rss
09/21/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#337

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Нові лідери – і старі спокуси. Дуже старі

Спільноту українських громадських активістів лихоманить. Телеканал Віктора Пінчука, спільно з ГО Сергія Льовочкіна, оголосили кастинг на політичне телешоу «Нові лідери». І ніби ж панове активісти добре знають і те, хто такий Сергій Льовочкін, і те, хто такий Віктор Пінчук, - а від прагнення пройти кастинг це знання чомусь не всіх зупинило...

Почнімо з азів, раптом хто не знає.

Віктор Пінчук - олігарх, засновник групи StarLightMedia, що включає 6 телеканалів: СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, ОЦЕ. Зять екс-президента Леоніда Даниловича Кучми. Того самого, котрий 12 червня 2002 року призначив Медведчука Віктора Володимировича главою своєї Адміністрації. Того самого, котрий, зокрема, на переговорах у Мінську 5 вересня 2014 року від імені України підписав славнозвісні Мінські угоди.

Сам Віктор Пінчук останнім часом теж відзначився - наприкінці грудня 2016 р. в газеті «The Wall Street Journal» було опубліковано статтю Пінчука «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією». Компроміси зазначено було чітко: відокремити питання Криму від війни на сході України, провести там місцеві вибори і відмовитися від перспективи вступу до ЄС і НАТО.

Звісно, стаття викликала скандал, після якого Пінчук заявив, що його неправильно зрозуміли, газета все перекрутила, читати треба було повністю протилежні речі, насправді все має бути навпаки. У всьому винні люди, котрі читають те, що написано, а не те, що збирався написати автор, але так і не написав, тобто ненароком написав зовсім не те. Втім, цей автор потім написав нову статтю, повністю протилежного змісту. Інструкцій до читання другої статті не було - чи варто читати те, що написано, а чи тлумачити її навпаки, як і першу, - незрозуміло. Можливо, інструкції з'являться пізніше. Але, загалом, люди мають повне право вибирати на свій розсуд, котрій статті вірити більше...

Сергій Льовочкін - син генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який під час першого президентства Леоніда Кучми очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. Екс-голова Адміністрації президента України Віктора Януковича. Народний депутат України, член фракції Опозиційного блоку. 18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей. З лютого 2013 року є власником 20% акцій телеканалу «Інтер». Того самого телеканалу, телеведучі котрого 9 травня 2018 року у прямому ефірі заявили: «Сьогодні ми не можемо дозволити, щоб вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців, а їхні портрети безкарно проносили під час факельної ходи у нашій столиці, де кожен метр просякнутий кров'ю наших співвітчизників». Зараз цим телеканалом Льовочкін володіє спільно з Дмитром Фірташем.

  Title

Окрім того, у вересні 2014 року Льовочкін створив власний фонд «Нова Україна», з Інститутом стратегічних досліджень при ньому. Співзасновники Інституту, як зазначено на сайті установи, - філософ Андрій Єрмолаєв, доктор соціологічних наук Віктор Щербина та екс-прес-секретар президента України Віктора Януковича Дарія Чепак.

Цієї короткої довідки мало би бути досить, аби зрозуміти, що ні з Віктором Пінчуком, ні з Сергієм Льовочкіним за один стіл ліпше не сідати, і в наперстки не бавитися.

І гроші в цих людей, як би то так сказати... Своєрідні дуже. І напрямок роботи зрозуміло який. Просто один свій напрямок демонструє прямолінійно, а інший - крок вперед, два назад. Тут читати, тут не читати, а тут розуміти цілковито протилежне.

Не можна сказати, що раніше ці двоє з молодими активістами не працювали. Працювали. Але не так відкрито.

А тут все чітко і зрозуміло: «Нові лідери» - національний телепроект у форматі талант-шоу, започаткований 34 громадськими організаціями України та підтриманий групою StarLightMedia. Одна із тих 34 організацій - Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна».

Як тільки стартував відбір на це «талант-шоу», українські активісти поділилися на дві частини. Одні відразу помітили скромну ГО «Нова Україна» (а деякі навіть згадали біографію власника групи StarLightMedia) - і все зрозуміли.

А от інші... Інші не помітили ні ГО «Нова Україна», ні StarLightMedia, всю їхню свідомість заполонила думка про безкоштовний сир. Тобто - піар. Потенційний піар на телебаченні. На широкі, так би мовити, маси населення.

Сама лишень думка про потенційні виступи на телебаченні геть затьмарила розум. А тут ще й онлайн-голосування.

«Голосуйте за мене, якщо я пройду, буду дбати про культуру, про мову, про вільні ЗМІ, про ветеранів, про демократію - одно слово, будуватиму успішну країну»...

