Повністю посада цієї людини звучить так: Верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук). І можна було б присвятити окремий матеріал тому, навіщо використовуються самі ці слова та в такій послідовності. І які би могли бути замість них, якби обставини склалися дещо інакше.

Спілкування з владикою Святославом справляє незабутнє враження. Насамперед, тому, що це - світла людина, в якій добре відчувається, висловлюючись строго науково, емпатія. Друге, що вражає, - відчуття єдності з паствою. Коли розмова зайшла про вади суспільства, він не казав «вони», він говорив «ми» - «ми грішні». І в цьому вбачається запорука нашого поступового одужання.

Наша розмова відбулась у давньому Вільнюсі під час великих і величних свят.

- Владико, ви приїхали до Вільнюса у давній храм Пресвятої Трійці на великі свята. Чи задоволені цією поїздкою, чи вдалося виконати все, що планувалося?

- Найперше. Церква - це є Божий народ, а не тільки видимий храм. Храми виникають там, де є народ наш. Ми намагаємось надати належну пастирську опіку нашим людям всюди, де вони перебувають. Мій візит до Литви мав потрійне значення. Ми цього року святкуємо історичні дати і події, які пов'язані з Вільнюсом. Це - 400 років Василіанського чину, тобто, реорганізації київського монашества. Ми поминаємо 380-і роковини блаженної кончини мого великого попередника Митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського, який довгі роки проживав тут, у Вільнюсі, й навіть похований був у крипті Свято-Троїцького собору. Ще ми згадуємо 150-і роковини канонізації на престолах Вселенської Церкви Йосафата Кунцевича, єпископа і мученика за єдність церкви, який у тому ж храмі вступив до монастиря, і навіть келії його збереглися. Тобто, ми приїхали сюди, щоби торкнутися нашого спільного коріння.

Але ми не тільки дивимося в історію. Ми дивимось у майбутнє. Ми знаємо, що сьогодні дуже багато нових емігрантів, заробітчан з України приїжджають до Литви, щоби шукати кращої долі, можливості заробити кошти для утримання своєї сім'ї в Україні. Опіка над нашими заробітчанами є сьогодні важливим пастирським обов'язком. Крім того, ми мали в Литві цілу низку різних зустрічей. І з владою міста, і з владою Литви, литовського Сейму, литовського уряду. Мав я також зустріч з місцевим римо-католицьким духовенством, з місцевим архієпископом...

Справді, ми думаємо, яким чином послужити нашим українцям. Щоб навіть тоді, коли вони шукають у Литві кращої долі, вони не загубили своє коріння. Щоб були добре інтегровані у це суспільство. Але при цьому не були асимільовані.

- Так, і це - дуже важливо в сучасних умовах. Ваше преосвященство, у зв'язку з цим, яке ваше бачення розвитку УГКЦ?

- Де нам бути? Там, де є наші люди. Там будуть організовуватися наші громади, там будуть утворюватися наші школи, будуть організовуватися національно-культурні осередки. І з часом повстануть видимі ознаки цієї нашої присутності - наші храми. Це сьогодні відбувається у цілому світі. Зокрема, - в Україні.

Силою факту Українська Греко-Католицька Церква є сьогодні глобальною, а не обмеженою якимось одним регіоном України, як дуже часто про це думають. Наша церква присутня сьогодні на всій території України. Навіть на окупованій території Донбасу, в анексованому Криму. І очевидно, що наш вибір - бути з нашими людьми. Наші громади можуть отримати душпастирську опіку в центральній, східній, південній Україні.

І те ж - у цілому світу. Коли виникають нові осередки наших вірних, які хочуть бути християнами, вони звертаються до мене, щоб ми надали їм священика. Так росте і розбудовується наша церква. І це не є щось нове. Так було і в історії. Нашу церкву, греко-католицьку, світом рознесли саме наші миряни, віруючі люди. Саме завдяки їхньому прив'язанню до своєї церкви вона сьогодні стала глобальною.

- Сьогодні Україна переживає нелегкі, але важливі часи системного перетворення, очищення. Яка роль у цьому Церкви? Тим більше, що й вона не вільна від недоліків, оскільки росте до Бога із землі. Отче, які є запобіжники проти поширення та утвердження негативних явищ у нашому суспільстві?

