У листопаді 2017 року в соборі Погінської Богородиці, який розташований у маленькому, але відомому селі Погоня, що за 17 кілометрів від Івано-Франківська, було освячено великий вишитий іконостас, аналогів якому нема ніде. Подія відбулася з нагоди 400-річчя Василіянського чину святого Йосафата та 240-річчя коронації Погінської ікони Божої Матері.

Автор ідеї іконостасу - ігумен Погінського монастиря Успіння Матері Божої отець Никодим Гуралюк. Головним автором іконостасу є послідовник отця Дмитра Блажейовського, майстер художньої вишивки Микола Симчич з Івано-Франківщини. Це - не просто вишитий іконостас, а неперевершений, досконалий витвір мистецтва. В Україні є багато вишитих іконостасів, але такого масштабу - перший. Коли дивишся на ікону, то складається враження, що це не вишито, а намальовано. Унікальність іконостасу ще й у тому, що він - двосторонній. Лицевий бік  - вишитий, а з боку Престолу ікони мальовані. При потребі вишитий іконостас можна брати на виставку, а замість нього вставляється намальований. Робота над іконостасом тривала шість років.

Отець Никодим Гуралюк	Микола Симчич демонструє щойно закінчену ікону

 

Микола Симчич - автор не лише вишитих ікон, але й самої структури іконостасу. Виготовив іконостас майстер різьби по дереву з Богородчан Роман Кіндратів. Для цього він використав кілька порід дерев - модрину, черешню, березу, липу, дуб, горіх.

Якось так Божа сила покерувала, що ідея виготовлення такого унікального іконостасу належить як замовникові, так і виконавцю, хоча донедавна вони одне одного не знали. Ігумен монастиря отець Никодим виношував цю ідею ще з початку чернечого життя.

Виставка частини ікон у Центрі Української культури та мистецтва у Києві	Собор Погінської Богородиці

 

«Коли тільки-но відродилася греко-католицька церква і я прийшов у священство, у мене одразу виникла ідея бачити вишитий іконостас, - розповідає отець Никодим. - Протягом 1991-92-х років мав парафію в Івано-Франківську і планував там створити іконостас у народному стилі. Навіть зробив проект, але мою ідею ніхто не підтримав. Тим більше, мене відрядили на 3 роки в парафію у місто Заліщики, потім - на рік до Погоні, а звідти - на 4 роки до Добромиля. Але ідея ніколи мене не покидала. У 2000 році я прийшов до Погоні і розпочав будівництво собору, який було освячено 4 жовтня 2013 року. З початком будівництва у мене одразу відновилася ідея вишитого іконостасу».

Любов до краси вишивки в отця Никодима була закладена з дитинства.

 

Готова схема з намальованої ікони	Вишите обличчя Ісуса Христа

«Моя мама була ткалею, - згадує про своє дитинство отець Никодим. - У нас вдома вся хата була обвішана рушниками. Всі ходили у вишиванках. Я тим жив і думав над втіленням своєї мрії. На жаль, в монастирі в Івано-Франківську мене не підтримували, мовляв, такого ніде не було і бути не може. Я завжди відповідав: мусить хтось бути новатором».

У книжці «Від джерел» за 2002 рік було поміщене інтерв'ю головного редактора газети «Порадниця» Тетяни Власюк з Миколою Симчичем. На завершальне запитання про свої творчі задуми і майбутні плани пан Микола відповів: «Найзаповітнішою мрією є створення іконостасу в діючому Божому Храмі...». Цю мрію художник виношував 10 років. У 2012 році, напередодні 50-річчя майстра, до нього в село Нижній Березів, Косівського району, завітав отець Никодим і запропонував виконати його грандіозний проект. Пан Микола зізнається, що це було найкращим подарунком до його ювілею. Тоді ж він взявся за роботу. Від самого початку роботи панові Миколі було легко співпрацювати з отцем Никодимом. Завжди було порозуміння, отець прислухався до кожної поради художника та архітектора. На весь період роботи їх єднав творчий підхід.