Просили так, ніби їм справді хтось дозволить це робити.

З вільними ЗМІ найлегше. Можна було б просто написати у Фб вдові Георгія Гонгадзе - аби зрозуміти, як в родині одного із основних засновників проекту ставляться до незалежних ЗМІ. А можна було б і не писати.

І, фактично, зі всіма іншими темами - то саме.

Але ж ні - купа цілком, здавалося би, патріотично налаштованих громадян, котрі пройшли випробування кулями, вогнем і водою, не витримала перспективи мідних труб. Самої лишень перспективи!

Втім, психологам це добре відомо - приваблива далека перспектива цінується набагато більше, ніж синиця в руці, особливо якщо над синицею треба добряче працювати, а дармовий піар за гроші олігарха - ось він, майже поряд. А потім - хто там думає про потім. Може сподіваються «кинути» олігарха, може сподіваються, що ніхто не помітить, за чиї гроші банкет, чи що по завершенню шоу ніхто не буде змушувати учасника (а то й переможця) підтримувати ту чи іншу політичну позицію. Хоча будь-який уважний мешканець України мав би розуміти, що і перше, і друге, і третє в цій країні - нереально.

Ще хтось заявляв, що, мовляв, всі телеканали України - олігархічні, а на телебачення ж таки виходити треба. Звісно, олігархічні. Тому і маємо те, що маємо. І саме тому будь-яку вашу притомну думку вони використають для того, щоб надати більшої ваги думці непритомній. Не сідайте грати з шулерами, якщо ви їх обіграєте, то самі станете такими ж шулерами, хіба може ще вправнішими. А якщо раптом станеться диво, і вам вдасться чесно і суттєво їх у чомусь обіграти, ваш імідж - з допомогою того ж таки телебачення - зміксують зі вже відомою субстанцією. І замість маловідомої чесної людини, ви станете відомою нечесною людиною, котра «вкрала все». Навіть якщо в житті ви не вкрали ні копійки.

Ідіть на Ютуб, працюйте там, якщо дуже хочеться прямого ефіру. Пишіть у соцмережі свої геніальні плани, збирайте однодумців, шукайте фінансування для свого політичного проекту чи навіть свого телеканалу. Спробуйте після того, коли все це знайдете, не погодитися на привабливу пропозицію олігархів. Або на непривабливу погрозу олігархів.

Навіть не сподівайтеся, що у випадку, якщо ви досягнете хоч якихось успіхів у розвитку успішної України, вони вас проігнорують.

Неуспішна Україна - це їхня житниця, дешева робоча сила і їхній приватний бізнес в одному флаконі. Якщо вона буде успішною - робити гроші буквально з повітря вони не зможуть, вони не вміють працювати в умовах цивілізованої країни. І оцей свій приватний бізнес вони вам не віддадуть. Принаймні, не віддадуть без бою...

Те, за чиї гроші банкет, окремі активісти помітили зразу. Деякі, як, для прикладу, Роман Синіцин, не полінувалися перепитати представників громадських організацій, котрі оголосили про свою участь у «талант-шоу», чи ті часом не пропустили які нюанси.

Наприклад, от так:

 

«Шановна Tasheva Ravil Qэzэ Tamila!

Вибачте, що відволікаю, проте дуже хотілось публічно поставити Вам запитання.

З подивом дізнався, що Громадська Організація Крим_ SOS, керівником якої Ви є - перебуває у Наглядовій раді національного конкурсу «Нові лідери» спільно з Інститутом стратегічних досліджень «Нова Україна», що був заснований екс-керівником Адміністрації Президента Януковича - Сергієм Льовочкіним.

В зв'язку з цим дозвольте поставити Вам такі запитання.

Чи вважаєте ви факт наявності в Наглядовій раді структури, прямо афілійованої з екс-керівником апарату президента Януковича, прийнятним, і чи будете Ви, як член наглядової ради, підіймати це питання?

Якщо будете, то:

1) Структура Льовочкіна буде виключена з Наглядової ради іншими учасниками?

2) Структура Льовочкіна самостійно залишить склад Наглядової ради?

3) Крим SOS залишить склад Наглядової ради в знак протесту проти наявності там структури Льовочкіна?

Дякую за увагу і вибачте за те, що забрав Ваш час.»

Roman Sinicyn
(https://www.facebook.com/romabra)

 

Шкода, що у керівництва «Крим_ SOS» не поцікавилися, чи вважають вони прийнятною позицію щодо Криму, висловлену на сторінках  The Wall Street Journal засновником групи StarLightMedia, і чи вважають вони, що The Wall Street Journal і справді спотворив до цілковитої протилежності думку.

