rss
11/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Неналежна поведінка, або Дещо про політичну культуру

У британському уряді скандал. Міністр оборони подав у відставку. Причина - визнав свою поведінку негідною високого звання британського військового. Адже дозволив собі покласти руку на коліно журналістці.

Ще декілька міністрів і політиків під пильним оком розслідувачів і на «низькому старті» - майже готові піти услід за міністром оборони.

Ця історія цікава у порівняльному сенсі.

Читав про Британію і думав про Україну. Порівнював. Запитував себе - а якщо б подібне трапилося б у нас, що б це було? Чим би завершилось?

Політична культура

Сфера політики аж занадто різноманітна. В ній вистачає всього.

Зокрема, і того, про що самі політики розповідати уникають, принаймні, на загал.

Але саме про це обожнюють розповідати всі, хто не у політиці. Причому, розповідають вельми по-різному - від аналітики до пліткування.

Якщо пам'ятатимемо, що політика є діяльність зі здобуття, утримання та реалізації влади, то мусимо не забувати, що ця діяльність може здійснюватися у дуже різних формах, стилях, манерах.

Є політики-бики, які йдуть до мети напролом.

Є політики-гадюки, здатні підступно вкусити.

Є політики-асенізатори, котрі звично порпаються у політичному лайні.

Є політики-чистоплюї, які бояться забрьохатися навіть заради блага людини чи суспільства.

Ці та інші типи політиків відрізняються рівнем політичної культури, котрим характеризується їхня власна політична діяльність і поведінка, зумовлена політичною свідомістю та підсвідомістю.

Кожне суспільство в процесі історичного розвитку сторіччями плекає, формує свою загальну культуру, аспектом, частиною якої є культура його політикуму.

Між загальною культурою суспільства та культурою його політичної сфери є зв'язок. Хоча і непрямий.

Достатньо згадати, до якого дна скотилася політична культура фашистського Третього Рейху у той час, коли загальна культура Німеччини була на дуже високому європейському та світовому рівні.

Подібне спостерігалося і в СРСР, насамперед, сталінського періоду.

Але найчастіше розвиток загальної культури кожного даного суспільства позитивно впливає на розвиток культури політичної.

Особливе значення отримують цінності та норми, котрі в даному суспільстві, відповідно, і у політикумі, вважаються важливими, обов'язковими для освоєння та реалізації в діях та вчинках політиків.

І чим більш розвиненим є суспільство, особливо у плані етики, моралі, тим частіше регуляторами поведінки політиків виступають не санкції, не покарання чи примус, а добровільно прийняте рішення політика взяти на себе відповідальність за вислів, вчинок, дію, котрі справляють на громадськість шокуюче враження, викликають суспільний осуд, є неприйнятними.

Політична культура України

В історії України були - і неодноразово - часи, коли демократія і мораль ставали важливою складовою суспільного життя громади і тим самим підвищували рівень її політичної культури - і так високий з часів Київської Русі.

Однак, після семи десятиріч перебування у складі тоталітарної держави СРСР політична культура незалежної України, звичайно, все ще не може позбутися цілої низки характерних ознак, притаманних автократичному типу політичної діяльності і поведінки.

Це стосується і людей політики, і власне народу, котрий часто себе відчуває «під владою», тож, все ще не виробив дієвих механізмів впливу на політику і політиків.

Хоча декілька вибухових спроб у вигляді двох Майданів та низки інших потужних протестних акцій на кшталт студентського «голодування на граніті» за ці чверть сторіччя все-таки відбулися.

Але вони не привели до появи сильних морально-психологічних регуляторів поведінки політиків. А спроби через громадську думку та ЗМІ «виховувати» політиків, що припускаються незаконних чи аморальних дій, поки що примушують згадати відомий вислів з байки про кота Васька: «А Васько слухає та їсть».

Тим не менше, спроби прищепити в українському політикуму високі морально-етичні стандарти, звичку брати на себе відповідальність за скоєне, не повинні припинятися.

І тут у нагоді буде все. Зокрема, обговорення подібних ситуацій в інших країнах, в яких добровільне самопокарання політиків є достатньо розповсюдженим фактом.

Жовтень із присмаком скандалів
 

Осінь теперішнього року підкинула у ЗМІ декілька вибухових сюжетів.

