Які можливості чекають на українських виробників на ринку Індії та сусідніх країн Південної Азії.

Колись екзотичні для більшості громадян країни та регіони стрімко набирають вагу як ключові ринки збуту для українських товарів. Серед них дедалі важливішу роль відіграють Індія та сусідні з нею країни Південної Азії, які колись належали до британської колоніальної імперії. Сьогодні цей регіон має найчисленніше населення (1,8 млрд), досить високий темп зростання економіки й може перетворитися на один із найбільших ринків збуту українських товарів. Дуже важливо розширити чималу, однак, украй вибіркову присутність на ньому, зайнявши нові сегменти.

Навіть невеликі обсяги постачань українських товарів для такої кількості людей здатні забезпечити величезний прибуток. Адже часи, коли згаданий регіон був дуже бідним, уже минули. Наразі за рівнем економічного розвитку згадані країни принципово не поступаються Україні. Звісно, між ними є суттєві відмінності, і тоді як бідніші подекуди програють навіть найменш економічно розвиненим частинам України, інші (як-от, штат Махараштра в Індії) значно випереджають українські показники. Однак, масштаб ринку Південної Азії компенсує недоліки й обіцяє чималу вигоду підприємцям, які наважаться налагодити там збут, а не шкодуватимуть про втрату «традиційних».

У топ-5

Експорт наших товарів до Індії та низки сусідніх країн Південної Азії зростає стрімкіше, ніж загальні українські постачання. Наприклад, за перше півріччя 2017-го порівняно з тим самим періодом 2016-го в доларовому еквіваленті продаж до Індії збільшився на 45,5%, тоді як увесь експорт - лише на 24,2%, зокрема, до країн ЄС - на 26,1%. Причому, за минулий рік динаміка українських постачань до Індії порівняно з 2015-м також становила 31,8% на тлі падіння всього вітчизняного вивозу на 4,6% та збільшення продажу до ЄС лише на 3,7%. У результаті, за оперативними даними Державної фіскальної служби, український експорт до Індії за вісім місяців 2017-го вже перевищив обсяг постачань туди за весь 2015-й.

На сьогодні Індія посідає п'яте місце серед найбільших споживачів українських товарів після Росії, Туреччини, Польщі та Італії. При цьому вона вже зараз випереджає за закупівлями значно багатший, економічно розвиненіший та більш населений Китай. Український експорт до Індії та сусідніх країн Південної Азії сягнув 6,7% усього вітчизняного вивозу товарів. І з огляду на хорошу динаміку цей регіон уже незабаром може стати місткішим ринком для українських виробників, аніж Росія (9,2% експорту). До Шрі-Ланки в першому півріччі 2017-го наш експорт, узагалі, збільшився в 13 разів.

З одного боку, очевидно, що за теперішньої структури української економіки та експорту, а також за збереження відповідних тенденцій продаж вітчизняних товарів до країн Південної Азії має всі підстави й надалі зростати динамічніше, ніж до ЄС. З іншого, - попри колосальний потенціал згаданих країн (об'єднаних у регіональну асоціацію SAARC), присутність наших постачальників там усе ще недостатня. Основними статтями українського експорту до цього регіону є лише кілька продовольчих товарів: соняшникова й соєва олія, пшениця та бобові, сухе молоко й сироватка, а останнім часом і цукор.

Різко впали обсяги продажу туди українських чорних металів та азотних добрив (ще десятиріччя тому вони становили до 75% усіх наших постачань до регіону). Причини - зростання їх виробництва в країнах Південної Азії й, водночас, посилення конкуренції з іншими постачальниками, як-от, Китай. Ці сегменти навряд чи вдасться відвоювати.

Україна й надалі час від часу постачає низку видів машинобудівної продукції до регіону. Сукупний обсяг їх постачань становить десятки мільйонів доларів і періодично долає позначку $100 млн. Однак, такі масштаби, як свідчить аналіз, не відповідають потенціалу.

