rss
11/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ Саут-Баунд-Брук – український некрополь в Америці

У мене була давня мрія - відвідати містечко Саут-Баунд-Брук в окрузі Сомерсет, штату Нью-Джерсі, США. Власне, поїздка до Америки була для мене поїздкою до Саут-Баунд-Бруку.

Нью-Йорк - Тінек - Саут-Баунд-Брук

Новітня історія цього населеного пункту тісно пов'язана з українською громадою. Більше того - чимало біографій видатних українців закінчуються фразою: «Похований на українському православному цвинтарі у Саут-Баунд-Брук». Та про все по порядку.

Перше поселення на цьому місці мало назву Містечко Франкліна (англ. Franklin Township). У 1869 році назва була замінена на Блумінгтон (англ. Bloomington), аж поки у 1891 році населений пункт не одержав теперішню назву. Наприкінці ХІХ ст. у Саут-Баунд-Бруку мешкало 800 осіб. Сьогодні тут проживає понад 5,5 тис. людей, серед яких - нечисленна українська громада, яка бере участь у житті місцевої православної парафії та опікується українським кладовищем.

Саме це кладовище є найбільшим та найвідомішим українським некрополем у західній півкулі. Перше українське поховання з'явилось тут у 1951 році з ініціативи православних емігрантів-українців.

Title Title 
 Церква-пам’ятник святого Андрія Первозванного
у Саут-Баунд-Бруку

 Літургія в церкві-пам’ятнику
святого Андрія Первозванного

 

Моя поїздка до Саут-Баунд-Бруку розпочалася з Нью-Йорка. Я зустрівся з давнім активістом благодійного фонду «Героїка» Юрком Яворським, який прилетів з Торонто, аби разом зі мною відвідати український некрополь.

Отже, зустрівшись, ми вирушили автобусом до Тінека у штаті Нью-Джерсі. Це - півгодини їзди від Нью-Йорка. У невеличкому «одноповерховому» містечку на нас чекало подружжя Зиновія та Олени Гальковичів - українців, народжених в Америці. Гальковичі, як і я, належать до організації Спілка Української Молоді (СУМ). Різниця лиш у тому, що я в СУМі 15 років, а вони - понад 60. З пані Оленою Галькович я познайомився багато років тому в cумівському таборі в Україні. Згодом у 2015 році на моє прохання вона організувала панахиду на могилі полковника Армії УНР Володимира Кедровського у Саут-Баунд-Бруку.

Відтак, пані Олена вже знала і про моє захоплення Армією УНР, і про діяльність «Героїки», яка прагне облікувати поховання вояків Армії УНР по всій земній кулі. Тож мені не довелось пояснювати, чому ми хочемо побачити український цвинтар - Олена Галькович сама запропонувала завезти нас своєю машиною до Саут-Баунд-Бруку. Приїхали на місце, коли надворі вже сутеніло. Ми лишень встигли ззовні оглянути церкву-пам'ятник святого Андрія Первозванного, що стоїть на вході до цвинтаря. На більше не вистачило часу.

УПЦ в США

Наступного дня прокинулись рано. Це була неділя, і день обіцяв багато цікавого. З готелю пішки вирушили через Мейн стріт до церкви. Населений пункт маленький і нагадує, радше, селище, ніж місто. Однак, Саут-Баунд-Брук не має нічого спільного з пересічним селищем в Україні. Всі вулиці гарно заасфальтовані, а дороги мають дві смуги, якісні бордюри, водостоки та новеньку розмітку. Обабіч дорожнього полотна ідеально рівними рядами розміщені одноповерхові будинки, перед кожним з яких є зелена галявина. Правда, тротуарів тут майже немає, і кілька кілометрів від готелю до церкви ми йшли просто по бордюру.

Title Title 
 Будівля Українського православного
культурного центру
 Актова зала Українського православного
культурного центру. У 1980-х роках тут відбувались
зустрічі останніх ветеранів визвольного руху

 

За півгодини дістались до церкви-пам'ятника святого Андрія Первозванного - головного храму УПЦ в США. Ця церква (УПЦ в США) має власну історію та складну ґенезу. УПЦ в США організаційно не пов'язана з жодною православною церквою в Україні і перебуває під юрисдикцією Константинопольського патріарха.

Літургію правив предстоятель - митрополит Антоній. Зовні величний собор всередині виглядає як середнього розміру церква, адже за своєю будовою храм нагадує, радше, грандіозну дзвіницю: невеликий за площею і витягнутий до небес. Недільне богослужіння зібрало кілька десятків вірних - здебільшого - зі старих емігрантських родин. На парафію святого Андрія Первозванного ходить мало новоприбулих - кілька осіб з персоналу, котрі доглядають територію та будівлі. Правили українською, але читання Євангелія, проповідь та окремі молитви також дублювали англійською мовою - для тих, хто вже не розуміє української. Після літургії пані Олена Галькович представила мене митрополитові, і я попросив благословення на опис цвинтаря та роботу в архіві. Ще за кілька днів я мав розмову з архієпископом Даниїлом про мету та предмет моїх пошуків. Зрештою, мені дозволили поселитися у гостьовому будинку та надали максимальне сприяння у дослідженнях.

