rss
10/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#316

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ З великої ХМАРИ який дощ?

12 жовтня цього року Степанові Хмарі виповнилося 80 років. З цієї нагоди через три дні відбувся вечір у Будинку вчителя під назвою «Хмара друзів».

Перебіг цього вечора, на якому мені довелося побувати разом з колегою Лідією Корсун, наштовхнув мене на деякі думки.

Ними і хочу поділитися з читачами.

Перша реакція

Чим більше збігало часу з початку цього вечора (а тривав він більше, ніж дві години), тим більше суперечливих думок вирувало в моїй свідомості. Підсвідомість також відчутно підкидала дрова у вогнище роздумів.

Бажання написати про цей вечір міцніло. Але й сумнівів також прибувало.

Сумніви і вагання

Головний сумнів, що породжував мої внутрішні вагання і бентежив, полягав у суперечності між фігурою Степана Хмари, його біографією, і тим становищем, у котрому перебуває він, його політичні ровесники і, загалом, справа його життя.

З одного боку, є розуміння, що Степан Хмара, як і його побратими, що виборювали Незалежність України ще з радянських часів, уже ввійшли у новітню Історію України - хто б її не писав і під яким кутом зору не оцінювались би політики тієї доби та їхні дії.

З іншого боку, дивує, що політичний досвід цього покоління, їхні заслуги перед Батьківщиною і бажання ще послужити Україні практичними справами не знаходить належного відгуку ні з боку влади, ні з боку переважної частини виборців.

Наведу інший приклад, щоб ми розуміли - справа не в особистості Степана Хмари, Дмитра Павличка, чи ще когось із політиків того покоління.

У 2012 та у 2014 роках я був свідком того, як активна підтримка Левком Лук'яненком одного вельми гідного кандидата в народні депутати на Тернопільщині двічі не спрацювала так, як ним самим і всіма іншими очікувалось.

Виборці приходили на зустрічі з паном Левком, слухали його полум'яні промови, чули його абсолютно проукраїнську позицію, знали його стражденну біографію багаторічного політв'язня, але на наполегливу рекомендацію пана Левка проголосувати за заступника голови його партії (Української Республіканської партії - УРП), дуже кваліфікованого фінансиста і відданого патріота України, реагували далеко не одноголосно.

Їх підтримки двічі вистачило для високого місця, включаючи друге, але не вистачило для перемоги рекомендованого Л. Лук'яненком кандидата - виборці, натомість, віддали перевагу місцевому сільському вчителеві, за якого ніхто не агітував, навіть Блок Петра Порошенка, від якого він висунувся.

Отже, маємо зрозуміти парадоксальний факт: у 2014 році факт належності кандидата у депутати до Верховної Ради України, сільського вчителя, до Блоку Петра Порошенка (і де - на Тернопіллі! - В. Р.) виявилася для більшості виборців більш вагомою, ніж пряма активна агітація такої ж, як Степан Хмара, історичної фігури - Левка Лук'яненка - за фінансиста європейського рівня, заступника голови УРП.

Ми також маємо цьому факту, як і багатьом іншим подібним, дати пояснення.

Хоча б для самих себе.

І ось тут підхожу до головного побоювання, яке гальмувало моє бажання написати все, що я думаю з цього приводу у контексті ювілейного вечора Степана Хмари.

Це побоювання, що далеко не всі читачі готові до такої розмови - об'єктивної, аналітичної, без найменшого бажання когось чи щось принизити, але з великим бажанням спробувати поставити низку важливих питань, відповіді на які допоможуть проаналізувати ситуацію.

Для кого ця розмова?

Якщо ви, шановний читачу, сприймаєте будь-який критичний аналіз як замовне очорнення, якщо ви вбачаєте в особі аналітика прихованого «порохобота» чи навіть «агента», то ця розмова, перепрошую, не для вас.

Якщо ж ви готові і маєте інтелектуальну мужність дивитися правді в очі, обговорювати не тільки перемоги, але й проблеми - тоді запрошую вас до спільного аналізу.

Що будемо аналізувати?

