Рік 2017-й тільки-но закінчився. Він ще не вистиг, ще гарячий і подекуди обпікає - і подіями навздогін, і спогадами. Однак, певні підсумки підбити потрібно. Підсумки не остаточні - попередні.

У кожного з нас вони свої. Зіставимо ж окремі бачення в якесь спільне.

Підсумки й оцінки

Не всі українці заморочуються тим, щоб підвести підсумки року.

Комусь все одно. Хтось перевантажений власними проблемами, і йому нема коли вгору глянути. А хтось просто щасливий.

Як от одна моя колишня студентка Olya Zaets, чий лаконічний допис я побачив у соцмережах: «Не буду підводити підсумки 2017! Щаслива тут і тепер! І нехай у 2018 щастя в усіх буде ще більше! З Новим роком!».

Ну що ж, відомо, що стан щастя може блокувати розумові процеси.

Звісно - нехай буде більше щасливих. Але що поробиш - і думати треба, й оцінювати.

Департамент інформації УГКЦ наводить фрагмент виступу, в котрому Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, Верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський - Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав: «Я би обережно оцінював події, які відбулися в нашій державі, а їх було дуже багато.

Очевидно, що песимісти скажуть, що все було погано, оптимісти - все було добре. Провладні особи скажуть, що влада блискуче працювала, а опозиціонери - що чинна влада абсолютно погано працювала. Проте, правда є десь посередині.

Я думаю, що, може, нам ще зарано остаточно підбивати підсумки. Ми, можливо, тільки з часом усвідомимо зміст і значення нашої історії й усього того, що цього року відбулося з нами».

Погоджуюся з таким підходом. Тож, спробую підбити неостаточні підсумки, не забуваючи про те, що правда найчастіше - посередині.

Особливо в царині політики, де діє принцип третьої сили, яка врівноважує крайнощі двох протилежних позицій - влади та опозиції.

Але під час підведення підсумків не зайвим буде пам'ятати, що факти потрібно розглядати окремо, а їх витлумачення та оцінки - окремо. Адже бачимо не раз, що одні й ті ж факти інтерпретуються та оцінюються по-різному. Іноді - протилежно.

Прощання поетичне

Прощання з минулим роком може бути різним - аналітичним, оціночним, емоційним. У мене воно спочатку було емоційним і народило ось такий віршований експромт, котрий я одразу ж по написанню, 31 грудня 2017 року, о 10 год. 45хв., опублікував у соцмережах:

 

Прощавай, 2017-й!

Ти нам нічого не прощав.

Складним, тривожним був,

ненастливим

У хмарах, блискавках, дощах.

Ми переплавимо у досвіди

Свої помилки й «косяки».

Прокинемсь першого, вдосвіта,

Й на чистий аркуш січня начисто

Нові напишемо рядки.

 

Але емоціями аналітику не замінити. Потрібно включати й раціо. Спробую.

Підсумки очима політиків

А). Привітання президента П. Порошенка

Традиційно підсумок року у новорічному привітанні народу України підводить президент країни - незалежно від прізвища. Щороку в таке лаконічне привітання намагаються закласти якісь позитивні здобутки.

Цьогорічне привітання Петра Порошенка почалося зі згадки найбільш свіжої події високого емоційного напруження - визволенню заручників: «Насамперед, разом потішмося за наших співвітчизників, які днями повернулися з полону до рідних та близьких. Слава Богу, напередодні свят їх вдалося-таки вирвати з ворожих катівень».

Зазначу, що крізь хор радісних голосів, які гучно вітали визволення і ейфорічно зустрічали полонених в Харкові та Києві, відчутно пробивалися нотки обережності.

Історія з Надією Савченко не тільки навчила, що сліпа ейфорія небезпечна можливим розчаруванням. Вона показала, що в кожній історії може бути який інший аспект - другий чи третій план ситуації, який не одразу можна розгледіти.

Тож усіх, кого дійсно вдалося вирвати і привезти на підконтрольну Києву українську територію, уже потихеньку ділять на, принаймні, три групи.

