Жовтень цього року позначив новий рубіж у розвитку вітчизняної політичної психології. Відбулася уже сьома за рахунком Всеукраїнська наукова конференція з політико-психологічної тематики і звітно-виборча конференція Асоціації політичних психологів України.

Вони засвідчили - попри всі зрозумілі труднощі політична психологія в Україні пустила міцні науково-практичні корені і впевнено утвердилася в сузір'ї політичних та психологічних наук - якраз на їх творчому перехресті.

І я дуже хочу, щоб наші читачі в цьому переконалися доказово. Тому і написав цю статтю.

Політична психологія як наука

За канонами історії науки політична психологія є наукою вельми молодою. З моменту її формального утвердження в США та Європі не минуло і півсторіччя.

Так що добра третина політичних психологів України є старшими від своєї науки - парадокс!

Хоча, передісторія політичної психології нараховує, принаймні, півтора-два сторіччя.

Якщо ж підходити до цього не строго, то психологічні аспекти політики осмислювалися і в науці, і в мистецтві віками - хоча й фрагментарно.

Українські дослідники почали знайомство зі світовою політичною психологією і в діаспорі, і в материнській Україні по-різному. В діаспорі раніше, в Україні - пізніше.

Поки українська психологія існувала в рамках радянської психології, на неї тиснули ідеологічні обмеження, заборони, табу. Вирвавшись на свободу в період так званої перебудови наприкінці 80-х і на початку 90-х років ХХ сторіччя, українська політична психологія конституювалася і виникла же в період Незалежності України.

Спочатку за ініціативи ряду науковців 26 січня 1994 року було створено Науково-практичний центр політичної психології. Через два з половиною року його було реорганізовано в Інститут соціальної та політичної психології НАПН України (ІСППУ), який і постав 14 жовтня 1996 року за рішенням Президії АПН України.

Беззмінним керівником цих установ відтоді і до сьогодні є член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України (НАПН) Микола Слюсаревський.

У проміжку між цими важливими науково-організаційними подіями виникла ще одна професійна спілка вітчизняних науковців - громадська організація «Асоціація політичних психологів України» (АППУ). Вона об'єднує всіх, хто в Україні цікавиться та займається науковою і практичною діяльністю у сфері політичної психології.

Поточну координацію та керівництво АППУ здійснює правління АППУ, до складу якого входять президент АППУ, віце-президенти, інші члени правління. Оцінка їхній роботі дається раз на три роки на звітно-виборчій конференції АППУ відкритим обговоренням та голосуванням.

Ось таким чином і сформувалася понад два десятиріччя тому інфраструктура політичної психології України, яка приростає місцевими відділеннями по областях України.

Як і всій вітчизняній науці, українській політичній психології сьогодні нелегко. Передусім, науковці потребують значно більшого матеріально-фінансового забезпечення своєї роботи. І, все-таки, за допомогою НАПН та інших джерел, зокрема, і власних, вони примудряються здійснювати теоретичні та практичні дослідження, їздити у відрядження, зокрема, і закордонні, видавати наукові збірники і монографії, проводити наукові конференції.

Про одну з них - цьогорічну жовтневу - я і хочу розповісти.

Відкриття конференції: привітання

Зовні непомітну, але дуже копітку роботу по організації конференції провела група співробітників ІСПП на чолі з нашим незмінним орговиком, вченим секретарем АППУ канд. психол. наук Лідією Чорною.

	Л. Чорна

 

 

За традицією, пленарні засідання наукових конференцій діляться на дві частини - вітальну та наукову. Спочатку учасників вітають запрошені наукові та суспільні «генерали», потім уже слово надається науковцям.

Відкривши конференцію, президент АППУ, директор ІССП Микола Слюсаревський запросив до слова першого почесного гостя - президента НАПН академіка Василя Кременя.

Очільник української педагогічної науки окреслив головні наукові, зокрема, і світоглядні та психологічні проблеми, що з його точки зору стоять перед науковцями країни в контексті актуальної громадсько-політичної ситуації, та побажав успішного проведення конференції.

