Кілька місяців тому уродженець Дніпра Андрій Аксельрод, кофаундер Smarling, прийняв несподіване рішення. Після 20 років життя у Нью-Йорку і 8 років, що пішли на створення свого бізнесу, він погодився переїхати до Сан-Франциско, щоб стати технічним директором компанії з українським корінням People.ai, яка саме набирає обертів.

- Ти поїхав з України ще в 90-і. Наскільки тоді це було складним рішенням?

- Насправді мені було 18 років, і в цьому віці ти ще нічого особливо не вирішуєш. У тебе просто недостатньо фреймворку мислення для прийняття усвідомлених рішень. Ініціатива належала батькам, мене запитали: «Хочеш поїхати вчитися у Нью-Йорк?» І я погодився. Звичайно, те, що стосується вибору спеціальності, - це вже визначалося моїми здібностями. Я досить рано почав захоплюватися комп'ютерами, програмував ще у школі, потім вступив до Дніпропетровського університету. Там я провчився перший курс і в 1996 році вступив до Бруклінського коледжу. Не найбільш топовий вуз, але там завжди була сильна школа комп'ютерних наук.

- Чи доброю була підготовка у сфері комп'ютерних технологій, яку давав ДНУ? Важко було вчитися після переїзду, зважаючи на мовний бар'єр?

- У мене була хороша теоретична англійська, оскільки я її підтягнув, ще готуючись до вступу в університет. А ось розмовна мова була ніякою. Потрібен був приблизно рік, щоб більш-менш нормально освоїтися.

Оцінюючи профільну освіту, отриману мною за рік навчання в Україні, можу сказати, що вона була на рівні, а в деяких аспектах (наприклад, вища математика) - навіть сильніша за американську. Якісь предмети, які я пройшов у Дніпрі, мені зарахували у коледжі. Але скласти іспити достроково і не ходити на лекції не дозволяли, хоча одного разу вдалося домовитися. Я прийшов до професора, який викладав програмування мовою С, і запропонував одразу здати іспит. Він дуже здивувався і попередив, що його предмет так одразу не здають. Я наполіг, успішно вирішив всі завдання і на цей клас більше не ходив.

Практично одразу після приїзду мені вдалося знайти роботу за фахом на part-time. Згодом пропорції зайнятості змістилися: багато роботи і мало навчання. Але я відучився визначені чотири роки й отримав ступінь бакалавра комп'ютерних наук.

	Із Джеком Велді

- У софтверну компанію Run Time Technologies ти прийшов ще студентом і пропрацював там близько 8 років - дивовижна постійність.

- У цій компанії я виріс до посади Chief Software Architect. Там я зустрів дуже цікавих людей, справжніх профі своєї справи. Джек Вельде, операційний директор RunTime, згодом став моїм партнером у Smartling. Боб Мацуока, кофаундер, геніальний хлопець, багато чому навчив мене в галузі технологій. Джим Кілоу, глава правління, дав мені глибокі знання у сфері бізнесу. Тісна робота з ним протягом трьох років, коли я займався, зокрема, плануванням продажів і обслуговуванням клієнтів, стала для мене своєрідним MBA.

- Як відбувалася твоя трансформація з інженера у менеджери?

- Спочатку я був класичним програмістом, якому подобається сидіти за комп'ютером і щоб його ніхто не чіпав. Мені подобалося мати повний контроль над комп'ютерами, я відчував себе, як риба у воді, а ось з людьми так не виходило. Зараз я називаю себе «одужуючим інтровертом», намагаюся прищепити собі деякі екстравертні риси. А перші роки у RunTime я провів, сидячи у куточку і програмуючи. При цьому, я дійсно класно робив свою роботу.

На якомусь етапі я зрозумів, що можу вийти у центр Манхеттена, підняти руку, сказавши, що шукаю роботу, і протягом декількох хвилин отримати оффер. Але так сталося, що, коли у компанії почалися проблеми, стало менше людей, і не було кому виконувати низку обов'язків, я не зміг залишатися осторонь. У мене є така риса характеру, що, коли я бачу проблему, то намагаюся її вирішити, що б там не було. У той же час я дорослішав і розумів, що життя не обмежується комп'ютером. Я почав піднімати голову і дивитися, що відбувається навколо.

