Смерть існує стільки ж часу, скільки існує життя. Паралельне співіснування цих двох процесів, власне, й забезпечує природний відбір.

Умови життя на Землі з часом змінюються, пристосовані до старих умов покоління (ба, навіть цілі види) живих організмів відмирають, їх змінюють більш пристосовані... Так працює еволюційний механізм. І тим не менш, люди завжди мріяли обдурити смерть та жити вічно, не помираючи! Чи можливо таке?..

Біблійні довгожителі

У Книзі рекордів Гіннеса зафіксовано, що найбільш популярною книгою в світі є Біблія: в період з 1815 до 1999 років було продано близько 3,88 млрд її примірників. Тож переоцінити вплив Біблії на людство навряд чи можливо.

Що стосується мрій про вічне (або, принаймні, про надзвичайно довге) життя, то неабиякі надії мрійникам підкидає п'ята глава біблійної Книги Буття. Судіть самі:

- Адам прожив 930 років (Бут. 5:5);

- третій син Адама та Єви - Сиф - прожив 912 років (Бут. 5:8);

- син Сифа - Енош - прожив 905 років (Бут. 5:11);

- син Еноша - Кенан - прожив 909 років (Бут. 5:14);

- син Кенана - Магалал'їл - прожив 895 років (Бут. 5:17);

- син Магалал'їла - Яред - прожив 962 роки (Бут. 5:20);

- син Яреда - Енох - прожив 365 років (Бут. 5:23 - при цьому вважається, що Енох не помирав, бо його «не стало», його «Бог забрав»... до Себе на небо);

- син Еноха - Метушалах - прожив 969 років (Бут. 5:27 - абсолютний рекорд серед біблійних патріархів);

- син Метушалаха - Ламех - прожив 777 років (Бут. 5:31).

Вже поза межами глави 5 згадується, що син Ламеха - Ной - прожив 950 років (Бут. 9:29). А ще в главі 11 Книги Буття наводяться хоча й менші, але також фантастично довгі, з точки зору теперішніх людей, терміни тривалості життя біблійних патріархів: від Сима, сина Ноя (600 років) до Нахора, сина Серуга (148 років) і Тераха, сина Нахора та батька Авраама, Нахора «Другого» і Гарана (275 років).

З іншого боку, ще в Бут. 6:3 обіцяно, що через «блуд» людини «дні її будуть сто і двадцять років». Ця обіцянка справдилася не одразу, бо навіть патріарх Авраам прожив 175 років (Бут. 25:7). Але поступово сталося саме так, як і гадалося: наприклад, знаменитий Мойсей прожив рівно обіцяні Богом 120 років (Повтор. Зак. 34:7) - хоча при цьому свого життєвого ресурсу його тіло явно не вичерпало, оскільки «не затемнилось око його, і вологість його не зменшилась».

З точки зору сучасної людини, настільки шалену тривалість життя патріархів жодними розумними аргументами пояснити неможливо. Тому час від часу в хід пускалися різні маніпуляції. Зокрема, висувалося припущення, нібито, під «роками» життя в главі 5 Книги Буття насправді фігурують... місяці! Тоді наведені там терміни життя патріархів треба ділити на 12. Відповідно до цього припущення, «рекордсмен» Метушалах прожив 969/12=80,75 року - погодьтесь, це абсолютно реально.

Але ж в тій таки главі 5 Книги Буття наведені не тільки терміни життя патріархів, але також і вік, в якому народжувалися їхні первістки. Зокрема, Кенан народився, коли його батькові Еношеві було 90 років (Бут. 5:9). Якщо ж прийняти теорію «місяців замість років», вийде, що щасливим батьком свого первістка Енош став у віці... 90/12=7,5 року!!! Як не крути, але це вельми проблематично.

В підсумку, стомившись шукати пояснення, всі перераховані вище відомості були зараховані до категорії «казочок», не вартих серйозної уваги тверезо мислячих людей.

Вічно жити - вічно хворіти

Втім, мрії про вічне (або, принаймні, надзвичайно довге) життя, підживлювані Святим Письмом, не полишали людські голови практично ніколи. Хоча тут є велетенська проблема: практично будь-який живий організм має таку надзвичайно дошкульну ваду, як схильність до старіння. Добре було Еноху, якого «Бог забрав» (до Себе на небо?..) у 365-річному віці й, мабуть що, в розквіті сил. Добре було Мойсею, який у 80-річному віці самотужки, без сторонньої допомоги, піднімався на гору Синай (Хорив) для особистих зустрічей з Богом і в якого навіть в 120-річному віці «не затемнилось око». Але це, швидше, виняток із правил. Бо переважна більшість людей живуть за іншим законом: чим старшим стаєш, тим від більшої кількості болячок потерпаєш.

