rss
12/17/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#319

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Поведінкова економіка. Український контекст

Річард Тейлер отримав Нобелівську премію з економіки «за внесок у поведінкову економіку». Отже, поговорімо про значення відкриття цьогорічного нобелівського лауреата з економіки для України.

10 грудня в Стокгольмському концерт-холі відбудеться вручення Нобелівської премії. На такій події глобального значення зберуться найвизначніші розуми світу. Серед них буде й цьогорічний лауреат з економіки Річард Тейлер. Він отримав визнання за внесок у поведінкову економіку або біхевіоризм. Це наштовхує на роздуми.

Що таке економіка? Це система моделей, які відповідають на питання: що та як виробляти, як розподіляти, збувати та споживати, щоб найкраще задовольнити потреби людей за обмежених ресурсів. Як і в будь-якій науці, ці моделі - такий собі концентрат реальності. Їх отримали, спростивши дійсність, щоб зрозуміти ключові взаємозв'язки між досліджуваними питаннями. В основі моделей лежить низка припущень. Одне з головних полягає в тому, що людина - це раціональний агент, homo economicus. Вона максимізує корисність на рівні споживання, прибутки - на рівні підприємства тощо. Тобто, бачиться таким собі роботом з калькулятором у голові, який завжди ухвалює правильні економічні рішення на основі тих самих алгоритмів, правил, законів.

Якщо ці абстрактні моделі застосовувати на практиці в чистому вигляді, то з'являються системні похибки, тобто, постійна різниця між реальним життям і результатами моделей. У їх основі лежить те, що деякі припущення, закладені під час побудови моделі, не відповідають дійсності. Що робити в такому випадку? Як і в багатьох природничих науках, в економіці похибку часто виправляють емпіричним способом, тобто, багато разів провівши експеримент, вимірюють її (зокрема, за допомогою економетрики) і додають поправку на неї до результатів моделі. Інший спосіб - провести такий собі теоретичний тюнінг. Тобто, подивитися, як поведе себе модель, якщо одне з її базових припущень, які роблять її занадто абстрактною, проігнорувати чи наблизити до дійсності.

Поведінкова економіка - це саме такий теоретичний тюнінг, що виник на стику економіки та психології. Як це часто буває, синергія двох сфер людського знання виявилася напрочуд плодотворною. Наприклад, біхевіоризм довів, що жива людина завжди надає більшої ваги втраті, скажімо, 50 грн., ніж виграшеві тієї самої суми. Для раціонального агента виграти 50 грн. - це те саме, що програти їх, тільки зі знаком мінус. Для того, щоб забезпечити рівність між сприйняттям виграшу та втрати, сума першого повинна бути, в середньому, у 2,25 разу вищою, ніж другої. Цей результат встановили емпірично. Крім цього, поведінкова економіка довела, що людина значно більше цінує 50 грн., зекономлених на покупці ціною 200 грн., ніж тих самих 50 грн., зекономлених на покупці за 1000 грн. Для homo economicus це однакові рівні економії. Нарешті, у біхевіоризмі людина, яка володіє певним предметом, оцінює його вище, ніж та, яка не володіє ним. Це так званий ефект володіння, який є чужим для раціонального агента.

Таких відкриттів можна нарахувати кілька десятків. Вони не фундаментальні, тому чимало науковців ставляться скептично до поведінкової економіки та критикують її досягнення. Але забезпечують ефективний локальний тюнінг для економічної науки, тому набувають дедалі більше популярності у світі. І відзнака Річарда Тейлера - зайвий доказ цього.

Факт світового визнання поведінкової економіки дає змогу подивитися на питання ширше. З одного боку, є системна похибка між прогнозами базових економічних моделей і реальним життям людей, які народилися та весь час живуть у ринковій економіці. Вона виникає з різниці між раціональним агентом і справжньою людиною. Поведінкова економіка - це спроба усунути цю похибку. З іншого боку, є ще більша системна похибка між економічною наукою та реальністю людей, переважна частина яких не досвідчили справжніх ринкової економіки та капіталізму. Серед них - українці, інші пострадянські народи й не тільки. Ці люди керуються дещо іншими мотивами, мають власні, унікальні шаблони дій у певних ситуаціях. І тому відрізняються не тільки від homo economicus, а й від людей з розвинених економік. Системна похибка між економічною теорією та реальністю цих людей така велика, що багато хто стверджує, нібито, економічна наука фактично незастосовна до них. Тут потрібен окремий теоретичний тюнінг - щось на кшталт поведінкової економіки по-українському.

Як дії та мотиви українців (їх аналізувати найлегше, бо ми спостерігаємо це в повсякденному житті) відрізняються від homo economicus і «ринкової» реальної людини та як це впливає на економічну систему? Ось кілька прикладів.

Часто життя ставить багатьох українців перед вибором між низькооплачуваною роботою з ліваком чи можливістю вкрасти та порівняно високооплачуваною роботою зі «самою лише зарплатою». Багато з нас вибирають першу (ні homo economicus, ні «ринкові» люди так не роблять). Думаю, кожен знає, принаймні, одну людину зі саме таким вибором. Як це впливає на економіку? Підприємці свідомо занижують зарплату, оскільки якби вони платили заслужений рівень, то опинялися б у збитках через масові крадіжки. Витрати бізнесу в таких випадках дуже важко контролювати, а тому про досягнення ефективності та розвиток говорити не можна. Це стосується не лише «державних» робіт, адже відомі численні приклади того, як працівники торговельних мереж роблять закупівлі за завищеними цінами через власні компанії-прокладки та багато інших. Пальне, зерно, метал, споживчі товари - крадуть усе та в усіх. У результаті, ми бідкаємося, що в Україні низькі зарплати, але, водночас, чимало людей живуть в достатку з лівака. Можливо, для них не все так погано, але на рівні системи бізнес багато втрачає в перспективах розвитку, а держава - у виконанні соціальних функцій.

