Шість місяців тому Емануель Макрон офіційно вступив на посаду президента Франції. Харизматичний, молодий, енергійний, освічений - він уособлює собою те, що є ідеалом для багатьох французів.

Але етап милування минув досить швидко - щойно молодий президент скоротив податок на багатство, як з «нового лідера нації» перетворився на «президента для багатих». Таке визначення його ображає, але він не зважає, і за податковою сферою зміни прийшли у безпекову та освітню. Наступне на черзі - трудове законодавство.

Якщо у внутрішній політиці Макрон бали втрачає, то у зовнішній - навпаки. Тут він уже авторитет - нова енергія та гаряча кров «старої» Європи, надія на зміни - для Європи «молодої». Українцям, безперечно, до вподоби принципова позиція щодо Росії та Путіна, і як завершальний штрих до позитивного портрету - знання Макроном історії, зокрема, родоводу Анни Ярославни.

Шість місяців до політичної карми

Він занадто молодий, має мало досвіду, політичні «зубри» Європи не готові з ним рахуватися, - так прогнозували відносини Макрона з європейськими лідерами експерти після виборів. Єдине, що «зубрів» у Старій Європі не так багато лишилося, а ті, точніше та, що лишилася, - готова слухати і навіть досить прихильна до молодого президента. І якщо колись Меркель «схрещували» із Саркозі, отримуючи такий порядок - «Меркозі», то нині відносини двох лідерів можна назвати як «Меррон», так і «Маккель» - настільки вони рівноправні.

 

Меркель, Мей, Макрон EPA-EFE/OLIVIER HOSLET

Сповнений сил та запалу, Макрон з'явився на політичному горизонті у момент, коли в Німеччині Меркель намагалася вибудувати коаліцію після не зовсім втішних для своєї політичної сили виборів, а Велика Британія заплуталася через неочікувано болісний Брекзіт. Тому і Тереза Мей, і Ангела Меркель одразу знайшли спільну мову з Макроном-«рятувальником». Тим більше, той поспішив заявити, що не має наміру ставати лідером Європи, воліє бути одним з лідерів за принципом «виграють усі».

Із президентом США у Макрона такої душевності у відносинах не склалося - занадто вони різні, попри те, що обидва прийшли у політику з бізнесу. І Трамп, і Макрон позиціонують себе сильними, незалежними лідерами. Але обидва розуміють і те, що мають домовлятися, хоч і намагаються не пов'язувати себе політичними традиціями, яких дотримувалися їхні попередники. Можливо, саме для зважування позицій була влаштована «війна рукостискань» (переможець у ній так і не визначився): у травні, перед неформальним самітом НАТО, Макрон перед камерами випередив Трампа з його фірмовим рукостисканням «з відтягуванням» і настільки сильно стиснув і тримав кілька секунд руку американського президента, що у того побіліли кісточки. Натомість, Трамп, відвідуючи парад до Дня взяття Бастилії у липні в Парижі, 29 секунд тримав і не відпускав руку Макрона, встигнувши за цей час поцілуватися та порозмовляти з його дружиною.

Але між видовищними рукостисканнями ставалися не менш серйозні речі. У червні США оголосили про вихід із Паризької кліматичної угоди. Макрон одразу відповів відеозверненням англійською, запросивши американських вчених-екологів до Франції і, перефразувавши відоме гасло Трампа, закликав «зробити нашу планету знову величною». Коли ж відбудеться наступне рукостискання - наразі невідомо, бо на кліматичний саміт до Парижа у середині грудня запрошено лідерів близько 100 країн світу, окрім президента США. Макрон окреслив «умову» отримання запрошення - оголошене Трампом рішення «про приєднання до клубу». Поки що президент США про таке рішення не повідомляв і навряд чи це зробить.

Окреслення позиції Макрона у відносинах з Путіним чекали, затамувавши подих. Після політичних «оглядин» у Версалі, наприкінці травня, подих так і лишився затамованим, бо на першій спільній прес-конференції президенти не посміхалися, один на одного навіть не дивилися. Ще б пак. На виборах у Франції Путін «ставив» зовсім не на Макрона - на його суперницю, лідерку «Національного фронту» Марін Ле Пен. Її ж з почестями приймав у Кремлі за два місяці до версальської зустрічі. Макрон звинуватив Кремль у фейках та пропаганді і визначив позицію щодо України - чітку та незмінну: «Крим - це Україна», «Мінські домовленості - вирішення конфлікту на Сході». Точка дотику між сторонами все ж знайшлася, нею став сирійський конфлікт. Наразі відносини балансують на межі між позитивом та негативом: з одного боку, Макрон застерігає Росію від втручання у демократичний устрій інших країн, з іншого - бачить у Путіні людину, з якою можна проводити перемовини, зокрема, щодо конкретних питань у Сирії, таких, як, наприклад, відкриття коридорів гуманітарної допомоги.