Канвою нашої розмови буде, безумовно, сам урочистий вечір віншування Степана Хмари. Треба ж розповісти про саму цю подію та її перебіг.

Але деякі моменти урочистого вечора слугуватимуть нам відправною точкою для асоціацій, порівнянь, постановки питань, загалом, аналізу ситуації у націоналістичному та націонал-демократичному таборі.

Хто прийшов і хто не прийшов на вечір?

Широкої реклами цього вечора-зустрічі зі Степаном Хмарою не було, до того ж, дощило, але, коли я під'їхав до Будинку вчителя (колишнього Будинку Центральної Ради), то помітив активний рух біля вхідних дверей.

  Title
  Віктор Балога вітає Степана Хмару

Ставши у чергу до гардеробу, я побачив поперед себе героя вечора, котрий стояв у загальній черзі здавати верхній одяг. Хоча завжди запрошених гостей, тим більше, тих, кому персонально присвячено зустріч, як правило, зустрічали і роздягали окремо, чи то у директора, чи то у кімнаті за сценою.

Чи зустрічав хто у той вечір Степана Хмару від Будинку вчителя - було неясно, біля нього ніхто в'юном не вився. Пан Степан, здавши верхній одяг у гардероб, пішов на другий поверх до зали без якогось особливого супроводження.

Для мене це був перший дзвіночок неуваги до героя вечора. Таких дзвіночків надалі було ще декілька, але й першого вистачило, щоб виникло передчуття, що все піде не зовсім так, як мало би бути по ідеї.

Велика зала на другому поверсі була переповнена, а на початок зустрічі навіть забита вщент. Увійшовши, я уважно оглянув присутніх.

Принаймні, на першому поверсі зали (присутніх на балконі було видно погано), рясного розсипу віп-облич не було помітно.

Від громадськості найбільш відомою фігурою у залі був провідний український астроном, лауреат багатьох премій і кавалер низки нагород, член Президії Національної академії наук України, академік Ярослав Яцків. Але навіть він не був включений у сценарій привітань ювіляра зі сцени.

І це було дивно - адже, наприклад, Вікторові Балозі надали право вийти на сцену і привітати ювіляра, а Балога і Яцків - це ж фігури абсолютно не порівняні за своєю вагою в Україні (до речі, як і репутацією).

Питання - хто створював такий сценарій? Хто включив туди Балогу і не включив, наприклад, Яцківа?

І чи виграв Степан Хмара, коли на сцену з привітанням вийшов «господар Закарпаття» В. Балога, якому закидають вирубку карпатського лісу і багато ще чого, а зала, переповнена націоналістами, при цьому здивовано і відчутно зашуміла?

Та, менше з тим, скориставшись моментом, коли Степан Хмара увійшов до зали і ще не піднявся на сцену, академік Я. Яцків підійшов до нього, приватно привітав і вручив якусь книжку - напевно, свою. Підкреслю: академік Я. Яцків був змушений привітати ювіляра приватно, а не публічно. І Степан Хмара на сцену його не запросив.

Думаю, всесвітньо знаному академікові було що сказати зі сцени - якби йому дали слово. Однак, слова йому не дали. На жаль.

Вийшло так, що ювіляр того вечора був позбавлений можливості почути привітання від хоча б якоїсь видатної української фігури - хоча б того ж Ярослава Яцківа, котрий, на моїй пам'яті, намагається не пропустити жодної значимої події в національному житті України - чи то урочисто-вітальної, чи то урочисто-скорботної. І часто на них слово має.

Не хочу принизити жодного глядача чи учасника того вечора, тим більше, тих, кого викликали на сцену. Однак, відсутність у залі відомих політичних та громадських осіб впадала в очі.

Де політичні гетьмани, отамани та інший «генералітет»?

Степан Хмара був одним з когорти політв'язнів та громадських діячів, котрі буквально ввірвалися в українську політику наприкінці 80-х і у 90-і роки минулого сторіччя.

Title  
 Ювіляра благословив священик 

Імена В'ячеслава Чорновола, Левка Лук'яненка, братів Горинів, як і ім'я колишнього зубного лікаря, політв'язня Степана Хмари, звучали тоді щоденно в усіх вітчизняних ЗМІ.

