Ізборський клуб має значні фінансові ресурси і зв'язки в Кремлі, в його засіданнях брали участь міністр культури РФ Владімір Мединський, губернатори багатьох областей і президенти національних республік (Якутії, Дагестану, Чечні). 2015 року Ізборський клуб отримав російський президентський грант для некомерційних організацій в сумі 10 мільйонів рублів (близько 160 тисяч доларів)...

«Нинішня Україна має бути ліквідована як країна, держава й економіка. <...> Але це має бути зроблено акуратно, в дусі сучасності. Всі сторони повинні бути поставлені перед фактом історичного кінця України. <...> Механізмом такої «ліквідації» може стати ліквідація фінансової, економічної, державної та культурної бази українського проекту шляхом перетворення його в невигідний, вкрай обтяжливий і небезпечний для його учасників, насамперед, для верхівки як антисистеми. Українська етнічність, схильна до перетворення в націю за рахунок росіян, має бути демобілізована, знешкоджена, загнана на свою давню територію, позбавлена свого жала у вигляді воєнізованого державного фашизму. <...> Поділ України та очищення по частинах - єдиний розумний вольовий вибір. Російські регіони південного сходу і частина лівобережного центру мають утворити федерацію республік у союзі з Росією під назвою «Новоросія-Малоросія», яка оголосить себе правонаступницею УРСР і України. <...> Без південного сходу центр і захід України втратять можливість до підтримки економіки і держави, втратять ініціативність, поринуть у депресію. Але Росія має продовжити боротьбу за центр і захід шляхом створення і підтримки різних партій і сил, які ототожнюють себе з Рускім міром і його цінностями» (https://izborsk-club.ru/14366).

Це - уривок з минулорічної розлогої доповіді експерта Ізборського клубу Сергія Баранова, присвяченій російсько-українським відносинам. Невеличка довідка. Ізборський клуб - це просякнута імперською ідеєю ультраконсервативна група прихильників президента РФ Владіміра Путіна, яка сповідує шовністичні принципи великодержавництва й націоналізму, ентузіастично пропагує ідеї «руского міра», дотримується антизахідних поглядів щодо облаштування шляхів розвитку Росії, вкрай негативно сприймає теперішній статус путінської Московії, ностальгує за почилим у Бозі СРСР, войовниче ставиться до навколишнього світу, а надто - сусідніх держав і народів.

Діяльність та ідеали Ізборського клубу, членами якого є політики, інтелектуали та громадські діячі з далеко неоднозначним послужним списком, зі суперечливими, навіть скандальними, біографіями (Сєргєй Глазьєв, Владімір Бортко, Іван Охлобистін, Захар Прілепін, Сергей Цеков, Алєксандр Дугін, Алєксандр Проханов, Жорес Алферов, Міхаїл Лєонтьєв, Карен Шахназаров, єпископ Тихон, президент Молдови Ігор Додон та інші не менш одіозні особи), аргументовано розкритикував знаний російськй публіцист й історик, провідний науковий працівник Російського інституту стратегічних досліджень Пьотр Мультатулі: «Ідеологію «ізборців» можна назвати іменем їхнього голови А. А. Проханова - «прохановщіной», як полюбляли давати такі визначення большевики. Це явище надзвичайно небезпечне саме своїм догоджанням, спробою поєднати непоєднуване, біле з чорним, Бога з дияволом. «Прохановщіна» значно небезпечніша, ніж комуністична та ліворадикальна ідеологія ... Проханов хоче з'єднати воєдино катів і жертв, руйнівників і творців, революціонерів і охоронців. Спроба з'єднати воєдино добро і зло - найбільш небезпечна основа «прохановщіни».

Таких «наукових» структур у сучасній Московії не бракує. Зоологічно ворожі до України теоретизування (на кшталт ізборських) притаманні не лише представникам «консервативної частини російської еліти». Войовничу українофобію сповідує значна частина російського суспільства. Тому дивує і насторожує колабораційна залюбленість у Росію-агресора представників українського істеблішменту. Тим паче, в умовах війни з північно-східною сусідкою.