Якщо проблема довголіття зводиться до проблеми «вічної юності», то мрійники й почали вишукувати «ліки проти старості» - іноді вельми екзотичні. Наприклад, згідно з легендою, угорська графиня Елізабет Баторі (1560-1614) робила ванни з крові юних невинних дівчат-красунь, щиро вважаючи це найкращим «молодильним» засобом. Хоча навіть настільки радикальні кроки не врятували «криваву графиню» від смерті, яка наздогнала жінку лише в «смішному» 54-річному віці...

Невідповідність мрій про вічне життя й реалій довголіття, мабуть що, найяскравіше відображена в знаменитих «Мандрах Гулівера», написаних деканом собору св. Патрика в Дубліні, найкращим англомовним сатириком усіх часів, ірландцем Джонатаном Свіфтом (1667-1745). Зокрема, в третій книзі Лемюель Гулівер потрапляє в Лаггнег (англійський оригінал - «Luggnagg»), де зустрічається зі струльдбруґами (інший варіант українського перекладу - «стрелдбреги», англійський оригінал - «struldbrugs»), які можуть жити вічно.

Щойно дізнавшись про них, головний герой свіфтівської сатири переживає щире захоплення: «Що то за щасливий народ, де кожна дитина має, принаймні, шанс бути безсмертною! Що то за щасливі люди, які завжди бачать перед собою живі зразки давніх чеснот і мають учителів, здатних навчити їх мудрості минулих поколінь! Але найщасливіші, незрівнянно щасливіші оті пречудові струльдбруґи! Позбавлені прокляття всієї природи людської, вони мають змогу вільно мислити, бо мозок їхній не пригнічений безнастанним жахом перед смертю».

Однак його захоплення швидко розвіється, коли він дізнається про реальний стан речей, оскільки:

- по досягненні 30 років струльдбруґів поволі охоплюють «сум і похмурість»;

- у 80 років настає вік «громадянської смерті» струльдбруґів, які «стають здобиччю всіх душевних і тілесних недуг» та «проймаються жахом перед страшною перспективою безсмертя», у них псується характер, а в їхній натурі починають переважати «заздрість і нездійсненні бажання»;

- у 90 років у них випадають зуби й вилазить волосся, до того ж, вони втрачають почуття смаку, а також потерпають від провалів у пам'яті;

- після 200 й більше років життя струльдбруґи втрачають здатність до спілкування з іншими людьми через повільні, але постійно накопичувані зміни мови, які вони не здатні засвоїти через абсолютну забудькуватість.

У підсумку, Лемюель Гулівер з розчаруванням констатує: «Все те, що я навидумував про життя безсмертної людини, хибне й нерозумне, бо воно припускає вічну молодість, здоров'я та силу, а сподіватись на це не може жодна людина, хоч би які непомірні були її бажання». Це підтверджується жалюгідним видовищем, яке становили струльдбруґи обох статей різного віку, з якими мандрівникові вдалося зустрітися.

Довголіття підтверджене... й не дуже

Ми живемо в часи, коли все обчислено, зважено та розділено. Зокрема, це стосується і проблематики довголіття, чим займається така наука, як геронтологія. Для початку було виокремлено спеціальну категорію людей, названих, власне, довгожителями. До неї почали зараховувати тих, чий вік перейшов за 90 років. Відтак, довгожителів «за визначенням» поділили на наступні категорії:

- верифіковані - ті, чий вік підтверджується достовірно перевіреними фактами або документами, що підтверджують дату народження довгожителя (свідоцтво про народження);

- частково верифіковані - ті, чий вік підтверджений документально, але, водночас, заперечується деякими спірними фактами й даними;

- неверифіковані - ті, чий вік не підтверджується на документальному рівні.

Саме тут і вигулькнула, немовби чортик з табакерки, дуже цікава річ. Бо найстарішою верифікованою (!) довгожителькою за всю історію стала француженка Жанна-Луїза Кальмaн (в оригіналі - Jeanne Louise Calment), яка народилася в 1875 році, а померла в 1997 році, у 122-річном віці. Що ж до чоловіків, то найстарішим верифікованим довгожителем за всю історію став 116-річний японець Дзіроемон Кімура (1897-2013). Втім, його рекорд уже побив співвітчизник Набі Тадзіма, народжений у 1900 році - бо він подолав 117-річну межу. Найцікавіше, що ці показники приблизно відповідають обіцянці, зафіксованій у Бут. 6:3 - про «дні» людини в «сто і двадцять років».

А от щодо неверифікованих довгожителів, то тут рекорд надійно утримує китаєць Лі Цин'юнь, який, нібито, прожив... аж 256 років (1677-1933)! Навряд чи це досягнення вдасться побити скоро, оскільки найближчими «наздоганяючими» є 195-річна американка Енн Фейнсет (1809-2004) і 193-річна нігерійка Мама Ефішо (нібито, народилася 1824 року). Мабуть, найсвіжішим «новопреставленим» довгожителем серед неверифікованих осіб є 146-річний індонезієць Сапарман Содімеджо (він же Мбах Гото - яванською «Дідусь Гото», 1870-2017). Однак, довголіття неверифікованих довгожителів дуже схоже на відомості про біблійних патріархів: це, швидше, предмет віри... або довіри, як кому подобається.