Звичайно, тих, хто відійшов у засвіти, до зали не запросиш, хіба що подумки.

Але ж, слава Богу, нині живі і, сподіваємося, в цілому, здорові колеги ювіляра по першому скликанню Верховної Ради України. Достатньо назвати такі імена, як Іван Драч, Дмитро Павличко, Ігор Юхновський, Іван Заєць, Ярослав Кендзьор, Михайло Косів, Василь Костицький, Юрій Костенко, Павло Мовчан, Любомир Пиріг, Микола Поровський, Степан Пушик, Сергій Соболєв, Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Олесь Шевченко, Володимир Шовкошитний, Володимир Яворівський, нарешті, Леонід Кравчук.

Називаю лише тих депутатів першого скликання, котрі у ті чи інші часи були більш-менш близькими до ювіляра за ідеологією, переконаннями, поглядами, спільною депутатською та політичною роботою.

  Title
  Зала вітає ювіляра

Мені можуть сказати, що мій список потенційних ймовірних гостей ювілейного вечора Степана Хмари не бездоганний, бо не всіх ювіляр хотів би бачити на своєму вечорі - як не всі хотіли б, перепрошую, бачити його.

Мені можуть нагадати, наприклад, що Ярослав Кендзьор у 2009 році був виключений з лав Народного Руху України, нібито, за співпрацю з керівником Секретаріату президента України Ющенка Віктором Балогою у спробі розколоти НРУ.

Але тоді що ж виходить? Кендзьора виключили з Руху за співпрацю з Балогою, котрий, начебто, розколював Рух, а тепер Балогу було запрошено на вечір Хмари?

З більшістю названих мною політиків Степан Хмара співпрацював у складі депутатської групи «Народна Рада» (включала 125 нардепів першого скликання), з деякими входив у одні й ті ж політичні утворення, фракції - наприклад, у фракцію ВО «Батьківщина».

А у складі Українського народного блоку Костенка і Плюща С. Хмара балотувався до Верховної Ради України.

Але уважний аналіз політичної біографії Степана Хмари показує, що він у підсумку своєї діяльності, найімовірніше, опинився у своєрідному позакомандному стані. Ні, його шанують багато людей, що показав і вечір і десятки теплих привітань у соцмережах.

Але хто його політичні соратники? Яка політична команда, яка партія?

Title  
 Ювіляра та Роксолану Хмару вітає
Михайло Ратушний
 

Змушений висловити здогадку, що на сьогодні Степан Хмара є, швидше за все, політик-одинак.

Як, до речі, і Левко Лук'яненко, котрий уже декілька років як добровільно вийшов з лав створеної ним УРП. Як і Дмитро Павличко та чимало інших.

І це не тому, що вони у поважному віці. Адже сили ще є, голова мислить, запал не страчено повністю, а переконання, як і раніше, проукраїнські і міцні.

А тому, що залишившись яскравими індивідуальностями, ці політичні старійшини втратили змогу спиратися на певну політичну силу. Свою політичну силу. Рідну, або хоча би близьку за духом та ідеями - так би мовити, «двоюрідну».

З часом ці важковаговики українського політикуму, ветерани першої хвилі політиків часів здобуття Незалежності поступово відходили на другий, а то й на третій план політичного життя країни.

Дехто відійшов у тінь.

Дехто усамітнився.

Декого м'яко ізолювали, усунули від активного життя.

Тож, залишаючись володарями гучних імен, ці політики втрачали з роками смак командної гри, опору в партійних проектах і повсякденні тісні політико-психологічні зв'язки.

З роками росла образливість, небажання йти на компроміси, пробачати колишнім соратникам їхні помилки чи неправильні вчинки, небажання спілкуватися.

Та й стан здоров'я, як і стан душі, не завжди дозволяли здійснити крок назустріч одне одному, чи хоча б проявити мінімальну ввічливість - прийти і привітати ювіляра.

Тож, і не побачили ми на ювілейному вечорі Степана Хмари його іменитих соратників - практично нікого.

  Title
  Григорій Омельченко
нагороджує...