Коли мені було близько 30, я усвідомив, що не зможу і не захочу все життя займатися програмуванням, мені буде складно підтримувати високий професійний рівень. Технології стрімко змінюються, приходять молоді люди, готові всю ніч вивчати щось нове, і мені за цим не вгнатися. Тому логічно було перейти в інжиніринг-менеджмент. Але зважитися піти з професії, яка давала хороші гроші, було досить ризиковано. Я розумів, що, вилетівши навіть на рік, втрачу кваліфікацію. Було страшно, але для мене важливо рухатися далі, а не сидіти на місці.

- Перша твоя менеджерська робота була у компанії SpaFinder, де ти став VP of Engineering і пропрацював рік. Розкажи про цей період свого життя.

- Цікава історія, пов'язана з тим, як я туди влаштувався. На той момент CEO компанії вже вибрав кандидата, якому зробив оффер. Проте рекрутер, з яким я працював, умовив провести зі мною інтерв'ю, до якого я ґрунтовно підготувався. По-перше, я подивився на технології, які використовував сервіс, все, що я міг проаналізувати ззовні: юзабіліті, швидкість і т. д. По-друге, я зателефонував усім знайомим жінкам і провів міні-опитування про те, що вони думають про цей сайт. На інтерв'ю я прийшов із двома солідними папками: в одній - рекомендації щодо поліпшення сервісу з технічної точки зору, в іншій - бізнес-аналітика. CEO був настільки вражений, що вже зроблений оффер відкликали і запропонували посаду мені. Проте, коли я почав працювати у SpaFinder в 2009 році, у мене вже були думки про відкриття своєї справи.

- Наскільки для тебе була важливою фінансова мотивація, щоб заснувати власний стартап?

- Гроші мають тенденцію з'являтися, якщо все інше - добре, вони - похідне. Тому мотивацією для мене були не гроші, а персональний і професійний ріст, інакше мені - просто нудно. Я читав багато новин індустрії, вбирав у себе все, що відбувається, намагався відстежувати тренди. Усередині зріло бажання рухатися у напрямку самостійного бізнесу, але великих резервів грошей не було, і я повинен був заробляти на життя, тому і влаштувався в SpaFinder.

Через якийсь час я зустрівся з колишнім колегою, який теж дозрів для власної справи. Джек Вельде тоді пішов з RunTime і працював у компанії eMusic. Він поділився зі мною кількома ідеями, які можна було розвивати. Одна з них була пов'язана зі соцмережами, друга - близька до того, що зараз робить Stripe (обробка електронних платежів - ред.). Але ми вирішили вибрати тему, пов'язану з перекладами і локалізацією. Так, з розмови у кафе у 2009 році почалася наша компанія Smartling.

- Існує поширена думка, що створювати стартап потрібно обов'язково у Кремнієвій долині. У тебе не було тоді думок переїхати туди з Нью-Йорка?

- Ні, не було. Нью-Йорк посідає друге місце у світі в рейтингу стартап-екосистеми. До того ж, ситуація тоді відрізнялася від тієї, що є в Долині зараз. Я говорю про різні акселератори для стартапів, які якщо і були тоді, то в зародку. Ми починали все своїми силами, самостійно знайшли перші інвестиції, не беручи участь у жодних програмах. Але я багато чув хорошого від інших хлопців, які пізніше пройшли через акселератори. Можу сказати, що участь у топових акселераторах дійсно варта того. Навіть якщо у тебе є досвід, ти все одно відкриєш для себе щось нове, такі програми допомагають розширити горизонти сприйняття.

Звичайно, ми їздили у Долину, на пітч інвесторів, але необхідності в переїзді не було. Робити стартапи в Нью-Йорку - це абсолютно нормально і зараз. Безумовно, у Сан-Франциско концентрація технологічних компаній є значно вищою. На досить невеликому просторі сконцентрована вся індустрія. Це відіграє дуже важливу роль, особливо у тому випадку, якщо йдеться про B2B бізнес у галузі tech. Ти виходиш зі свого офісу, переходиш дорогу і потрапляєш в офіс до свого клієнта, поруч - офіс іншого твого потенційного клієнта і так далі. Це - унікальна ситуація й інша динаміка.

