Осінній похмурий ранок. Навіть те, що синоптики прогнозували до обіду дощ, не злякало людей, котрі запланували поїхати на прощу до Вісконсина, на Святу Гору.

Парафіяни церкви св. о. Миколая і св. Володимира і Ольги поспішали до Кредитівки «Самопоміч», біля якої на них чекали два великі комфортабельні автобуси. Обличчя світилися радістю, адже цілий день можна спокійно присвятити молитві, подякувати Богові за всі дари, звернутися з проханням за здоров'я рідних і близьких людей, помолитися за душі, які відійшли у Вічність. Ця Проща мала бути особливою, бо, крім отця-пароха Богдана Налисника, з прочанами їхав Владика Венедикт.

 

З молитвами і духовними піснями прочани вирушили в дорогу. На душі було спокійно. Кожний у думках звертався до Матінки Божої і Всевишнього Господа.

 

Глибокі розважання молитов на вервиці провели сестри монахині ЧСВВ. Під час поїздки в одному з автобусів прочани співали разом з отцем Налисником багато церковних пісень. Час проминув дуже швидко. Дорога нагадувала шлях до Карпат, а ліс біля дороги вигравав усіма кольорами веселки.

Сам краєвид Вісконсина нагадав нам нашу чарівну Україну. Церва на горі ніби торкається гострими шпилями хмар. Вірних приїхало дуже багато, трьома великими автобусами: з церкви св. о Миколая, храму св. Володимира і Ольги, з церкви св. Йосифа. Багато прочан приїхали власним транспортом.

 

Дощу не було, спокійний ліс зігрівав нас золотим світлом жовтого осіннього листя. В душу кожного прочанина глибоко западали слова Хресної дороги і всі страждання нашого Спасителя - Ісуса Христа. Кожна наступна стація змушувала співпереживати все, що відбувалося в далекому минулому з Ісусом. В цей час наші проблеми, негаразди, труднощі відійшли від нас далеко.

Впевнена, що кожен відчув на собі весь тягар хреста, який ніс на собі Ісус Христос, а також всі муки і страждання, які Він пережив заради нашого спасіння. Після Хресної дороги, одержавши від Владики Венедикта Благословення і Повний Відпуст, прочани мали час на перекуску і відпочинок.

 

О другій год. пополудні почалася Служба Божа, яку відправили Владика Венедикт, о. Богдан Налисник, диякон Ігор Хомицький, піддиякон Петро Рудка.

Велика монастирська церква заледве вмістила всіх прочан. Надзвичайно тішить той факт, що було багато молоді і молодих сімей разом з діточками, а це зовсім нелегко. Багато бажаючих приступити до Святої Сповіді чемно стояли в черзі. Сповідав в цей день о. Михайло Кузьма.

Всі прочани взяли активну участь у Святій Літургії.

Дуже повчальною, щирою і доступною для всіх була проповідь Владики Венедикта.

 

Легко і добре всім було в цій намоленій церкві.

Прочани мали можливість скласти пожертви за здоров'я рідних і приятелів, а також за упокій душ тих, котрі відійшли у засвіти. Була можливість посвятити придбані в крамничці речі.

Як завжди, за доброю традицією, в час прощі в церкві виставляють чудотворну ікону Почаївської Матері Божої, яку процесійно в 1961 році виставили парафіяни церкви св. о. Миколая під проводом покійного нині Владики Ярослава Габра.

Закінчилася наша проща молебнем до Божої Матері, бо тільки Богородиця може донести наші молитви до Ісуса Христа і просити помилування для нас, грішних. Тільки через безмежно добре серце Марії ми можемо вимолити все, що просимо у Господа. На завершення відбулося миропомазання і цілування ікони Матінки Божої Почаївської.

З легким сумом покидали прочани Святу Гору.

Цього разу ми не знайшли чудотворного джерельця зі Святою водою, але наша душа немов обмилася у чистій воді, посвітлішала. Приємно було спостерігати, як, прийшовши до автобуса, кожен старався чимось поділитися, чи то печивом, чи канапкою. Відчувалося тепло душі, яка щиро відкрилася для любові до ближнього.

Відчувалося, що люди в автобусі були обдаровані почуттям єдності, чого нам так бракує, і навіть пісні співалися ще більш злагоджено, ніж вранці. Вервечкою до Богородиці всі подякували за щасливу подорож.

Після прощі ми завжди глибше задумуємося над своїм життям, своїм призначенням на землі. Кожний з нас несе свій хрест, має свою дорогу, і ми лиш можемо благати Бога, щоб дав нам сили витримати всі випробування і не загубити наш найдорожчий скарб душі - нашу Віру в Господа.

Щира подяка всім, хто взяв участь у прощі на Святу Гору.

 

Від імені всіх прочан складаємо щиру подяку:

Преосвященному Владиці Венедикту,

отцеві-пароху Богданові Налиснику,

отцеві-пароху Михайлові Кузьмі,

диякону Ігореві Хомицькому,

піддиякону Петрові Рудці,

сестрам-василіанкам,

учасникам груп «Матері в молитві»,

працівникам парафії св. о Миколая за чудову організацію прощі.