 

В. Кремень та О. Рафальський на конференції АППУ реагували жваво

Другим почесним гостем був директор Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України член-кор. НАН та НАПН України професор Олег Рафальський.

Вказавши на низку споріднених проблем, які досліджуються політологами очолюваного ним інституту та політичними психологами, промовець висловив переконання, що більш тісна наукова взаємодія допоможе ці проблеми вирішити спочатку в науковому полі, а потім уже трансформувати їх у пропозиції для вирішення в суспільному плані.

Як не дивно, обидва наукові «генерали», зійшовши з трибуни, не поспішали покинути залу, як це частенько буває, а пересіли з президії у перший ряд і з задоволенням почали слухати наукові доповіді, емоційно реагуючи на особливо цікаві моменти.

Конференція наукова: доповіді та інші форми роботи

Першу доповідь за традицією на конференціях АППУ завжди робив президент АППУ, директор ІСПП Микола Слюсаревський. І була вона одночасно й науковою, і, певним чином, узагальнюючою спільну роботу колективів ІСПП та АППУ.

Але цього разу очільник вітчизняних політичних психологів здивував тим, що тему виступу обрав нестандартну. Назвавши свою доповідь зловісним прислів'ям сталінських часів: «Нема людини - нема проблеми», М. Слюсаревський представив увазі присутніх полемічно загострену концепцію знецінення людського життя, яке почалося з часів кривавих репресій, і сьогодні відлунням звучить у сценаріях багатьох серіалів, що демонструються на екранах українського телебачення.

Низка його несподіваних порівнянь викликали бурхливу реакцію аудиторії, зокрема, і почесних гостей: зала і вибухала сміхом після особливо сміливих аналогій, і уважно слухала серйозні висновки, і стиха обмінювалася враженнями.

Разом з іншими інколи сміялася від несподіваних порівнянь і доктор психологічних наук професор Тетяна Титаренко.

	Доктори наук Тетяна Титаренко та Олена Суший

Але коли вона вийшла до трибуни, то представила увазі колег доповідь на вельми непросту тему: «Особистість перед викликами війни».

Аналізуючи психологічні наслідки тривалої воєнної травматизації, зниження рівня психологічного здоров'я, деструктивні зміни життєвого світу особистості, яка пройшла пекло війни, проф. Т. Титаренко виводила проблему у площину пошуків стратегій продуктивного самовідновлення цієї травмованої особистості.

Не секрет, що психотравми тією чи іншою мірою отримали ледь не всі ті, кому довелося пройти неоголошену війну на Сході України, про що свідчать і факти самогубства, і складні проблеми у сім'ях, і алкоголізм тощо.

Як би зацікавлено родина, фахівці, суспільство не турбувалося про психологічні проблеми і душевний стан ветеранів АТО, левову частку напруженої душевної роботи по витягуванню себе зі стресової психологічної «ями» повинна здійснити сама особистість, яка переживає стійкий посттравматичний синдром.

Доктор наук з державного управління Олена Суший представила доповідь про глибинні рифи українського націєтворення. Аналізуючи так званий «міф про розділену Україну», проф. О. Суший показала, що потенціал конфліктів у країні наростав внаслідок того, що розмаїття різних областей нашої країни під впливом вузькопартійних та економічних інтересів окремих так званих політико-фінансових «еліт» перетворювалося у фактор психологічного, ментального роз'єднання, а потім і протиставлення різних груп населення України. Що, у підсумку, створило ментальні передумови для поширення сепаратистських настроїв певної частини населення України, насамперед, Сходу і Півдня.

Завідувач кафедри загальної, вікової та соціальної психології імені М. А. Скока Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка доктор психологічних наук Олександр Дроздов поділився результатами свого дослідження масової геополітичної свідомості української молоді.

Він встановив, що найбільшу поінформованість, зацікавленість та переживання сучасна вітчизняна молодь демонструє щодо подій у власній країні та її регіонах - сприймаючи це як власний інформаційний простір.