- Якщо ми порівняємо не Нью-Йорк і Сан-Франциско, а, наприклад, Київ і Сан-Франциско. Чи можна зробити успішний стартап, перебуваючи в Україні?

- Якщо взяти всі успішні українські стартапи, вони всі - тут, у Сан-Франциско. Починати можна де завгодно, для старту місце - не важливе. Але ти не можеш розвивати бізнес, залишаючись в Україні. Підприємці, які сидять в Україні, не мають уявлення про місцеву динаміку ринку. У них немає ні найменшого поняття, як продавати, як підтримувати, яка тут етика роботи. Щоб це зрозуміти, потрібно бути тут. Не можна робити бізнес віддалено. Чи можна програмувати продукт в Україні? Звичайно, можна. Немає проблеми щось створити.

День незалежності України в офісі Smartling

Дійсно важко зробити те, що дає людям цінність, і продати це. Очевидно, що ти повинен бути там, куди ти продаєш, там, де твої клієнти. Якщо ти націлений на український ринок, тоді ти перебуваєш в Україні. Але подивімося на розмір цього ринку, його просто немає. У Штатах - гігантський ринок, але, водночас, він - дуже конкурентний.

- Повертаючись до створеного тобою і Джеком Велді стартапу. Із 2010 року компанія Smartling, що працює у сфері управління перекладами, залучила $63 млн інвестицій і, за оцінкою Forbes, коштує приблизно $250 млн. Серед ваших клієнтів - GoPro, Spotify, Vimeo, Foursquare, Pinterest, Uber, Tesla та інші. Як вам вдалося «зловити» таку велику «рибу»?

- Моє завдання - все-таки - інжиніринг, насамперед. Я знаю всі аспекти бізнесу, але це - не сфера моєї компетенції. Проте, я розумію, що до чого. Як шукати клієнтів? Через персональний нетворкінг. Ти продаєш себе, ти продаєш ідею, ти продаєш своє бачення майбутнього. Ти знаходиш однодумців, людей, які стануть early adopters, яким цікаво працювати з передовими технологіями, яких надихає робота зі стартапами.

Ти повинен це робити лише як фаундер, повинен йти спілкуватися, розвивати своє коло спілкування і через нього пропонувати свою унікальну цінність людям. Основне завдання - знайти перших reference-клієнтів і підтримувати їх задоволеними. Потім ти знаходиш інших клієнтів і можеш послатися на вже існуючих. Тоді стає легше розвиватися.

Мене часто просять допомогти знайти сейлза тут, щоб він продавав український продукт у США. Це - безглузда ідея. Щоб продавати у Штатах, керівним людям у компанії потрібно бути тут, розуміти всі нюанси, як треба закривати угоди, який пітч. Найманий менеджер просто не зможе цього робити. Він повинен бути проінструктований, куди йому треба йти, що говорити. Процес продажів вибудовує і розробляє фаундер, сейлз лише шліфує його у процесі.

Вибудовувати нетворкінг у Долині досить просто. Тут відбувається просто неймовірна кількість івентів, на яких можна познайомитися з потрібними людьми. Не потрібно квапитися продавати, потрібно питати пораду, вивчати думки і бути готовим не лише просити про щось, а й віддавати щось взамін. Один з позитивних моментів - це те, що всі готові одне одному допомагати. Я дуже здивуюся, якщо тобі у чомусь відмовлять. Тут - дуже відкрите ком'юніті. Але цієї відкритістю і готовністю допомогти не можна користуватися в односторонньому порядку.

Одна з цінностей нетворкінгу - познайомити між собою людей, які можуть бути одне одному корисними, цікавими. Це, наприклад, дуже добре працює у питаннях найму співробітників. Найкращі люди приходять через нетворкінг, за рекомендацією, не через рекрутерів, і це - значно дешевше.

Резюмуючи, я би порадив тим, хто будує бізнес, приїхати сюди і почати допомагати іншим людям. Це окупиться.

- У Smartling у вас є аутсорс-офіси в Україні. Які твої враження від співпраці з українськими розробниками і рекрутерами?