«Зараз після розриву відносин з Росією і підписання, як я часто кажу, і це відповідає дійсності - кабального договору про створення ЗВТ з ЄС, ми бачимо падіння економіки України. <...> Тільки відновивши торгово-економічне співробітництво з РФ, ми зможемо підняти економіку, а значить - забезпечити реальний фундамент власної незалежності. <...> А тому ухвалення «закону про деокупацію», в якому Росія названа агресором і в якому міститься фантастичний за своєю маячнею набір мрій «партії війни» про насильницьке повернення територій, який абсолютно не може бути реалізований, створює серйозні, практично непереборні бар'єри на шляху розв'язання конфлікту дипломатичним шляхом».

Це - уривки з інтерв'ю Віктора Медведчука російській «Новой газете» від 13 лютого. Таке враження, що читаємо, приміром, фейкові сентенції зі статті Захара Виноградова «Парламент Украины объявил России войну», оприлюдненій в Інтернеті 18 січня: «Фактично, проголосувавши за закон «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях», парламент України, який визначив у цьому законі Росію «агресором» і «окупантом», оголошує війну Росії, ставить хрест на реалізації Мінських угод і веде до фактичного розриву відносин з РФ» (https://ukraina.ru/exclusive/20180118/1019791234.html).

На відміну від Медведчука, одного з мінських «перемовників», який ніколи не приховував проросійських настроїв, Леонід Кравчук в ефірі телеканалу «112 Україна» чітко зазначив: «Про яку дружбу можна сьогодні говорити, вже вона перекреслена війною, анексією Криму, вона перекреслена всіма тими діями, які здійснює Росія щодо України: заявами, реальними фактами, смертю, вбивствами... Тому що Росія розпочала агресію і проводить її на Донбасі - це реальний факт. Його (Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною. - О. Р.) вже немає, говорити про нього, мабуть, не варто. Він закреслений історією і діяльністю Росії». На думку екс-президента, особисто для нього такого Договору не існує: «Для мене такого документу не існує. Я навіть не хочу говорити про його денонсацію, його вже денонсовано діями, а не протокольними або якимись кроками, коли зберуться люди і скажуть, що такого документа немає, можна подумати, що він зараз є».

Натомість, Віктор Медведчук дотримується іншої думки. Москвофільської: «Тільки відновивши торгово-економічне співробітництво з РФ, ми зможемо підняти економіку, а значить - забезпечити реальний фундамент власної незалежності».

Свого часу Адріян Копистянський - історик і географ, лемківський москвофіл - у своїй програмній праці «Возможно ли отделение Украины от России?», що побачила світ 1917 року в Ростове-на-Дону, констатував: «Всі великороси чудово знають, що Малоросія або «Україна» від Карпат до Кавказу з родючим чорноземом, з багатим Донецьким басейном, зі щільним населенням і виходом у Чорне море прекрасно може існувати як самостійна держава без Великоросії, але яка зі своїм 80-мільйонним населенням, загнана в Сибір і тундри, відрізана від Чорного моря і притиснута до берегів Льодовитого Океану, не може обійтися без Малоросії».

Відтоді минуло сто років. Сьогодні нас цікавить, яким чином у тристоронню групу в Мінську потрапила людина, яка сповідує відверто проросійські погляди, дотримується принципів навіть не малоросійства, а малоукраїнства?

«Теперішнє малоукраїнство - значно небезпечніше для українській державності, ніж малоросійство. Небезпечніше, бо схований (та ще в українській личині) ворог завжди небезпечніший за відкритого. Малорос був відкритим «общеросом», відкрито йшов під двоголовим орлом, а малоукраїнець, зафарбований на жовто-блакитно, йде під тризубом з тактичних причин» (Павло Штепа).