Інший приклад. Назвімо його національною екзальтованістю. Один з висновків поведінкової економіки стверджує, що люди схильні присвоювати малоймовірним подіям завищену вірогідність. Можливо, ми занадто емоційні, але в нас це гіпертрофовано. Українці вірять байкам популістів, мабуть, найбільше у світі. Те саме стосується різноманітних шахрайств і фінансових пірамід, за кількістю яких ми, ймовірно, утримуємо впевнену світову першість. Що ж до економічних подій, то іноді складається враження, що на нашій внутрішній шкалі є лише дві ймовірності - 0% та 100%. Наприклад, у часи Януковича всі масово вірили у стабільність, ігноруючи історичний досвід (кризи раніше ставалися регулярно), теорію ймовірностей (раніше чи пізніше в ринковій економіці криза все одно настане), простий глузд (не можна красти без кінця, бо рано чи пізно не буде що красти). Дуже мало хто готувався до біди. Тільки-но жахнуло, всі почали масово вірити в нескінченну кризу (таких також не буває). Ось такий психологічний «тумблер», який перемикає чи то довіру українців, чи їхню віру в щось з 0 на 1 або навпаки, сам собою є фактором криз і нестабільності. Бо жодна влада, жодні закони не зможуть врегулювати цей масовий забіг стада в один чи інший бік. Це - фактор економічної нестабільності.

Насамкінець, розгляньмо ланцюжок життєвих виборів. Homo economicus після закінчення школи вибере ту освіту, яка найкраще розкриє його талант плюс дасть заробити якомога більше з усіх наявних альтернатив. «Ринкова» людина діятиме приблизно так само. Натомість, українець зробить не той вибір, який розкриє його талант, а той, який, на його думку, дасть змогу найбільше заробити. Ось так стають прокурорами та силовиками, мріючи про те ще змалечку.

Ідемо далі. Часто вибір падає на престижні професії, наприклад, економіста, юриста, лікаря. Тут ми не відрізняємося від «ринкових» людей, у них також є поведінковий «ефект стада» чи, скажімо так, масової престижності, хоча він і виражається в інших напрямах, наприклад у бажанні мати iPhone. Вступивши на відповідні факультети, значна кількість дітей спочатку промучиться років зо п'ять, а потім піде торгувати на базарі. Водночас, у державі буде дефіцит робітничих професій, а майстри братимуть по тисячі гривень за один візит для ремонту газової колонки чи чистки каналізаційних труб (у Києві справді такі ціни, можна уявити, скільки заробляють майстри).

Наступний етап. Влаштовуючись на роботу, ми програємо конкуренцію людям, які мають зв'язки. Між розумом і знайомством роботодавець вибирає друге. І це ще не кінець. Отримавши трохи досвіду у своїй професії, homo economicus і «ринкова» людина вирішують відкрити власну справу. Їм це до снаги, бо накопичили певні заощадження й мають необхідні знання та вміння, щоб конкурувати. Власна справа вигідніша, бо дає можливість заробити більше, а також розвиватися та, можливо, запроваджувати інновації. В Україні більшість людей виберуть сидіти на роботі та не рипатися. Бо якщо відкриєш власну справу, то починаєш грати в іншій лізі, де потрібні не знання своєї професії, а контакти зі силовиками, вміння протистояти податківцям, загладжувати конфлікти з чиновниками та ще багато такого. Часу на інновації просто не залишається, та й названих навичок вистачає не всім.

Як вибір на кожному з етапів впливає на економіку? Дуже просто: в Україні не може розкритися ні людина, ні підприємець, ні суспільство. Тому неефективність у нашій країні маячить на кожному кроці.

Таких невідповідностей між типовим українцем і homo economicus можна знайти досить багато. Через них країна постійно пробуксовує в розвитку. І ця проблема неймовірно глибока. Дехто вбачає її в людях, мовляв, щойно ми їх «відформатуємо» за прикладом «ринкових» людей - досягнемо прориву. Але чи гуманно таке робити з людьми та чи можна їх змінити? Інші кажуть: нумо створювати нову економічну теорію з урахуванням наших особливостей. Пропозиція не з дешевих. У підсумку виходить, що правда десь посередині. Ми маємо позбутися тих наших особливостей, які є наслідком національних психологічних травм, отриманих у радянські часи. І поведінкова економіка може допомогти, розробивши аналог концепції підштовхування спеціально для українців. Водночас, деяких особливостей ми не позбудемося ніколи, бо такими були, є і будемо. Під них потрібно розробити відповідний тюнінг економічної науки, можливо, поведінковий.

 

Автор: Любомир Шавалюк

Джерело: «Український Тиждень»
  матеріал друкованого видання № 44 (520)

Маленькі кроки. Енергетична співпраця України з ЄС

Як найкраще організувати робочий простір?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com