- Так чи інакше слово «аутсорс» має негативне значення, тому ми кажемо, що у нас є команди у Києві і Дніпрі, які працюють у Smartling. Я сам наймав цих людей. Ми шукали професіоналів, експертів у своїх галузях, з якими цікаво працювати, які знають, що вони роблять, і при цьому є хорошими комунікаторами. Інтерв'ю розраховані на те, щоб перевірити ці параметри.

Ми не змушували робити якісь складні алгоритми, але питання побудовані таким чином, що для програміста джуніор-рівня вони будуть складними, а для рівня сеньйор - досить простими. Ми працювали з рекрутерами: з деякими успішно, деякими були незадоволені. Але, загалом, я оцінюю рівень рекрутингу в Україні у деяких випадках вище, ніж, наприклад, у Нью-Йорку.

- Нещодавно ти оголосив про те, що припиняєш брати участь у операційній діяльності Smartling, залишаючись радником, і переходиш на посаду CTO у компанію People.ai, отримавши у ній частку. Це - платформа на основі штучного інтелекту для управління відділом продажів. Стартап базується у Сан-Франциско, а його засновник - твій земляк, виходець із Дніпропетровська, Олег Рогінський. Розкажи, як це все сталося?

- Олега я знаю давно, нас познайомив Женя Сисоєв, керуючий партнер AVentures Capital. Олег - висококласний фахівець з продажу і маркетингу. У мене буквально дух захоплює, коли я спостерігаю за ним у природному для нього середовищі, коли він робить сейлз-дзвінки або бере участь у переговорах на зустрічах.

Десь рік тому він зателефонував і сказав, що починає новий проект People.ai. Знаючи його, мені було абсолютно все одно, чим саме він має намір займатися. Олег - пробивна, підприємлива, енергійна людина, хаслер, для якого не існує перешкод. У нього вже були успішні проекти, які він створював і продавав, у нього - ідеальний профайл для фаундера стартапу, тому я одразу запитав, як я можу підтримати його почин.

Олег шукав початкові інвестиції, і я став одним з перших інвесторів People.ai. При цьому, я не інвестую у принципі, це - не моє, мені подобається все тримати під контролем, а не віддавати гроші людям, які без мене вирішують, що з ними робити. Це була моя перша та єдина інвестиція. Відтоді People.ai пройшов через кілька півотів, випустився з Y Combinator і підняв два раунди інвестицій.

У травні я приїхав у Сан-Франциско на конференцію, і ми зустрілися з Олегом за обідом, який затягнувся на п'ять годин. Олег розповідав про своє бачення розвитку People.ai, а у мене в голові була чітка думка: «Holly sheet! This is a billion-dollar company in the making!» Це відчуття - одночасно й інтуїтивне, і має раціональну основу. Проект Рогінського має всі ознаки супер-успішної компанії: це - і те, що для Олега це - не перший стартап, і сам він як особистість, і участь в Y Combinator, і те, що цей стартап з інженерної точки зору - дуже челенджевий, і якість бачення продукту, його амбітність.

Я був дуже вражений і натхненний, і ввечері того ж дня Олег надіслав офер, поставивши мене перед серйозною дилемою. На одній шальці терезів - власна компанія, що успішно розвивається, яку я плекав 8 років і з якою пережив всі злети і падіння, які тільки можливі, це реально були кров, піт і сльози. На іншій чаші терезів - можливість приєднатися до компанії, яка стоїть на самому початку шляху, і де я, як CTO, зможу застосувати весь свій досвід і фактично побудувати все з чистого аркуша.

З одного боку, Нью-Йорк, з яким я - у чудових стосунках, будинок, діти вчаться у школах. З іншого боку - Сан-Франциско, який я терпіти не можу, безліч ризиків, пов'язаних зі стартапом, проблеми для Smartling, які спричинить мій відхід.

Але, в підсумку, я вирішив, що просто не пробачу собі, якщо відмовлюся від цієї можливості, незалежно від результату. Є люди, які мислять так: «У мене в житті - все добре, налагоджений побут, стабільна робота, висока зарплата, я закінчую о 5 годині, а о 6 вже вечеряю із сім'єю, кілька разів на рік їжджу у відпустку, є будинок, машина. Що ще потрібно? Навіщо щось змінювати?» Але це - не моя історія. Адже так цікаво випробувати себе у чомусь новому, виштовхнути себе за межі зони комфорту і довести щось самому собі... І ось тепер я - в People.ai.