Просуваючи інтереси Кремля, Віктор Медведчук аж ніяк не переймається цинізмом й аморальністю Путіна та його підручних. Йому (Медведчуку), очевидно, байдуже, що міністр іноземних справ РФ Сергій Лавров, позичивши у Сірка очей, на весь світ заявляє, що Росія не порушувала Будапештський меморандум щодо України. «Лавров просто нахабно обманює журналістів, сподіваючись, що ніхто не загляне в оригінал тексту» (Євген Марчук). І ось тут виникають питання: з якого добра-дива Віктор Медведчук опинився в ролі перемовника-дипломата? Адже в такій іпостасі апріорі може бути лише нейтральна особа.

28 лютого на прес-конференції для журналістів Петро Порошенко заявив, що кум Владіміра Путіна виявився найбільш ефективною кандидатурою у переговорах з Росією щодо полонених. Цитуємо: «Є так звана гуманітарна група, яка займається питанням звільнення заручників. Це - не Мінська група, вона є частиною тристоронньої контактної групи. Колишній голова СБУ призначив в цю групу Віктора Медведчука. Я про це знав...  Я маю визнати, що найбільш ефективним виявився Віктор Медведчук. Знаєте чому? Тому що рішення про звільнення приймає безпосередньо Путін».

Але за такою логікою, Петрові Порошенку самому ліпше, без зайвого посередництва, звертатися до російського президента у справі звільнення заручників-полонених...

Та ми про інше. За повідомленням «Української правди» від 28 лютого, Валентин Наливайченко стверджує, що не він, а Порошенко призначив Медведчука: «Ініціатива залучити Віктора Медведчука до процесу звільнення полонених належала не мені, а Порошенку <...> Саме він дав вказівку щодо його призначення. Це відбулося в кабінеті президента в присутності міністра закордонних справ Клімкіна».

Про це саме в авторській програмі Олесі Бацман «Бацман LIVE» на каналі NewsOne повідомив і Євген Марчук. 30 серпня 2017 року видання «Гордон» опублікувало текстову версію інтерв'ю. На запитання журналіста «Чи може кум Володимира Путіна захищати інтереси України?» Євген Кирилович відповів: «Треба запитати Петра Олексійовича. Хоча я здогадуюся, чому він зробив такий вибір. Я досить добре знаю їхні політичні біографії, і вони ніколи не були друзями. Я маю на увазі Порошенка та Медведчука. Навіть більше, у них були дуже напружені стосунки. Чому вибрав? Думаю, саме тому, що в Медведчука є прямий вихід на Путіна».

Виходить, що, спілкуючись з журналістами, Порошенко злукавив? Але з якою метою? Навіщо?

З недавнього минулого вигулькнула ще одна цікава деталь. 25 червня 2014 року УП повідомила: «Канцлер Німеччини Ангела Меркель запропонувала офіційно зробити лідера «Українського вибору» Віктора Медведчука посередником для забезпечення діяльності Тристоронньої контактної групи, до якої вже входять Кучма, Зурабов і Тальявіні. Про це вона сказала під час чотиристоронньої телефонної розмови за участі президента України Петра Порошенка, президента Франції Франсуа Олланда та президента Росії Володимира Путіна <...> Як повідомила прес-служба глави Української держави, Порошенко та інші учасники розмови погодилися з пропозицією Ангели Меркель».

Чи могла Канцлер Німеччини знехтувати правилами дипломатичного протоколу і взялася «сватати» в офіційні перемовники лідера одіозного «Українського вибору» (насправді промоутера «руского міра» в Україні), який не має жодного стосунку до Німеччини? Навіщо Україні ще один посередник (тим паче, проросійськи налаштований), якщо у переговорний процес уже заангажовані Кучма (Україна), Зурабов (Росія) і такий собі Бородай - путінська маріонетка, завдяки якій фактично відбулася легалізація (не без згоди Києва, ясна річ) колаборантів...