Хіба що екс-нардеп, також Герой України, Григорій Омельченко вийшов на сцену і від імені Спілки офіцерів України вручив ювілярові нагороду своєї громадської організації.

Один у полі воїн?

Киньмо погляд на деякі сторінки політичної біографії Степана Хмари в пору його найбільшого громадсько-політичного розквіту.

Двічі він потрапляв до Верховної Ради України по мажоритарному округу як самовисуванець чи висуванець виборців.

Один раз по виборчому списку блоку Костенка і Плюща Степанові Хмарі не вдалося пройти до ВРУ, а у складі «Батьківщини» один раз вдалося.

Довідники інформують, що в різні роки Степан Хмара в різних форматах належав до НРУ, УРП, УКРП, ВО «Батьківщина», УНП.

Перейшовши з Руху до Української республіканської партії і посівши там посаду заступника голови партії, С. Хмара через 2 роки висловлює незгоду з діями керівництва УРП і відриває від неї радикальне крило, формуючи на його базі у червні 1992 року Українську консервативну республіканську партію (УКРП), котру сам і очолює.

Дехто тоді казав, що це був розкольницький крок С. Хмари. Натомість, прихильники пана Степана підкреслювали його принциповість: був не згоден, не змовчав, не змирився, вийшов з УРП, повів за собою інших незгодних.

Але своїх сил, ресурсів і партійних перспектив Степан Хмара, очевидно, не розрахував.

Сам він особисто в ранзі голови УКРП виграв мажоритарні вибори до ВРУ у 1994 році в Залізничному виборчому окрузі - причому - переміг свого колишнього соратника, котрий став тоді опонентом - голову УРП Михайла Гориня.

Це був яскравий приклад нераціонального взаємопоборювання двох патріотів України, котрі ще зовсім недавно йшли плечем до плеча, були однодумцями і навіть однопартійцями. Але, в кінцевому підсумку, законфліктували, тому не зуміли домовитися, щоб балотуватися в різних округах і обом потрапити до Верховної Ради України.

УКРП проіснувала до 2001 року і, як партія, жодного разу не змогла самостійно потрапити до ВРУ, стати парламентською партією.

Хоча у 1998 році у складі блоку «Національний фронт» намагалася це зробити, однак бар'єр у 4% виборчий блок «НФ» не здолав. І Степан Хмара у третьому скликанні Верховної Ради України був відсутнім 4 роки.

Чи можемо ми з висоти часу озирнутися й об'єктивно констатувати: своїм виходом з УРП і виводом звідти групи політиків у 1992 році Степан Хмара Українську республіканську партію послабив, а свою сильну створити не зміг?

Щоб відповісти на це питання, поставимо допоміжне: хто виграв від поділу у 1992 році УРП на УРП і УКРП?

Звісно, хто - ті прокомуністичні та проросійські сили, котрі тим часом вигравали всі можливі вибори - президентські, парламентські, місцеві і контролювали політичну ситуацію в Україні. Вигравали, поки національні сили сварилися, ділилися, приміряли персональні отаманські шапки, конкурували і... програвали.

Зрозумівши, що у ситуації безгро­шів'я та шаленого опору антиукраїнських сил він не впорається з розкруткою своєї партії, Степан Хмара разом з однопартійцями розпустив її, чим поставив хрест на самостійному партійному будівництві.

І перед парламентськими виборами 2002 року, у грудні 2001 року, з'їзд УКРП прийняв першим пунктом болісне рішення про самоліквідацію. Дивлячись у залу на похнюплені голови однопартійців, керівництво партії - а, власне, це був Степан Хмара - запропонувало соратникам іти в політичні «найми» до Юлії Тимошенко.

Себто, влитися у лави партії ВО «Батьківщина».

І колишні консервативні республіканці, звісивши чуби і вуса, змушені були йти на другі ролі у партію, котру вони ніколи не вважали справжньою українською партією, під владу лідерки, котру вони вважали вихованкою і спільницею Павла Лазаренка.

