rss
12/17/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#319

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ У режимі жалоби

У останню суботу листопада, згідно зі щорічною традицією, українці всього світу урочисто вшанували пам'ять своїх співвітчизників, по-звірячому заморених нечуваним до того спеціально організованим масовим Голодом.

Цього дня суспільство очікувало та вимагало від усіх вітчизняних телеканалів і радіостанцій мовлення у режимі жалоби. У такому ж режимі щирої і неприхованої жалоби цілий день суботи, 25 листопада, перебували всі притомні українці.

Масштаб вшанувань

До України приєдналися солідарними жалобними заходами у пам'ять про Голодомор 1932-1933 років у понад 32-х країнах світу. Це - офіційна статистика.

Але якщо уявити собі індивідуальні свічки пам'яті як особисту ініціативу людей, котрі волею Долі проживають у різних країнах, то можна впевнено стверджувати, що поминали цього дня вбитих Голодомором на всіх континентах і у більшості країн світу.

Гасло

Основне гасло цьогорічних меморіальних вшанувань: «Голодомор - помста за свободу, помста за революцію».

Звернімо увагу на те, що в цьому гаслі трактування Голодомору є більш широким, чим раніше. Традиційно Голодомор трактували як намагання Сталіна та його режиму зламати хребет українському селянству, яке не корилося політиці колективізації і надмірних обсягів хлібозаготівель, особливо за умов неврожаю.

Title Title 
Title Title

 

А в рік сторіччя Української революції 1917 року суть гасла розширено. Воно стало більш глобальним.

На додаток до основного гасла: «Голодомор - помста за свободу» Інститутом національної пам'яті розроблено варіанти додаткових уточнень: «Бо чинили спротив більшовизму», «Бо зберігали власну ідентичність», «Бо мали українську еліту», «Бо вірили в Бога».

Церква вшановує

Традиційна набожність українців, яка знайшла своє відображення в останньому уточненні до гасла «Голодомор - помста за свободу. Бо вірили в Бога», була відзначена й главами Українських Церков, що взяли участь у панахиді за жертвами Голодомору-геноциду українського народу.

Панахиду очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

  Title
  Панахида

За інформацією прес-служби УПЦ КП, під час заупокійного богослужіння Святійшому Владиці співслужили Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, керуючий справами Київської Патріархії єпископ Вишгородський Агапіт та столичне духовенство.

За Панахидою також молилися представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Як повідомляє прес-служба УГКЦ, Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав, вшановуючи пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років, звернувся до українців: «Упродовж цих днів я заохочую всіх до молитви за невинних і голодом убитих в Україні, яких ніхто не оплакував, які не мали гідного християнського похорону, які були не відспівані у храмах...

Своєю всенародною молитвою станьмо перед Господом у молитві за їхній вічний спокій! Засвітімо в цю суботу свічку пам'яті в наших вікнах. Нехай вона буде знаком нашої пам'яті, нашої молитви, нашої скорботи!..

Ми пам'ятаємо, щоб запобігати. Ми розповідаємо про наш український біль на весь світ для того, щоб подібні злочини проти людства більше ніколи не повторилися! Ми пам'ятаємо, а світ визнає! Нехай Бог упокоїть душі невинно загиблих, а нас усіх оздоровить від цієї рани і дарує нам мирне, світле, благодатне майбутнє. Вічная їм пам'ять!»

Влада вшановує

Title  

Влада в особах президента України Петра Порошенка, очільника уряду Володимира Гройсмана та першої заступниці голови Верховної Ради України Ірини Геращенко прийшла до Меморіалу жертв Голодомору з однаковими пучками колосків та калини, приготовленими, очевидно, державними господарськими службами. Ця «близнюковість» рослинних композицій виглядала надто офіційно і викликала запитання: а чи не можна було б кожному з високопосадовців створити свій індивідуальний варіант «букета», щоб було видно й особисте ставлення?

Четвертим у їхній маленькій шерензі крокував колишній віце-прем'єр-міністр України Іван Васюник, чий пучок колосків був помітно скромнішим.

Всі ритуали ця четвірка виконувала відпрацьовано, але складалося враження, що в їхніх діях було замало індивідуального пориву. Стримано, синхронно, однаково. Отримали з рук господарників композиції колосків та калини однакового дизайну, прийшли, поклали до бронзових ніжок стражденної дівчинки-пам'ятника, перехрестилися, відійшли.