Робота кипить - рейтинг википає

У внутрішній політиці шість місяців Макрона в Єлисейському палаці за результатами можна прирівняти до середньостатистичного терміну інших світових лідерів. «Я - президент, який виконає передвиборчі обіцянки», - так позиціонує себе Макрон, за тим самим принципом і діє. Пообіцяв? Виконує! За півроку у країні розпочато щось схоже на капітальний ремонт країни: безпека, податки, освіта, трудове законодавство.

Але чим більше президент робив, утілював, реалізовував, тим швидше і невпинніше падав його рейтинг - за півроку Макрон розгубив половину з тих, хто віддав йому своє «так» на виборах. Сам він з цього приводу не переймається та іронізує, що найбільшу популярність мав у перший тиждень президентства, коли ще взагалі нічого не встиг зробити.

Аби з'ясувати рейтинг президента, Укрінформ пішов «у народ» - хоч вибірка опитаних незначна, але охоплює всі верстви, гендерні та соціальні групи. «Так, він діє незвичними методами, але запитайте у тих, хто його не підтримує, за кого вони підуть і проголосують завтра? Вони підуть і проголосують за Макрона», - каже Жан-Поль, 43-річний працівник страхової компанії. «Хто старший, не хоче революцій, хоче користуватися здобутим, жити спокійно. Він занадто бурхливо все змінює», - ділиться 73-річна пенсіонерка мадам Монік. «Я ще не знаю, що буде для студентів, окрім того, але нам уже пообіцяли медичні пункти та клуби дозвілля на території університету. Якщо останнє не буде нудним, то підтримую. Він - такий милий», - посміхається Алекса, 20-річна студентка Страсбурзького університету. «Ми звикли гарно жити, смачно їсти, мати у своїй країні все, що інші шукають у всьому світі. Він починає розхитувати наш круїзний корабель, і це - небезпечно», - каже чорношкірий мсьє Наталь, якому, схоже,  не більше, ніж 50 років.

Сам президент ставиться до падіння своєї популярності з розумінням. Ще на початку практичного втілення реформ Макрон сказав одному зі своїх європейських колег про те, що Франція - це країна, яку неможливо реформувати, тому що французи ненавидять реформи. При цьому, іншому колезі з політичного бомонду пояснював, що перших результатів його реформ треба чекати 1,5-2 роки, а відчутних - ще за кілька років. Якщо такий прогноз справдиться і результати реформ будуть позитивними - другий президентський термін Макрону гарантований.

Реформаторський максималізм: все по порядку та одночасно

Перше, за що взявся інвестиційний банкір у кріслі глави держави - за повернення у країну грошей, які сплинули з неї із багатіями після податкових підвищень Олланда. З 75-80% податок на багатство став 30% - таким чином Макрон запланував повернути до Франції гроші (у вигляді інвестицій) тих, хто «відсиджується» у сусідніх країнах за кілька кілометрів від французького кордону, аби не платити податки. Наразі інвестиції ще не прийшли, а рейтинг - уже в нокдауні.

Далі - більше: ще більш дражлива для французів тема безпеки. За два тижні до відзначення другої річниці масштабного теракту в Парижі (13.11.15), в якому загинули 130 і отримали поранення 350 людей, президентом було підписано закон про безпеку та боротьбу з тероризмом, а з 1 листопада скасовано надзвичайний стан (введений після вказаного теракту). І це при тому, що розслідування триває, і воно досить далеко ще від встановлення організаторів теракту.

Скасування надзвичайного стану в новому законі компенсовано розширенням повноважень правоохоронців щодо затримання, утримання «підозрілих елементів». І щойно противники закону набрали повітря у легені та приготувалися розпочати риторику про порушення новим законом основних прав та свобод людини... у той момент, Макрон під час поїздки до Страсбурга відвідав Європейський суд із прав людини і левову частину свого виступу там присвятив роз'ясненню положень та доцільності нового закону. Його докази були прийняті.