  Title
  Роуз МакГоун закликала до відвертості

Щось таке витало в осінньому повітрі, що примусило одну за одною декількох відомих голлівудських (і не тільки) актрис винести на публіку те, що вони приховували довгі роки.

Насамперед, це було пов'язано зі звинуваченнями на адресу впливового голлівудського продюсера Харві Вайнштейна в інтимних домаганнях та навіть ґвалтуваннях.

Title  
 Ромола Гарай першою порушила мовчанку 
Услід за Ромолою Гарай, яка першою зізналася у тому, що у 2000 році вісімнадцятирічною була зґвалтована Х. Вайнштейном, порушила мовчанку зірка телесеріалу «Усі жінки - відьми» Роуз МакГоун: «Жінки Голлівуда, ваше мовчання оглушливе», - дорікнула вона і, подаючи приклад відвертості, розповіла, що ще у 1997 році Х. Вайнштейн зґвалтував її у готельному номері і довгі роки примушував мовчати.

Це зізнання і заклик виявилися своєрідним сигналом символічного «стартового пістолета». Близько двох десятків знаменитих кінокрасунь, серед котрих були, наприклад, такі зірки, як Наташа Генстридж, Гвінет Пелтроу, Анджеліна Джолі та інші, розповіли про домагання кінопродюсера, багато з яких закінчувалися примусом до статевого контакту.

Усі вони казали про страх, відчуття провини, яке переслідувало їх роками, боязнь втратити кінокар'єру і навіть про компенсації з боку Вайнштейна - чи то ролями, чи то грошима.

Коли зізнання кіноактрис опинилися на перших шпальтах світових газет і стали топ-новинами, їх почали обговорювати в західному світі усі.

Може, тому, а може й почувши зізнання своїх співвітчизниць, британських актрис Ромоли Гарай та Кари Делевінь, британська журналістка Джулія Хартлі у гарячому від викриттів жовтні цього року заявила, що 15 років тому один чоловік за вечерею на конференції Консервативної партії намагався доторкнутися її коліна.

І що вона у відповідь пригрозила йому ляпасом.

Про британський скандал детальніше
 

Фігура міністра оборони в будь-якій, тим більше, розвиненій, потужній країні є однією з ключових у системі національної безпеки цієї країни. І його раптова незапланована відставка - це, окрім усього іншого, також є ударом по нацбезпеці даної країни.

  Title
  Джулія Хартлі та Майкл Феллон

Логіка підказує, що причина раптової відставки має бути надто серйозною, щоб одразу зняти всі питання і не починати дискусію - чи варто було йти на такий серйозний крок очільнику національної оборони, та ще й самому, добровільно.

А тепер, як то кажуть, подробиці у студію!

Суть питання в наступному - наскільки можна реконструювати давні події.

15 років тому, у 2002 році, чинний міністр оборони Великобританії Майкл Феллон, тоді простий парламентарій, так захопився спілкуванням з журналісткою, радіоведучою Джулією Хартлі, що поклав руку на її коліно. Чи намагався покласти.

У відповідь вона пообіцяла, що при повторенні такої спроби дасть Майклові ляпаса.

Намагався чи доторкнувся - цього достеменно вже ніхто не встановить.

Джулія при своєму першому зізнанні не назвала ім'я цього «приставали», однак зубастим британським репортерам з газети The Sun вияснити, що це був таки М. Феллон, не склало особливих труднощів.

Звичайно, між домаганнями та аморальними діями голлівудських продюсерів чи режисерів і доволі невинним намаганням торкнутися жіночого коліна, чи навіть самим доторканням до нього з боку Майкла Феллона дистанція надто велика.

Тим не менше, в розвинутій культурі - загальнолюдській та політичній - і той, і інший вчинки є порушенням права жінки на особисту недоторканість, приниженням її гідності.

М. Феллон каже, що він вибачився перед журналісткою ще тоді ж, не відкладаючи справу в довгий ящик.

Зрозумівши, що вчинив неприпустимо? Чи що не на ту натрапив? Що опинився на крок від публічного скандалу у випадку, якщо отримає ляпаса?

Незалежно від його тодішніх думок, візьмемо до уваги те, що він вибачився - якщо вірити запевненням М. Феллона.

