У буремному 1917 році святкування Нового року, як і сьогодні, відбувалося у непростих умовах війни, безкінечних суперечок слабких політиків, економічної скрути, дефіциту продуктів та елементарних побутових речей. Попри це, українці вміли шанувати себе, святкували цілих шість днів з піднесеним настроєм та оптимізмом, вірою в рік прийдешній, який принесе багато доброго їм, а Україні - мир і міцну державність. Чи так багато змінилося з того часу в святкових традиціях та наших звичаях?

Напередодні нового 2018 року в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві розпочався новий проект - цикл ексклюзивних лекцій «Нові джерела до історії Української революції 1917-1921 рр.: текст, контекст і підтекст». Цього разу, зважаючи на передноворічний святковий час, директор музею Світлана Панькова зробила подарунок гостям і розповіла про маловідомі деталі повсякденного життя українців наприкінці 1917 року та їхні традиції святкування Нового року.

 

Цікаво, що, власне, зміну років святкували тоді так само, як і зараз, - з неділі на понеділок, хоча самі урочистості починали ще перед Різдвом, 24 грудня, і тривали вони цілих шість днів. Проте, чи було до святкувань українцям у той непростий для світової історії час?

Соціально-політична та економічні атмосфера

Ще не минула Перша світова війна. Українська дипломатична делегація на чолі з Всеволодом Голубовичем щойно «під ялиночку», 28 грудня, вирушила у Брест для участі в переговорах про мир в Європі та утвердження України як самостійної формації. Проте, Росія вже готувала Україні новий фронт на сході. 4 грудня офіційний Петроград, тодішня її столиця, висунув нашому уряду ультиматум, вимагаючи здати владу та схилятися до Росії. УНР не підкорилася. Більшовики розпочали відкриту агресію і за кілька днів вже окупували Харків, а через кілька тижнів, якраз перед Новим Роком, сконцентрували війська для головного удару по столиці молодої держави. Але, попри наближення фронту і щоденні випробування містян, Київ жив активним життям і готувався відзначати велике свято.

Значною проблемою напередодні Нового 1917 року були гроші, а точніше, їх відсутність. Якщо сьогодні курс гривні стрибає, мов ґедзем ужалений, то 100 років тому нова держава постала перед браком готівкових коштів в обігу. В Україні та Києві «ходили» різні валюти сусідніх держав, насамперед, російський карбованець. Проте на руках у широких верств населення грошей майже не було. Існувала велика заборгованість перед солдатами та робітниками. Тим, кому все-таки платили, робили це в цінних паперах (різноманітних кредитних білетах), за які неможливо було нічого придбати у магазинах чи на ринках.

	Директор музею М. Грушевського Світлана Панькова

Натомість, з'явилися спекулянти, які, як тоді казали, «мали у своїх кишенях цілі банки». Ці діячі з пафосом проводили свій час у найдорожчих столичних ресторанах та кондитерських, як от «Франсуа» та «Семадені» на Хрещатику, напряму вирішували особисті питання з можновладцями. Але саме проти них уряд вживає екстраординарних заходів грошових облав. Силові структури здійснювали вилучення коштів номіналом від 500 одиниць під розписку, які примусово вносилися на банківські рахунки цих осіб, щоб у такий спосіб запустити «кров» у фінансову систему УНР.

З іншого боку, громадянам пропонувалося відкривати депозити під свої кошти у державному банку: на рік - під 4%, або на 5 років - під 6% (це в ті буремні часи!). На жаль, цих авральних, а подекуди - курйозних, заходів було недостатньо. Тому 19 грудня було ухвалено рішення про запровадження власної валюти - українського карбованця (пізніше - гривні).

Продуктове питання

Маючи нові гроші, вже можна було щось планувати і до свят. Хоча з деякими продуктами в містах були проблеми. Зокрема, Київ всередині грудня пережив хлібну кризу. Для потреб столиці довелося екстрено звозити з інших регіонів 200 пудів хліба. Натомість, в Україні в достатку було цукру. Тому нашому уряду вдалося домовитися про обмін 100 тис. пудів цукру на 1 млн пудів пшениці в Кубанської народної республіки.

Делікатесною і модною стравою на новорічному столі тодішніх киян стала копчена гуска. Її почали продавати перед святами... в окремому відділенні державного банку. Щоправда, її ціна була зависока - 100 нових карбованців за пуд гуски. Таким чином у фінансову систему також залучалися кошти.

