rss
02/23/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#323

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Як «інтегрувати національну ідею всередині країни»?

19 січня міністр культури Євген Нищук призначив головою Українського культурного фонду Марину Порошенко. За її кандидатуру одноголосно проголосували всі члени Наглядової ради фонду. Серед громадськості таке несподіване призначення викликало неабияке здивування.

Title  
 Фото з сайту Міністерства культури України 

Адже у Законі України «Про Український культурний фонд», підписаному президентом України П. Порошенком 23 березня 2017 року, чітко зазначено: «Головою Фонду призначається особа, яка є фахівцем у сфері культури, має бездоганну ділову репутацію, високий суспільний авторитет, вільно володіє державною мовою, володіє іноземною мовою - однією з офіційних мов Ради Європи».

Чи є Марина Порошенко фахівцем у сфері культури? Досі вона була ведучою телерубрики «У ритмі спорту з Мариною Порошенко» на ТРК «Україна». Зрештою, спорт є різновидом культурного виховання.

Заступаючи на посаду, Марина Порошенко зазначила: «Переконана, що Український культурний фонд буде сприяти модернізації сектора культури, підтримувати культурний розвиток громад в умовах децентралізації, інтегрувати національну ідею всередині країни, стимулювати розвиток креативного молодого покоління...».

Не зовсім зрозуміло, про яку «модернізацію сектора культури» йдеться. З озвучених намірів діяльності фонду, приміром, випливає, що просто молоде покоління, некреативне, опиниться за бортом українського культурного лайнера? І вже годі збагнути, що означає «інтегрувати національну ідею всередині країни».

Свого часу віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Дмитро Табачник уже пропонував українцям своє бачення національної ідеї та вказував шляхи для її досягнення. Євразійські, звісна річ.

«Національна ідея - це для свідомої людини ціла культурна програма. Коли я кажу: я - чех, мушу мати культурну програму», - зазначив 1918 року Томаш Масарик, перший президент новоствореної Чехословаччини. Ця була не просто слушна думка, а ефективна концепція державного будівництва Першої Чехословацької Республіки. Чехи, які відхилили теорію поглинання чеської культури німецькою, якраз і стали захисниками культурної різноманітності світу, а не її опонентами.

Національно-культурна ідея тісно пов'язана з проблемою культурної ідентичності українського суспільства. Кожна культура формує свій, особливий соціум, свою форму соціально-культурного спілкування. Недаремно історія засвідчує: тоталітарні системи проводять репресивну селекцію духовно-інтелектуальних сил народу, руйнують особистість, деформуючи норми й ідеали національних культур. І щоб визріли умови для національної та духовної самоідентифікації нашого народу, потрібен комплекс державних заходів для створення повноцінного соціокультурного середовища. При цьому, держава в організації суспільства повинна залишатися службовою частиною щодо культури.

Мимоволі на гадку спадають поетичні рядки геніального Павла Тичини про українську музу:

...І ось якомусь гімназистику

Вкраїнську музу віддали.

А справжня муза, неомузена,

Десь там далеко, в ніч суху

Лежить запльована, залузана

На українському шляху.

Якщо замінити слово «муза» словом «культура», то матимемо реальну картину її теперішнього становища в Українській державі.

 

2005 року новопризначений секретар Ради національної безпеки та оборони Петро Порошенко зробив кілька суперечливих заяв на тему майбутньої мовної політики Української держави: «Ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл. Для того, щоб відновити групи у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання... Ми дійсно займатимемося тим, щоб російськомовні громадяни України мали свій телевізійний канал, свої радіостанції, щоб був повністю забезпечений захист їхніх конституційних прав...».

Ці думки - банальна матеріалізація світогляду. І недаремно тодішній заступник голови НРУ Василь Куйбіда дивувався: «Національні інтереси якої держави має намір захищати Петро Порошенко?» Бо своєрідною відповіддю на поставлене запитання стало висвячення Петра Порошенка на диякона РПЦ Московського Патріархату в червні 2009 року.