Загальний вид іконостасу	Намісний ряд

 

Пан Микола запропонував зробити подвійний іконостас, на що ігумен одразу погодився. Тоді ж постало питання знайти художника-іконописця. Запросили Володимира Сірка. Він виготовив намісний ряд, частину пророчого ряду та апостолів. За його іконами пан Микола створив вишиваний варіант. Та оскільки пан Володимир був дуже занятий і не міг у визначений час виконати замовлення, його замінив Заслужений художник України Олександр Охапкін. Пан Олександр відомий авторськими іконами із зображеннями Богородиці, Ісуса та святих у національному українському строї. Пан Олександр виконав Празничний ряд. З Олександром Охапкіним Микола Симчич познайомився через Інтернет у той час, коли художник створював Богородичні фани до храму.

«Мене дуже вразили роботи цього художника, - розповідає пан Микола. - Це - талановитий, неперевершений український живописець. Коли я запропонував співпрацю, то він із задоволенням погодився. На основі його робіт я переробив деякі сюжети, вишиті ікони виконав за своїми канонами. Вони трохи відрізняються від мальованих. Ікону треба зробити так, аби можна її вишити і зробити якомога величнішою та живописнішою. В цьому іконостасі вишито все на 100 відсотків. За мотивами картин Охапкіна я зробив 18 ікон: 4 - на Царські та дияконські ворота, 12 - празничних, «Бог-Отець» і «Таємну вечерю». Крім того, на основі ікон Охапкіна я вишив ікони на фани».

Вгорі – ікони Бога-Отця і пророків. Нижче – апостольський ряд. Посередині, над Царськими воротами, «Таємна вечеря», а справа і зліва – ікони Празничного ряду	Царські ворота. Сюжет воріт – «Благовіщення». Справа і зліва – ікони Намісного ряду

 

В іконах погінського іконостасу в більшості випадків використано техніку петіт-пойнт, тобто, півхрестик, де кожна ниточка переплетення вводиться як піксель і в такий спосіб створюється обличчя. Чим тонша тканина, тим дрібніше воно виходить, а де вже можна більш спрощено робити, там використовується звичайний хрестик, а часом іде техніка більшого масштабу. Якщо брати стібок за одиницю тут, де руки чи обличчя, то оцей грубший вже матиме 4 такі стібочки на цьому грубшому. Для одягу святих використовується французький та болгарський хрестики. А в такому одному стібочку - 16 менших. А коли створюється фон (техніка Миколи Симчича), то тут таких стібочків, як на обличчі, в одному фоновому виходить 64. Тут просто математика. Коли робили празничний ряд, то там вдавалися до дуже дрібної вишивки. Наприклад, апостольська ікона. Її розмір - 1.30х0.60. Сюжетні ікони вимагають дуже тонкого поводження при роботі. Там настільки дрібна вишивка, що майстер через частково втрачений зір не зміг зробити сам, тому запросив до співпраці майстра вишитої мініатюри Валерія Малиновського.

«Якби я робив можливим для мене найменшим стібочком ікону, то вона виглядала б уже спотвореною, - зізнається художник. - Малиновський зробив три сюжети, де ікона в іконі. В мою ікону він вставив свою. Тобто, створив такий імплант. Він це зробив на дуже якісному полотні і за масштабом чотири його стібки помістилися в одному моєму найменшому. Загалом, Валерій вишив три ікони. Я цього не зміг зробити, оскільки не мав відповідного полотна і зір не дозволяє».

