(Продовження. Початок у № 4-7)

Перш ніж розповідати про війни корінних американців, слід згадати про їхню зброю.

Корінні американці застосовували різні види зброї: луки і стріли, списи, військові палиці (на зразок української булави, мабуть), томагавки (військові сокири), ножі. Переважна кількість озброєння була з каменю, лише невелика кількість - з міді.

Зброя, як відомо, потрібна була для полювання і для війн. Тільки з прибуттям білих поселенців з Європи зброя тубільців змінилася - осучаснилася згідно з європейськими тогочасними мірками.

Багатьма племенами застосовувалися отруєні стріли і дротики, останні заряджалися у трубчасту рушницю, з якої видувався дротик. Отруту добували з отруйних рептилій або з отруйних рослин.

Було багато ріжучих та стинаючих видів зброї.

Окрім зброї, яку використовували для нападу, була й зброя для захисту. Це - щити з шиї буйволів, прокопчені та просяклі клеєм з копит тих же буйволів для більшої відпірності. Джордж Кетлін свідчив, що такі щити були стрілонепробивними. Щити були маленькими за розміром, їх використовували вершники на конях. Щит був обтягнутий шкірою або фланеллю, оздоблений пір'ям, намистинками, хутром і шматком людського скальпа.

Окрім військового щита, кожен воїн мав ще й «медичний щит» (як оберіг) для духовного захисту. Медичний щит кожен воїн отримував під час ініціації або ритуалу переходу з дитинства у доросле життя, коли хлопець ставав чоловіком. Слід було медитувати, не їсти, постити, а після посту воїн мав зрозуміти, яка тварина може стати його захисником. Знахар/віщун повинен був інтерпретувати сни/видіння хлопця і зобразити медичний щит у формі священних символів і малюнків духовного спрямування. Медичний щит робили зі шкіри тварини; шкіру натягували на обруч. З часом на щит навішували пір'їни, скальпи, які мали свідчити про доблесть воїна.

Мистецтво воєнних звитяг

Індіанський спосіб проведення війни був запеклим, моторошним, безжалісним, воїни, здавалось, були непідвладні страхові, готові битися на смерть, використовуючи смертоносну зброю і дотримуючись кровожерливої тактики заради захисту честі та здобуття звитяги.

Більшість воєн, в яких брали участь індіанці, були нетривалими. Так, битва біля річки Літтл-Бігхорн тривала лише близько години.

Воїни, що йшли в бій, мусили бути впевнені, що їхні сім'ї мали достатньо запасів їжі, щоб вижити.

Причини індіанських війн

Індіанці йшли на війну, якщо для цього була крайня необхідність. Причинами могли бути: 1. Помста, коли вбито близьких або рідних. 2. Оборона - коли життю сімей загрожували інші індіанці ворожих племен, які нападали на поселення (як у слов'ян колись). 3. Вірування - коли вожді, знахарі чи шамани мали видіння, яке наказувало їм іти на війну. 4. Бажання воїнів одержати визнання, здобути честь та підвищити собі соціальний статус. 5. Необхідність розширення племінної території. 6. Потреба захопити в полон для роботи, продажу чи поневолення людей інших племен. 7. Необхідність здобути в бою коней. 8. Необхідність захистити власне життя і свій стиль життя від загрози білих європейців.

Заради честі і звитяги

Часто, щоб показати свою завзятість та відвагу, індіанці вирушали у пошуках пригод до інших племен. Їхнім завданням було зробити «військовою палицею» або голими руками якомога більшу кількість дотиків. Враховувався кожен дотик. Індіанці мали систему підрахунку «подвигів»: торкнутися ворога - завдання непросте. Кількість «дотиків» підраховувалася, і кожен воїн отримував відзнаку - пір'їни на «купі» (палиці) чи на головному уборі. На «захоплених» конях індіанці робили свої племінні мітки із позначкою, скільки було вбито ворогів і скільки загарбано коней.

