rss
05/20/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#328

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Багаті люди бідного середнього класу

2 січня нового 2018 року у одному з вітчизняних журналів було опубліковане цікаве інтерв'ю. Проміж іншого, гість журналу сказав таку фразу: «Щоб люди жили значно краще, а ми зараз найбідніша країна Європи, крім боротьби з корупцією, треба дбати про розвиток, інновації, про оподаткування, приватизацію, освіту, про багато інших речей».

А наступного дня, 3 січня, автор цих правильних слів, один з дуже відомих громадян України, блаженно потягувався на орендованій віллі, що розташована на одному зі знаменитих світових курортів - Сейшельських островах.

Наспівуючи впівголоса «На долину туман, на долину туман упав...», він, тим не менше, не спокусився затінком сейшельських долин, а замовив собі віллу категорії «на пагорбі з видом на океан».

Виявляється, є на сейшельських курортах така категорія розкішних вілл, що поєднують бездоганний комфорт, зручні інтер'єри та чарівний виднокрай - особливо ефектний, якщо гість перебуває саме «на пагорбі з видом на океан».

  Title
  Виднокрай з пагорба

Разом з головним персонажем там гостювали його дружина, син і другий син зі своєю молодою дружиною.

Коли ж виявилося, що вп'ятьох на одній віллі громадянам «найбіднішої країни Європи» якось тіснувато (хоча її площа становить 186 квадратних метрів», відпочивальникам довелося орендувати ще одну віллу, хоча гостювали представники «найбіднішої країни Європи» в одному з найдорожчих готельних комплексів на Сейшелах - Four Seasons Resort, що має чудовий окремий пляж «Бе-Лазар Має» і добову вартість проживання на одній віллі у 2648 євро.

За проведені на Сейшелах 8 днів і ночей гості смачно їли-пили, милувалися «незабутнім панорамним виглядом на бірюзові й блакитні води затоки і навколишні гори», каталися гелікоптером (оренда гелікоптера - 1440 євро), купували сувеніри (як стверджується, на суму 1265 євро) і якось непомітно витратили на все про все за тиждень відпочинку - як підрахували журналісти - приблизно 52 тисячі євро.

Гість в інтерв'ю стримано не те що похвалився, а, скоріше, констатував, що статки родини дозволяють їм відпочивати на такому рівні.

Упереджуючи можливі натяки на корупційне походження витрачених на відпочинок коштів, високий гість пафосно заявив: «Моя філософія - корупцію може подолати багате суспільство, багатий середній клас, який не боїться відмовляти в незаконних вимогах чиновникам і звертатися до правоохоронних органів».

Звертатися до правоохоронних органів і, тим більше, боятися їх цьому відвідувачу Сейшельського курорту не було жодної потреби, бо він сам очолює один із наймогутніших таких органів - Генеральну прокуратуру України.

Тож в його компетенції відмовляти чиновникам не лише в незаконних, але й, чим дідько не жартує, при бажанні, у законних вимогах.

Щоб остаточно розставити усі крапки над «і», Генпрокурор Юрій Луценко - а це був саме він - повідомив, що такий чудовий відпочинок подарував родині його син-бізнесмен: «Усі кошти, які ми заплатили, будуть вказані в наступній декларації. Я вказав у декларації подарунок сина, який має свій бізнес. Син дав нам кошти для оплати відпочинку. Решта коштів, які ми витратили там на інші потреби, також будуть вказані в нашій декларації у березні-квітні».

І хоча зарплати і премії Генпрокурора та його дружини - народного депутата України Ірини Луценко - також немаленькі, посилання на матеріальні можливості сина-бізнесмена виглядають переконливіше, тож не повинні би викликати додаткових запитань.

Погодьтеся - одна справа, якщо розкішно відпочиває державний службовець чи політик, інша - якщо бізнесмен, чий вид діяльності передбачає достатні статки і котрий може оплатити розходи не лише власної, поки що маленької, сім'ї, а й цілої родини.

Що дослідили журналісти?

Відпочинок родини Генпрокурора Юрія Луценка дослідили й опублікували журналісти програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода і телеканалу «UA: Перший»).

Нагадаю, що це ті самі «Схеми», котрі дослідили новорічну відпустку Петра Порошенка (ймовірно, з родиною) на інших престижних курортних островах - Мальдівах, про що я уже писав у нашій газеті.

Ці два журналістські розслідування, опубліковані з невеликою перервою у часі, дають підставу як казати про майстерність журналістів-розслідувачів програми «Схеми», так і про можливу допомогу їм з боку людей, котрі є політичними опонентами (якщо не ворогами) президента Петра Порошенка та його команди.

