Використання інтуїції є раціональною відповіддю на когнітивне перевантаження, але залишає нас уразливими.

Десять років тому психолог Ребекка Лоусон опублікувала прекрасну роботу про «циколоґію». Вона поставила людям просте запитання: чи могли би ви намалювати ескіз ровера?

Близько 40 відсотків опитаних, зокрема, і впевнених у своїх можливостях намалювати ескіз педалі і вилки, виявили, що це понад їхні можливості. Основні помилки полягали в тому, що рама ровера жорстко поєднувала передні і задні колеса, що робить його некерованим, чи в тому, що ланцюг обвивався петлею навколо обох коліс (з тими ж наслідками). Проблеми мали навіть роверисти.

«Видається, що багато людей не мають практично ніякого розуміння того, як функціонує ровер... незважаючи на те, що велосипеди добре знайомі і більшість людей навчилися їздити на них, підсумовує Лоусон з Ліверпульського університету.

 Отже, наші особисті знання, навіть про функціонування повсякденних об'єктів, уривчасті і поверхневі. Ми невігласи, які якось умудряються використати сукупний розум людства, а потім нахабно грітися в променях колективної слави. Знахідки Лоусон поглиблені в новій книжці «The Knowledge Illusion» (Ілюзія знання), яка показує нам наші інтелектуальні шанси.

Її автори, психолог Стівен Сломен і маркетинговий дослідник Філіп Фернбах, стверджують, що знання є колективною роботою, але чого ми недооцінюємо - то це того, як мало його ми тримаємо в собі. Розум приходить ззовні, а не зсередини, тому підзаголовок книжки: «Why We Never Think Alone» (Чому ми ніколи не думаємо поодинці).

Ще перед тим як Ребекка Лоусон викотила свій велосипедний виклик, єльський психолог Френк Кейл уже каталогував наші неясні розуміння того, як функціонують такі повсякденні предмети, як зіпери, мобільні телефони і туалетний злив. Майже завше люди думали, що змогли б це пояснити. Але коли вони практично сідали і пробували описати механізми, то більшість із них заходила в глухий кут.

Професор Кейл і його колега Леонід Розенбліт назвали це «ілюзією глибини пояснення», визначаючи її так: «більшість людей вважають, що вони розуміють світ набагато докладніше, когерентніше і глибше, ніж це є насправді». Ми не достатньо сумніваємося і не перевіряємо свої знання.

Цей феномен - який також показує і те, що люди стають скромнішими щодо своїх знань після того, як з'ясовано дефіцит цих знань, -  несподівано виявився релевантним щодо того, як ми думаємо про політику. Професор Фернбах і колеги ще раніше провели дослідження, які свідчать, що виборці, котрі займали екстремальні позиції щодо таких питань, як фінансування охорони здоров'я, система торгівлі чи право емісії вуглекислого газу, стали поміркованішими після того, як їх попросили пояснити ці теми. Необхідність зайнятися «каузальним поясненням», видається, може пригасити гарячі погляди.

Тут також варто згадати ефект Даннінґа-Крюґера: найменш компетентні одночасно є, як правило, найбільш упевненими в своїх силах. Іншими словами, найбільші неуки є найменш обізнаними про свої недоліки. Певною мірою, це має сенс: тільки при отриманні знань стає зрозуміло, що в них були суттєві прогалини. Дуже компетентні люди схильні недооцінювати свої здібності - що варто мати на увазі, коли політик беззастережно роздає обіцянки про рай на землі.

Професор Кейл стверджує: коли нас просять пояснити певні речі, наші міркування не є каузальними - які би висвітлили, наскільки ми погано це знаємо, - а замість того ми хапаємо відгуки своєї інтуїції. Це тому, що світ є дуже складною мережею взаємопов'язаних явищ і подій, заякореною у величезному океані каузальної складності. Наше звернення по допомогу до інтуїції - до миттєвого отримання інформації, що більш відоме як чуттєвий інстинкт, - це стратегія здорового глузду для зниження когнітивного перевантаження.

Технологія, звичайно, дозволяє все більший і швидший доступ до все ширшої інформації. Кожен пошук в Ґуґлі і кожна відповідь від нього посилює і увічнює віру людини, що вона є недооціненим генієм. Однак пам'ятайте, що це ілюзія: техніка просто посилює ту оману, що кожен з нас є айнштайнівським маяком у світі глупоти.

 Автор: Анджана Ахуджа
(Anjana Ahuja)

Переклад: «Збруч»

Джерело: Financial Times