Маленька Україна

Саут-Баунд-Брук вразив мене в усіх значеннях цього слова. Справа не лише в тому, що я давно мріяв побувати тут. Саут-Баунд-Брук - це справді грандіозне творіння українських емігрантів:

- великий цвинтар, на якому поховано понад 3000 українців;

- церква-пам'ятник святого Андрія Первозванного;

- мавзолей під церквою, де спочиває патріарх Мстислав Скрипник;

- окремий будинок консисторії УПЦ в США з великим вестибюлем, бібліотекою, кухнею та адміністративними приміщеннями;

- Український православний культурний центр;

- новозбудований музей;

- гостьовий будинок;

- господарчі будівлі.

 

Провідну роль у заснуванні українського осередку у цій місцевості відіграв Мстислав (Скрипник) - тодішній архієпископ УПЦ в США, а в минулому - хорунжий Армії УНР. Моя любов і пошана до владики Мстислава лише заохочували до вивчення терену, адже вулицями Саут-Баунд-Бруку  прогулювався Мстислав І, тут він зустрічався з бойовими побратимами - ветеранами Армії УНР. Тут владика Мстислав розбудовував «маленьку Україну». Саме тут, разом зі сотнями інших ветеранів визвольного руху, він знайшов свій останній спочинок.

Бібліотека. Директором бібліотеки є пані Людмила Безсонів - вдова Володимира Безсоніва, який був сином Петра - вояка Армії УНР. Пані Людмила - харків'янка. Виїхала до США щойно розвалився СРСР, вийшла заміж за Володимира Безсоніва, який овдовів кілька років перед тим.

 

Title

 

Читальна зала бібліотеки

 

З перших слів нашої розмови я зрозумів, що директор бібліотеки російськомовна, але зі мною намагалась розмовляти українською. Щойно вона почула, що я цікавлюсь Армією УНР - відклала всі справи, зосередила всю свою увагу на мені і взялась усіляко допомагати. При словах «Армія УНР», «Зимовий похід», «Лицарі Залізного Хреста», «Каліш» чи «Щипьорно» - на її обличчі відбувались певні переміни: людина поринала у спогади про свого чоловіка, згадувала давні розмови.

Вона принесла мені сімейний фотоальбом, у якому зберігається колекція світлин хорунжого Федота Грінченка, приятеля Петра Безсоніва. Мені запропонували відсканувати фотографії, аби поповнити збірку «Героїки». Пані Людмила відвела мене на кухню, дозволила користуватися холодильником, брати будь-які продукти, каву, соки і т. д.

На третій день мого перебування у Саут-Баунд-Бруку почались сильні дощі. Тож поки я доходив з готелю до бібліотеки - був геть мокрим. У бібліотеці мені дали різні американські фени і нагрівачі для одягу. Усіляко мною опікувались, хвилювались, щоб я не застудився.

Якщо коротко - пані Людмила справила на мене враження золотої людини. Згадую про неї з вдячністю.

Сама бібліотека - це велика колекція книжок на тематику україністики: виданих як в Україні, так і на еміграції. Тут є художня, церковна, історична література тощо. Однак, бібліотека мене зацікавила не книжками: тут зібрано понад 500 назв українських періодичних видань - від початку ХХ ст. і до сьогоднішнього дня. Зокрема, тут зберігаються підшивки газет та журналів, що виходили друком у таборах інтернованих вояків Армії УНР на території Польщі. Усі ці видання можна замовити «тут і зараз», на місці зробити безкоштовні скани чи фотокопії.

Архів. Сховище архіву розташоване в будівлі Українського православного культурного центру, збудованого ще за часів Патріарха Мстислава. За відсутності читальної зали дослідники працюють з документами в бібліотеці.

Директором архіву є доктор Михайло Андрець - син діпістів - тобто - українців, які потрапили до США через табори ДіПі (Displaced persons camp). Він добре володіє українською, хоч і з виразним американським акцентом. До власної роботи ставиться відповідально та уважно, не сторониться і парафіяльного життя - за той час, що я провів у Саут-Баунд-Бруку, мені неодноразово доводилось бачити його з дружиною у храмі.

