Французьке експертне середовище, попри уставлені стереотипи, починає визнавати небезпеку російських впливів.

Конференція Французького Інституту Міжнародних досліджень (IFRI) під назвою «Чи відбудеться інформаційна війна?» зібрала повну залу на дві сотні осіб. Як для приватного мозкового центру - зовсім немало, зважаючи, що дебати були приурочені до презентації щорічного дослідження структури - гіду Ramses, що пропонує аналітичний огляд провідних подій світової політики під призмою французьких інтересів. Грубенька збірка містить, зокрема, декілька параграфів про Україну. В одному з них керівник та засновник think tank Тьєррі де Монбріаль розмірковує про перспективи встановлення в Україні... австрійської моделі, що може й читалося б як певна екзотика, якщо не знати сфери інтересів та системи пріоритетів автора тексту. У другому епізоді молодий дослідник Жюльєн Носетті чітко розставляє всі крапки над «і» щодо використання Росією інформації як зброї з метою забезпечення власної політичної експансії.

Такий плюралізм під однією обкладинкою характеризує більше, ніж різноманітність підходів у команді дослідників, що має статус не лише аналітичної структури, але й неофіційного лобіста великого французького бізнесу за кордоном. У конференц-залі інституту виступають керівники держав та знакові особистості світової політичної думки, яскраві бізнесмени та, часом, сумнівної репутації персони, як, скажімо, недоброї пам'яті Віктор Федорович Янукович. Нерідко IFRI, як приватна інституція, бере на озвучення теми та виклики, які офіційний Париж обережно обходить мовчанкою. Але мова - не стільки про особливості конкретної структури, скільки загалом про стан думок, характерний для французького експертного середовища. Традиційно - і за царату, і за СРСР, і після його розпаду - французи поблажливо мінімізують загрози, що надходять з Москви. Віднедавна, буквально в останні два-три роки, стає чути дедалі більше тверезих дослідницьких голосів, що називають речі своїми іменами й закликають не задобрювати агресора, сподіваючись, що географічна віддаленість порятує від його нападу.

«Не варто розбурхувати пристрасті, - прогнозовано закликав аудиторію засновник та керівник IFRI Тьєрі де Монбріаль. - Я думаю, що непогано знаю Росію, не перебільшуйте її здатності шкодити сильним світу цього та сприймати московську загрозу буквально. Росія - активна держава, але з послабленою демографією та ламкою економікою. Путін, звичайно, не дурна людина, але й не настільки всесильний, як дехто тут почав думати».

Мінімізація російської загрози в устах Монбріаля - зовсім не дивина. Член одіозного Валдайського дискусійного клубу, почесний доктор Московського інституту міжнародних відносин імені Патріса Лумумби й не міг, напевне, висловитися інакше. «Чи задоволений сьогодні Путін тим, що допоміг Трампу стати президентом?» - запитали із зали. «Мене вже тут не раз звинувачували в неокомунізмі, - заусміхався керівник IFRI, - але я ось що скажу. Страшна, всемогутня Росія - це міф. Якщо Путін дійсно посадовив у президентське крісло Трампа, який робить стільки невигідних для Росії кроків, він, виходить, - поганий стратег. Трампа, виявляється, легше обрати з-за кордону, ніж потім ним керувати звідти ж...»

«Геополітика є ідеологією, прив'яза­ною до конкретної території, - казав Тьєрі де Монбріаль у одному з давніших інтерв'ю. - Слова Бжезинського про значення України для контролю над Євразією - це геополітика. А те, що сталося в Україні разом із прагненням розширити на неї НАТО - це наслідки цієї ідеології. В Росію ситуацію сприйняли як смертельну загрозу...»

У щорічному звіті Ramses, у вступному слові, Тьєрі де Монбріаль пропонує «розв'язати українську кризу», орієнтуючись на австрійський досвід закінчення Другої світової війни. «Австрії настільки вправно вдалося вправно уникнути радянського ярма, сховавшись за статусом нейтральності, що й сьогодні, попри членство в Європейському Союзі, вона за цей статус тримається, - йдеться в тексті. - Стосовно України статус нейтральної країни жодним чином не означав би юридичного визнання анексії Криму. Чи варто нагадувати, що західні країни ніколи не визнавали сталінської анексії Прибалтики та Молдавії? Раціональне вирішення українського питання й неодмінно також - актуалізація Гельсінської угоди, - паралельно відкрило б можливість ширшої співпраці з Росією, зокрема, на Близькому Сході».

Ось такі неоднозначні пропозиції від знаного політолога, вхожого до робочих кабінетів усіх без винятку французьких міністрів закордонних справ, починаючи з 1973 року. Але час нині - ще більш неоднозначний. От і Еммануель Макрон ще в статусі кандидата у президенти жорстко відмовив представникам RT та «Спутніка» в акредитації при своєму виборчому штабі. Визначення національних інтересів Франції в проекції на взаємини з Росією зазнає корекцій. Наскільки глибоких - згодом побачимо, а поки що близькі до вищих дипломатичних кіл лабораторії ідей адаптуються до нового бачення.

У розділі «Цифрова дипломатія» дослідник інформаційних Інтернет-війн Жюльєн Носетті каже про потужні зовнішні впливи, що змінюють формат класичної дипломатії, попри волю політиків. «Російська ситуація стає емблематичною, - пише Жюльєн Носетті. - Вдаючись до кібернетичної агресії, Москва намагається як випробувати здатності НАТО до спротиву, так і плекає амбіцію позиціонувати себе в ексклюзивному діалозі зі Сполученими Штатами у визначенні кібернетичних норм».

Прозріння французьких інтелектуальних кіл щодо природи кремлівського ставлення до світу відбувається на різних швидкостях. «Стара гвардія», здебільшого, не пришвидшує кроки. Натомість, молоде покоління швидко орієнтується у множині віртуальних реальностей та формулює висновки, відштовхуючись від конкретних фактів, що виходять за межі суб'єктивного. Фейк-виробництво врівноважується активним запереченням «пост-правди», а відтак, і дослідженням джерел поширення неправдивих новин. Надто часто сліди виводять на пов'язані з Кремлем структури. Цифрова дипломатія стає територією політичної дії та, водночас, інструментом впливу. Класична геополітика також оновлює інструментарій, інтегруючи до старих концептів нові дані та на ходу корегуючи взаємини з міжнародними партнерами.

Автор: Алла Лазарєва

Джерело: «Український Тиждень»