Одна з них - найбільша - повернулася до своїх рідних і близьких, котрі разом з медиками мають здійснити довготривалу психотерапію і душевно відновити вчорашніх полонених, допомогти забути жахи полону і катувань.

Друга група - поки що невелика - сьогодні перебуває у ситуації, коли колишнім полоненим немає куди йти з госпіталів, в котрих вони проходять первинний огляд і лікування. Їх рідні залишилися на непідконтрольній Києву території, на котру ці вчорашні полонені повертатися не хочуть - хоча б зі страху бути повторно ув'язненими там.

Журналісти скупими штрихами малювали вже картину, коли такі хлопці виходили до них у грудні з приміщення госпіталю у капцях - тому що іншого взуття у них не було. І не в тому справа, що поки що, нібито, нема кому їм це взуття привезти - привезуть, одягнуть і взують. Але даху над головою у цих хлопців нема. А чи зможуть вони за своїм психологічним станом знову повернутися у казарми - поки що достеменно невідомо.

І що їм робити далі - лікуватися, служити, працювати - не знають ні громадськість, ні військове начальство, ні, можливо, й вони самі.

І третя віртуальна група, про яку дуже голосно не говорять, але пошепки і натяками вже встигли сказати - це ті, кого, можливо, за час полону змогли завербувати. Тож контррозвідка буде змушена провести свої фільтраційні заходи зі спробою виявити таких - якщо вони в цій групі звільнених дійсно є.

Другим позитивним підсумком року президент вважає зміцнення оборонно-безпекової ситуації в Україні. Тому він привітав оновлену армію - «нашу гордість і нашу славу» - та пообіцяв її надалі зміцнювати. Подякував міжнародним партнерам - за рішення США про надання Україні оборонної зброї, просування Канади у цьому напрямку і продовження Євросоюзом санкцій щодо Росії.

Третім успіхом П. Порошенко назвав рішення Стокгольмського арбітражу, яке «захистило нас від вкрай невигідних умов газового контракту дев'ятого року».

Ім'я тієї, хто підписував ці угоди, названо не було, але кадри, на яких вона з президентом РФ В. Путіним разом, усе ж промайнули на задньому плані - напевно для того, щоб українці не забували, що чинна лідерка електоральних симпатій колись із главою Росії разом хихотіла над президентом України Віктором Ющенком та підписала той самий газовий контракт, який у новорічному привітанні президента України названо кабальним і оскарження якого у Стокгольмі названо нашим захистом.

Четвертим успіхом у привітанні названо безвізовий режим або коротко безвіз - і представлено його поряд з іншими зовнішньополітичними здобутками «впевненим та безповоротним рухом до Європи».

Ще низку подій минулого року президентом не було названо у тексті привітання. Але подано у динамічній стрічці стрімкого репортажного нагадування.

Тут такі різнопланові події, як збірка літаків АН без жодної російської деталі, успішне проведення Євробачення-2017, мегамарш вишиванок в Одесі, хресна хода на День Хрещення Русі, марш Хрещатиком воїнів НАТО у День Незалежності, конфіскація ГПУ коштів В. Януковича, налагоджування міжнародних контактів з новою владою США, позбавлення недоторканості шести нардепів, успішний виступ українців у Іграх Нескорених, касовий успіх фільму «Кіборги».

Окрім кадрів з пані Юлією, Петром Порошенком були згадані люди, «що хочуть підпалити хату зсередини» з висновком, що у них «слід забирати сірники».

Думаю, більшість українців натяк зрозуміла й особу, на яку натякав Петро Олексійович, легко ідентифікувала. Тим більше, що за підсумками року Міхеіла Саакашвілі - а натяк, очевидно, стосувався саме його - було визнано ледь не найбільш медійною особою року в Україні і телеглядачі бачили та чули запального грузина ледь не щодня, особливо під кінець року.

