rss
11/19/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Життя на лінії вогню: особливості національного прифронту

Красногорівка прокидається після шостої ранку й вимирає після шостої вечора. Раніше звідси можна було дійти пішки до Донецька. Тепер і в межах самого міста піша хода супроводжується панічним погляданням під ноги. «Творча розвідка», як ми самі охрестили першу волонтерську поїздку до Красногорівки, вийшла далеко за межі окреслення напрямів допомоги місцевій творчій молоді та закарбувалась у пам'яті чимось страхітливо-вражаючим.

Втім, за словами місцевих, місто й до війни запам'ятовувалось приїжджим. Воно оповите своєрідним шармом неквапливого затишку. Всі необхідні блага неподалік - крамниці, агроколеджі, ветеринарне училище, великі заводи в сусідніх містах... Водночас, ті самі заводи достатньо далеко, щоби не порушувати зелені краєвиди сірими бетонними глибами й клубами промислового диму, а в містечку є і басейн під відкритим небом, і парк, і літній театр...

Нічого з цього списку я не побачила. Пекарні й крамнички рознесло снарядами, парк поріс бур'янами, басейн і театр наполовину зруйновані. Та кожен тутешній мешканець пам'ятає місто зовсім інакшим: я йду поруч, намагаючись скласти в уяві докупи зруйноване місто перед очима й чарівний образ із розповідей.

Лише близькість ветеринарного коледжу простежується у вигляді чистої, доглянутої худоби, яку місцеві пенсіонери вже можуть пасти на розмінованих галявинах:

- А як же ми без газу скип'ятимо це свіже молоко? Його ж, наче, небезпечно пити?

- Пийте, не бійтесь. У нас тут стільки випускників ветеринарного, що в місті жодної тварини без щеплень не лишилося: за кожну хвору чи недоглянуту, якій можна якусь ветеринарну маніпуляцію зробити, справжні бійки!

 

Title Title 

 

Газопровід, що йде до Красногорівки, вже мали би відновити за давно погодженою домовленістю з ворогом, проте чомусь і досі снайпери «тієї сторони» відкривають вогонь щоразу, якщо до газопроводу наближається ремонтна бригада чи необачний водій, що вподобав польовий придорожній кущ біля газової труби. Тому місцеві, за можливістю, мають електричні плити й обігрівачі або ж конструюють старомодні твердопаливні «девайси»: на вигляд - дещо небезпечні й навіть дикунські, але ефективні.

У такій багатоповерхівці може проживати лише одна-дві родини - більшість мешканців виїхали з Красногорівки, проте знайти роботу й житло в новому незнайомому місті, здебільшого, важко, тож немало місцевих повертаються: тут, мовляв, є хоча би власний куточок. «Куточок», здебільшого, плавно переходить у бомбосховище чи підвал, що ззовні патрулюється автоматниками.

«Колись бабуся розповідала мені, як ховалася у підвалі під час Другої світової, -ділилася спогадами наша подруга, що залишилась у Красногорівці. - А не так давно у підвалі сиділа вже я сама, коли українська армія заходила в місто. Тоді я думала лише про дві речі: тільки б танки не зруйнували мій будинок, і хай вже йому, тому будинкові, абищо, тільки би прогнали клятих окупантів!»

Втім, ставлення до українських військових та волонтерів доволі строкате. Хтось активно допомагає, хтось просто підтримує, інші не хочуть заглиблюватися в роздуми, а дехто і взагалі видає перли, гідні премії глядацьких симпатій пропагандистського телебачення: «Ми дуже хочемо познайомитися з волонтерами, але боїмося, що як знов прийдуть... наші... дізнаються, що тут були волонтери... повісять!»

Так і працює пропаганда: телеканали «Росія-1» та «Оплот-2» не надто відрізняються креативністю назв, проте цілком ефективно впливають на глядачів набором відповідних меседжів.

  Title

Снаряд у асфальті дозволяє безпомилково визначити напрям «прильоту», але дезорієнтовані мешканці мають тенденцію довіряти телебаченню значно більше, аніж власним очам.

Існує і протилежна тенденція.

Діти й підлітки, що лишилися в Красногорівці, вражають активністю, зацікавленістю і прагненням до змін. За машиною нашого військового супроводу діти бігли наввипередки, кидались обіймати нас, зовсім незнайомих, дарували власноруч намальовані вітальні листівки та плакати: кольорові, яскраві, веселі...

Місцева художня студія під керівництвом Ольги Кицманюк навчає не малювати - вона навчає думати та шукати себе.

«Цей чистий аркуш, - примовляє пані Ольга, - є твоєю свободою. Не бійся щось зробити не так. Тут ти маєш право висловити все, що хочеш. Все, що ти створиш тут, буде правильним».

Навчання та викладання у школах з російською мовою викладання Сходу й Центру створили в моїй голові образ молодшого покоління, яке - не стовідсотково, але узагальнено - мало чим цікавиться та не надто поважає як однолітків, так і викладачів. Молодь Красногорівки вразила протилежним: діти навперебій питали про моє стажування в Штатах, просили проконсультувати з питань створення громадських організацій, натхненно ділилися ідеями з відновлення та художнього оздоблення рідного міста, зі захопленням хапали привезені нами україномовні книги. Невдовзі юначки створили у Красногорівці власний творчий молодіжний рух.

У цьому, напевно, і полягає амбівалентність першого враження від прифронтового міста: тут поєднується усе незбагненне. Звільнення й побутовий сепаратизм, мінімальні умови для самореалізації й неймовірна творча ініціатива, війна та мир, любов і ненависть, та й, взагалі, напевно, всі ті бінарні опозиції, на яких будуються класичні сюжети.

Саме на цьому ґрунті, грузлому, твердому ґрунті Донеччини, оспіваному щирою співучою лайкою кожним, хто бодай раз намагався вирити в ньому окоп, має зрости нове Дерево життя та новий образ українського сходу: строкатий, неоднорідний, втім, водночас, - міцний, вражаючий, привабливий.

Патріотизм у звичному розумінні мешканця невійськової території тут можна побачити не так і часто. Втім, з найдавніших часів відомо, що історію творить меншість. Молодь українського сходу прохає не про предмети базової необхідності, а про книги сучасних авторів, зустрічі з українськими митцями, можливості подорожувати рідною країною та закордоном, вивчати мови та розвиватись, не залишаючи сумніву в тому, що у надскладних умовах війни гартується нове покоління творчих, вільно мислячих громадян.

Бути в меншості - не означає бути у програші. Іноді бути в меншості означає лише те, що ти - на правильному шляху.

 

Спадкоємиці амазонок. «Невидимий батальйон» жінок у війні проти Росії

Безвіз і відпустка українців

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com