Але чим далі розташовані країни від місця проживання цих молодих людей, тим сильніше проявляється так званий феномен «Я-світообмеженості» - коли події в цих країнах викликають лише слабке та поодиноке зацікавлення.

О. Дроздов також виявив факти психологічної втоми у певної частини молоді від інформації про події в Донбасі, що знижує їх інтерес та емоційні реакції. Однотипне інформаційне подання новин з війни, яке вже з часом встановилося в прес-центрах АТО і міністерства оборони України, дійсно притупляє сприйняття таких новин, навіть трагічних - іноді вони звучать як суха статистика. А цим не схвилюєш.

Хоча конференція називалася Всеукраїнською, але по суті вона була міжнародною. Адже частина учасників представляли інші країни і їхні доповіді сприймалися залою з інтересом.

Зокрема, на пленарному засіданні виступили троє іноземних науковців.

Професор Олег Горбанюк з Інституту психології Зеленогурського ун-ту, викладач Люблінського католицького університету Іоанна Павла ІІ (Польща) доповів про імідж електоратів польських політичних партій.

Доктор філософії Абашидзе Арчил з Державного ун-ту Іллі (Тбілісі, Грузія) обрав тему зростання волонтерства в Грузії, відштовхуючись від масового вибуху волонтерства після повені у столиці своєї країни.

Президент Асоціації Plural (Бухарест, Румунія), доктор філософії Іріна Ілісей поінформувала про проектну діяльність своєї асоціації Plural.

Віддавши данину ввічливості іноземним гостям, трибуною знову заволоділи вітчизняні науковці.

Доктор філософії Іріна Ілісей (Бухарест, Румунія)	Проф. Вадим Васютинський

 

Головний науковий співробітник лабораторії психології мас і спільнот ІСПП, доктор психологічних наук професор Вадим Васютинський розповів про виявлені ним у результаті інтерв'ю 150 мешканців прифронтових областей України індивідуальні і колективні стратегії адаптації мешканців міських громад до життя в період воєнного конфлікту. Таких стратегій пристосування ним виявлено чотири.

Першою стратегією є малоефективні стереотипні переживання, властиві, здебільшого, людям старшого віку. Вони реалізуються у песимістичному обговоренні безпорадності власного стану і неможливості щось змінити.

Другою стратегією є стратегія стереотипних діянь - коли люди за допомогою звичних способів поведінки намагаються дати раду своїм проблемам і пристосуватися до нелегкої ситуації.

Третьою є стратегія трансформаційних переживань - коли люди хоча б подумки намагаються облишити звичну зону психологічного комфорту, в якій все звично, хоч і не добре, і спробувати вийти зі складної житейської ситуації - поки що хоча б у намірах, планах, думках. Це не приносить для них реальних змін, але хоча б формує психоемоційну готовність до таких зрушень.

Четвертою, найменш поширеною, хоча за оцінкою проф. Васютинського найбільш плідною, є стратегія трансформаційних діянь - коли люди практично, дієво, намагаються міняти свою ситуацію і шукають нові способи виживання, заробітку, загалом, нові способи своєї життєдіяльності.

Дехто з таких осіб стає більш активним у місцях свого проживання, проявляє ініціативу, дехто готується виїхати, зокрема, за кордон.

	Члени правління АППУ (справа наліво) Тетяна Траверсе, Віктор Рибаченко, Іван Батраченко, Ольга Сусська слухають доповіді

Але спільним для цієї групи осіб є спроби не просто обговорювати своє складне життя, а й змінити його власними діями цілеспрямовано і практично.

Змінити з надією на краще.

Для нашого вельми традиціоналістського суспільства, констатував проф. В. Васютинський, четверта стратегія, на жаль, є недостатньо розповсюдженою.

Багато хто воліє ремствувати, скаржитися на обставини, шукати винних, але не в змозі щось змінити сам.