Очевидно, дослідники з Університету Еразма (Нідерланди) особливою довірливістю не вирізняються. Нещодавно вони вивчили дані про 75 тисяч співвітчизників і дійшли висновку, що протягом останнього 30-річчя шанси людини дожити до 95 років зросли втричі. Водночас, вкрай низькою залишається ймовірність того, що при наявних ресурсних показниках організму людина подолає 115-річний бар'єр.

Такі випадки, як верифіковане довголіття Жанни-Луїзи Кальман, Дзіроемона Кімури й Набі Тадзіми є, швидше, рідкісними винятками із загального правила. До того ж, вони не впливають на ситуацію з довголіттям у цілому. Максимальний вік для чоловіків, як вважають голландські вчені, становить, в середньому, 114 років, максимальний вік для жінок дещо більший - 115 років і 9 місяців.

Дещо більш оптимістичними (хоча й не набагато) є минулорічні висновки фахівців з Медичного коледжу Альберта Ейнштейна: на їхню думку, середня тривалість життя для категорії довгожителів становить 115 років, тоді як максимально досяжний для людини вік - це 125 років. Натомість, ймовірність того, що людина подолає цей віковий бар'єр, дорівнює лише 0,0001%.

Фантазер від науки

Проте, картина, все ж таки, не є повною без такого собі вченого-оптиміста, який хотів би жити вічно, як ті струльдбруґи, при цьому, не старіючи, як Енох чи Мойсей. І це ж треба: немовби на замовлення, такий вчений дійсно знайшовся!

Вересневе телеінтерв'ю з вченим з Массачусетського технологічного інституту, засновником Університету сингулярності в Силіконовій долині (США) Хосе Луїсом Кордейро, просто шокує, оскільки він, не моргнувши оком, заявляє, що... просто не має наміру вмирати (https://www.youtube.com/watch?v=T-3AyeTNy1A). Мовляв, це просто не входить в його плани!!! Містер Кордейро сподівається зберігати порівняно добрий (фізичний) стан протягом найближчих 20-30 років. А потім, на думку вченого, будуть створені дієві технології омолодження. Відтоді містер Кордейро розраховує не старіти а, навпаки, омолоджуватися! Оце і стане основою для його вічного життя...

Звісно, без складнощів не обійдеться. Хосе Луїс Кордейро розуміє, що першій людині, яка випробовуватиме на собі технології омолодження, доведеться сплатити за все це задоволення шалені кошти - можливо, мільярди доларів. При цьому, такий першопроходець стане своєрідним «піддослідним кроликом», бо методики омолодження доведеться вдосконалювати. Тим не менш, з часом всі ці технології подешевшають і набудуть масового характеру. Як аналог, учений навів стільниковий зв'язок: хоча перші мобільні телефони були громіздкими й недосконалими, однак, по мірі «демократизації» цієї технології, вона подешевшала і стала значно більш досконалою.

Звучить, нібито, логічно... хоча при пильному розгляді цього інтерв'ю виникає кілька «але». По-перше, хоча в інтерв'ю Хосе Луїс Кордейро названий «засновником Університету сингулярності в Силіконовій долині», однак інші джерела називають засновниками Singularity University інших людей - американського винахідника і футуриста Реймонда Курцвейла та голову фонду X PRIZE Foundation Пітера Діамандіса. По-друге, коли журналістка попросила містера Кордейро розповісти, на чому ґрунтується його оптимізм, то вчений розповів про дослідження з:

- мишами, тривалість життя яких вдалося подовжити втричі (що еквівалентно 300 рокам життя людини) при збереженні доброго здоров'я;

- комарами, які дожили до «еквівалентного» 400 людським рокам віку;

- хробакам, які дожили до 600-1000 «еквівалентних людським років».

Таким чином, проглядається падіння ефективності технологій омолодження в 2-3 рази при переході від хробаків до мишей. Можна лише уявити, наскільки вона впаде при переході від мишей до песиків, від песиків до мавпочок і від мавпочок до людей... Чи залишиться, бодай, щось?! Хтозна.

Насамкінець, Хосе Луїс Кордейро спочатку захоплюється раковими клітинами, механізм «біологічного безсмертя» яких заслуговує на прискіпливе вивчення. Але трохи згодом визнає, що з раковими захворюваннями треба боротися. Тож не зовсім зрозуміло, що робити з раковими клітинами: боротися з ними чи брати їх за взірець?!

Зазначені моменти змушують ставитися до цього інтерв'ю з певним скепсисом. Й хоча мрію вбивати не можна, однак, шлях до неї може бути, все ж таки, тривалішим, ніж 20-30 років...