Формат новорічного привітання не передбачає визнання невдач чи, тим більш, провалів. Тому жодного слова про те, що найбільш лякає та гнітить українців, у привітанні сказано не було. Петро Олексійович обійшовся обтічною фразою: «Хай і не без помилок, але рухаємося вперед. Після кількох років кризи, яку спричинила війна, переходимо до відновлення та розвитку».

Думаю, далеко не всі українці згодні з тим, що кризу спричинила тільки війна. Адже під час війни одні різко збідніли, інші - різко збагатилися. Зокрема, й автор цього привітання.

І якщо ситуацію наприкінці 2017 року П. Порошенко назвав переходом «до відновлення та розвитку», то невже до складу цих понять входять нове підвищення тарифів, цін, дуже значне зростання оплати послуг медиків, юристів тощо?

Скільки українців поділяють такий висновок президента наприкінці його привітання: «Оптимізм, віра у свою країну, в свої сили - наш головний ресурс. І все буде добре».

Соціологічні опитування якраз фіксують, що оптимізм населення є таким, мов сніг перед цим Новим 2018 роком. І заспокоювання на кшталт «все буде добре» не діють автоматично, бо надто контрастують з повсякденним досвідом пересічних українців.

А досвід цей і реальність переконують у тому, що навпаки - усе буде не дуже добре, або й дуже недобре - принаймні - у найближчій перспективі.

І коли президент стверджує: «У новому році уряд має прискорити темпи зростання. Потрібне підвищення рівня життя, відчутне для більшості українців. І це нам - по силах» - хочеться сказати, що і в 2015-му, і в 2016-му, і, тим більше, в минулому, 2017-му році, з яким ми прощаємося, це було по силах уряду і владі загалом.

Треба було тільки перекладати основний тягар не на мільйони простих українців, а на ту не дуже численну групу олігархів, мультимільйонерів, топ-чиновників, які сукупно володіють таким величезним капіталом в Україні і в офшорах, який міг би дуже знадобитися для активізації економічного життя України, якби не ховався і не вивозився з країни багатомільярдними потоками усі чверть сторіччя Незалежності.

Привітання інших провідних діячів чинної влади - голови ВРУ А. Парубія, глави уряду В. Гройсмана, секретаря РНБО О. Турчинова, інших - принципово не відрізнялися від привітання президента.

Хіба що більш детально в них йшлося про успіхи.

Прочитавши ці привітання й ознайомившись з точками зору наших головних високопосадовців на підсумки року, що минув, починаєш сумніватися у своїй здатності адекватно сприймати реальність.

Читаєш привітання - суцільні успіхи. Подивишся навколо - суцільні проблеми.

Звичайно, певні здобутки є. Але чи переважать вони той тягар проблем і негараздів, котрий каменем лягає на наше повсякденне життя і тягне донизу?

Більшість українців, напевно, скажуть: ні, не переважить.

 

Б). Привітання Ю. Тимошенко

 

Головна опозиціонерка фактично привітала українців двома способами. Один текст написаний підкреслено лаконічно та аполітично: «Нас роблять щасливими звичайні речі. Ніжність коханої людини, сміх наших дітей, любов до батьків. Бо ми, українці, - люди миру і любові. Ми хочемо звичайного людського щастя для наших рідних, для своєї країни, для нас всіх. І щастя прийде. Бо час настав!

З Новим роком! Зі світлим Різдвом Христовим!

Юлія Тимошенко».

Але фактично підсумки року вона підвела у деяких інших текстах грудня.

Так, 19 грудня вона заявила: «Приватизація держмайна - неприпустима. Фракція «Батьківщина» виступає проти того, щоб зараз в Україні була розгорнута приватизація стратегічних об'єктів державної власності і проти проведення приватизації під час війни».

І ще гостро критикувала владу, її аграрну і фінансову політику, бюджет-2018, закликала прийняти процедуру імпічменту.

25 грудня після виборів до об'єднаних територіальних громад (ОТГ) пані Юлія лаконічно констатувала: «Батьківщина» здобула перемогу на місцевих виборах у 51 ОТГ, які відбулися 24 грудня, з результатом у 31,6% голосів».