Завершила пленарну частину конференції професор кафедри теоретичної та практичної психології Національного ун-ту «Львівська політехніка», доктор психологічних наук Нігора Хазратова, проаналізувавши ціннісні, аксіологічні характеристики організаційного простору Української держави.

Усі виступи вітчизняних промовців прозвучали українською мовою, іноземні гості розмовляли англійською. Навіть грузин А. Абашидзе, який міг виступити російською, не захотів цього робити й обрав мову міжнародного наукового спілкування.

Різноманітними і цікавими були секційні засідання, які відбулися після обіду і протягом наступного дня конференції.

М. Слюсаревський, Л. Найдьонова і більшість присутніх проголосували «за»

У першій секції обговорили психологію війни і миру. Зокрема, доцент Л. Коробка доповідала про особливості адаптації педагогічної спільноти до наслідків воєнного конфлікту; проф. О. Малхазов порушив проблеми соціально-психологічної реабілітації особистості; про опанування психотравми гібридної війни розповідав доцент Б. Лазоренко; проф. О. Блінова аналізувала соціально-психологічну безпеку внутрішньо переміщених осіб; доктор псих. наук В. Шебанова з Херсона досліджувала психологічну реабілітацію; доктор псих. наук О. Савченко розповідала про долання соціально-психологічної невизначеності в умовах війни; проф. Засєкіна з Луцька аналізувала психічну травму; кандидат псих. наук І. Губеладзе аналізувала соціально-психологічний клімат у родині як чинник адаптації в умовах воєнного конфлікту; зав. кафедрою з Чернігова, кандидат псих. наук К. Кальницька розповіла про морально-етичні виміри насильства-ненасильства в контексті викликів сучасності.

Цікаві доповіді зробили кандидати псих. наук М. Дворник, Г. Циганенко, В. Мяленко, О. Вознесенська, інші.

У секції № 2 обговорювали суспільні трансформації та ідентифікаційні процеси в Україні.

Про соціально-психологічні аспекти націєтворення доповів член-кор. НАПН України, доктор психол. н., професор В. Татенко; про екополітичну психологію розповідав проф. І. Батраченко з міста Дніпро; професор кафедри зв'язків із громадськістю, психології і педагогіки Національного університету «Києво-Могилянська академія» О. Сусська вбачила у процесах інформаційного обміну за умов суспільних трансформацій важливу сучасну проблему; громадянське суспільство і внутрішню інформаційну війну дослідив проф. П. Горностай; декан факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор психологічних наук, професор І. Данилюк разом зі своєю аспіранткою Гресько розповіли про психологічні особливості гармонізації етнічної самосвідомості українців.

Цікаві доповіді на цій секції представили кандидати псих. наук В. Губенко, І. Жадан, інші.

У третій секції «Психологічні чинники функціонування владно-підвладних відносин і побудови громадянського суспільства» робота почалася з того, що наукове подружжя Найдьонових - Любов та Михайло - обоє доктори наук, професори, а Любов, до того ж, ще й член. кор. НАПН представили доповідь про соціально-психологічні аспекти політики співрегулювання медіа в Україні та досвід захисту неповнолітніх; доктор психол. наук О. Кочубейник розповіла про правовий нігілізм; я заявив тему конструювання іміджу політиків; доктор психол. наук Тетяна Траверсе аналізувала політичне мислення; вчений секретар Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любов Григоровська у співавторстві з подружжям Найдьонових розповідала про застосування рефлексії для аналізу соціально-політичних феноменів; проф. Ганна Онкович з Миколаєва аналізувала соціальні мережі як медіа-психологічний чинник; консультант із Мюнхена Ханс-Вольфф Граф досліджував життєздатність держави.

На секції прозвучало ще понад десяток цікавих доповідей політичних психологів зі столиці та областей України.

У четвертій секції під керівництвом двох докторів психол. наук - Галини Бевз та Олени Горової - обговорювали політико-психологічні проблеми соціалізації молоді в умовах суспільних трансформацій і реформування освіти.