Беруть кількістю

Безумовно, для теперішньої економіки України основний інтерес у регіоні, де живе 1,8 млрд осіб, становлять постачання продовольства. Адже можливості задоволення потреби в харчах у країнах Південної Азії обмежені, бо густота населення висока, а значна частина території малопридатна для землеробства. Наприклад, у Пакистані та Бангладеш, де кількість мешканців сукупно сягає 370 млн, площа ріллі є значно меншою, ніж в Україні. Та й у самій Індії, населення якої в 33 рази більше, ніж населення України, в обробітку перебуває землі лише вп'ятеро більше, ніж у нас.

Донедавна український АПК на згаданому ринку був представлений, здебільшого, соняшниковою олією, постачання якої з нашої країни становлять левову частку загального обсягу, що споживається в Південній Азії. Однак, буквально за кілька останніх років ситуація змінилася. Наші постачальники вийшли на ринок Південної Азії зі соєвою олією, яка входить до основних статей її імпорту (€3,35 млрд у 2016-му проти €1,69 млрд у 2013-му). З 2016-го Україна стала одним з основних постачальників пшениці. Проте, наразі це трохи більше, ніж 10% імпорту згаданої продукції до регіону, який останнім часом динамічно зростає. Ще стрімкіше збільшилися постачання сушеного гороху та інших бобових, що посідають важливе місце в тамтешній традиційній кухні. Проте й тут нашим постачальникам вдалося відібрати собі лише маленьку частку тих €0,84 млрд, на які зріс імпорт згаданої продукції країнами SAARC за цей час (з €0,64 млрд до €1,48 млрд). Налагоджуються також постачання кукурудзи.

Приклад гороху, якого в Південній Азії купують щороку на €1,5 млрд (хоча це менше, ніж €1 на одного мешканця), яскраво ілюструє потенціал зростання постачання туди інших нішевих українських продовольчих товарів. Навіть щорічне постачання в розрахунку на одного мешканця регіону в межах €1 здатне забезпечити Україні сотні мільйонів або й мільярди євро. Наприклад, на сьогодні наші постачання до країн SAARC нуту не перевищують кілька мільйонів євро, хоча сукупний імпорт цієї культури регіоном становить близько €1 млрд (€872 млн у 2016-му проти €418 млн у 2013-му). Україна досі фактично не зайшла на тамтешній ринок пшеничного борошна. Хоча його імпорт тут стрімко зростає (з €0,22 млрд у 2013-му до €0,46 млрд у 2015-му).

У 2016 році на ринок Південної Азії почали постачати український буряковий цукор, однак його частка в імпорті регіону все ще не перевищує 10%, що також залишає чималий простір для зростання (загальний імпорт бурякового цукру до країн SAARC за цей час зріс до €417 млн у 2016-му проти €211,7 млн у 2013-му). Не використаний належним чином і потенціал постачання сухих молока та вершків. Останнім часом його обсяги зменшилися до кількох мільйонів доларів. Попри це, країни регіону (насамперед, Бангладеш, 12,5% українського експорту за вісім місяців 2017-го) лишаються для нас чи не основними іноземними споживачами. А потенціал для нарощення постачань у регіону є, адже загальний обсяг імпорту Південною Азією сухих молока та вершків перевищує €0,6 млрд.

Невикористані можливості

Постачання продукції українського машинобудування до регіону нестабільні. До деяких країн після завершення термінів того чи іншого контракту вони зменшуються в десятки чи навіть сотні разів. А після підписання наступного договору відбуваються стрибки вгору.

Індія є одним з найбільших споживачів українських турбодвигунів та газових турбін ($13,6 млн за перше півріччя 2017-го). Не надто відстає від неї і Бангладеш ($6,1 млн за цей самий період). Туди спрямовується й понад 82% українського експорту машин для підготовки текстильного волокна та пряжі (на $1,6 млн), 62,6% ткацьких верстатів. Сусідній Пакистан є основним напрямком експорту українських двигунів внутрішнього згоряння (за перше півріччя 2017-го $4 млн, або 65,6%). До Індії та Пакистану скеровується також понад чверть усього нашого вивозу пристроїв на рідких кристалах ($2,66 млн за вісім місяців 2017-го).