Сам же Степан Хмара отримав, начебто, непоганий, а насправді дещо принизливий № 10 у виборчому списку БЮТ - Блоку Юлії Тимошенко, пропустивши вперед декого, хто йому, що називається, в підошви не годився.

У парламентській фракції БЮТ Степан Хмара пропрацював майже три роки, а потім, у березні 2005 року, перейшов до фракції УНП - Української народної партії, яка сформувалася на тому шматку Руху, яку відірвали від НРУ Чорновола Юрій Костенко з Василем Червонієм.

Разом з костенківцями С. Хмара спробував подолати виборчий бар'єр у складі створеного на швидку руку «Українського народного блоку Костенка і Плюща», але блок бар'єр не подолав і після виборів одразу ж розсипався.

А Степан Хмара знову залишився без мандата. І без партії.

Ось і виходить, що в політичній біографії Степана Хмари нам не вдасться знайти партію, з якою б він чітко асоціювався - не лише протягом своєї політичної кар'єри, але й сьогодні.

5 партій за плечима - це забагато навіть для 80-річного аксакала вітчизняної політики.

Тим більше, що делегацій від партій у залі також не спостерігалось і на сцені не чулося.

Як не прикро про це казати, це був вечір політичного самітника, котрий має помітний персональний фан-клуб і повагу багатьох українців.

Об'єктивність змушує констатувати, що відсутність у залі абсолютної більшості політичних віп-персон усіх поколінь свідчить про те, що ювіляр має також помітне ігнорування від тих, хто міг би вагомо сказати про нього декілька авторитетних вітальних слів - але не сказали, бо не прийшли.

І тим самим цього вечора не зафіксували зі сцени місце героя вечора у новітній вітчизняній історії.

Намір ювіляра і підступність сценарію

На початку вечора Степан Хмара вийшов на сцену максимально зосереджений, сконцентрований і багатообіцяюче заявив, що має намір провести з присутніми дуже серйозну розмову.

І по його вигляду стало зрозуміло, що це дійсно так.

Title  
 Ведучий Петро Мага, Зоряна Коновалець і ювіляр 

Однак, сценарій вечора (хто його писав?) постійно ламав плани ювіляра і в найбільш невідповідні моменти, коли розмова набувала емоційного тонусу і запал пана Степан розгорався, виходив ведучий і ніяково перебивав оратора, пропонуючи наступний «вставний номер».

Таким вставними номерами були привітання гостей і музичні виступи.

Два з них надзвичайно сподобалися присутнім.

Першою вийшла юна співачка Зоряна Коновалець і проспівала Марш українських націоналістів. Для наших молодих читачів наведу його слова, щоб вони краще зрозуміли той емоційний відгук, який породила ця пісня у залі, переповненому націоналістами:

Зродились ми великої години,

З пожеж війни і з полум'я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ідем у бою життєвому

Міцні, тверді, незломні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати.

Заплатою нам радість боротьби!

Солодше нам у бою умирати,

Ніж в путах жити, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди:

Не сміє брат на брата йти у бій!

Під синьо-жовтим прапором свободи

З'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину,

Наш гордий клич народові несе:

Вітчизні будь ти вірний до загину,

Нам Україна вище понад все!

Коли ж Зоряна посиленим голосом проспівала останні рядки:

«Веде нас в бій борців упавших слава.

Для нас закон найвищий то наказ:

«Соборная Українська держава -

Міцна й одна - від Сяну по Кавказ!» - зала вибухнула овацією.

 

Неймовірний успіх мав зять пана Степана - видатний український скрипаль Василь Попадюк, котрий разом з донькою ювіляра та їхніми двома доньками прилетів до Києва на ювілей.

Напевно, дехто з читачів згадує блискучий виступ Василя на 15-річному ювілеї нашого часопису «Час і Події» у Чикаго шість років тому.

  Title
  Зять вітає тестя

Цього вечора для тестя й аудиторії Василь перевершив сам себе.

Однак, попри всі добрі слова та яскраві музичні виступи, було видно, що Степан Хмара відчутно нервував, коли його вкотре перебивали. Він хотів розмови зі залом, він був налаштований на цю розмову, і його нічого інше не тішило, якби приємно і мило воно не відбувалося.