Title  
 Міністр Є. Нищук в аеропорту
 

А те, що Юрій Луценко на сьогодні входить до команди Петра Порошенка, є загальновідомим фактом - адже на свою теперішню високу посаду Юрій Луценко був переміщений з посади очільника фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді України. Та й «протискував» президент свого протеже через парламентське погодження з такою силою, що, незважаючи на відсутність юридичної освіти та досвіду роботи в органах прокуратури, Юрій Луценко все-таки отримав необхідні голоси «за» від нардепів і був усаджений у головне прокурорське крісло країни.

Відомо, що Бог любить трійцю. Тож, якщо з'явиться подібне розслідування ще про якогось вагомого члена команди президента, може буде говорити про те, що поодинокі викривальні «постріли» переростають у журналістські «залпи».

Бо спроба звинувачувати міністра культури Євгена Нищука у перельоті до Швейцарії за маршрутом Київ - Цюрих - Київ бізнес-класом (вартість 42 тис. гривень) та нескромному використанні додаткових віп-сервісів в аеропорту Цюриха (максимум, стільки ж, та й то ймовірно) викликала не сенсацію, а переконливі заперечення з боку, треба розуміти, осіб, які знали ситуацію краще і, можливо, входили до супроводу міністра.

Середній клас

Пояснюючи витрати на сейшельський курорт, Юрій Луценко вирішив не тільки вказати допомогу сина-бізнесмена, але й посилити аргументацію. Він додав, що відпочинок такого рівня «не мав жодної надмірності, він вкладається в те, що собі дозволяє середній клас».

Думка цікава - особливо з погляду на те, що середній клас як такий і середній клас України - це поняття, м'яко кажучи, не зовсім тотожні, або ж, точніше, - зовсім не тотожні.

Середній клас у розвинених суспільствах, це - соціальний прошарок, котрий є проміжним між багатою верхівкою та небагатою більшістю населення даної країни.

Загальноприйнято вважати, що людина досягає рівня середнього класу, якщо має добру освіту та кваліфікацію, тож може добре заробляти, щоб мати можливість задовольняти широке коло своїх зовсім не найпростіших потреб.

І хоча середній клас у всіх суспільствах також не однорідний (кажуть про вищий або верхній, і нижчий або нижній, середні класи), вважається, що людина з вищою освітою та хорошим рівнем свого професіоналізму ледь не автоматично потрапляє до середнього класу, зокрема, за рівнем доходів та витрат.

Як зазначає «Вікіпедія», американські соціологи характеризують осіб, що входять в «American middle class», такими показниками:

  • мають комфортабельні стандарти життя;
  • мають значну економічну безпеку;
  • мають чималу робочу автономію;
  • покладаються на свої знання для самозабезпечення.

Середній клас України

 

Відомо, що все пізнається у порівнянні. Тож, порівняно з вітчизняними бідними - а їх в Україні дуже багато, наш середній клас почувається краще. Але зовсім не шикує.

  Title
  Середній клас України - де ти?

Якщо ми попросимо вчителів, лікарів, інженерів, менеджерів середньої ланки, інших представників типового середнього класу, насамперед, бюджетників, відповісти - чи доводиться їм обмежувати себе і економити, де лише можливо, то почуємо у відповідь, що не тільки економлять, але й інколи копійки рахують та позичають до зарплати.

Безумовно, зрушення у матеріальному стані є - зарплати працівників середнього класу подекуди зростають. Але ж і ціни з тарифами стрімко йдуть угору і тим самим утримують, а інколи і погіршують баланс доходів-розходів.

Сьогодні автомобіль (хоча нерідко й уживаний) та житло (власне невелике, чи орендоване) представники середнього класу України намагаються собі, за бажання, забезпечити - лиш би постійна робота була та зарплатня без затримок.

І на відпочинок вони намагаються виїхати, зокрема, за кордон - хоч на декілька днів, максимум, на тиждень-два, але на теплі моря. Правда, курорти вибирають, як правило, порівняно недорогі - Єгипет, Туреччина, Хорватія, Болгарія тощо - вкладаючись у доларів 400-800 на одну особу.

Однак, вітчизняний середній клас є не тільки біднішим за аналогічні соціальні прошарки більшості достатньо розвинених країн, але й не має причинно-наслідкової залежності доходів від рівня кваліфікації та освіти.

Візьмемо таке вчене звання як професор. Воно є символом інтелектуальної еліти і за всіма параметрами повинно міцно входити до складу високого середнього класу.