Дияконські ворота з іконою св. Костянтина. Справа – ікона Намісного ряду св. Василія Великого	Освячення іконостасу

 

Над одним великим образом майстер працював по три місяці. Менші вдавалося вишити за місяць. Спочатку художник брав ескіз ікони, створював зображення як схему для вишивання, адже «грубшу» роботу допомагали виконувати численні учениці-помічники. Такий велетенський обсяг роботи виконати одному за 6 років було би просто нереально. Найважче вишивати обличчя, руки й ноги, щоб чітко і виразно відобразити і не спотворити - цю роботу автор не довіряє нікому... Використовував майстер тільки імпортні нитки та якісну німецьку тканину Zweigard.

Іконостас відповідає всім християнським правилам і канонам. Основою першого намісного ряду іконостасу є зображення Ісуса Христа і Богородиці. На цьому іконостасі Ісус із книгою, в якій є знаки альфи й омеги. Це означає, що лише Господь в усьому є початком та кінцем. На іншій іконі - вишита Богородиця з маленьким Ісусом на руках. Зображення Ісуса розміщено справа, а Діви Марії - зліва. На двох дияконських дверях, що ведуть до святилища, встановлено зображення святого Василія Великого та священномученика Йосафата.

Другий ряд іконостасу присвячений 12 святам, що пов'язані з життям і прославленням Богородиці - від Різдва Діви Марії до Її Успіння. Це вже новаторство отця Никодима, оскільки в інших церквах на другому ряді іконостасу є образи, де намальовані сцени з життя Христа. Та оскільки собор у Погоні присвячений Богородиці, тому цей ряд присвячений саме Їй. Між першим та другим рядами розташували «Таємну вечерю». Третій ряд, апостольський, складається з 6-ти образів, на яких вишито по два апостоли. Останній ряд - пророчий. На ньому розміщено шість зображень пророків Старого Завіту.

Кожен великий образ становить 1,30 метра заввишки та 60 сантиметрів завширшки. Знизу - великі ікони у формі прямокутника, а верхні - наче розрізаний наполовину шестикутник. Ікони святкового та пророчого рядів виготовлені у формі ромба і мають розмір 40х40 см. Кожну вишиту ікону поміщено в дубове різьблене обрамлення, ікони запустили спеціальною речовиною, яка захистить від матеріальних подразників, світла і вологи, а також молі (адже це - тканина і нитки, які чутливі до температурних показників, а також бояться молі). Цю роботу запропонували і виконали львівські музейники-реставратори.

Ікона Великодньої Богородиці з атрибутами української атмосфери. Ікона виконана за мотивами Олександра Охапкіна

Поки художник вишивав образи для іконостасу, отець Никодим оголосив конкурс на виготовлення проекту іконостасу. Микола Симчич, оскільки він є професійним архітектором, запропонував форпроект-ідею іконостасу, який враховував побажання отця Никодима, щоб не закривати звичним у класичному виконанні типом іконостасу загальний вигляд престолу. Над престолом Володимир Сірко майстерно реставрував старовинний балдахін, а над ківотом установив високохудожні статуї Херувимів. Тому потрібно було продумати іконостас так, щоб тіло іконостасу не закривало цих речей, а було легким, світлим, ажурним. Проект та сам іконостас виконала Богородчанська майстерня Романа Кіндратіва. Класичний чотириярусний іконостас набув досконалого і нетрадиційного виконання.

Поки іконостас був у процесі роботи, частина готових ікон була прикрасою виставок у Києві та Коломиї.

Як уже згадувалося вище, вишитих іконостасів в Україні є небагато, але нема подібного комплексного підходу, як у Погоні. Є вишитий бісером іконостас у Тернопільській області. Проте, там вишиті не ікони, а оклад, тобто, одяг та екстер'єр, а на іконах обличчя мальовані олійними фарбами ще до початку вишивання бісером. Колись оклад робили зі срібла і золота, а обличчя були мальовані. Тут зроблений звичайний оклад, у більш народному, бісерному поданні.

Є вишитий іконостас у невеличкій каплиці в Івано-Франківську (вул. Коновальця) за схемами ікон Дмитра Блажейовського з досить примітивним застосуванням різнокольорових ниток. Вишиття виконано косим хрестиком.