У результаті, і розмова була зім'ята, і концерт впереміш з віншуванням теж не зовсім вдався.

А вся справа в тому, що не можна було змішувати ці два дуже різні жанри - святкування ювілею і зустріч з політиком, який прагне сказати аудиторії свої зболені роздуми.

Сказати як заповісти.

Title  
 Онучки вітають діда Степана 

А як тут скажеш, тим більше, заповіси, якщо тебе через кожні декілька хвилин перебивають і ти мусиш перетерпіти ще одне славослів'я чи концертний номер - хай і найвищої якості.

І Степан Хмара, зціпивши зуби, щоразу намагався зовні спокійно перечекати наступний вставний номер, хоча було помітно, що він весь - стиснута пружина.

Декілька слів про слова

Не буду переповідати ті тези, які озвучив зі сцени ветеран української політики. Хтось поділяє такі погляди, хтось - ні.

Але я про інше.

На мій погляд, нині уже мало констатувати речі, котрі для багатьох є очевидними (хоча є й незгодні з ними). Інколи палка промова пана Степана нагадувала мені кінець 80-х, початок 90-х років минулого сторіччя - бо тоді такі думки сприймалися революційними, свіжими, будили аудиторію, надихали патріотів.

А тепер цього вже мало.

Мало констатувати те, що констатував того вечора ювіляр.

Не було одкровенням для аудиторії його запальні слова, що влада є антиукраїнською, що олігархи керують країною, владою і обкрадають народ, що нація не сформована, що більшість українців є чи поводять себе як малороси, що Росія є історичним ворогом України, що треба бути сильним, бо сусіди починають кусатися, і т. д., і т. п.

Сьогодні аудиторія чекає від провідних політиків відповіді, принаймні, на два питання: що робити в даних конкретних умовах і чому не об'єднуються проукраїнські сили, чому вони не висувають єдиного узгодженого кандидата в президенти, а знову збираються йти цілою купою і бити владу розчепіреною п'ятірнею, а не стиснутим боксерським кулаком.

На ці питання ювіляр відповіді не дав.

Може, тому, що не міг дати?

А може, тому, що сьогодні на це питання ніхто не може дати відповідь?

Ось ВО «Свобода» 14 жовтня пройшла смолоскипною ходою по центру Києва, створила яскраву картинку для вітчизняного і світового телебачення, зокрема, і для тих країн, в котрих охоче говорять про відродження в Україні нацизму.

«Не звертати увагу! Робити своє! Якщо ворогам марші муляють, значить, робимо правильно», - кажуть одні.

«Не обмежуйтеся маршами! Робіть щось конкретне! Підіть таким маршем проти тарифів і цін - під «Київенерго», під «Київводоканал», під Кабмін і не розходьтеся, допоки не  буде знижено тарифи - кажуть інші.

«З ким об'єднуєтеся, хто ваш кандидат у президенти?» - запитують треті.

Одні націоналісти проводять свої збори - як це зробив днями «Національний корпус». Інші проводять марші. Треті зі сцени намагаються запалити тих, котрі вже давно запалені, але не мають чіткого алгоритму дій і програми єдності всіх проукраїнських сил.

До речі, якщо Степан Хмара є зразком українського націоналіста і борця за Україну, то чого на його ювілей не прийшло керівництво «Свободи»? Інших проукраїнських сил?

Що, Хмара не той, чи вони не ті, чи всі вони ті, але ті, котрі не єднаються?

Вечір цей залишив для думаючих учасників більше запитань, аніж відповідей. Відчувалося, що найменше ювіляр хотів, щоб його просто віншували. Найбільше він хотів передати аудиторії те, що йому болить.

Не зовсім вийшло. Не лише тому, що багато і часто перебивали.

А й тому, що було не досить глибини і конкретики в розмові. А розмова така дуже потрібна - але не на рівні закликів, констатацій, а на рівні глибокого аналізу і конкретних пропозицій основним політичним силам та їхнім лідерам.

Лише тоді з великої ХМАРИ може піти рясний дощ.

Ходить по городі «Гарбузова осінь»

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com