А потім надала порівняльну таблицю підсумків виборів до ОТГ за 2 останні роки:

 

З таблиці видно, що представники команди Юлії Тимошенко переконливо переграли представників команди Петра Порошенка й отримали найкращий результат.

Однак, я не став би поспішати з висновками.

Адже в кожній ОТГ представники пропрезидентського БПП «Солідарність» легко можуть домовитися про співпрацю і створити більшість у місцевих радах не тільки зі своїми сателітами на кшталт «Наш край», але і з Аграрною партією і навіть з радикалами чи з Опозиційним блоком, іншими - тими, хто погодиться підтримувати і голосувати за БПП.

І тоді більшість буде зовсім не за «Батьківщиною».

Так що суперництво між Юлією Тимошенко та Петром Порошенком, їхніми політичними командами триває і буде загострюватися.

Міжнародні підсумки

За підсумками 2017 року всі бачать, наскільки допомога іноземних партнерів важлива задля поступу України. У той же час нотки невдоволення і розчарування також відчуваються у висловлюваннях західних друзів України. Деякі ЗМІ пишуть і про втому від України.

Проте особливе здивування викликає позиція високого представника ЄС у зовнішніх справах та політики безпеки Федеріки Могеріні.

Вона формулює за підсумками 2017 року ті пріоритети, які вважає головними, визначальними для Євросоюзу і в наступному - 2018 році.

Перелік цих пріоритетів, імплементація яких почалася в 2017-му, а має продовжуватися і в 2018-му, може збентежити українського читача. Ось вони:

1      перезапуск ЄС, починаючи з питання оборони,

2      співробітництво з Африкою з питання міграції,

3      європейська інтеграція країн Балкан,

4      проведення 9 травня дня Європи в ООН,

5      спільна політика Європи стосовно Єрусалиму,

6      початок підготовки лівійської берегової охорони,

7      проведення саміту «Східного партнерства» у Брюсселі,

8      діяльність заради молоді із залученням самої молоді,

9      допомога біженцям рохінджа, а також

10    доля дітей колумбійських військових.

 

Чи бачимо тут питання, які хоча б дотично, а тим більше, прямо стосуються інтересів України? Ні, не бачимо.

А як Україна бачить свої пріоритети у співпраці з ЄС?

З нагоди того, що головування в ЄС розпочала Болгарія, Україна надіслала їй документ під назвою «Україна-Європейський Союз упродовж головування Болгарії у Раді ЄС». У ньому йдеться: «Вбачаючи успішність болгарського головування, Україна опрацювала короткотермінові пріоритети у відносинах з ЄС. Ми покладаємося на болгарське керівництво у Раді ЄС та серед країн-членів ЄС задля сприяння ефективній імплементації цих пріоритетів».

ЗМІ повідомляють, що «серед цих пріоритетів Київ пропонує зосередитися на питаннях політичного діалогу, безпеки та оборони; фінансової допомоги; сферах юстиції та свобод; енергетики і транспорту; а також галузі досліджень, інновацій та освіти.

У частині політичного діалогу, безпеки та оборони Україна наголошує на необхідності її підтримки у протистоянні російській агресії, продовженні персональних і економічних санкцій проти РФ, підтримки розгортання миротворчої операції ООН на Донбасі у координації з українською позицією, продовження тиску на Кремль заради негайного звільнення політичних в'язнів і заручників.

Також наголошується на необхідності вдосконалення політики ЄС щодо невизнання нелегальної анексії Криму, підтримки ініціативи зі створення міжнародної групи друзів України з деокупації Криму.

Стосовно торговельно-економічної співпраці Україна пропонує започаткувати новий фінансовий інструмент з метою покращення імплементації поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі, а також докладно вивчити питання інтеграції України до митного союзу ЄС.

Київ також очікує на сприяння головування Болгарії у просуванні членства в єдиному цифровому ринку ЄС.