Решта українських товарів, зокрема, й ті, зі збутом яких у наших виробників останніми роками виникають серйозні проблеми, у згаданому регіоні все ще або не продаються, або реалізуються в незначних обсягах лише в деяких країнах.

У 2016 році до країн SAARC з України здійснено постачання засобів зв'язку та частин до них на €8,4 млн, хоча доти суми були символічними (наприклад, у 2013-му €2,2 млн). Водночас, і досі на нашу країну припадає дуже маленька частка імпорту туди згаданої продукції (€2,5 млрд у 2016-му проти €1,65 млрд у 2013-му). Як бачимо, частка українських імпортерів на тому ринку зростає, однак, усе ще залишається вкрай низькою, що створює можливості для істотного нарощування нашої присутності.

Українська продукція недостатньо представлена й на ринку газових турбін (окрім турбодвигунів) Південної Азії. Це при тому, що наша країна щороку експортує їх на десятки, а донедавна й сотні мільйонів євро, останнім часом відчуває проблеми зі збутом на російському ринку, а країни SAARC щороку імпортують газових турбін на сотні мільйонів євро (наприклад, у 2015-му на €0,4 млрд). Не краще наші виробники представлені й на південноазійському ринку повітряних насосів та компресорів, хоча, загалом, регіон імпортував їх на $2 млрд. При цьому, Україна є досить великим експортером згаданої продукції до інших країн.

Непогані перспективи диверсифікації поставок мають і наші постачальники відцентрових насосів для рідин, яких Україна щороку продає за кордон на десятки мільйонів євро, хоч і мала останнім часом проблеми зі збутом. Натомість, ринок країн Південної Азії споживає цієї продукції на сотні мільйонів євро, при цьому обсяги постійно зростають (з €127,6 млн у 2013-му до €306,1 млн у 2016-му).

Непогані перспективи на ринку країн Південної Азії можуть бути й у виробників підшипників. Так, експорт кулькових підшипників з України за останні роки зменшився майже вдвічі. Водночас, регіон щороку імпортує їх на суму до €400 млн (у 2016-му - на €397 млн, у 2013-му - лише на €280 млн). Крім того, до Південної Азії щороку ввозиться на €130 млн комплектуючих до кулькових підшипників. Досі не зайшли на ринок Індії й українські постачальники роликових підшипників. У Південну Азію щороку їх імпортується, щонайменше, на €100 млн, однак з України відповідні постачання ще не здійснюються. При цьому, до інших країн ми постачаємо їх на €25-30 млн.

На ринок Південної Азії можна також збувати акумулятори для поршневих двигунів, експорт яких останнім часом зменшився (з €106 млн у 2013-му до €24,2 млн у 2016-му). При цьому, до країн SAARC Україна досі їх не постачає, хоча регіон імпортує їх щороку приблизно на €50-100 млн. Чималий попит на ринку країн Південної Азії можуть знайти українські вимикачі напруги, яких у регіоні купують на €210 млн.

Врешті, останнім часом Україна майже не постачає до Південної Азії літаки, хоча остання купує їх щороку на суму близько €1 млрд (€1,4 млрд у 2015-му, €0,94 млрд у 2016-му). Не здійснюються постачання й частин до них, яких країни SAARC лише 2016-го імпортували майже на €2 млрд, що вдвічі більше, ніж 2013-го. Нереалізованими лишаються можливості й на ринку бронетехніки, хоча регіон імпортує її на суму до €0,5 млрд щороку.

Таким чином, країни Південної Азії можуть стати важливим напрямком експорту низки видів готової продукції українського машинобудування, виробники яких останнім часом зіштовхуються з проблемами на російському ринку. Однак для цього наші підприємці мають активніше просувати на згаданий ринок власний товар і забезпечувати його сервісний супровід, а держава повинна нарешті почати підтримувати його страховими та кредитними інструментами.

 

Автор: Олександр Крамар

Джерело: «Український Тиждень»
матеріал друкованого видання № 37 (514)