Фото зі сайта elle.ua

Реформою трудового законодавства Макрон має в планах вийти за рамки країни і змінити європейську, усталену останніми роками систему. Зокрема, йдеться про найм у багатших країнах Євросоюзу працівників не за контрактами, а відряджених з офісів, відкритих у більш бідних країнах ЄС. Розрахунок простий: мінімальна зарплата і добові за відрядження, наприклад, у Польщі, на місяць складають менше, ніж прожитковий мінімум у Франції. Крім того, часто такі працівники не мають страхового полісу, яку також у Франції частково оплачує роботодавець. Економія виходить відчутна, а робота виконана. Але через дедалі більшу популярність цієї «схеми» проблеми з працевлаштуванням виникли у самих французів, які через «відряджених» лишилися без робочих місць і живуть на допомогу від держави.

Але до реформ трудового законодавства Макрон підходить дуже поступово, і це - недарма. У цій сфері навіть при незначних змінах можливий соціальний вибух. У Франції профспілки дуже впливові й не менш активні. Ледь що - страйк, мітинг, хода, трактори на вулицях, корови під стінами парламенту. Лише оголошення намірів реформування призвело до кількаденного страйку громадського транспорту в жовтні поточного року. Але якщо згадати часи Макрона до президентства, коли головним його політичним досягненням вважався закон про «економічне зростання, активності та рівність шансів», прийнятий у серпні 2015 року, за яким передбачена лібералізація в окремих економічних сферах (зокрема, йдеться про збільшення прибутків за рахунок роботи закладів торгівлі та громадського харчування в неділю, відкрита конкуренція у транспортному секторі, тощо), то зміни будуть, і вони - не за горами.

Альфа-макрон: хто складає образ президента

Його відкритий погляд і милозвучне «Бонжур, месьє/мадам», коли він тисне руку, дуже приваблюють. Здається, що саме для рукостискання і цього «бонжур» він проїхав кілька сотень кілометрів і тепер щиро цьому радий. Кажуть, що у французів це - у крові, й навчитися цьому неможливо... Але потім він їде до театру (приклад з візиту президента до Страсбурга), де хор якраз проводить репетицію і співає партію Тореадора з «Кармен». Елементарний збіг. Саме того дня, саме аматорський хор (на сцені з професіоналами, погодьтесь, софіти світили б на «головного героя» дійства не так яскраво) проводив репетиції не партії Кармен, і навіть не Моралеса чи Данкайро, а саме славетного Тореадора...

«Одного разу приїдеш ти до Парижа, маленька Софі, / Зустрінеш величну леді, що сяє вогниками вночі, / Як тебе звуть, магічна монстрине? / Безліч моїх гостей кличуть мене Ейфелевою вежею...» - так починається (в перекладі) вірш - подарунок до дня народження, який Макрон (певно ж, що власноруч) написав двома мовами (французькою і англійською) у відповідь на лист 13-річної британки Софі... 

Собака з притулку, названий на честь героя з твору Жуля Верна, замість породистого пса, яких мали попередники; особиста ствердна відповідь хлопчикові-підлітку, який написав лист до Єлисейського палацу з проханням пройти навчальну практику на посаді президента; судовий позов проти жінки, яка назвалася його коханкою, - останнє заради «спокою дружини». Про Бріжит Макрон - то окремо, її роль на шляху до і під час президентства важко переоцінити. З мінімального - жінка, яка в 64 роки так добре виглядає і готова виконувати обов'язки першої леді, а в перервах піклуватися про сімох внуків, викликає беззастережну повагу.

Безперечно, жити під прицілом фото- і відеокамер, в оточенні охорони, обслуги, коли ранок на французькому ТВ починається з того, «що» президент робив чи зробить, а вечір закінчується ток-шоу із запрошеними експертами для обговорення «як» і «чому» він це зробив, - дуже непросто. І тримається подружжя Макронів гідно й у радісні моменти, і в сумні. Зокрема, коли поминали загиблих у терактах 13.11.2015. Хочеться вірити, що слова підтримки, обійми та рукостискання, якими підтримував президент постраждалих та членів сімей, були настільки щирими, наскільки такими здавалися, так само, як і сльози співчуття, що бриніли на очах Бріджит. А щодо піарників, які так стараються створити образ «альфа», є віра в те, що їхні спроби не нашкодять особистим рисам Макрона, і що до спусків під воду у батискафі та прогулянок на коні з голим торсом справа не дійде.

Якщо охарактеризувати кількома словами, то «Макрон-фактор», який був неминучим для країни, що потребує змін і так активно проти них пручається, є руйнуванням «старого будинку» (порядку, влаштування) досить жорстким методом підриву, але заради побудови нового, надійнішого та більш стійкого. І поки французи, яким у цьому «новому будинку» жити, не побачать і не відчують позитивних змін на собі, рейтинг чарівного та енергійного президента буде невпинно хилитися у бік до нуля.

Автор: Ольга Будник, Страсбург

Джерело: «Укрінформ»