- Ти прожив у Нью-Йорку 20 років і знаєш його дуже добре, у Сан-Франциско часто бував наїздами. Можеш порівняти ці два міста?

- Сан-Франциско - дуже single-minded, тут - суцільний tech. Вся Bay Area - це така утопічна булька, те, що насправді не повинно існувати. А в Нью-Йорку є все, присутні всі аспекти нормального людського суспільства, різні індустрії. Це робить його значно більш збалансованим.

	Новорічний корпоратив у Smartling

Ритм життя у Нью-Йорку, звичайно, - божевільний, це те місце, куди усі приїжджають робити бізнес і заробляти гроші. Сан-Франциско - значно спокійніше місто, о 10 год. вечора все зачиняється, поїсти ніде. Якщо у тебе є амбіції в якійсь іншій сфері, не технологічній, то Нью-Йорк - те місто, яке однозначно тебе підтримає. Він - більш респектабельний, там більше old money - людей, які давно заробили статки. У Сан-Франциско - потужна субкультура з безліччю варіацій, всі звикли до вільного самовираження. Це, мабуть, - the hippiest city in the world. Я наразі не знайшов з ним спільну мову, але, думаю, все вийде.

- Протягом усіх цих років життя у США ти продовжуєш приїжджати в Україну і можеш відстежити зміни, які тут відбуваються. Які твої враження?

- В Україні є дуже маленький відсоток людей, які йдуть уперед семимильними кроками. Вони - прогресивні, намагаються розвиватися всупереч усьому. Їх - дуже мало, можливо, один відсоток, не знаю. Політична ситуація - просто огидна, і незрозуміло, що могло б зрушити її з місця. Але я сподіваюся, що цей один відсоток населення все-таки переламає хід історії, і це дозволить Україні перейти зі статусу країни, що розвивається, на вищий рівень.

- Зараз компанія People.ai, в якій ти тепер працюєш, активно розвивається, і ви наймаєте нових співробітників у київський офіс. Великий резонанс викликав недавній пост Олега Рогінського у «Фейсбуці» із заголовком «Яких інженерів ми не хочемо у People.ai». Прокоментуй цю дискусію.

- Справа у тому, що в Україні - великий попит на девелоперів, який, здебільшого, приходить з-за кордону і сформований аутсорсинговими компаніями. Програмісти входять, напевно, у топ 1% за зарплатами, це - навіть не середній клас. Якщо ти працюєш в IT, то потрапляєш у дуже комфортну ситуацію, у більшості випадків тобі не треба нікуди прагнути. Програмісти заробляють великі гроші і не знають, що з ними робити, у них - багато цинізму й аутсорс-мислення. Вони обмежені тим шматочком роботи, який вони роблять. Куди потім це йде, кому це продають - вони не бачать взагалі. У них немає звички пов'язувати те, що вони роблять, з бізнесом. У аутсорс програмісти - зовсім ізольовані.

Коли я наймаю людей у People.ai, то будую команду світового рівня, і вимоги - прості. Я вже про них казав: професіоналізм, вміння співпрацювати і бути приємним у спілкуванні та роботі. Але при цьому я хочу бачити у девелоперів розуміння бізнесу. Вони щодня приймають величезну кількість рішень, і мені незрозуміло, як це можливо робити, не усвідомлюючи, де це все буде використовуватися. Це - сферичний кінь у вакуумі. Але так працює більшість аутсорсерів. Тому знайти людей в Україні - складно.

Деякі підозрюють, що десь є злий умисел. «Навіщо це вони розповідають, скільки проект залучив інвестицій? Яка мені різниця, скільки фаундери поклали у кишеню? Краще скажіть, яка зарплата», - так міркують деякі девелопери, і ось із ними нам - не по дорозі. Олег написав свій пост, щоб відсіяти людей із таким мисленням, щоб вони не приходили до нас на роботу. Всім іншим - ласкаво просимо. Ми пропонуємо неймовірну можливість, перебуваючи в Україні, стати частиною well-executed Silicon Valley startup with a potential to be a rocket ship.

 

Автор: Anna Bandalier

Джерело: DOU.ua