Скальпи індіанці знімалися з убитих або поранених у військовій сутичці. Скальп старанно чистили і натягали на обруч і потім причіпляли на палицю для носіння. Шкіра всередині фарбувалася на червоно, волосся природно розправлялося. Якщо убитий мав пір'я на голові, то його індіанці також приколювали на скальп, мабуть, щоб підкреслити, наскільки сильним та досвідченим був ворог.

Приготування до військового походу та тактика

Було зовсім непросто добре підготуватися до військової виправи: треба було мати достатню кількість зброї - списів, топірців, стріл. Менш, ніж за хвилину вправний воїн міг випустити з лука до 20 стріл. Сагайдаки («квиверз») робили або з лози, або зі шкіри тварин.

Користувалися і кийками зі щелеп великих тварин («джо-боун клабз»), коли половина щелепи вбитої тварини слугувала верхньою частиною бойового кийка, гострого та ефективного у битві.

Індіанці мали свої пращі, які в Європі та Азії робили масивними. А індіанська праща була особистим видом зброї, яка «заправлялася» камінцями. На полюванні пращі («слинґ шотс»), зроблені зі шкіри, були дуже зручними. Під час битви вони були відволікаючим засобом. Це була просто шкіряна мотузка на зразок «рогатки» з округлою чи овальною торбинкою для камінців.

Були в індіанців і батоги, канчуки; також були і шмагачі. Їх було три види: для коней, для покарання, яким користувався «шмагач» («вип мен»), що мав завданням «наглядати» за плем'ям. Такі батоги називали «акічіта». Церемоніальні батоги (як і в давніх єгиптян) були ознакою влади і високого статусу (в українців та в поляків для цього була булава). Вони були кольоровими, і воїни брали їх у битву, оскільки вірили, що ті мали захисну силу.

Шмагач пильнував за порядком під час щорічних зібрань (віче) племен «пав-вав», карав, як учитель, неслухняних дітей племені різками, був адміністративним наглядачем: карав за крадіжки та інші злочини, для прикладу, за перше порушення - 50 ударів батогом, за друге - 100, за третє - смерть. Він мав право знищити все майно порушника. Запам'ятайте його ім'я - «Акічіта».

Іншими видами зброї нападу і знищення були кийки у вигляді руків'я пістолета, що мало гостре лезо, кийок із кулею, яка мала гострий кинджал, камінний кийок, сокирки, ножі, а також кийок з рухомою кулею.

Пізніше, після прибуття європейців, індіанці здобували або вимінювали на хутра мушкети і рушниці. Щоб купити рушницю, індіанець повинен був дати хутра на висоту рушниці! Отак дорого вона коштувала. Індіанці називали рушниці «вогняними палицями».

 

Вчилися військової справи змалечку.

Індіанці були досвідченими воїнами.

 

Вони вміли викрадати, робити засідки, використовувати камуфляж, несподівано нападати, проводити маневри...

Індіанці полюбляли заманювати у засідку, де нещадно вбивали своїх ворогів.

Часто вони атакували зненацька. Були тихими і непомітними, підкрадалися до поселень крадькома.

Вміло використовувалося забарвлення одягу. Індіанці вміли маскуватися, тому в різних ситуаціях і в різних ландшафтах їх було майже неможливо помітити.

Підбір матеріалів, переклад,
редагування та коментарі - автора.

Використані матеріали люб'язно дозволені для використання
Чиказьким інститутом мистецтва.

Джерела:

https://www.warpaths2peacepipes.com/native-american-clothing

http://www.ancient-wisdom.com/americanindians.htm

https://www.buzzle.com/articles/iroquois-tribe-religion-and-culture.html

http://nativeamericans.mrdonn.org/northeast/iroquois/religion.html

http://www.encyclopedia.com/history/united-states-and-canada/north-american-indigenous-peoples/iroquoian

https://en.wikibooks.org/wiki/Mohawk/Phrases

(Далі буде)