rss
11/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Боягузи судять патріотів

Завдяки зусиллям журналіста Юрія Бутусова судовий процес над солдатом Держприкордонслужби Сергієм Колмогоровим став топ-темою в соціальних мережах. До обговорення долучилися генпрокурор Юрій Луценко і військовий прокурор Матіос, а суспільство вже розбирає їх коментарі на цитати.

«Справа безпрецедентна - за виконання прямого наказу командира разом з особовим складом підрозділу судять одного з бійців цього підрозділу», - пише Бутусов. «Не все так лінійно. Наказ зупинити машину - не означає стрілянину», - пише Юрій Луценко. Отже, по порядку.

Увечері 7 вересня 2014 року 79 загін Азовсько-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, який патрулював прифронтовий Маріуполь, зауважив на березі моря машину. Як здалося прикордонникам, машина подавала фарами світлові сигнали в море. А далі сталося те, що сталося. Приблизно о 21.30 машина від'їхала від берега і попрямувала до міста. Прикордонники спробували зупинити машину для перевірки документів, У відповідь на це водій тільки збільшив швидкість і пішов на прорив. Тоді бійці відкрили вогонь. Жінка, що перебувала в машині, загинула. Чи могли бійці зупинити машину без стрілянини? Чи правомірно застосовувалася зброя? Чи законним був наказ? На всі ці питання повинен був відповісти суд. Очевидно, що мала місце трагічна випадковість, зумовлена обставинами і загальною нервозністю тих днів. Замість цього Приморський районний суд Маріуполя 15 листопада 2016 року визнав Колмогорова винним у навмисному вбивстві і засудив його на 13 років в'язниці. 7 лютого 2017-го Апеляційний суд Донецької області залишив вирок у силі. Стріляли 9 бійців. Але на лаві підсудних опинився лише Сергій Колмогоров.

  Title

Справа ця, як сказав Юрій Луценко, «нелінійна». Перша дивина - гібридний блокпост. Прикордонна служба на своєму сайті розмістила повідомлення, що автомобіль намагався проїхати повз блокпост, не зупинившись на вимогу загону прикордонної служби, тому був розстріляний. Понад те. За їхньою версією подій згадується, що були зроблені попереджувальні постріли, на що автомобіль тільки прискорився. Одночасно ж генпрокурор розповідає, що вогонь на ураження було відкрито без жодного попередження, що жодного блокпоста не було, що прикордонники відкрили вогонь без вагомих підстав. Нас намагаються переконати, що відсутність блокпоста автоматично означає, що цивільні могли і не виконувати вимогу про зупинку. Але хіба бойове чергування, обхід території в пошуках диверсантів - це не підстава для того, щоб бійці використовували зброю у випадку небезпеки? Так був блокпост чи ні?

Другий дивний момент - експертиза. Чоловік загиблої Євген Рожков каже, що вони з дружиною приїхали з окупованого Донецька до батьків у Маріуполь обкатати нову машину і відвезти дитину до бабусі. На березі моря вони опинилися тому, що «вирішили зайнятися коханням». Юрій Луценко наголосив, що про це навіть довідка є - дані експертизи, які підтверджують, що близькість була. Однак, у справі немає балістичної експертизи про те, з чийого власне автомата було випущено смертельну кулю. Так, ви не помилилися. Суду не цікаво, чия куля вбила жінку. Зате є довідка про те, що нова машина потерпілого автоматично мигає фарами, коли водій заводить двигун. До того ж, у рішенні суду першої інстанції є рядки про те, що прикордонники були одягнені у форму різного зразка без розпізнавальних знаків. Тому водій міг не зрозуміти, що перед ним українські військові. Тут варто визнати, що різношерстий однострій - звична для вересня 2014 року справа. Волонтери тоді одягали військових у хто на що був здатний. Питання в тому, навіщо ці пояснення фігурують у вироку Маріупольського суду? Чи не для того, щоб виправдати дивну поведінку водія, показати, що в його діях не було нічого підозрілого? І тут питання. А хто, власне, обвинувачений у цій справі?

Title  
 Фото з ФБ нардепа Борислава Берези 

Водій автомобіля стверджував, що він не намагався втекти, не чув окриків прикордонників і не бачив пострілів. Після того, коли він дав показання про обставини загибелі дружини, виїхав на територію Російської Федерації. Чи має цей факт стосунок до справи? Ні. Але до справи також не має стосунку і довідка про інтим у машині. Обвинувачений, потерпілий та їхні адвокати, звичайно ж, вільні представляти в суд будь-які докази на свою користь. Ось тільки суд, якщо він дійсно суд, не може засудити людину за навмисне вбивство, не отримавши доказів, що стріляв саме він, а не хтось інший. Важливо підкреслити: командир Колмогорова Нагорний віддав наказ і підтвердив це на судовому засіданні. Чому в такому випадку судять солдата - одного з 9 тих, хто стріляв, - ні прокуратура, ні суд пояснити не можуть.

