У рамках цьогорічного Львівського Форуму видавців відбулася традиційна осіння презентація книжкових новинок письменників, відзначених Міжнародним літературним конкурсом романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова».

Найпотужніший в Україні недержавний літконкурс дав путівку в життя вже не просто десяткам - кільком сотням письменників. Не дивно, що презентація нових книжок тривала не одну годину. Втім, захід не зводився виключно до виходу щасливих авторів на невеличку сцену львівського ресторану «Лівий берег» та захоплених промов. Не оминали, зокрема, також проблемних моментів, які заважають поступальному розвиткові сучасної української літератури.

Якщо узагальнювати, то всі вони пов'язані з популяризацією виданих книжок. Образно кажучи, письменників вистачає - бракує засобів піару, які умовно можна поділити на дві великі категорії. Насамперед, в Україні бракує професійних критиків, здатних на належному фаховому рівні аналізувати тексти, а не просто поливати їх багнюкою. Найбільш виразно про це говорив відомий волинський письменник Володимир Лис, а радикальний спосіб вирішення проблеми порекомендувала професор Бердянського державного педуніверситету Софія Філоненко.

На другому генеральному напрямі мають місце певні успіхи, і це - екранізація літературних творів. Під час презентації про це розлого сказав відомий письменник Андрій Кокотюха, представляючи кінофільм «Червоний», знятий за його однойменним романом. Втім, оскільки український кінематограф і досі перебуває в глибокій кризі, тут є над чим попрацювати.

По завершенні заходу ми розмовляли з деякими його учасниками, попросивши докладніше розкрити зазначені теми.

 

Співзасновниця Міжнародного літконкурсу «Коронація слова» Тетяна Логуш на наше прохання коротко розповіла, яким чином змінилася сучасна українська література за останніх п'ять років і яку роль у цих змінах відіграє заснований подружжям Логушів літературний конкурс.

- У нас з'явилися книжки про наших королів, принців, князів, про Розстріляне відродження. Вистачає творів і про сучасність, про все, що хвилює суспільство: це АТО, заробітчанство тощо. А «Коронація слова» збагатилася новими номінаціями.

- Що можете сказати про екранізацію «коронованих» творів?

- Добра новина полягає в тому, що екранізуються як романи, так і кіносценарії, що вигравали у відповідній номінації. «Гніздо горлиці», «Століття Якова», «Катерина», «Іван Сила», «Червоний» - це стрічки, які гудуть, які дивляться люди. Очікуємо вихід фільму «Екс» про УПА. Дуже тішимося тим, що «Коронація слова», бодай, якось сприяє цьому.

- А як щодо театрального мистецтва?

- Тут би ще потрібно попрацювати, хоча вже поставлено багато п'єс, відзначених на нашому конкурсі: «Ромео і Жасмин», «Солодка Даруся», «Єврейський годинник»... Успіхи наявні, ми ними тішимося.

- Здається, «Коронація слова» охопила всі можливі мистецькі жанри, але... Можливо, все ж таки, ще чогось бракує?

- Ще конче потрібно зрушити пісенний конкурс - це наше наступне завдання. Також маємо намір розширити й доповнити дитячу номінацію. Навіть хочемо проводити її окремо від конкурсу дорослої літератури. А ще хочемо запровадити спецномінацію, коли для дітей писатимуть не дорослі, а самі дітки. Бо це - окремий своєрідний напрям літератури.

 

Доцента кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету, відомого літературознавця Віктора Разживіна ми також попросили коротко сформулювати, як змінилася українська література протягом останніх років.

- Питання достатньо складне. Зміни відчутні й достатньо помітні. Останнім часом дуже кидається в очі збільшення кількості як авторів, так і виданих книжок. Можна сперечатися щодо їх якості - тут усе значно складніше. В цілому, діалектичного переходу кількості в якість, про який полюбляють казати філософи, поки що не відбулося. Але процес уже розпочався, й сьогодні бачимо доволі успішні літературні проекти.

- Чого, на вашу думку, бракує сучасному літпроцесу?

- Одного-єдиного, але дуже важливого: відшукати короткий шлях від автора до читача. У нас немає єдиної загальнодержавної мережі з продажу книг. З цим пов'язано інше питання: розуміння того, що автор пише не для себе. Література - це не процес самовдосконалення, це процес роботи для читача. Дуже бажано, щоб автор писав таким чином, аби коло його читачів лише зростало.

