Один із провідних українських дизайнерів, засновник марки Vozianov народився у відомій київській родині. Його батько Віталій Возіанов - талановитий журналіст, у дев'яності роки очолював агентство «Укрінформ», дядько Олександр Возіанов - відомий медик, засновник урологічної наукової школи. Федір Возіанов також мав зробити блискучу лінгвістичну кар'єру, але вибрав зовсім інший шлях - сповнений магізму перетворень та конструктивних і авангардних рішень.

- Пане Федоре, як так сталося, що вас причарував світ дизайну? З чого все почалося?

- Все почалося спонтанно, я пошив першу річ для себе, коли був ще підлітком. Просто захотілося цікаво одягтися, бо у Радянському Союзі це було не так легко.

Першою була куртка, і насамперед мені було до вподоби те, що я власноруч зробив річ, яка сподобалася всім моїм друзям. Звичайно, я нікому не сказав, що це я сам. Мені було навіть соромно, що хлопчик займається такими речами: я ж захоплювався хокеєм, мав серйозні хлопчачі забави. А шити - це ж таке...

- Хтось шив удома, може, мама?

- Мама шила інколи, поза роботою, але робила це гарно, я б сказав - технологічно.

Вже з першого досвіду мене вразило, що за короткий час якась купка тканини перетворюється на красиву річ. Ти тільки щойно задумав цей процес, а задум уже перетворюється на щось реальне.

- На витвір мистецтва.

- Це, звичайно, був не витвір мистецтва, але куртка була зроблена гарно і точно, бо чомусь для мене технологічна краса вже тоді була дуже важливою. Мені хотілося, щоб усім здавалося, начебто, вона пошита професійно, хоча, звичайно, жодним професіоналом тоді я ще не був.

- Ви маєте лінгвістичну освіту, а коли саме вирішили працювали не за фахом, а за покликом душі?

- Так, я закінчив факультет іноземних мов та тривалий час викладав англійську мову, але настав момент (досить пізно з точки зору віку), коли я відчув, що або займатимуся дизайном, або взагалі не знаю, як існувати далі, бо робити те, що не хочеться, вже було неможливо.

З одного боку, це було нелегке рішення - кардинально змінити все, а з іншого - дуже легке, тому що я не міг вчинити інакше.

- Настільки легко чи важко в Україні займатися модною індустрією? Ви ж починали в 1998 році, так? Тоді це взагалі було щось нове, незвичне.

- Навіть трохи раніше. Це, дійсно, було щось нове й цікаве, хоча вже досить багато людей цим займалося. Але якщо в тебе немає формально профільної освіти - ти не відчуваєш жодних кордонів і вільний рухатися в будь-якому напрямі.

Це стало плюсом. Я сам набував освіти, працюючи, створюючи щось, мені здавалося, що це - безмежне поле, і я робив те, що хочу.

Звичайно, рамки були, оскільки потрібно було продавати свій продукт, щоб виживати і творити далі.

- Чи просто було на самому початку кар'єри продавати свої дизайнерські речі?

- Спочатку - нелегко, це було коло друзів та їхні знайомі, які щось купували. Потім мене запросили, вже як дизайнера, до невеликої компанії, відтоді, напевно, почалася моя професійна кар'єра.

- Коли прийшло визнання? Коли ви відчули, що маєте вагу в світі моди?

- Може, це дивно прозвучить, але я відчував, що маю вагу вже зі самого початку. Визнання не було. Ніхто, крім друзів, не висловлював компліменти, але в мене були амбіції, я внутрішньо відчував, що можу в цій справі зробити багато.

А справжньою точкою визнання, напевно, став момент, коли я вперше поїхав до Італії у 2010 році зі своєю колекцією. Тоді я представив осінньо-зимову колекцію на виставці White, де мене відзначила редакція італійського Vogue, і я потрапив до вісімки найперспективніших дизайнерів світу.

- Хто з відомих українок є вашими постійними клієнтками?

- Я ніколи не називаю імена, бо це не дуже правильно - піаритися за рахунок тих, хто чогось досяг.

- Бізнес-леді?

- Так, це досить часто жінки, пов'язані з культурою, які самостійно роблять дуже важливі речі для України. І тому дуже приємно, коли такі люди до нас звертаються, ми цінуємо те, що їм подобається Vozianov.

- Імен не називаєте, розумію, але ж все одно нам цікаво. Напевно, прекрасна половина політичного і світського бомонду?