Щодо юстиції, свобод та безпеки Україна заявляє про готовність взяти участь в ініціативах ЄС, спрямованих на подолання нелегальної міграції, тероризму, кіберзлочинності, відмивання грошей, торгівлі людьми, контрабанди.

Окремо зазначається ініціатива України щодо включення її як асоційованого члена до спільної європейської системи з надання притулку.

У сфері енергетики Україна вбачає пріоритетом просування участі в енергетичному союзі ЄС, а також щодо спільної експлуатації української ГТС.

Окрім цього, зазначається неприпустимість реалізації політично вмотивованих проектів газопроводів «Північний потік-2» та OPAL.

Як бачимо, співпадінь у списку пріоритетів Ф. Могеріні та офіційного Києва практично нема. До того ж, відомо, що Болгарія схиляється до скасування санкцій щодо Росії.

Який же підсумок напрошується?

А такий, що у 2017 році українські дипломатичні зусилля далеко не у всьому увінчалися успіхом, особливо у складній справі узгодження пріоритетів нашої країни та Євросоюзу.

І це ще м'яко сказано.

Отож, наступний 2018 рік вимагає від зовнішньополітичного відомства України і влади в цілому дуже активних зусиль для досягнення взаєморозуміння між ЄС та Києвом. Бо пункти 9 і 10 списку Ф. Могеріні в жодне порівняння не йдуть з масштабом проблем України, частина території якої відторгнута, і яка вже 4 роки фактично вимушено проводить бойові дії на власній території проти сепаратистів, котрих повністю і всебічно підтримують російські військові.

Щастя у підсумку

В Україні міністерства щастя поки що нема - на відміну від малесенької держави Бутан. Але щастя хочеться. І українці його шукали, зокрема, і в 2017 році.

Шукали не завжди правильно.

Про це говорив, звершуючи Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі в останній день 2017 року Предстоятель УПЦ КП Святійший Патріарх Філарет:

 

«Кожна людина у своєму житті хоче бути щасливою. Але не всі розуміють, що щастя треба шукати не поза собою, а всередині себе.

Бо щаслива людина - це та людина, яка живе з Богом, Джерелом нашого життя і щастя. Царство Боже, щастя всередині людини є - це любов, мир, праведність, віра, надія на Бога. Кожен, хто бажає спастись і унаслідувати Царство Небесне, повинен очистити своє серце від гріхів і, найголовніше, мати любов до Бога і ближніх.

Христос сказав, що Царство Моє всередині вас є, духовне Царство Боже. Царство Боже - це любов, віра, надія на Бога, оце є Царство, що є всередині. І тому ми, християни, сповідуємо царство Боже не земне, а сповідуємо Царство Боже, яке перебуває всередині кожної людини.

І тому Церква і закликає нас дбати про Царство Боже в серці. Якщо це Царство буде у нас в серці, ми і на землі будемо відчувати блаженство. Тому що, там, де любов - там мир, там і радість, там всі блага. Тому що Царство Небесне, куди ми всі хочемо увійти, - є Царство любові. Нам треба це усвідомити.

Якщо ти хочеш у Царство Небесне - люби, і тоді будеш у Царстві Небесному. А якщо ти не любиш, то як ти можеш бути у Царстві любові? Не можеш бути. Праведники, святі можуть любити і люблять, а грішнику тяжко любити, бо він - грішник.

Тому і грішник, що він любить тільки самого себе. А інших не любить, і тому грішнику полюбити ближнього тяжко, але треба. Бо і грішник же хоче увійти у Царство Небесне.

А якщо ти хочеш увійти - подолай свій гріх і полюби Бога і полюби свого ближнього».

 

Політики, як і всі ми, люди грішні. До Праведників їм і усім нам дуже далеко.

Але любити свій народ, як ближнього свого, справжній політик повинен. Інакше він не справжній. І, взагалі, не політик, а політикан.

А духовне Царство Боже -Віра, Надія, Любов - може і повинно поселитися в кожному серці.

 

(Далі буде)