- А що думаєте з приводу екранізації літературних творів як засобу їхньої популяризації? Наскільки він дієвий?

- Екранізація, безумовно, збільшуватиме наклади. Кажімо правду: сьогодні телевізор є в кожній сім'ї, натомість, книги є не в кожній родині. Отже, якщо людина побачить на екрані героя, який сподобався, а потім того ж самого екранізованого персонажа на обкладинці книжки - стовідсотково придбає книжку!

Доктор філологічних наук, професор кафедри іноземної літератури та теорії літератури Бердянського державного педагогічного університету, літературознавиця Софія Філоненко виступила з ініціативою відзначати в рамках «Коронації слова» найкращі критичні роботи. Дуже хороша ідея! Хоча наскільки вдалою буде її реалізація? Хтозна...

- Українська література потерпає від відсутності національної школи літературної критики. Як, на ваш погляд, можна виправити настільки прикру ситуацію?

На сцені – автор матеріалу Тимур Литовченко, Тетяна Логуш та Олена Литовченко. Фото Дари Корній

- Можна вивчати це питання з багатьох аспектів. У нас професії критика не існує в тому сенсі, що вона ніяк не оплачується. Тобто, ніхто не готовий платити більш-менш притомну зарплату лише за те, що людина читає книжки і пише на них рецензії.

- Наскільки можу пригадати, в романі Джека Лондона «Мартін Іден» сказано, що чи то редактори, чи то критики - це саме невдахи-письменники... Звідси збитковість цих професій. Так це чи ні?

- Це - думка Джека Лондона. Але ж річ в іншому: в будь-якому випадку потребуємо професіоналізації цієї справи. Критик - це не просто журналіст або ж не просто читач. Критик повинен мати певні знання, розумітися на контекстах, на форматах критичних матеріалів. При цьому, в діях критика не повинно бути мети самоствердження за рахунок інших, приниження інших. Критик мусить бути об'єктивним, в певному сенсі це - популяризатор літератури. І звісно ж, його праця має належним чином оплачуватися.

- Колись давно один з перших моїх романів критики зустріли повною мовчанкою. Я запитав у одного з них, у чому річ? У відповідь почув: «Сказати погане твій роман язик не повертається. Якщо ж похвалю - вирішать, що ти мене підкупив і вимагатимуть поділитися хабаром. Отож, лишається промовчати. Так спокійніше».

- Це - докорінно неправильна позиція, що засвідчує ненормальність ситуації! У нормальному літературному середовищі все має бути виключно збалансовано, зважено. Критик повинен підкреслювати як плюси, так і мінуси творів, а не ставити за мету або лише похвалити, або ж лише висварити авторів чи їхні тексти.

 

Український журналіст, драматург і письменник, володар Гранд-коронації Всеукраїнського літконкурсу «Коронація слова» Володимир Лис з жалем розповів про свіжу рецензію на свою нову книжку, написану... лише за змістом першої сторінки! І зробив таке, між іншим, відомий український критик (називати ім'я якого просто не хочеться).

- Пане Володимире, як ставитесь до висловлювання, приписуваного знаковому британському політикові серу Вінстону Черчиллю: «Вітаю будь-які відгуки в пресі про себе, окрім некролога»?

- Це була особиста думка Вінстона Черчилля. Хоча до нього особисто я ставлюся дуже позитивно через те, що це був один з небагатьох політиків, який, окрім усього іншого, писав дуже хороші літературні твори. У Черчилля був достатньо гарний літературний стиль, що засвідчує не лише Нобелівська премія, але й те, що і його твори справді читають.

Марія Ткачівська, Тетяна Логуш, Богдан Коломійчук

З іншого боку, до всього треба ставитися з розумінням, толерантно. Однак, маючи неабиякий стаж у журналістиці та літературі, я найбільш ненавиджу два слова: «фальсифікація» і «цензура». Коли твої слова або фальсифікують, або цензурують, це викликає моє повне несприйняття.

 

Володар Гран-прі конкурсу «Коронація слова-2013» у номінації «Романи» Богдан Коломійчук не лише став ведучим вечірки, але й презентував письменницькій «родині» новий авантюрний роман «Король болю».