- Я б сказав, не лише. Є співачки. Ми робили сценічний одяг кілька разів - і це вийшло непогано, але мені більш цікавий одяг для вулиці, який можна просто одягати щодня. Такий, що спочатку може виглядати зовсім не практично, як сукні-картини, але які купують для того, щоб їх одягати, а не тримати в шафі. Це - моя тема.

- У вас є ікона стилю?

- Мабуть, що ні. Є образи, які мені подобаються, але я ніколи не намагаюся їх копіювати.

Якщо йдеться про стильних жінок, то це, безумовно, Шанель. Мені подобається її спосіб одягатися, її ставлення до одягу. Також мені близьке її ставлення до дизайну, який має бути гарним, але, насамперед, - комфортним і зручним, у неї саме такі речі й були.

- Те, що зараз випускає марка Chanel, відповідає її стилю, дотримується її канонів?

- Здається, що так. Але, з точки зору бізнесу, я добре розумію, що коли помирає дизайнер, не хочеться вбивати марку, в яку кимось вкладено багато грошей. У дизайнерському світі це вже традиційно.

Серед художників таке неможливо, художник помирає разом зі своїм мистецтвом, а дизайнер може бути вічно живим.

Іноді мені буває навіть шкода колег, котрі самостійно дуже цікаві, але працюють на певні марки, через що не створюють нічого свого. Це - досить гірко. Я вважаю, що дизайнер має працювати під власною маркою й під своїм іменем - для того, щоб він міг повністю себе виразити.

- Чи слідкуєте ви за молодими українськими дизайнерами, когось можете назвати?

- Зараз з'явилося багато молоді. Був час, коли я навіть дуже уважно слідкував за новачками, ходив на конкурси молодих дизайнерів «Печерські каштани», на покази молодих дизайнерів, які проводилися на тижнях моди, а зараз просто не встигаю. З тих, хто мені дуже-дуже подобається, мабуть, Марія Рева, вона дуже талановита і цікава.

- Ваша донька Катерина теж залучена в індустрії дизайну, так?

- Донька займається не зовсім дизайном. За освітою вона маркетолог, працювала у великих міжнародних компаніях, таких, як Procter&Gamble, була успішним бренд-менеджером, але в якийсь момент відмовилися від подальшої кар'єри, не захотіла переїжджати до іншої країни і сказала, що хоче зробити щось своє. І створила свою власну марку.

- А яка в неї марка?

- Марка Indposhiv - перша в Україні майстерня чоловічих костюмів на замовлення. Вона створює чоловічі костюми за стандартами Гільдії кравців Великої Британії. У доньки з'явився неабиякий хист до цього. Її компанія - це дійсно великий будинок у центрі Києва, який виглядає як англійський клуб, де роблять дуже гарні костюми, визнані не тільки в Україні, - раз або два на місяць її фахівці літають до Лондона на примірки до своїх клієнтів.

- А одягу яких дизайнерів надаєте перевагу ви?

- У моєму гардеробі є різноманітний одяг, не маю пристрасті до однієї марки. Маю речі й від себе також, зараз, між іншим, я в пальто з колекції «Вій». Воно схоже на український жупан із хрестом, тут, до речі, використано синтепон, який виробляється під Києвом із пластикових пляшок. Це пальто легке, але дуже тепле.

- Все-таки, українські матеріали у модній індустрії якось можна застосовувати!

- Звичайно. У нас багато українського. А головне, ми беремо ідеї з нашого ґрунту - і творчість Малевича, й український народний одяг. Це дуже важливо.

- Можливо, плануєте відкрити чоловічу лінію одягу?

- Взагалі, я час від часу сам щось роблю, думаю, що скоро у нас буде не дуже широка, але лінія чоловічого одягу, бо ідеї, які ми використовуємо в жіночій лінії, наприклад, адаптація до талії, - також дуже доречні й у чоловічому одязі. У мене самого є такі брюки: можна трохи схуднути чи трохи поповнішати, а вони будуть по розміру завжди.

- Який середній вік вашої клієнтки?

- Думаю, починаючи з 30-ти. Хоча у нас купують сукні й зовсім юні дівчата, випускниці, школярки, та все ж, головний контингент - ті, хто вже щось побачив, навчився шукати свій смак, має свої бажання. Я сподіваюся, вони вибирають марку Vozianov, тому що їм видається це цікавим і таким, у чому вони виглядають не схожими на інших. Наш одяг не повторює і не копіює будь-які інші марки.