У розвинених країнах так воно і є. Але порівняймо.

До прикладу: ким є професор у США, Британії, Франції, Німеччині, Італії, та й навіть у Польщі або Чехії - і ким є професор в Україні?

Вітчизняні професори, здебільшого, мають зарплатню у наших вишах нині на рівні плюс-мінус 8-10 тисяч гривень на місяць, що еквівалентно 300 доларам з хвостиком. Доценти чи, тим більше, прості викладачі вищих навчальних закладів, навіть кандидати чи доктори наук, мають зарплатню ще меншу.

І лише деякі виші намагаються забезпечити своєму професорсько-викладацькому складу більш-менш належні (за вітчизняними мірками) заробітки - бо 15-20 тисяч гривень уже вважаються нині в Україні дуже гарною зарплатнею.

Візьмемо для прикладу ситуацію зі зарплатнею 2018 року славетного Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Там наказом затверджено 24 тарифних розряди, і посадовий оклад найнижчого першого розряду складає 1762 грн.

З цих 24-х тарифних розрядів у працівників 11-ти з них (з першого по одинадцятий!) ставка посадового окладу є нижчою, ніж прожитковий мінімум (який складає на сьогодні 3723 грн.), тож їм доплачується до цього мінімального рівня.

Дванадцятий тарифний розряд стартує посадовим окладом з цифри 3735 грн. (як бачимо - трохи більше прожиткового мінімуму), а ставка найвищого тарифного розряду - двадцять четвертого - становить лише 7 тис. 682 грн. - а це ж і є ставка професури та керівництва кафедр, деканатів, ректорату.

Надбавки та доплати до посадових окладів теж існують, і вони достатньо скромні, якщо б не сказати вкрай недостатні. Так, наприклад, доплачується: за вчене звання:

  • доцента = у максимальному розмірі 25% від посадового окладу;
  • професора = у максимальному розмірі 33% від посадового окладу;

за почесне звання України:

  • «народний» = 40%;
  • «заслужений» = 20%;
  • «майстер спорту» = 10%;

за науковий ступінь:

  • кандидата наук = у максимальному розмірі 15% від          посадового окладу;
  • доктора наук = у максимальному розмірі 25% від посадового окладу;
  • за почесне звання «Заслужений професор ЛНУ ім. І. Франка» = 30%;
  • за виконання обов'язків заступникам декана = у максимальному розмірі 30% від посадового окладу.

Вислуга років оплачується лише науково-педагогічним працівникам і складає:

__

до 3 років

0%

від 3 років

до 10 років

10%

Більше, ніж 10 років

до 20 років

20%

 

 

Якщо професор ЛНУ ім. Франка є доктором наук, то отримує надбавку 2 тисячі 535 грн., якщо, до того ж, обіймає посаду заступника декана - додають ще 1920 грн.

Не важко порахувати, що разом це складе близько 12 тис. грн., тобто, майже 400 доларів. І це ж доктор наук, професор, заст. декана!

У розвинених країнах жодна прибиральниця в будь-якому університеті не отримує таку низьку зарплатню. А ще ж у багатьох вишах України є професори без докторського ступеня і без посад у деканаті чи на кафедрі.

Так, ті бідаки отримують ще менше.

Така ж ситуація і у більшості галузей, де працюють представники вітчизняного середнього класу. Вони працюють, але з бідності більшості з них вибитися дуже непросто.

Title  
 Середній клас протестує 

Звичайно, в структурі середнього класу України є і своя верхівка - ті, кому професія, посада, штатний розклад чи ринкові розцінки на їхню роботу дають можливість заробляти багато і дуже багато.

Це я не враховую ще корупційних можливостей декого з них отримувати додатковий дохід, надаючи свої послуги чи забезпечуючи вирішення питання тих, хто до них звертається за вагому незаконну винагороду.

За останніх кілька років гігантськи виросли заробітні плати членів уряду, керівників державних підприємств, державного топ-менеджменту.

І якщо посадові оклади держслужбовців у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, не кидаються в очі - скажімо, керівник такого держоргану має ставку посадового окладу у достатньо скромних 17 тисяч 180 грн., то з урахуванням різних надбавок - за інтенсивність роботи, за секретність і т. п. плюс премії на руки може отримати в декілька разів більше.

Так, наприклад, ЗМІ повідомили, що заробітна плата віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка за грудень 2017 року склала 87 677,23 гривні.