Пересічні громадяни могли вдовольнитися менш елітарними наїдками. Скажімо, кілограм м'ясо можна було купити за 15 копійок, а десяток яєць - за 22.

Звісно, на столі українця не бракувало й хмільних трунків. Хоча ще від 1915 року Російська імперія у зв'язку з війною запровадила сухий закон. Ліберальний молодий уряд України його скасував. Подарунком до Нового року нашим співвітчизникам став рескрипт про дозвіл продажу і вживання легких вин.

Підготовка до свят

Українські театри на свята охоче закликали людей до себе. У місті було багато афіш, репертуар яких приваблював широку публіку. Адже тоді це було справжньою віддушиною від політичних та економічних негод, до того ж, ще не було не радіо, ні ТБ, ні соціальних мереж. Хіба що новоявлений сінематограф та одвічна преса складали активну конкуренцію театрам. Найбільше «жалив» новорічним гумором та ядучою політичною сатирою журнал «Гедз».

І все ж, про театри... Тутешній репертуар втішав класикою: «Маруся Богуславна», «Зачароване коло», «Суєта», «Як ковбаса та чарка, то минеться і сварка». Але були і спецпрограми до свят із колядок. У Києві відомий український диригент та композитор Олександр Кошиць організовував справжні музичні феєрії силами хорів Університету святого Володимира та Вищих жіночих курсів. У народі стають популярними так звані «радянські» колядки (від слова Рада(и), не плутати зі «совєтськими»).

На свою публіку чекав і відомий Цирк Олександра Крутікова, що розташовувався на теперішній вулиці Городецького, але не зберігся. Тут готувалися особливі вистави за участю дітей - «Ялинка та Дід Мороз».

Респектабельний Кінотеатр Шанцера на Хрещатику запрошував 31 грудня на пишний бал-маскарад аж із трьома відомими оркестрами. Хоча костюми в той буремний час і не були обов'язковими. Сам захід тривав до 3 години ночі.

	Особливий подарунок 1917 р.

До слова, тим, хто все-таки бажав оновити гардероб за останнім шиком моди, двері відкривав Салон Марії Кухаренко, де на одяг пропонувалася знижка 40%.

Конкуренцію згаданому кінотеатру складав ще й Інтимний театр на тій таки вулиці. Він приваблював не лише спокусливою назвою, а й розкішними призами. За найкраще виконання танго можна було виграти діамантові сережки вартістю в 1000 карбованців. Хто став тим новорічним щасливчиком - історія замовчує.

Для активних містян у центрі столиці працювала платна ковзанка. Частину коштів від квитків скеровували на лікування інвалідів війни. Здається, паралелі - очевидні...

Хоча тодішня українська інтелігенція та політична еліта святкували Новий рік скромно у приміщені Українського Клубу поруч з історичною пам'яткою «Золоті Ворота». Там не було помпезних концертів на багатомільйонні бюджетні кошти, як це роблять чинні можновладці. Голова уряду Володимир Винниченко та член Ради Микита Шаповал «штовхали» промови, сповнені надій та сподівань на мир, швидку зупинку агресора та продовження будівництва вільної України. Михайло Грушевський взагалі не прийшов на святкування, надаючи перевагу родині та домашньому колу.

Серед цієї публіки дарували одне одному так само далеко не діаманти і авто-самоходи, які щойно входили в моду. Як свідчать історики, подарунки були досить простими: щось з наїдків, книжку чи пляшку, дітям - солодощі та іграшки. Щоправда, до 1918 року силами типографії в Полтаві було надруковано тисячним тиражем художній альбом «Україна» зі світлинами видатних діячів української державності того часу. Іншою цікавинкою став відривний календар на наступний рік, де кожен місяць починався портретом якогось державника.

Коли ж усі палкі слова були виголошені, вино допито, а святкові свічки погашені, гості розходилися засніженими вулицями по домівках у новий рік. Для багатьох він став переломним, а подекуди - фатальним. Втім, як і кожен рік у нашому житті, він дарував шанси й випробування, пройшовши які, українці ставали ще сильнішими.

 

Фото автора

Автор: Андрій Сніжко

Джерело: «ZIK»