- Як простій жінці отримати сукню від Vozianov? І чи потрібен звичайній людині дизайнерський одяг, бо дехто з ваших колег вважає, що не потрібен.

- До нас приходять жінки з різним рівнем достатку, але мені здається, вони всі з гарним смаком. Ми намагаємося робити одяг, який був би до вподоби навіть тим, хто не так уже й сильно переймається ним, але - коли вони його вдягають, їм стає цікаво, бо це щось нове.

Ми робимо конструкції, які, крім гарного вигляду, мають інші, привабливі для жінок характеристики - наприклад, спідниця, в якої нема категорії розміру взагалі, тобто, вона підійде на будь-яку талію. Якщо перед сніданком у тебе талія 65, а під вечір - 67, то спідниця буде за розміром і зранку, і ввечері. А якщо цю спідницю захоче вдягти донька, в якої талія, скажімо, 45, вона теж на ній гарно виглядатиме.

- За рахунок чого досягається така універсальність? За рахунок тканин?

- Ні, це досягається за рахунок ідеї й конструкції. Можу вам сказати цікаву річ: мій одяг купують жінки, але ж цікавляться ним дуже часто чоловіки. Інколи я проводжу лекції-бесіди у Києво-Могилянській бізнес-школі, це, здебільшого, змішані групи слухачів, а от останнього разу це було 18 чоловіків.

Тобто, ми робимо одяг, цікавий жінкам тому, що вони в ньому гарно виглядають, а чоловікам цікаво з інженерної точки зору.

У нас справді незвична марка - не тільки для України, а й для світової моди, вона не схожа на інші, бо ми застосовуємо новаторські дизайнерські речі, які навіть патентуємо.

Це, наприклад, сукні, що спочатку виглядають як символічні картини. Вони розташовані на полотнах, і ніхто не зможе одразу навіть уявити, що це - сукня.

На перші сукні-картини мене надихнув видатний українець, знаний у всьому світі Казимир Малевич. У нашій колекції «Супрематизм 2.0» ми послуговувалися його символами як базовими елементами. Він створив своє коло, квадрат і хрест уже сто років тому, але його творчість дуже співзвучна сучасній моді, й він мені дуже близький.

- З яких тканин ви шиєте?

- Ми використовуємо досить різні тканини, все залежить від того, якої якості повинні бути речі. Наприклад, не хочеться, щоб спідниці м'ялися, тому їх можна робити з поліестеру, він зараз є дуже гарної якості, або з інших синтетичних матеріалів. Той одяг, що ближче до тіла, звичайно, повинен бути натуральним, комфортним.

- А виробництво? Ваші колеги нарікають, що з тканинами українського виробництва ситуація не дуже...

- В Україні - не дуже, тому ми замовляємо тканини з-за кордону. Для останньої й передостанньої колекції робили замовлення з Японії. Тканини не так швидко до нас доходять, але їх можна потім повторити, і вони цікаві з точки зору своїх властивостей.

- Невже в Україні все так погано з текстильним виробництвом? Ніби ж щось відроджується?

- Так, у нас є текстильне виробництво, невеличкі фабрики, які випускають цікаві речі, наприклад, тканини з коноплі, яку вирощують тут, в Україні. Випускають трохи льону, бавовну, часто технічну, начебто, для технічних цілей, але часто вона непогано підходить і для одягу, бо вона буває досить цікава.

- Ваша робота - це мистецтво, але в своїх колекціях ви ще й звертаєтеся до митців інших напрямків, до письменника Гоголя, до художника Малевича, до скульптора Архипенка. Чому саме вони?

- Олександр Архипенко - це американський скульптор і художник українського походження, один із найбільших представників кубізму в скульптурі. Він - дуже цікава особистість, про яку в нас не так широко відомо, але він зробив дуже важливі речі для скульптури і, здається, для дизайну.

Фото з ФБ-сторінки VOZIANOV.UA	Фото з ФБ-сторінки VOZIANOV.UA

 

Архипенко застосовував у своїй скульптурі «порожній простір», тобто, у нього діри виступають різними композиційними елементами: замість обличчя може бути порожнеча - це працює як важливий виразник змісту.

Мені спало на думку, що порожні отвори в одязі також є дуже важливими, і я зробив колекцію, де багато дірок, але всі вони конструктивно необхідні й доречні.