Коли нині, через 15 років, інформація про той давній інцидент випливла, то, наскільки можна судити, випливла зовсім не у вигляді шантажу, погроз оприлюднити чи ще чогось подібного, що можна було б назвати заганянням Макла Феллона у глухий кут.

Якщо я і громадськість правильно розуміємо ситуацію, міністр оборони вирішив подати у відставку, рятуючи репутацію - або ж її рештки.

Зважте - рятуючи не посаду, не її можливості впливу, не можливість за її допомогою вирішувати свої особисті питання, не високу зарплатню, а власну репутацію.

Тепер напружтеся, шановні читачі, і спробуймо разом згадати - хто з вітчизняних політиків, хоча б і не першого ешелону, як М. Феллон, подавав за увесь період Незалежності у відставку, захищаючи чи рятуючи свою ділову та особисту репутацію?!

Саме репутацію і нічого, крім неї!

Може, й були такі, але скільки не напружую пам'ять, на думку не спадає поки що жодне ім'я.

Принаймні, якщо разом з вами і згадаємо подібний випадок, чи навіть декілька, доведеться визнати, що це ще не стало нормою для вітчизняної політичної культури. Посадовці та політики України за форс-мажорних обставин насамперед рятують власні статки, посади, родичів, себе, коханих, а на репутацію свою особливої уваги не звертають.

А тут мова йде саме про те, що навіть у ситуації скандалу політик воліє втратити майже все, окрім репутації порядної людини.

Заява прем'єрові

Майкл Феллон написав прем'єр-міністрові Терезі Мей заяву про відставку, де, зокрема, були такі рядки: «В останні дні з'явилася низка суджень на адресу парламентарів, а також про мою поведінку в попередні роки. Багато з них не відповідають дійсності, однак, я визнаю, що в минулому не відповідав тим високим вимогам, що висуваються до збройних сил, які я маю честь представляти».

Звернімо увагу на фразу, що багато чого в теперішніх звинуваченнях не відповідає дійсності. Може, й так.

Врахуймо також, що в фатальний для Феллона момент «доторкання» чи, тим більш, «намагання» у 2000 році він не був військовослужбовцем і не мав жодного стосунку до збройних сил. Маючи все життя суто політичну та урядову кар'єру, Майкл Феллон вперше ввійшов до сфери британської безпеки тільки у 2014 році, коли його було призначено міністром оборони в уряді Дж. Кемерона.

І тим не менше, у заяві Майкл Феллон розглядає той свій давній порух душі і тіла до коліна журналістки як «неналежну поведінку». Тому і вважає нині, що неналежною поведінкою 15-річної давнини зробив неможливим своє перебування на чолі міністерства оборони Великобританії у році 2017-му.

Чи, може, вирішив, що йому легше піти у відставку, зекономивши собі нерви, ніж даремно і довго доводити усім, що він, як то кажуть, не «верблюд»?

Реакція прем'єра

Title  
 Прем'єр Тереза Мей налаштована рішуче
очистити Вестмінстер
 

Прем'єр-міністр Великобританії Тереза Мей, наскільки можна судити, зраділа заяві свого міністра оборони і зовсім не виглядала стурбованою від того, що потрібно терміново та незаплановано міняти очільника оборонного відомства такої потужної у військовому плані країни, як Британія.

Оскільки в британському парламенті вже поширюється так зване «досьє домагань», у якому описані випадки домагань парламентарів та урядовців до жінок, що обіймають нижчі посади і є певним чином залежними від них, то на думку прем'єра, урядово-парламентський політичний центр Британії - Вестмінстер - потрібно очистити від носіїв неналежної поведінки.

Вона заявила, що в основі скандалу нібито суто інтимної тематики лежить проблема зловживання владою.

Зверніть увагу - зовні, нібито, побутова поведінка правильно трактується Терезою Мей у суто політичних категоріях влади-підвладності.

Отже, домагання з боку низки політиків та урядовців стосовно їхніх молодих помічників та колег, а також усіх, з ким вони контактують, зокрема, і журналістів, інших точно визначені прем'єркою як факти зловживання владою.

А це вже достатня підстава для відставки - добровільної чи примусової.

Газета The Guardian, котра опублікувала заяву Феллона про відставку, публікує і реакцію на цю заяву Терези Мей: «Я високо ціную ваше характерно серйозне ставлення до своєї посади і конкретний приклад, який ви подаєте військовослужбовцям, жінкам та іншим»...