До архіву мені вдалось потрапити не одразу: довелось поспілкуватися і з митрополитом Антонієм, і з архієпископом Даниїлом, і трохи полистуватися з паном Михайлом. Зрештою, на моє прохання показати «світлини на тематику Армії УНР» мені винесли фотоальбом, що присвячений життю бурси ім. Симона Петлюри в Перемишлі (яка існувала у міжвоєнний період як навчальний заклад здебільшого для дітей-сиріт вояків Армії УНР). Світлини були у гарному альбомі, але більшість з них не були підписані. Я взявся фотографувати альбом. Пан Михайло запитав, чи знаю когось на світлинах. Я розповів про людей, які були зображені на фотографіях, та запропонував зробити картки-підписи до тих світлин, які можливо описати.

Завершивши роботу «над бурсою», мені принесли картонну коробку з підписом «Kulykiwskyi». Почав переглядати і зрозумів, що то приватний фотоальбом Миколи Йосиповича Куликівського - підполковника, коменданта бронепотяга «Запорожець». Розповів це директору архіву, вислав йому біографію Куликівського на електронну пошту. Я почав робити підписи до світлин у фотоальбомі, адже на них був зображений Микола Куликівський у товаристві різних, на загал впізнаваних, ветеранів Армії УНР: Олександра Загродського, Павла Шандрука, Петра Дяченка, Івана Омеляновича-Павленка і т. д.

Title Title 
 Кіннота Армії УНР на параді в Кам’янці-
Подільському, 1920 р. З фондів музею
ім. Патріарха Мстислава

 Нагороди хорунжого 2-го кінного Запорізького
полку Армії УНР Івана Макогона. З фондів музею
ім. Патріарха Мстислава

 

Ставлення до мене значно потеплішало. Мені виносили на опрацювання все, що мене цікавило, а я старався допомогти з підписами до тих чи інших матеріалів. Часом я робив по 3000 кадрів за день, фотографуючи, поки тримала батарея фотоапарата.

Музей ім. Патріарха Мстислава. Поряд з будівлею Українського православного культурного центру зведена нова споруда, яка невдовзі відчинить свої двері як музей ім. Патріарха Мстислава. Директором музею є пані Наталя Гончаренко. Не знаю, чи то подіяли схвальні відгуки директора архіву пана Михайла, чи просто поталанило відчути на собі гостинність українців Саут-Баунд-Бруку, але мені продемонстрували артефакти з музейного фондосховища, що стосуються тематики Армії УНР.

Хоча до Саут-Баунд-Бруку приїздили десятки українських істориків, а в Україні мені доводилось чути, що тут «все давно описано і досліджено» - в дійсності ситуація дещо інша. У мене склалось враження, що наші науковці приїздили сюди, радше, з туристичною, ніж з дослідницькою метою. Або ж на дослідження їм просто бракувало часу. Яскравим підтвердженням цьому є нерозібрані і не підписані світлини з колекцій ветеранів Армії УНР, абсолютно неописаний цвинтар, колекція військових нагород та інших артефактів, з якими ще не працювали дослідники української фалеристики. Практично всі нагороди, що мені продемонстрували, не мали підписів. Тобто, власник нагород був невідомий музею. Ті ж, які мали підписи, - були підписані помилково. Користуючись матеріалами Ярослава Тинченка, я провів атрибуцію всіх номерних Хрестів Симона Петлюри, Воєнних Хрестів, Хрестів Відродження тощо. У фондах музею було лише 2 Залізні Хрести «За Зимовий похід і бої» - обидва другого випуску. Також мені показали всі світлини, що мають стосунок до Армії УНР, які змогли відшукати у музеї. Серед них були унікальні знахідки. Наприклад, тут я побачив оригінал відомої раніше в поганій якості світлини з похорону підполковника, командира 30-го куреня 4-ї Київської дивізії Михайла Лавровського - загиблого на Галичині в боях з більшовиками тощо.

Загалом, підсумовуючи свою роботу в бібліотеці, архіві та у фондосховищі музею, можу сказати, що там чимало цікавих та зовсім невідомих матеріалів. Це не лише світлини пізнього діаспорного періоду, але й світлини ветеранів Армії УНР міжвоєнного періоду, періоду Другої світової і навіть колекція світлин періоду бойових дій - більшість з яких відомі нам або у поганій якості, або й зовсім невідомі. Керівництво цих установ - люди, віддані своїй справі. Вони уважно ставляться до своїх фондів, а нечастим гостям з України присвятять особливу увагу. Щодня ці люди йшли мені назустріч та робили все можливе, аби сприяти моїм науковим пошукам.

Проте, Саут-Баунд-Брук - це не лише православний храм, бібліотека, архів та музей. Ще є про що розповісти... наступного разу.

 

Автор: Павло Подобєд
Джерело: «Український Тиждень»

 

Сповідь емігранта: як живеться українцеві в Боготі

Осередок Спілки українців у Португалії та парафіяни УГКЦ м. Евора передали спеціалізований мінібус для потреб батальйону «Кривбас»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com