Виявилося, що завдяки новим властивостям речей з «порожнім простором» можна створити гібридний одяг: шорти-спідниці або надзвичайні сукні, які незвично вдягаються - спочатку входите в один отвір, потім - в інший - і все, на вас нове цікаве вбрання.

Ще Архипенко використовував контррельєфи - коли є рельєф і є його дзеркальне відображення - ми також використали цей цікавий і виразний спосіб, який раніше ніким не застосовувався.

- У показі колекції «Вій» у вас на подіумі була незвичайна модель, розкажіть про неї більш детально.

- Все почалося з того, що ми познайомилися зі Сашею Кутас - надзвичайною, яскравою й активною дівчиною на візку, яка мріяла про кар'єру моделі й хотіла взяти участь у показі.

Фото з ФБ-сторінки VOZIANOV.UA	Фото з ФБ-сторінки VOZIANOV.UA

 

Олександра мені дуже сподобалася, і ми вирішили зробити її головним героєм показу колекції Vozianov осінь-зима 2017/2018.

Вперше у світі дівчина на візку стала героїнею фешн-ролика, який представляв нову колекцію, ніхто до цього моменту такого не робив.

У неї такий сильний погляд, що коли я думав, яку б роль їй дати, зрозумів, що своїми очима вона тримає буквально всю аудиторію, і, звичайно, вона повинна бути Вієм.

Олександрі зробили трон, на якому її до залу винесли чотири чоловіки й поставили на фоні великої скляної стіни, за якою була хуртовина і зимовий Дніпро - вражаюче видовище.

Поділ сукні, що була на Олександрі, розкладався на 30 метрів, і коли виходили моделі, а їх було 30, вона скорочувала його довжину щоразу на метр. По завершенні показу довжина сукні зникла. Я вважаю, Олександра Кутас чудово зіграла.

- У подальшому ви плануєте залучати її чи інших таких дівчат до показів?

- Взагалі, після досвіду зі Сашею в мені щось змінилося, мені стало зрозуміло, що на подіумі можуть і повинні бути люди будь-якого віку, будь-якої статури, бо насправді це все не принципово.

Показ повинен відображати ідею дизайнера і, якщо ця ідея в тому, що одяг має підходити різним людям, то чому б саме їм його і не представляти?

- У колекції «Вій» ви звернулися до традиційного старовинного жіночого одягу, який переосмислили. Що саме ми можемо взяти від одягу наших прабабусь у сьогодення?

- По-перше, в цьому показі ми повторили одну річ, яку я вперше зробив ще у 2007 році. Це - українська юпка - таке легке пальто, яке може бути з рукавами, а може бути без них.

Колись на Андріївському узвозі я купив антикварну юпку - і коли придивився, мені здалося, що це просто витвір дизайнерського мистецтва. Юпки раніше виготовляли з бавовни, найчастіше з чорної, і розшивали чорним оксамитом та тасьмою з чорного оксамиту, чорне по чорному геометрично-квітковим орнаментом - дуже виразним, красивим і чистим.

Я захотів зробити щось подібне, майже повторити, але переосмислити. І в 2007-у вперше зробив таку юпку, у неї дуже гарний крій, він пасує до будь-якого типу фігури і будь-якого розміру.

Єдине, що замість квіткового орнаменту зі стрічки ми додали з оксамитового флоку - це така техніка, текстовий дизайн: «Ще не вмерла Україна». До речі, тоді в Україні таке не купували, першу юпку ми продали на виставці в Гонконгу, її купили викладачі університету дизайну зі Сеула, з Південної Кореї.

- Вони знали, що там написано?

- Я їм сказав, що це - український гімн. І потім в Україні їх почали купувати десь в 2010 або 2011 році. Але до цього їх уже придбали і в Італії, й у Франції, й у Росії, до речі.

Це мене надихнуло на переосмислення звичайних речей національного побуту з точки зору дизайну, вони дуже цікаві й перевірені часом.

Також у колекції «Вій» ми показали схожі на українські корсетки зі закроєм, і там теж було написано «Гоголь». Для текстового дизайну ми використовували тільки українську мову, прямо на сукнях написали: «маленька чорна суконька» і «маленька біла суконька», щоб не сплутати колір.

У нас є дуже цікаві головні убори - на основі бабусиних хусток, але ми зробили їх більш наповненими, з дуже м'якою прокладкою, щоб вони тримали форму.