  Title
  Відставка Феллона схвалена прем'єркою

Вчинок М. Феллона прем'єркою був схвалений.

І якщо покласти на ваги британської політики, з одного боку, тимчасові проблеми в оборонному відомстві, пов'язані з незапланованою відставкою міністра оборони, а з другого боку - зміцнення морально-етичних основ британської політичної культури, то добровільна відставка М. Феллона і його визнання своєї давньої поведінки неналежною є значно важливішими і корисними для Британії та і всього світового співтовариства як приклад дотримання моральних критеріїв і взірців у політиці.


Чи є українська реакція?

Британський, а тим більш, голлівудський, скандали цікавлять мене тільки в одному сенсі - порівняльному.

Про порядки і стосунки у вітчизняному кіно чи шоу-бізнесі говорити не буду - пліток про те предостатньо.

А ось про порядки і стосунки в нашому «Вестмінстері» - владному трикутнику на Печерських пагорбах - варто сказати.

І справа зовсім не обов'язково у зловживанні владою з боку певних посадовців чи парламентарів у відносинах з тими жінками, які обіймають нижчі посади і є залежними по службі.

Справа в тому, що поняття репутації вітчизняними посадовцями сприймається і трактується дуже по-різному і нерідко вельми своєрідно.

З одного боку, вітчизняні політики і посадовці дуже гостро сприймають будь-яку критику, зокрема, й обґрунтовану. Найбільш характерна реакція в таких випадках: «Мене обливають брудом».

Коли ж оприлюднюються факти, які насправді відчутно б'ють по репутації того чи іншого політика чи посадовця, «герої» подібних скандалів починають метушитися, рятуючи матеріальну складову свого життя - статки, нерухомість, рахунки, вартісні речі, або ж усіма силами виводячи з-під удару своїх близьких, родичів, компаньйонів, соратників. І хоча такі дії ще більше заплямовують їх репутацію, вони на це зважають в останню чергу.

Ось найсвіжіший приклад - НАБУ розслідує справу зі закупівлею наплічників для МВС за завищеними цінами, в якій фігурує син чинного міністра МВС А. Авакова.

Спочатку для сина Авакова не знаходять ніяк електронного браслета (а його видає поліція, що у складі МВС), потім уже пізніше, коли електронний браслет все таки знаходять, група нардепів ставить у Верховній Раді України питання про відставку А. Авакова.

За цей проект постанови проголосував 7 листопада лише 31 нардеп. 102 було проти. Інші - хто не з'явився, хто утримався, хто не голосував.

Відповідаючи на питання, чому він сам не подає у відставку, очільник МВС А. Аваков назвав себе ефективним міністром і заявив, що не має наміру залишати обійману посаду.

Хоча, на думку дуже багатьох українців, різке зростання рівня кримінальної злочинності, слабка ефективність нової поліції, постійні викличні злочини, стрілянина, теракти зумовлюють надзвичайно багато запитань до роботи МВС.

Але міністр незворушно вважає інакше.

Висновок: увага - неоднозначність

Title  

Будь-який випадок, описаний у цій статті, чи подібний, може бути зовсім не таким однозначним, яким він здається на перший погляд.

Тому нічого не можна абсолютизувати і зводити у ранг істини.

Одне, на мій погляд, важливо для вітчизняної політики - це зміцнення морально-етичних основ її існування, вкорінення у вітчизняну політичну культуру зразків відповідальної поведінки, прищеплення політикам розуміння, що особиста і ділова репутація, честь імені є значно ціннішими, ніж посади, статки, вплив, за які так часто борються високопосадовці, роблячи кар'єру ціною своєю позитивної репутації.

Інтриги і політична боротьба тривають постійно і скрізь. Зокрема, підставами, провокаціями, інсинуаціями. Можливо, що в підтексті деяких описаних у статті випадків лежить також щось подібне.

Тим не менше, повторю - політична культура вітчизняних урядовців та посадовців повинна підноситися на значно вищий рівень, ніж той, на якому вона перебуває нині.

І кожен промовистий випадок, де б він не трапився, може стати приводом для серйозної розмови на цю тему.

Непомічений ювілей

На тлі руйнувань – заклик до молитви та дій

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com