Професор Алла Коваленко зі столичного Національного університету ім. Тараса Шевченка разом з колегами представила концепцію структури соціальної ідентичності особистості і задала тон обговоренню. Його на належному рівні продовжили доктори психол. наук Людмила Романюк зі Львова та Ольга Камінська з Рівного, професор Софія Грабовська з колегами зі Львівського національного університету ім. Івана Франка.

У рамках конференції відбулися також цікаві майстер-класи, наукові дискусії, тривала робота творчих лабораторій. Прозвучали і суто наукові доповіді, були й наукові політико-психологічні розвідки на актуальні історичні та політичні теми.

	Проф. П. Горностай

Так, за участі ведучого, доцента В. Зеленіна відбувся майстер-клас з технологій інформаційної безпеки, що особливо актуально в умовах гібридної війни проти України; з ведучим, доцентом О. Губенком, були розглянуті психологічні особливості українських еліт; доктори психол. наук В. Климчук та В. Горбунова, професор кафедри клінічної психології Українського католицького університету прочитали лекцію про психологічні наслідки Голодомору в свідомості українців; під керівництвом доктора психологічних наук Оксани Яремчук відбувся Круглий стіл «Історія в нас і ми в історії: психологія історичної пам'яті»; доктор психол. наук, професор Павло Горностай провів, як модератор, соціодраму «Переяславська рада: історичні паралелі».

На жаль, обсяг статті не дозволяє більш детально зупинитися на висвітленні доповідей багатьох науковців, низки майстер-класів та інших форм наукової роботи на цій, безумовно, плідній науковій конференції.

А вони того, безумовно, варті.

І підтверджують серйозний науковий рівень досліджень та їх талановитих авторів, серед яких, як пересвідчуються наші читачі, уже достатньо багато кандидатів та докторів наук. А це свідчить про солідний рівень української політичної психології як науки та Асоціації політичних психологів України як висококваліфікованого професійного об'єднання.

Конференція організаційна

У рамках конференції наукової під головуванням доцента Катерини Кальницької з Чернігова відбулася і конференція організаційна - звітно-виборча.

На її початку президент АППУ, директор ІСПП член-кор. НАПН Микола Слюсаревський, зробивши традиційну звітну доповідь, заявив про добровільне складення зі себе обов'язків президента АППУ, які він виконував з моменту створення Асоціації - а це понад два десятиріччя.

 

К. Кальницька

На такий крок М. Слюсаревського ніхто не змушував, його статус в Інституті та Асоціації був міцним та непохитним, однак він, незважаючи на пропозиції знову балотуватися, все-таки твердо відмовився і підтримав кандидатуру доктора психол. наук професора Вадима Васютинського, яку висунули частина членів правління АППУ.

Сам В. Васютинський, до речі, підкреслив, що не прагне цієї посади, але, якщо більшість проголосує за нього, то він відмовлятися не буде, а буде відповідально працювати.

Так і сталося. Відкритим голосуванням присутніх Вадима Васютинського було обрано президентом АППУ. Миколу Слюсаревського обрали почесним президентом АППУ та членом правління АППУ.

Оновили і правління та склад віце-президентів. Першим віце-президентом АППУ обрали доктора психол. наук з Національного університету ім. Тараса Шевченка Тетяну Траверсе - замість професора Євгена Головахи, який також добровільно подав у відставку.

Про мою скромну персону теж не забули і знову обрали віце-президентом АППУ та членом правління АППУ.

Я попросив новообраного президента АППУ сказати декілька слів для читачів нашого часопису. Проф. Васютинський відповів: «Насамперед, треба трохи освоїтися в новій ролі. А з конкретних завдань бачу чотири:

1. Уточнення списків і перереєстрація членів асоціації.

2. Утворення нових осередків у регіонах, де їх ще немає.

3. З'ясування доцільності і можливості вступу асоціації до міжнародних наукових об'єднань та активізація міжнародної діяльності.

4. Планування заходів на наступний рік.

 

Політичні психологи України здолали ще один важливий рубіж. Попереду - нові горизонти, робота і, сподіваюся, вагомі досягнення.