Безумовно, відтоді багато що змінилось. У світі. В історії України. Але. Людське мислення вкрай консервативне. Тож складно уявити, як після трудів президентських, вдома, сидячи вечері на кухні, Петро Олексійович разом із дружиною обговорюють проблеми функціонування державної мови, переймаються проблемами української культури, вболівають за стан вітчизняного кінематографа, обмірковують втілення в життя ідеї єдиної помісної Церкви в Українській державі.

Вкрай важливо з ким себе ідентифікує/ідентифікуватиме чинна очільниця Українського культурного фонду? Чи не закладений тут конфлікт інтересів: президента і дружини президента? Чи має культурну програму новий очільник Українського культурного фонду?

До речі, двадцять років тому багатьма експертами була високо оцінена концепція державної культурної політики в Україні, над розробкою якої три роки працював колектив фахівців Міністерства культури на чолі з Іваном Дзюбою. Був це, по суті справи, «перший в нашій історії документ, у якому не лише осмислено стратегічні цілі, методи і засоби здійснення культурної політики сучасної європейської держави з власними національними інтересами, а й накреслено механізми й етапи реалізації цієї політики» (Віктор Вечерський).

Держава як соціальне утворення за умов нормального розвитку є обслуговуючим механізмом суспільства зі строго обмеженими функціями. Якщо ж вона стає над суспільством, тобто, слуга починає командувати господарем, то набуває рис паразитарної організації, котра виснажує економічні й генетичні сили суспільства. Зубожіле суспільство, природно, не може утримувати власну культуру.

У фантастичному фільмі «Чужі» страхітливі чудовиська проникають у людський організм і відкладають у ньому личинки для продовження свого роду. В нашому випадку роль «чужих» виконує російська культура. Мацаки «русского міра» з екранів «Інтера» та інших колабораційних телеканалів прагнуть знищити українську ідентичність, намагаються будь-що втримати українців у полоні «єдіного культурного пространства», реанімувати його в головах старшого покоління, прищепити інтерес, а відтак, залюбленість серед молоді. Цю підступну місію успішно виконують і, здавалось би, цілком безневинні «Іронія судьби» й «Москва слєзам нє вєріт», «Діамантова рука» і «Кавказкая плєнніца» тощо. Агресивніше прищеплюють совєтський патріотизм і ностальгію за СРСР воєнні фільми, документальні кінострічки, випродукувані в Москві. Місія відкладання «личинок русского міра» в Українській державі покладена навіть на цілком респектабельних, на перший погляд, представників ЧУЖОЇ для нас, теперішніх, путінсько-імперської цивілізації. Вони ЧУЖІ для нас. Вони є надбанням ІНШОГО світу. Рсійсько-совєтсько - імперського. Про це треба пам'ятати та усвідомлювати.

«Русскій мір» - це своєрідна «матриця» з однойменного фільму. Повчальна цитата з цієї кінострічки: «Матриця - це світ мрій, створений... щоб підпорядкувати нас... Матриця - це система... Більшість не готова прийняти реальності. А багато людей настільки отруєні і так безнадійно залежні від системи, що будуть битися за неї».

Чи не тому після новорічних скандалів телеекрани провокативного «Інтера» вщерть заполонили російські мелодрами, документальні серіали з Леонідом Канєвським, совєтські художні фільми ... Демонстративно заполонили.

«Російська Федерація докладає надзусиль для культурної експансії в Україні, адже культурне панування - то є ментальна основа для всіх інших видів панування і тому засилля російського шоу-бізнесу, російської книжки, російських радіостанцій і т. д. в Україні - то є не прояв некорисливої любові до чистого мистецтва, а спланована, цілеспрямована, свідома і добре організована політика Росії проти України, що має за мету повернення України до статусу, що існував до 24 серпня 1991 року або, принаймні, вилучення зі складу України низки територій, що становлять інтерес для Росії» (Богдан Кримський, доктор філософських наук).

Тож кожен українець має починати з індивідуальної делімітації культурного кордону з Росією, з побудови у власній свідомості модерної системи демократичних цінностей, відтак, сформувати на її основі виразно модерну українську ідентичність.

Чи зарадить цьому Український культурний фонд? Наразі це питання звучить доволі риторично.

Казахстану можна, а Україні – ні?

Справжня мафія Росії. Іспанський погляд

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com