Пропустили вперед президента. Він першим став на коліна і перехрестившись, поклав свій букет пам'яті. Піднявся, відійшов, даючи дорогу цій трійці, яка йшла з ним.

Title Title 

 

Вони так само схилили коліна, перехрестилися, поклали колоски, відійшли.

Загалом, цього дня президент двічі ставав на коліна - один раз на Михайлівській площі, другий - біля Меморіалу.

З точки зору дотримання належного ритуалу вшанування жодних претензій до президента бути не може - як глава держави, яка згадує найстрашнішу трагедію своєї історії, він усе робив правильно.

У той же час, мушу сказати, що до особи Петра Олексійовича Порошенка у значної частини суспільства питання були.

Чи то прихильники політичних опонентів Петра Порошенка, чи то розчаровані та обурені громадяни не могли втриматися від ядучих реплік - але гострих та різких коментарів під цими та іншими подібними світлинами в соцмережі було аж надто багато.

Громадськість вшановує

Так уже склалося, що в дні пам'яті жертв Голодомору найгучніше звучить голос історика Володимира В'ятровича, очільника Українського інституту національної пам'яті. Можна сказати, що це його особиста тема - попри те, що вона, звичайно, є темою усього українського народу і суспільства.

Пояснюючи провідне гасло цьогорічного вшанування, В. В'ятрович сказав: «Голодомор - це помста за свободу. Українців карали смертю за здобуту незалежність від імперій. Геноцид знищив ключові свободи: мільйони позбавлені життя, в країну повернено рабство - селянам обмежили пересування і відібрали паспорти, колгоспи застосовували примусову працю, люди не могли сподіватися на недоторканість житла, не мали свободи релігії, їх обмежили в культурних правах.

Але режим не зумів досягнути головного - Україну не зламали. І свою незалежність ми змогли підтвердити вже 1991 року»...

Згадуючи вислів Сталіна 1932 року: «Україну можемо втратити!», В. В'ятрович застосовує гру слів, за якою стоїть жахлива трагедія: «Щоб не втратити, він вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор: свободи, самодостатності, культурної унікальності.

Попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин, це була публічна страта...

Люди боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.

Але геноцид зламав не всіх. Серед тих, котрі вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно.

Попри те, що вони, як і інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як упевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту.

Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне і національне «я».

Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933 роках і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років.

Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.

Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їхній розвиток, а робила сильнішими.

Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, убитих фізично чи духовно.

Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу.

Завдяки їм Сталін програв - Голодомор не зламав Україну.

Після десятиріч нищення вона звелася на ноги й у 1991-му поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Упевнено захищає рубежі свободи - свободи власної, свободи Європи.

Бо ми - народ, який не зламали геноцидом.

Оптимізм випромінюють і слова іншого знаменитого історика - американської дослідниці, лауреатки Пулітцерівської премії Енн Еплбаум, яка цього року в дні вшановування жертв Голодомору перебувала у Києві і представляла свою нову книгу «Червоний голод: Війна Сталіна проти України»

Вона у стінах Києво-Могилянської академії розвела у різні площини два історичні поняття: «Історія Голодомору - це трагедія, але історія України - не трагедія.

Незважаючи на мільйони вбитих під час війни Сталіна проти України, ваша країна є на мапі світу».

Е. Еплбаум наголосила, що навіть три покоління по тому Україна страждає від непоправної втрати - винищення сталінським режимом патріотичної української еліти та підсвідомих колективних комплексів від колосальної психотравми, завданої українцям Голодомором.

Народ вшановує

Масштаб загальнонародного вшанування жертв Голодомору щорічно зростає. Він проявляється не тільки в практичних заходах, які є воістину всенародними по всіх куточках країни, але й у зміні мислення, оцінок, думок, настанов мільйонів українців.

  Title
  Народ вшановує...

Досягнувши переважної більшості (а минулого року 72% українців вважали Голодомор геноцидом), таке зростання трохи уповільнилося, але воно є.

Цього року соціологи агенції «Рейтинг» повідомили, що вже 77% українців під час опитування у вересні теперішнього року притримуються такої думки.

Якщо динаміка збережеться, то через декілька років практично вся Україна уже поділятиме подібну оцінку - окрім хіба що декількох відсотків громадян.