- Там де є люди, там завжди є гріх. Ми, коли творимо спільноту, приносимо до того спільного котла не тільки наші добрі риси, не тільки наші перемоги, не тільки наші найкращі чесноти, а також і наші слабкості, наші немочі, наші гріхи - все те, що ми сьогодні називаємо перешкодою для повноцінного та швидкого розвитку.

Те, що властиве будь-якому суспільству, властиве і церкві. Хоча церква - не якась просто людська організація, це є тіло Христове. Іншими словами, це є середовище освячення. А освячення означає зцілення від ран гріха. Святіший отець папа Франциск каже, що церква подібна до військово-польового шпиталю, до якого приносять хворих, зранених. Але там ми маємо можливість оздоровитись. Ми, лікуючи рану, очищаємо її. Так само й у церкві - користуючись усіма джерелами, ліками, які є у церкві, ми можемо очищуватися.

Які є ці інструменти лікування? Найперше - покаяння. Таїнство, коли Господь Бог прощає нам гріхи, а також дарує запобіжник від них, про який ви питаєте. Це є благодать Святого Духа. Людина тільки повинна прийняти її і повірити, що вона може одужати. Не власною силою, а силою Божою.

Сьогодні наше українське суспільство має дуже багато своїх соціальних гріхів. Годі про всі й згадати у такому короткому діалозі. Давайте я згадаю про один, який найбільше дошкуляє всьому суспільству, але його також можна побачити й у церковному середовищі. Це - гріх корупції. Корупція - моральне знищення. Гріх корупції, наче іржа, роз'їдає зсередини людину, людське серце. Ми в церкві розуміємо корупцію як гріх, як моральне зло. І очевидно, що ми сьогодні в Україні скорумповані всі. Я часто кажу своїм вірним: якщо ми готові давати хабарі, будьте певні, що знайдуться ті, котрі будуть готові їх брати.

Коли ми, сідаючи в авто, не защіпаємо пасок безпеки, то будьте певні - рано чи пізно ми від того постраждаємо. Коли хтось сідає за кермо у нетверезому стані, рано чи пізно це буде великою загрозою для його власного життя, а також життя тих, хто є навколо. (Ми ж бачимо, сьогодні скільки людей гинуть через те, що дехто нехтує правилами дорожнього руху).

Те ж можна сказати, коли ми будуємо різні міжособистісні стосунки. Наприклад, нам усім сьогодні в Україні потрібно справедливого суду. Дуже часто, коли суд виносить рішення, ми самі вирішуємо - чи воно справедливе, чи ні. Ми бачимо навіть, що дуже часто ми більше віримо у право сили, ніж у силу права. І таким чином ми іноді самі зсередини розвалюємо цю інституцію влади.

Це є все різні прояви однієї негативної дійсності, яку ми називаємо корупцією. Що церква у зв'язку з цим робить? Ну, найперше... Наші священики отримали необхідні інструкції - яким чином трактувати гріх корупції у тайні сповіді. Бо сповідь - це елемент покаяння, отримання прощення наших гріхів.

Є окреме розпорядження, яке стосується всіх! Чи то сповідається єпископ, чи то сповідається священик, чи сповідається мирянин. Сповідник, духовний отець, мусить запитати - чи є гріхи корупції у цієї особи. Мусить питати, чи часом не вчинила людина того гріха, чи не завинила щодо корупції. Як вчинила - мусить каятися. І мусить той гріх виправити.

Повернімося до прикладу зі судом. Часом несправедливе рішення судді може завдати шкоди не тільки для доброго імені, але й для життя тієї чи іншої людини. Тоді, аби отримати відпущення своїх гріхів, несправедливий суддя мусить виправити кривду, завдану людині, якій він виніс несправедливий вирок. І аж тоді він може отримати розрішення своїх гріхів.

Це - один з духовних, але й дисциплінарних методів, за допомогою яких ми намагаємось боротися з гріхом корупції. Це - вада, це - ворог номер один, який з нутра роз'їдає нашу країну. Очевидно, що органи державної влади можуть боротися легально - методами права. Зараз, дай Бог, будуть створені антикорупційні суди, які зможуть переслідувати з точки зору судочинства, юриспруденції...

Але духовна дійсність, внутрішня дійсність, на нашу думку, є значно важливішою. Коли ми не будемо порушувати закони не тому, що боїмося покарання. А тому, що переконані, що ті закони стоять на сторожі нашого кращого майбутнього, тоді в Україні запанує верховенство права.

 

Автор: Олег Кудрін, Вільнюс

Джерело: «Укрінформ»