Так за що ж судять солдата Колмогорова? За контекст. Ситуація під Маріуполем восени 2014 року була критичною. 5 липня диверсійна група, висадившись з моря біля села Сєдове, знищила блокпост Держприкордонслужби України. Загинув прапорщик Олександр Ковальов. 24 серпня російська армія почала наступ, оточивши угруповання українських військ під Іловайськом. 27 серпня регулярні російські частини захопили населений пункт Новоазовськ. Фактично, ми зараз говоримо про те, що напередодні інциденту було скоєно успішне вторгнення російської регулярної армії і висадка військового десанту на територію, що розташована в безпосередній близькості від ділянки кордону, яку охороняв загін. А з 5 вересня бої тривали вже на підступах до Маріуполя. Розглядати дії прикордонників у відриві від контексту - значить навмисно спотворити сенс події. Загін прикордонників, який ганяє закохані парочки з узбережжя - звичайне для приморських міст явище. Ось тільки Маріуполь 7 вересня 2014 року був не курортним, а прифронтовим містом. Якби прикордонників, які патрулювали в той день місто, не насторожив автомобіль, що вмикає і вимикає фари - то можна було б казати про злочинну недбалість. А можливо, і зраду.

Цивільним судом судять солдата, який діяв в обставинах підвищеної військової загрози. Судять тому, що без запровадження спеціального режиму воєнного стану все, що відбувалося в прифронтовому Маріуполі, розглядається як дії в умовах мирного часу. Як тут не згадати віце-спікера Оксану Сироїд і ту обструкцію, яку влаштували їй «знавці» за слова про те, що без визнання факту окупації українські солдати абсолютно не захищені в судах у разі ексцесів. Про те, що відсутність відповідного правового режиму загрожує в першу чергу військовим, говорять багато українських експертів. У відповідь нам пояснюють, що військовий стан у прифронтових районах може бути витлумачений Росією як оголошення війни. Хочеться нагадати, що закон про окуповані території не прийнятий досі. За три роки війни Верховний головнокомандувач не подбав не те що про введення відповідного правового режиму на окупованих територіях, а й про законодавче визнання факту окупації.

Насправді, згідно з Конституцією, президент має право запровадити воєнний стан за наявності ознак: вторгнення або напад збройних сил іноземної держави; будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала; будь-яка анексія із застосуванням сили; бомбардування збройними силами іноземної держави території; блокада портів або берегів; напад на сухопутні, морські або повітряні сили, морські і повітряні флоти; застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно перерахованим вище актам.

Все це на момент обрання Петра Порошенка президентом було. Він не просто міг, він був зобов'язаний виконувати Конституцію і міжнародне право і ввести воєнний стан на окупованих територіях і в зонах, прилеглих до них. Якби це було зроблено 7 вересня 2014 року, в Маріуполі діяла б комендантська година і режим перевірки на дорогах, що виключило б наявність випадкової машини на березі. Колмогорова засудили на 13 років в'язниці серед іншого і тому, що мала місце гібридна державна політика оборони країни без визнання факту військової агресії. Війна без воєнного стану. Перед нами результат юридичної невизначеності правового режиму, і тепер ім'ям України судять солдата за те, про що не подбав головнокомандувач, політики і генерали.

«Подив, обурення, біль - ось ті почуття, яких зазнали ветерани-прикордонники, коли ми отримали інформацію про засудження героя АТО, старшого солдата Колмогорова Сергія Валерійовича за те, що він чесно виконав свій священний обов'язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності нашої країни. Не вкладається в голові, як військовослужбовець вчасно не оголошеної війни українським судом визнається винним у навмисному вбивстві. Прикордонника засуджено на 13 років за те, що виконав наказ зупинити машину зі спільником терористів, який діяв у інтересах сепаратистів», - йдеться у зверненні Всеукраїнської організації ветеранів-прикордонників.

У цій справі неможливо однозначно стверджувати, що Колмогоров невинний, або що парочка на березі моря - спільники сепаратистів, які подавали сигнали російським військам. Але тут очевидно інше. Вона стала знаковою і буде сприйнята суспільством як символ реваншу. Солдата не можна посадити в тюрму за те, що він виконував свою роботу. Військового повинен судити військовий суд з урахуванням усіх, зокрема, і тактичних, обставин. Справа Колмогорова створює небезпечний прецедент, коли кинути зброю і бігти вигідніше, ніж боротися за батьківщину.

Є і ще один момент, про який хотілося б згадати. Термін. 13 років - це багато. Більш, ніж багато, враховуючи, що українські суди звільняють сепаратистів просто із залів засідань. Ще одного мешканця Маріуполя, Валерія Кирсанова, колишнього працівника ДАІ, за наводкою якого в місті 24 січня було обстріляно 200 будинків, 30 осіб загинуло - засуджено на 9 років позбавлення волі. Хіба те, що зробив Кирсанов - це не навмисне вбивство 30 осіб? За всіх рівних, справа Колмогорова виглядає не інакше, як розправа над українським патріотом. Суд покриває тих, хто боїться прийняти рішення. І робить крайнім того, хто не побоявся вступити в бій, захищаючи Україну.

Автор: Лариса Волошина

Джерело: «День»

Непомічений ювілей

На тлі руйнувань – заклик до молитви та дій

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com