rss
12/17/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#319

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Сприйняття корупції: необхідне психологічне дослідження

Перебуваючи недавно в Україні, як я вже писав, до речі, я мав нагоду відвідати й ознайомитися з протестуючими офіцерами та солдатами на новому майдані біля Верховної Ради України. Оскільки я чув від своїх друзів у самій Україні і читав на сторінках української преси попередньо майже тільки погані повідомлення чи оцінки про протест, про учасників, про їхніх ініціаторів тощо... то я підходив до місця протесту з упередженням, сподіваючись побачити там спитих російськомовних провокаторів, а, може, і Саакашвілі поміж ними. Така вже людська натура - сподіватися чогось поганого.

Натомість, я був надзвичайно позитивно заскочений спокійними, здебільшого, україномовними протестувальниками з написами виключно українською мовою, а ціль їхнього там перебування - протест проти корупції і корупціонерів, до яких належать найвищі чиновники в Україні, включно з президентом.

Про це я написав у статті, яка викликала негативну реакцію серед багатьох моїх друзів, які сварили мене, що я підтримую хто знає кого, але що також включає провокаторів, допомагаю нищити інститути державотворчого процесу. Тут треба сказати, що ці критики - це мої друзі, які у мене, і в суспільстві, мають засадничо позитивну репутацію порядних та чесних людей. Але про які інститути йшлося - невідомо. Єдиний інститут, котрий офіцери і солдати мали намір зруйнувати - це інститут корумпованої влади. А я не мав наміру і не буду його захищати.

Після кількох візитів на місце протесту й, очевидно, такої ж реакції друзів на мої спостереження, це викликало глибші запитання у мене. В кінцевому результаті, хоч може тільки тимчасово, я прийшов до висновку, що, як для мене, фактично найважче зрозуміти, чому мої друзі дотримуються такої позиції, а також чому фактично протестувальників не було багато, на що вказували і мої друзі-критики, чому більша частина України не підтримує активно ці протести, а просто сидить збоку, здебільшого, мовчки і немов схвалює корупцію, яка проникла у найвищі гілки влади і суспільства.

До речі, треба усвідомити собі, коли глибше поглянути на історію, тобто, події багатолюдного і героїчного Майдану гідності, що він не був скерованим проти корупції Віктора Януковича (про золотий унітаз ще не знали) та його клану, а спочатку тільки проти вузької політики Януковича не підписувати Угоду про асоційоване членство з Європейським Союзом, але тоді Майдан ще не був тим, чим він став, тобто, Майданом гідності з мільйоном учасників. Він став ним після жорстокого побиття беркутівцями молодих учасників у перші дні, а те, що сталося пізніше, це, як кажуть, історія. Тобто, корупція Януковича не була причиною Майдану гідності. Корупція не була причиною Помаранчевої революції. Тобто, протягом 26 років незалежності, фактично, корупцію сприймали і сприймають, здебільшого, мовчанкою в Україні.

Та не тільки в Україні. Ця мовчазність або приказка «моя хата скраю», мабуть, притаманна нашому народові. В діаспорі, де я проживаю та працюю, поширилося явище, яке існувало і у минулому, але значно рідше - це праця у громадських інститутах, але за зарплату. Навіть сьогодні це не широко розповсюджене явище, але оскільки ми диспонуємо сьогодні великими громадськими маєтками завдяки нашим батькам, то залучаємо значно більше людей, які працюють для громади за зарплату. У минулому, до речі, людей, які використовували громаду, критикували і звільняли.

  Title

Сьогодні явище зарплати за громадську працю сприймається більш нормально, та навіть існує дедалі більше таких, які користуються цим станом. Користування не переходить у кожному випадку на зловживання, одначе, інколи не обходиться без нього. Є випадки, де громадські установи залучають людей за платню тоді, коли вони не потребують цих працівників, а просто ці люди не можуть знайти іншу роботу. Деякі навіть використовують це, мовляв, я працюю для громади, а коли б я працював на загальному заробітчанському ринку за фахом, я значно більше заробив би. Дійсність є інакшою. Це, очевидно, важко комусь сказати в очі, бо є образливим і пригноблюючим. Але найгірше, коли особи при владі громадських інституцій самі отримують платню, зовсім не співмірну з їхньою працею чи освітою. Інколи навіть цілі родини годуються з цього. Все це відбувається коштом тих інституцій, котрі вони використовують.

При цьому, не варто зосереджуватися на поодиноких прикладах, бо їх є багато, але більшість тих, корі користуються громадськими посадами за заплатою, роблять це щиро. Також цих осіб дуже потрібно у громадських інститутах, де вони посідають дуже відповідальні, а то і критичні позиції.

Одначе, мабуть, є внутрішнє почуття провини від користування громадськими, тяжко здобутими грішми, і дуже часто чесні та порядні громадські працівники прикривають інших, але таких, які брутально або просто спритно використовують громадське довір'я або просто доброту. А вже найгірше, що громада переважною більшістю сприйняла це вже як нормальне явище.

Тут, мабуть, потрібне психологічне дослідження. Чому ми, як народ, по натурі такий доброзичливий, що дозволяємо, інколи просто мовчанкою, нас використовувати?!

Слово за нашими психологами. Так довго, як існує людство, були і будуть ті, які використовують, та ті, котрих використовують. Нам, українцям, не треба бути ні першими, ні другими. Але ми - нація велика, і так само, як у кожній нації, є серед нас добрі та погані. Мені чомусь здається, що ті, котрі керуються мовчанкою, не належать до добрих.

Законовбивча війна

Міхеіл Саакашвілі розкручував дострокові парламентські вибори, а тепер зайнявся президентськими

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com