З цієї суми на посадовий оклад припало лише 17 тисяч гривень, надбавка за вислугу років склала 8500 гривень, надбавка за інтенсивність праці - 14450 гривень, індексація - 357,69 гривень, грошова допомога до відпустки - 43 799,54 гривень. Також Кириленко напередодні Нового року отримав премію в розмірі 3,5 тисячі гривень.

Для порівняння: зарплата політика за грудень 2016 року склала 43,8 тис. гривень, за січень - 43,6 тис. гривень, за лютий - 43,6 тис. гривень, за березень, квітень і травень - по 43,7 тис. гривень, за червень - 41,2 тис. гривень, за липень - 111,7 тис. гривень, за серпень - 17,7 тис. гривень, за вересень, жовтень і листопад - по 43,8 тис. гривень.

І це - не найбільша сума, яку наші високопосадовці щомісяця отримують за свої невсипущі труди, про що ЗМІ регулярно інформує роздратованих такою нерівністю співгромадян.

  Title

Отримуючи подібні зарплати, представники вітчизняного «верхнього» середнього класу, звичайно, можуть за рік собі відкласти на дорогий морський відпочинок, тим більше, тижневий.

Але ж відсоток таких високооплачуваних працівників в Україні порівняно невеликий.

Навіть державні службовці, починаючи з рівня директорів департаментів, управлінь, служб, відділів, секторів і нижче, що отримують на руки разом з надбавками від 20 тисяч гривень у місяць і нижче, дуже добре повинні подумати, перш ніж визначати бюджет своєї відпустки. І, думаю, визначать цей бюджет разів у 10-12 меншим, ніж сейшельський відпускний бюджет родини Луценків.

Якщо вірити статистиці, що 5% багатих володіють 60% багатств країни, то виходить, що їх 1% володіє 12-ма відсотками багатств.

А 30% середнього класу володіють 30-ма відсотками багатств, тобто, їх 1% має 1% багатств. І то це стосується, здебільшого, верхнього середнього класу.

Про бідних нема що й казати!

Правда, якщо додати до переліку держслужбовців тих, хто має можливість не тільки отримувати зарплати з преміями та надбавками, але й додаткову «винагороду» за свої послуги - тобто всіх корупціонерів країни та ще до них і бізнесменів середньої та вищої ланки, то набереться чимало українців, котрі можуть дозволити собі відпочинок, особливо короткочасний, на Мальдівах, Сейшелах, Багамах, у Домініканській Республіці і десятках інших мальовничих курортів світу - особливо, якщо вони не намагатимуться встановити фінансовий рекорд перебування у відпустці.

Але малобюджетні варіанти відпочинку чи турпоїздки, які зневажають представники вітчизняного «верхнього» середнього класу і не можуть собі дозволити представники «нижнього» середнього класу, в цілому, до снаги українцям «середнього» середнього класу - і вони тим періодично користуються, отримуючи колосальне задоволення від думки: «Я можу це собі дозволити!» - та радісно ділячись фотозвітами про це у Твіттері, Фейсбуці, інших соцмережах.

То що, погодимося з думкою Ген­прокурора Юрія Луценка про те, що бюджет його тижневого родинного відпочинку на Сейшельських островах у 52 тисячі євро «вкладається в те, що собі дозволяє середній клас»?

З урахуванням того, який саме прошарок середнього класу України може собі дозволити подібне, поставимо питання інакше: «Чи повинен політик, тим більше, держ­служ­бо­вець і один із ключових пред­став­ни­ків провладної команди, яка ось уже 4 роки керує «найбіднішою країною Європи», демонструвати таких за­хмарний для більшості українців рівень споживання, у той час, коли місячний прожитковий мінімум в Ук­раї­ні складає близько 100 євро на місяць - тобто - десь у 500 разів менше, ніж потратила за тиждень родина Лу­ценків на заморському курорті»?

А це - вже питання політико-психологічне.

Така тонка матерія, як довіра населення до влади та її чільних пред­ставників, завойовується довго і важко - це можна порівняти зі сходженням на Говерлу. А втратити її можна швидко і легко - як з'їхати з гори на санчатах.

До речі, згадаю, що батько Юрія Луценка за часів СРСР був першим секретарем Рівненського обкому компартії, яка дуже наполегливо через школу, ЗМІ, сім'ю пропагувала у вихованні молоді так звану «ленінську» скромність.

Напевно ж батько неодноразово казав про неї і своєму синові.

Сейшельська відпустка Юрія Віталійовича показала, що батьківські уроки син або не засвоїв свого часу, або вже забув у нових умовах дикого українського капіталізму, може, тому, що Ленін, як і його «скромність», уже давно не актуальні для українців, передусім, багатих і можновладних?