Найімовірніше, що Медведчука, який відверто демонструє свою проросійську заангажованість (приміром, з телефонних розмов радника президента РФ Сергєя Глазьєва, перехоплених українськими спецслужбами, випливає, що кримський уряд Сєргєя Аксьонова формувався, ймовірно, за участі Віктора Медведчука), до Мінська відрядив таки Порошенко на прохання-вимогу Путіна, а прес-служба українського президента лише «перевела стрілки» на Меркель.

«У червні 2014 року Путін через канцлера ФРН Ангелу Меркель наказав Порошенку призначити свого кума Віктора Медведчука посередником у Тристоронній контактній групі» (Григорій Омельченко, Герой України, генерал-лейтенант).

На щорічній підсумковій прес-конференції 14 грудня 2017 року Владімір Путін, розповідаючи про подробиці переговорів з Віктором Медведчуком про заручників, заявив: «За дорученням президента Порошенка цим займається пан Медведчук...».

Журналіст і волонтер Назар Приходько на своїй сторінці у Facebook написав: «Я добре пам'ятаю, хто ввів Медведчука в тристоронню контактну групу. Порошенко». Знову постає питання: навіщо злукавив Петро Порошенко перед журналістами?..

Інформація до роздумів.

26 березня генеральний прокурор Юрій Луценко в ефірі телеканалу ICTV заявив, що партія «Український вибір», яку очолює кум президента РФ Віктор Медведчук, може бути мозковим центром глобального плану зі зміни, або усунення конституційного ладу в Україні. Про це повідомила прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган (https://www.pravda.com.ua/news/2018/03/27/7175889/).

Ще одна прецікава цитата з Facebook Лариси Сарган: «Генеральний прокурор Юрій Луценко: «У нас є запитання до діяльності «Українського вибору» як центру антиукраїнської пропаганди. За 2 тижні до подій із затриманням Рубана та Савченко СБУ, військова прокуратура та кримська прокуратура ліквідували декілька антиукраїнських кубел, які за гроші Москви, які ми вилучили, за планами Москви, які ми також із завданнями вилучили, в Дніпрі, Харкові, Львові, Київській та Миколаївській областях організували підривну діяльність на території України... Центром таких дій, за багатьма даними, може бути партія, яка називається «Український вибір», яку очолює пан Медведчук. І ми дійсно цим займаємось понад рік. Друга частина, більш серйозна, це ймовірна причетність самого пана Медведчука до діяльності і Рубана, і Савченко. Ми вивчаємо їхні ймовірні контакти» (https://www.facebook.com/LarysaSargan/posts/1895168790556636).

Розповідаючи про справу Савченко-Рубана, її перспективи та помилку Порошенка, екс-заступник глави СБУ Віктор Ягун в інтерв'ю Інтернет-виданню «Апостроф» зазначив: «І багато питань є до Надії, як я казав, ще починаючи зі середини 2000-х років. Це такі цікаві персонажі. Якщо вони зможуть їх об'єднати не тільки цією справою, а й їхнім куратором... Те, що за цим стоїть Віктор Медведчук, а за Медведчуком стоїть Російська Федерація - в Україні, здається, ні в кого це не викликає сумніву. Всі бояться назвати це прізвище, але от декілька днів тому на одному з каналів чітко прозвучало, що коли активісти Майдану приїхали до Медведчука, він тоді сказав: «Ви хочете воювати, я вам влаштую війну, я вмію воювати». І не виключено, що один з елементів цієї війни - помста цієї людини не конкретним особам, які приїхали і знищили його паркан і браму до хати, але й кара всій Україні» (https://apostrophe.ua/ua/article/politics/2018-03-26/vse-boyatsya-skazat-kto-stoit-za-savchenko-a-poroshenko-sovershil-oshibku---eks-zamglavyi-sbu/17598).

Автор: Олег К. Романчук, Львів