- Пане Богдане, що можете сказати про перспективи українського детективу?

- На щастя, в детективній царині з'являється дедалі більше хороших авторів. Сподіваюсь, вони цю роботу продовжать. Збільшення кількості авторів-детективістів логічно збільшує кількість написаних і виданих творів. Це обертається підвищенням конкуренції між окремими авторами. Внаслідок цього виокремлюється і дедалі більшає категорія хороших творів. Отже, процес розвивається в доброму напрямку.

 

Неодноразово «коронована» в кількох номінаціях українська письменниця і поетеса, викладач і науковець Марія Ткачівська презентувала новий роман «Я і мій Дон Жуан», цьогоріч відзначений Всеукраїнською літературною премією ім. Леоніда Череватенка.

- Пані Маріє, герой вашого нового твору має іноземне походження. А що можете сказати про українських чоловіків? Чи трапляються «Дон Жуани» також серед них?

- У моєму романі йдеться суто про українського чоловіка всього лиш з алюзією на того Дон Жуана, якого ви маєте на увазі. Герой мого твору щодня ходить на роботу до фізичної лабораторії, часто їздить у відрядження і, загалом, робить усе те саме, що і решта його співвітчизників. В творі він навіть називається не Дон Жуаном, але Ігорком. Звичайне ім'я.

- Тобто, ви, все ж таки, підносите українських «Дон Жуанів»?

- Звичайно! З іноземним «попередником» тут нема нічого спільного.

- Дозвольте провокативне запитання: а як щодо Командора?..

- Тут нема жодних Командорів загалом.

- То що ж це за Дон Жуан такий?!

- Той, який десь собі частенько полюбляє полетіти на іншу планету. Дружина це помічає й вирішує вибивати клин клином. У підсумку, все виходить... скажімо, не зовсім так, як можна було собі уявити. Чоловік навіть не підозрює, що дружина щось там собі замислила. Отже, фінал виходить непередбачуваним.

 

Письменник Петро Лущик презентував одразу декілька книжок: «Таємниця зошита без палітурок», «Поміж двох орлів» та «Отроки княжича Юрія».

- Які відносини з критиками у вас складаються?

- Критика буває різною. Добре, якщо критика є конструктивною. Але ж, на жаль, має місце також критиканство... Останнім часом мені довелось мати справу з конструктивною критикою. Особливо потішився, знайшовши через Інтернет рецензію на мою книгу «Настане день, закінчиться війна», написану студентами одного з українських університетів. Звісно, я погоджуюся не з усім написаним, однак, серед недоліків там, здебільшого, відзначалися не якісь надумані речі, а справжні упущення, що таки мали місце. В цілому, та рецензія є справедливою. Добре, що написали її студенти.

Хоча бувають і несправедливі нападки. Причому, складається враження, що критиканства, все ж таки, поки що більше... На мою думку, тут варто керуватися принципом «Feci quod potui, faciant meliora potentes», що українською перекладається «Зробив як міг, хто може, нехай зробить краще».

 

Дара Корній похизувалася дуже пізнавальною книжкою «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи».

- Як вважаєте, чи знає знаменита російська фігуристка Тетяна Навка значення свого прізвища?

- Думаю, що ні. (Сміється.) Хоча, можливо, і знає... Однак, якби знала, то змінила б, думаю. Бо мати таке прізвище дуже небезпечно!

- Гадаю, книжкам, подібним до вашої, має перепадати на горіхи від критиків. Це так чи ні?

- Мою нову книжку приймають дуже добре. То після «Гонихмарника» мене хотіли спалити, телефонували з погрозами - це було. Гадаю, що таким чином реагували войовничі християни. Але оскільки я займаюся цією тематикою протягом стількох років, то навіть вони вже звикли. З іншого боку, на мої презентації приходять також і рідновіри, які прагнуть відновлення українських традицій.

	Фото Ольги Рєпіної

 Дипломантка Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», дніпровська письменниця Наталія Дев'ятко під час презентації новенькою книжкою так і не похизувалася.

- У червні ваш роман «Чорний камінь» було відзначено дипломом «Коронації слова», однак станом на осінь книжки все ще нема... Що сталося?

- Я все ще в пошуку гарного видавця.

- Чи є якісь перспективи з цього приводу?

- Перспективи завжди є.