Ну так ніде у світі немає стовідсоткової однорідності думок цілої країни - кого б ми не взяли для прикладу.

Соціологи «Рейтингу» зазначають: «Мешканці сіл активніше, ніж містяни, підтримують тезу про Голодомор як геноцид (79% проти 76%). Серед респондентів, рідною мовою яких є українська, прихильників цієї тези виявилось 85%, в той час, коли серед тих, хто вважає рідною російську, - 57%».

Регіональні відмінності також традиційно зберігаються - Захід, Центр і Північ України найбільше згодні з визначенням Голодомору як геноциду, а Схід і Південь - найменше.

Світ вшановує

Світ у ставленні до визнання Голодомору геноцидом, звичайно, неоднорідний.

Не буду згадувати країни, які поки що байдуже, або і вороже, налаштовані до визначення Голодомору як геноциду. Бо динаміки у позиціях там очікувати найближчими роками не доводиться.

Проте, відмова вважати Голодомор геноцидом має неоднакову мотивацію.

Скажімо, в Британії ця мотивація побудована на юридичних аргументах.

Відомо, що восени цього року парламент Великої Британії під час спеціального парламентського слухання 7 листопада у Вестмінстері відмовився визнати сталінський Голодомор геноцидом на тій підставі, що, по-перше, Конвенції ООН щодо геноциду 1948 року визначила геноцид як концепцію міжнародного права, а міжнародне право, мовляв, не можна застосовувати ретроспективно, для цього потрібно рішення суду.

Title  

А, по-друге, представники міністерства закордонних справ Британії вказали ще один ймовірний шлях для визнання - якби таке рішення прийняв один з британських судів.

Ініціатори цих парламентських слухань на чолі з британською парламентаркою від урядової Консервативної партії Полін Латам разом з українськими представниками поставили питання - то чому б не ініціювати такий судовий процес у Британії?

На що з традиційною британською флегматичною непорушністю на обличчі їм відповіли: нема, мовляв, нині підстав для такого процесу.

Однак, британці при цьому зазначають: тим не менше, «невизнання Голодомору геноцидом жодним чином не применшує тяжкості злочину і відповідальності тогочасного радянського керівництва за смерть мільйонів українців».

Як то кажуть - і на цьому дякуємо.

А українське посольство в Британії обіцяє продовжувати докладати зусиль до привернення уваги британського суспільства до цієї трагічної теми.

На цьому тлі такі повідомлення, як зі США, про те, що 23 листопада 2017 року штат Вісконсин визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, Україною радо вітаються як прояв міжнародної солідарності.

Усі країни, які вже визнали Голодомор геноцидом, або ж перебувають на шляху до такого визнання, мають, як правило, всередині себе активні українські діаспори, які невтомно рік за роком ставили, ставлять і будуть ставити перед урядами і парламентами цих країн вимоги подібного визнання.

Зайвим є казати, що найбільш активними у цьому аспекті є зусилля Світового Конгресу Українців, діаспор Канади, США, інших країн.

Цього року прийшла звістка навіть з Південно-Африканської республіки (ПАР) про вшанування пам'яті жертв Голодомору, який супроводжувався переглядом фільму «Гіркі жнива», грою української бандуристки, виступами українців з посольства та Української асоціації ПАР.

Я вже не кажу про нашу бойову українську діаспору у Великому Чикаго, інших містах США, яка щорічно влаштовує дуже хвилюючі вшанування, про що наш часопис незмінно і детально розповідає.

Відомо, що у США до Конгресу внесли резолюцію, яка визнає Голодомор геноцидом українців, а в Держдепі засудили спроби заперечити факт Голодомору. Тож, згідно з прогнозами, американська влада може визнати Голодомор геноцидом українського народу вже у 2018 році, ухваливши відповідну резолюцію.

І внесок української діаспори в таке визнання буде, безумовно, дуже значним.

Завершення

Політична осінь в Україні настільки бурхлива, що події, які сталися тиждень-два тому, уже щезають з перших шпальт газет і зі стрічок новин, витіснені злободенністю.

Але з пам'яті українців усього світу Голодомор не щезне.

Бо ця кривава рана - у самому центрі Української душі і в серцевині Української національної історичної пам'яті.

Законовбивча війна

Міхеіл Саакашвілі розкручував дострокові парламентські вибори, а тепер зайнявся президентськими

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com