Бо скандал навколо присутності у наглядовій раді Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» таки вплинув - і офіційно ця організація з наглядової ради «талант-шоу» вийшла. Але якщо ви думаєте, що українським олігархам відсутність офіційного статусу заважає діяти - подумайте ще раз.

Ще трохи охолодили розпашілі від мідних труб голови активістів перші підрахунки конкурсу, котрі продемонстрували стару відому істину: важливо не те, хто як голосує, а те, хто і як рахує. Для прикладу, одним з перших в категорії «Стратегія» проекту «Нові лідери» став Анатолій Амелін, партнер Олександра Януковича, екс-член Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку. Щоправда, після того, як про це у Фейсбуці почали писати активісти, Амелін з першого місця плавно перейшов на четверте... Але голосування ще триває...

Ну а поза проектом життя вирує.

І, зокрема, для нових, але вже старих лідерів. Точніше, нових, що живуть за старими традиціями. Почали з'являтися в офіційному доступі декларації високопосадовців - разом із зарплатами. Судячи з декларацій, живуть вони незле.

От, для прикладу, Стефура Володимир Михайлович, помічник Голови Національної поліції України, отримав за рік зарплати майже 36 МІЛЬЙОНІВ гривень (35 566 391 грн.). Тобто зовсім трохи (якихось три мільйони гривень) не дотягнув до зарплатні півтора мільйона доларів за рік. (Після перегляду цієї декларації десь далеко мав би заплакати Барак Обама; польські міністри мали би кілька годин ридати всім урядом,  після того - писати колективну заяву на прийом в нацполіцію, хоча б помічниками помічників...)

Бондар Іван Миколайович, начальник відділу інформації та зв'язків з громадськістю комунального підприємства «Львівелектротранс»: майже 10 мільйонів заробітна плата, ще 45,6 мільйонів (1,7 млн доларів) він отримав гонорарів. (Тобто, гонорари цього талановитого працівника інформаційного фронту більші, ніж Нобелівська премія! За того вбогого «Нобеля» дають тільки 1,1 млн доларів, і то можуть їх поділити на двох чи й на трьох.)

Гірничий диспетчер державного підприємства «Артемсіль» Гататулін Саїд Хусянович вказав зарплату в 19 мільйонів, 7 мільйонів пенсії.

А кажуть, що державні підприємства - збиткові...

Суддя Немирівського районного суду Слободяник Тетяна Василівна за рік отримала 34 мільйони заробітної плати і 2,5 млн пенсії.

Але, з іншого боку,  кардинально протилежна новина: у Києві раптово від серцевого нападу помер 37-річний суддя Солом'янського райсуду Києва Олександр Бобровник, який вів справи Романа Насірова, Миколи Мартиненка та Олександра Онищенка.

Ну і як фінальна новина - нова вимога від міжнародних партнерів України, традиційно сліпої організації, традиційно чутливої до сигналів з РФ. Хочуть, щоб ми посилали своїх воїнів не на бій, а на забій.

Заступник  голови СММ ОБСЄ Александр Хуг у вівторок на брифінгу в Краматорську заявив, що вогонь у відповідь - з будь-якої зброї, також є порушенням Мінських домовленостей:

«Обидві сторони, коли вони заявляють, що відкривають вогонь у відповідь, - цей «вогонь у відповідь» також є порушенням досягнутих домовленостей про припинення вогню. Будь-яке застосування озброєння є порушенням досягнутих домовленостей. Ми розуміємо військову логіку застосування озброєнь, але у Мінських домовленостях немає жодних винятків. І насправді має запанувати цивільна логіка».

Цікаво, звісно, чому Хуг, перебуваючи в Краматорську, думає, що якщо українська армія перестане давати відсіч ворогу, тобто «запанує цивільна логіка», то сам Хуг встигне втекти від російських окупантів. Чи може він розраховує на якесь особливе ставлення з їх боку?

Хоча, загалом, сама постановка цього питання доволі цікава: по суті, пан Хуг заявив українцям, що свою совість, як і життя своїх захисників, ми продали ще  5 вересня 2014 року, на переговорах у Мінську, підписуючи угоди. Цікаво, в ручках, котрими ставили підпис, точно чорнила були? Про тих, хто підписував, можна зайвий раз і не згадувати.

Але, за класикою цього жанру, той, хто підписує такі документи, продає свою душу - але навіть чортова сила собача не спроможна йому дати повноваження продавати душу цілої країни.

Філе з українського спрута

Олег Рибачук – про громадянське суспільство і фактор олігархів: «Вони не зупинять «Шоу»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com