широкий загал дізнався про віднайдення повстанського архіву. Згодом це призвело до розпорошення матеріалів по різних організаціях. Більшість документів Степан Андрусишин перевіз на зберігання до обласного відділення Української Республіканської партії в м. Тернопіль, після чого вони потрапили до голови Тернопільського крайового братства ОУН-УПА «Лисоня» Петра Касінчука, котрий після тривалого зберігання в 2006 році передав оригінали до архіву Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР) у Львові, а фотокопії всіх документів - до видавництва «Літопису УПА» з метою їх подальшої публікації та оприлюднення для широкого загалу дослідників та читачів.

 

Услід за попереднім архівом, ЦДВР отримав ще один віднайдений у землі архів. Історія цього архіву відрізняється від попередньої. В одному з районів Тернопільської області управління СБУ отримало інформацію про нелегальне зберігання зброї. Під час перевірки виявилося, що, крім незареєстрованої зброї, зберігається архів, який належить підпіллю ОУН. Архів був вилучений, а Управління СБУ в Тернопільській області прийняло рішення про передання його для реставрації в ЦДВР.

Title Title 

 

Правдоподібно, що архів було відкопано за кілька днів до його вилучення, тому що був ще у вологому стані. В рамках слідства не повідомляється місце віднайдення архіву і про осіб, котрі його відкопали.

Віднайдений архів датується приблизно 1948-49 роками. Містить загальні місячні і квартальні інформаційні звіти про стан підпілля, стан населення тих років, акції, спрямовані проти підпілля, органи радянської влади і силових структур, а також реакцію підпілля на такі акції. Охоплює територію всієї Тернопільської області і частину сучасної Хмельницької області, тобто, тодішньої Кам'янець-Подільської області. У документах дуже детально описано про те, що відбувалося на цьому терені і чим жило населення, як повстанці проводили боротьбу з радянською владою. Унікальними документами у цьому архіві можна вважати інформацію про депортацію населення зі семи областей західної України в рамках операції «Захід», яку проводили органи МГБ у жовтні 1947 року. У документах є поіменні списки депортованих людей з території Рівненської області. Є узагальнена інформація про перебіг депортації по всій західній Україні. Маючи таку інформацію, яка походить з різних джерел, її можна порівняти, оцінити і, відповідно, більш детально та об'єктивно дослідити історію проведення операції «Захід».

«На перший погляд архів є доволі знищеним, - каже директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий, - але я думаю, що нам вдасться зберегти 70% інформації з вмісту цього архіву. На жаль, документи струхлявіли, розсипаються, потребують складної, тривалої і скрупульозної реставрації».

Залишається відкритим питання, чому найбільше архівів знайшли саме протягом останніх трьох-чотирьох років».

«На мою думку, це пояснюється тим, що люди більше довіряють сучасній українській державі, - продовжує розповідати Руслан Забілий. - Люди розуміють, наскільки важливим є збереження історичної пам'яті. Крім того, це може бути пов'язано з резонансом стосовно прийняття пакету декомунізаційних законів. Тобто, питання викликає суспільну довіру та інтерес до історії. Вважаю, що це є позитивна тенденція. Багато людей розуміють, що ці документи не є предметом якогось торгу або наживи, а навпаки - вони можуть відіграти важливу роль у відновленні історичної пам'яті, поверненні імен учасників підпілля, які забуті або невідомі і є джерелом для того, щоб зрозуміти, наскільки драматичною і героїчною була українська визвольна боротьба».

З історії Америки. Культура, або Те, що засіяне і вирощене

Погляд Юрія Липи на «призначення» української жінки: «Пізнавши себе, ставати собою»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com