Микола Симчич дуже задоволений своєю роботою. Вважає, що задумане бажання виконано в повному обсязі.

«Зроблено те, що хотілося зробити найбільше, - ділиться своїм враженням художник. - Тепер я можу сміливо сказати, що життя прожите недарма».

Не менше задоволений замовленим іконостасом і його оздобленням отець Никодим. Каже, що його багаторічна мрія таки збулася, а вишитий іконостас і різьблені обрамлення дуже гармонійно поєднані між собою. Він не хвилюється через те, що йому можуть закинути неканонічність.

«Ви подивіться: кожна церква типово одна одну повторює. Я цього не сприймаю. Хочу бути індивідуальним. Хочу, щоб наш храм Цариці Вервиці був неповторним. Таких храмів немає, і я хочу бути новатором, а не повторювати. Буває, що люди приходять і кажуть: «У вас така гарна церква! Дайте нам проект, ми й собі таку збудуємо. Для чого будувати однакові храми? Змініть щось, дофантазуйте. Який храм не візьмеш, всюди однакові ікони».

Хоча іконостас уже встановлено, але до закінчення з облаштуванням собору потрібно ще багато попрацювати. В отця Никодима є чимало цікавих ідей. Серед задуманого - вишита мозаїка на колонах перед храмом. Подав ідею і розробив проект Микола Симчич.

«Колони порожні, треба зробити щось надзвичайне, - каже отець Никодим. - Ми вже думали над тим, як то гарно оформити. Крім колон, плануємо прикрасити весь собор вишитими орнаментами».

Приємно також зазначити, що зараз собор Погінської Богородиці готується до приїзду Блаженнішого патріарха Святослава, який запланований на 30 вересня.

Довідка

Вишита ікона в історії української церкви була характерною з давніх-давен і підкреслює українську самобутність. Українські монастирі славились художнім шитвом. Наприклад, Києво-Флоровський Вознесенський жіночий монастир мав кілька цехів, в яких досвідчені майстрині вишивали ікони, хоругви, плащаниці тощо. Вишивки цього монастиря користувалися великою популярністю в багатьох українських церквах. Однак, окремі критики, часто і серед священнослужителів, заперечують канонічність вишитої ікони, мовляв, канонічною є лише мальована.

Свого часу чітку відповідь на цю критику дав автор найбільшої у світі колекції вишитих ікон покійний отець Дмитро Блажейовський. Він зазначив, що в період, коли в Україні не було жодного єпископа-українця, у наших церквах ставили лише греків. Тому греки в той час нав'язували так звану канонічність. Вони вважали, що ікони мусять бути писаними на кипарисній дошці, з домішкою яєчного жовтка, освяченою водою і так далі. Якщо казати сучасним терміном - це була монополія, яку отець Дмитро розвінчував. Наприклад, ікона Оранта Київська Софіївська -  виконана в мозаїці, а не намальована на кипарисній дошці, але вона є центральною українською іконою. Якщо брати іконопис, то він розвивався в багатьох напрямках. У Карпатському регіоні, зокрема, на Гуцульщині, поширена ікона на склі. Поширеною є також ікона з дерева, у вигляді фігури чи статуї Пінзеля та інших художників. Є ікона, представлена в металі. Так само можна сказати і про вишиту ікону. Зображення вишитих ікон є незамінними на хоругвах, фелонах, обрусах. Тому можна впевнено стверджувати, що вишита ікона має місце, адже вона несе в собі певну богословську суть. Тим більше, що у вишитих іконах використовують усі канонічні кольори. Сама вишивка - це лише матеріал, так би мовити, посередник, як та ж сама мозаїка, скло, метал, дерево, дошка. Головним є зображення, яке несе ця ікона.

 

Фото Юрія Атаманюка з архіву Миколи Симчича та отця Никодима Гуралюка