- М'які хустки?

- Так, вони одночасно дуже м'які й теплі, але тримають форму. Спочатку ми думали, що це буде тільки для показу і їх ніхто не наважиться одягати поза подіумом, але так сталося, що їх досить активно розкупили. Це, знову ж таки, - й українська традиція, і дуже модернова річ.

- Чи плануєте у наступних колекціях продовжувати тенденцію звернення до творчості українських митців?

- Так, мені цікаво, я й далі розроблятиму ці теми. Ми знаємо, що деяких наших митців незаслужено недооцінюють, і мені хочеться цю ситуацію змінювати, показувати, що їхній творчий доробок можна застосувати в будь-якій галузі, бо він - масштабний і значний.

Взяти б того ж Архипенка, якщо хтось зацікавиться, і просто загуглити це прізвище, він точно відкриє для пошуковця дуже цікаві речі.

- Ваша колега Вікторія Гресь, з якою я нещодавно спілкувалася, сказала, що поняття моди стало дуже розмитим: модним є, насамперед, одяг, в якому комфортно. Ви такої ж думки? Чи варто все ж намагатися бути «в тренді»?

- Мода і тренди останнім часом почали змінюватися так часто, що вже ніхто не зможе твердо сказати, що ось це зараз модно, а ось це - ні.

Будь-хто може одягати будь-що. Якщо особисто вам щось подобається, то це - модно, бо зараз головними протагоністами в моді стали не редактори модних журналів і не дизайнери, а ті, хто купує цей одяг, - саме на них орієнтуються ті, хто його випускає.

Якщо ви любите високі підбори, то точно є люди, які зроблять так, щоб у вас завжди були ваші улюблені туфлі, а хто любить балетки - матиме їх.

Тому сталих трендів нема, є лише питання вашого смаку, але навіть недосконалий смак зараз може вважатися не поганим, а цікавим.

Дійсно, мода швидкоплинна, але те, чим ми займаємося, є модою лише частково, здебільшого, це - дизайн, це більш стала річ, яка подовжена у часі.

Наша робота, насамперед, - це цікаві конструкторські винаходи, які потім можуть адаптуватися у модні речі, але спочатку це - концептуальні розробки і рішення.

На нашому сайті, який зовсім скоро запрацює, буде два розділи: один називається «Fashion», а інший «No fashion». У «Fashion» будуть важливі речі для розвитку моди, якісь незвичні концепти - те, чого ще не було. Але потім вони можуть перейти й у масову моду і бути в «No fashion».

- Чи велика команда у вас працює?

- У нас є менеджерський штат і конструкторське бюро, всього у компанії - десятеро людей. Ми не дуже розростаємося, час від часу, звичайно, розширюємо штат перед показами або іншими подіями, які вимагають більших сил. Але для того, щоб просто працювати, нам вистачає такого невеликого штату. Ми розробляємо одяг, випускаємо перші зразки, а якщо їх потрібно випустити у ширшому асортименті, звертаємось до фабрик.

Ми спеціально робимо невеликі тиражі, навіть мікроскопічні порівняно з великими світовими марками, але у нас дуже мало повторів. Погодьтеся, приємно мати сукню, випущену не багатотисячним тиражем, а лише у 5 зразках.

- У чому ви знаходите натхнення? Якому відпочинку надаєте перевагу?

- Мене надихає спілкування, я часто знайомлюся з новими людьми, серед моїх клієнтів багато цікавих персон - і просто серед знайомих, і серед знайомих знайомих.

Здебільшого, це творчі особистості, ми обмінюємося думками, іноді вони розповідають, показують або роблять щось таке, що надихає мене на нові ідеї.

А найкращий відпочинок для мене - поєднаний з роботою. Наприклад, ми тільки-но повернулися з «Fashion week» у Празі, де презентували нову колекцію.

Мені подобається, коли ми десь щось своє показали, а потім відпочиваємо, відчувати, що сюди ми приїхали не просто, як туристи, а щось дали цьому місту, ми тут потрібні.

Якщо комусь цікаво, що ти робиш, це дуже важливе відчуття, а дизайн - це універсальна мова, схожа на музику, її розуміють будь-де.

 

Фото Юлія Овсяннікової,
Укрінформу та надані автором

Автор: Любов Базів, Київ

Джерело: «Укрінформ»