Хто подбає про нас?

Title  

Подружжя Луценків подбало про себе само, вчасно переходячи з однієї політичної сили до іншої - коли глава сім'ї, як жартували комуністи, «коливався разом з генеральною лінією».

Енергійний молодий інженер Юрій Луценко за підтримки батька, котрий став народним депутатом України від Компартії, з початку 90-х років минулого сторіччя швидко почав робити політичну кар'єру. Він працював із Валерієм Пустовойтенком, Олександром Морозом, Юлією Тимошенко, Віктором Ющенком, 10 років був у Соцпартії, потім разом з Давидом Жванією створив і очолив партію «Народна самооборона», потім об'єднав її з ющенківською «Нашою Україною», потім ініціював створення партії «Третя українська республіка», а невдовзі відмовився від цього проекту та очолив партію «Блок Петра Порошенка» (БПП) - тож уже четвертий рік іде разом з чинним главою держави.

  Title

Від котрого Юрій Луценко отримав чи то хрест, чи то приз - посаду Генерального прокурора України.

Заодно його дружина, котра офіційно вважалася співвласницею чотирьох фірм, стала нардепом від БПП і також є близькою до президента.

Подружжя Луценків, як і їхній старший син-бізнесмен, на сьогодні мають міцне становище і могутнього покровителя, котрий допомагає їм вирішувати свої питання.

А ось значна частина українців також хочуть мати покровителя - здебільшого - в особі держави. Соціологи називають це патерналістськими настроями - бажанням мати покровительство патера, батька - когось, хто більше може зробити для нас, ніж ми самі.

Дослідження показують, що 30% українців покладають на державу відповідальність за власний добробут, і це є потенційні або ж реальні бідняки, 60% згодні ділити з державою цю відповідальність - і саме з цієї категорії українців може частково формуватися нижній середній клас.

І лише близько 10% беруть на себе відповідальність за власний добробут - і така психологічна налаштованість допомагає їм не лише формувати середній і верхній прошарки середнього класу, але і вибиватися у когорту багатих українців.

Завершив я цю статтю 4 лютого при ввімкненому Інтернеті. Тривала трансляція мітингу протесту, організованого Міхеілом Саакашвілі і його «Рухом» під воротами маєтку Петра Порошенка у Козині, під Києвом.

Поміж інших, звучало ось таке скандування: «Порошенка - на нари, Луценка - до пари!»

Мітинг був не дуже численним. Помітних політичних лідерів там немає.

Досвід подібних протестів показує, що вони складаються з політичних замовлень конкурентів, мають температуру стихійного протесту, можуть бути частково чи повністю проплачені - тобто кожен може вибрати для себе ту модель пояснення, яка йому або вигідна, або бачиться переконливою.

Думаю, адресати цього скандування впевнені, що то була проплачена політичними і бізнесовими суперниками акція. Конкуренти ж будуть наполягати, що то був народний порив і щирий протест.

Title  

Я ж, згідно з темою цієї статті, скажу: послідовне ігнорування і навіть нищення українського середнього класу, яке триває багато років, робить нашу країну бідною, а політико-громадянський устрій - хистким.

У розвинених країнах середній клас є основою суспільної стабільності. Таким він має бути і в Україні - якщо політична та економічна влада зосередиться на запуску механізмів розвитку та зростання, захоче боротися з всеохоплюючою корупцією, дасть можливість більшості українців працювати і гідно заробляти, посилить соціальну підтримку малозабезпечених.

Подібні ідеї та ініціативи висловлюються уже не перший рік, але до формату політичних та економічних програм влади, конкретних дій уряду вони не доводяться.

Зміни є, проте, вони недостатні та часткові.

А розвиток країни за так званим латиноамериканським варіантом, коли багатій верхівці протистоїть бідна більшість країни при невеликому середньому класі, є небезпечним і веде у глухий кут. До соціального вибуху. Або ж до еміграції тих, хто якраз і міг би створювати потужний середній клас України.

Клас тих, хто міг би власними зусиллями заробляти на потреби власної сім'ї. Заробляти, звичайно, менше, ніж родини тих, котрі так розкішно відпочивають на міжнародних курортах

Але достатньо для того, щоб гідно жити, вдовольняючи різноманітні потреби і не розкидаючись великими грошима на споживання, надто дорогі відпустки та інші забаганки.

 

Казахстану можна, а Україні – ні?

Справжня мафія Росії. Іспанський погляд

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com