На веб-сторінці Постійного представництва України в Організації Об'єднаних Націй великими буквами написано про членство України у Раді Безпеки ООН та у першому рядку оголошено: «Як непостійний член Ради Безпеки ООН впродовж 2016-2017 рр. Україна під час роботи в Раді зосередить свою увагу на таких питаннях:

- протидія російській агресії у питанні порушення територіальної цілісності та політичної незалежності України.

Україна використовуватиме всі існуючі механізми непостійного членства в Раді Безпеки ООН з метою припинення триваючої агресії Російської Федерації проти нашої держави, включно з незаконною окупацією Автономної Республіки Крим.

У співпраці з іншими країнами, що входять до Спільної групи з розслідування (Австралія, Бельгія, Малайзія, Нідерланди та Україна), ми продовжимо опрацьовувати всі можливі шляхи забезпечення притягнення до відповідальності винних у збитті літака рейсу МН17 на сході України 17 липня 2014 року з тим, щоб забезпечити справедливість для жертв та сімей загиблих».

Не є таємницею, що для цієї цілі був делегований новий Постійний представник України в ООН Володимир Єльченко. Особисто мені з поважних джерел відомо, що ця кандидатура була не від Міністерства закордонних справ, а від самого президента Порошенка. Правда, я мушу зізнатися, що, на мою думку, це призначення було помилковим від самого початку, беручи до уваги біографію самого кандидата, а також його дипломатичні здібності. Я про це писав на самому початку і сьогодні, два роки пізніше, на жаль виходить, що я не помилився. Єльченко виявився далеким від здійснення можливостей цього завдання.

Одначе, можна було більше сподіватися навіть від В. Єльченка. Правда, проведення резолюції проти російської агресії не було до здійснення, оскільки Росія, як постійний член Ради Безпеки ООН, має вето, чим вона і постійно керується, коли йдеться про її агресію. Одначе, просто математичне обчислення активності української сторони щодо РФ проявилося, аж смішно чи трагічно, є мізерним. На приблизно 500 засідань Ради Безпеки ООН протягом двох років тільки два засідання, 28 квітня 2016 р. і 2 лютого 2017 р., були скликані на пропозицію України для розгляду питання про російську агресію.

У своїх виступах на цих нарадах жодного разу В. Єльченко не порушував питання про «задавнену» справу Криму. Правда, на перших нарадах виступав заступник Міністра закордонних справ України Вадим Пристайко, який коротко згадав про кримських тартар та одним словом про повернення Криму Україні. На щастя, деякі приятелі нашої держави у Раді Безпеки ООН це питання порушували. До обох нарад також не було підготовано чи внесено резолюції Україною, на яку, правда, РФ була б наклала вето, але, бодай, відбулося б голосування, яке показало би прихильне ставлення інших членів Ради Безпеки ООН до України.

Зовсім недавно приклад такої тактики показав Єгипет, який на засідання Ради Безпеки ООН вніс пропозиції, критикуючи США за відкриття своєї амбасади в Єрусалимі, тим самим визнаючи Єрусалим столицею Ізраїлю. Єгипет, правда, не ухвалив резолюцію, бо США наклали вето, але 13 інших держав у РБ ООН голосували разом з Єгиптом проти США. Хоч резолюція не пройшла, то у публічній думці ця неприйнята резолюція вважалася поразкою для США. Пізніше подібну резолюцію внесено Єгиптом на Генеральній Асамблеї ООН, і вона була ухвалена великою більшістю голосів. І хоч ця резолюція в Генеральній Асамблеї ООН не має зобов'язуваного характеру, бо у компетенцію Генасамблеї ООН не входить займатися безпекою, то знову для світової громадськості ухвалення навіть такої резолюції виглядало поразкою для США. Це виявила Постійний представник США в ООН Нікі Гейлі, яка в роздратованому стані на форумі ООН почала погрожувати й ООН, і державам, які не підтримали США.

На маргінесі треба визнати, що навіть поведінка Постійного представництва України при справі амбасади США у Єрусалимі була смішною. Спершу Україна принципово голосувала за резолюцією Єгипту у Раді Безпеки ООН, мабуть, тому, що попередня резолюція ООН поділила Єрусалим, і реальний стан існував на тій підставі до війни у 1967, коли Ізраїль перебрав цілий Єрусалим, але ООН цього не прийняла. Правда, голосування України в Раді Безпеки ООН напевно не уласкавило її у відносинах зі США. Але тоді,  коли проходило голосування в Генеральній Асамблеї ООН, Україна просто не з'явилася на сесію. Тобто, Україна не показала себе приятелем США, а також союзником переважної більшості міжнародного товариства. Вона просто зникла як політичний суб'єкт.

Постійний представник України в ООН може хіба похвалитися недавньою резолюцією проти РФ в Генеральній Асамблеї ООН про грубе порушення людських прав у Криму. Це - символічний успіх, який нічого не має спільного з членством України у  Раді Безпеки ООН. До речі, резолюція не отримала  надзвичайної більшості голосів, хоч і пройшла. Проголосувала за неї 71 держава,  ще 25 - проти. Всього держав в ООН є 193. Правда, багато утрималися (77) або зовсім не брали участь.

Отож, можна робити підсумок участі України у Раді Безпеки ООН протягом 2016-17 рр. Але змарнування нагоди членства в Раді Безпеки ООН - вина не лише Володимира Єльченка. Це доказ того, що бракує стратегії проти російської агресії в МЗС та у самого президента. Мабуть, навіть Петро Порошенко, блискучий «ПР-ник», що виявився слабким і корупційним президентом, не зможе це зачислити до політичних успіхів. Ну, напевно, почуємо від президента пояснення у цій справі. Між іншим, у Росії широко продаються солодощі від «Рошен», зокрема, «Київський» торт.