В Україні стандартний набір новин розбавило певне пожвавлення. Традиційно після масових претензій ГПУ на душі ще однієї компанії грішників, до правоохоронних органів почали тягти мішки грошей - застави за грішників. Не зовсім традиційним цього разу виявився список грішників - до переліку політиків-клоунів несподівано додався директор танкового заводу. Окрім того, дивним чином пройшла непоміченою купка ще нетрадиційно трагічних новин.

Почнемо з цієї невеличкої купки.

У п'ятницю, 14 липня, у Маріуполі, на металургійному комбінаті ім. Ілліча (не дійшла до них декомунізація, далеко, мабуть) обвалилося перекриття, загинули троє робітників. Різьбяр, електрозварник й інженер з охорони праці залізли на дах, кажуть, збиралися проводити ремонтні роботи. Перекриття не витримало, люди отримали травми, несумісні з життям.

Відразу після цього у «Метінвесті», якому належить ММК, повідомили, що «святкування Дня металурга (16 липня) у зв'язку з трагедією не скасовується».

Більше того, керівництво комбінату у соцмережах замість співчуття виставило красиві зображення своїх натхненних облич, зазнимкованих на фоні футбольного поля. Ну бо дебют футбольного клубу у вищій лізі пропустити не можна. А співчуття - яке співчуття? Кому?

Потім, щоправда, керівництво «Метінвесту» (котре наразі плавно переходить у керівництво міста Маріуполь) таки оголосило, що святкові заходи у місті таки скасують через траур. Вочевидь, десь там таки почав працювати інстинкт самозбереження. Принаймні, частково працювати.

Однак чомусь вперто спадає на думку схожа новина чотирьохрічної давності. У серпні 2013 року у Горлівці, на «Стиролі», підприємстві Дмитра Фірташа, що входило до холдингу Ostchem, теж робили ремонт, не припиняючи процесу виробництва. Тоді загинуло 5 осіб, ще 20 - постраждали.

Загалом, можна сказати, що завод концерну, створеного на російські гроші і контрольованого російськими олігархами, по-варварському використовував рабський труд мешканців Горлівки, при цьому нещадно забруднюючи довкілля, а відтак - і шкідливо впливаючи, зокрема, як на здоров'я, так і на когнітивні здібності місцевих мешканців.

Так от. Ostchem, завдяки хитрим махінаціям, доволі незле себе почуває в Україні - принаймні, поки що. Але - де тепер той Фірташ? І де тепер той «Стирол», і де тепер та Горлівка?

Звісно, було би добре, щоб українські грошові мішки (чи наскільки вони там ще наразі є українськими, бо щось останнім часом тяжко спрогнозувати рівень проникнення російського капіталу в український) таки не пиляли самі гілку, на якій сидять. Але схоже на те, що пиляти їх так чи інакше таки змушують східні сусіди (або власна жадібність).

І єдиний спосіб зробити так, аби грошові мішки дали спокій гілці - це у законний спосіб добровільно змусити їх поважати працівників, і шанувати довкілля (разом з державою).

На жаль, саме от із законними способами наразі в Україні щось ніяк не складається.

Скільки не натякають на Заході українській владі, що закон і правоохоронці призначені для того, щоб боротися з корупцією - а натяки не доходять, застрягають десь на рівні спинного мозку. Як тільки до України потрапляють гроші, виявляється, що існуючі правоохоронні органі з корупцією не можуть боротися, треба створити нові, а новим треба дати зарплату, щоб красти не хотіли, а дати зарплату нема з чого, бо всі гроші вже розікрали, треба нових грошей... І так щоразу.

От така от безкінечна рекурсія.

Щоправда, коли Заходу цей цирк трохи починає набридати, правоохоронні органи починають натякати на затримання когось із криво-охоронних владних гілок чи інституцій. Ті несуть за себе заставу, громадськість милується космічними сумами, а потім елементи вистави починають розсіюватися і щезати у сценічному тумані. Щезають гроші, звинувачення, а іноді - й самі фігуранти. Хоча саме ця стадія наступає далеко не завше, а тільки у випадку, коли фігуранти є особливо переляканими. Нахабніші фігуранти тримаються доволі стійко.

Так і цього разу - громадськість потішили космічними сумами.От за Добкіна Вадим Новінський вніс вже 30 млн гривень. Добре, аби хто нагадав Добкіну, що й за Чечетова заставу теж вносив Новінський.

На питання, коли буде внесено решту застави, Добкін відповів: «Я не вношу самостійно, у мене немає таких грошей, я це сказав під час того, як тільки була перерва в суді. Вносять мої товариші, у яких є фінансова можливість, і у них ці гроші задекларовані. Будь-яка сума, яка вноситься як застава, ще перевіряється фінансовим моніторингом».

Схоже, українські політики справді не розуміють різниці між поняттям «гроші, отримані чесною працею» і «задекларовані гроші».

В Україні, на жаль, нема Ілонів Масків, навіть з Білами Гейтсами тяжко. В більшості випадків всі ці велетенські суми грошей якщо не «позичені в держави» чи «нахабаровані», то отримані з використанням рабської праці громадян, а разом з тим і варварського знущання з довкілля (ну і з держави, звісно).

Все це давно відомо, однак цього разу до дружного хору клоунів, що несуть до суду заставу, долучився порівняно новий персонаж. 14 липня детективи Національного антикорупційного бюро під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури затримали 5 осіб, причетних до махінацій із закупівлями двигунів для танків ДП «Львівський бронетанковий завод». Зокрема, і директора заводу Романа Тимківа та його заступника. Дивним чином сталося це затримання саме перед прибуттям до Львова президента Петра Порошенка, котрий, окрім усього іншого, запланував собі візит до бронетанкового заводу.

«Уже порушена і передана в прокуратуру 41 кримінальна справа, значна кількість вже перебуває у судах. За результатами перевірок відсторонено 25 керівників державних підприємств і попереджена крадіжка 631 млн грн. Та ми й надалі демонструватимемо нашу рішучість у боротьбі з корупцією», - заявив Порошенко під час візиту на завод. Втім, рішучість довго не тривала. Солом'янський райсуд Києва ухвалив взяти Тимківа під варту з можливістю внесення застави 2 млн грн. І от вже 18 липня Тимків опинився на свободі.

	Роман Тимків

Здавалося би, звідки директор державного підприємства в державі, в котрій 75% громадян тяжко бідують, в котрій триває війна з сусідом, може взяти 2 млн гривень?

Тимків призначили директором заводу у серпні 2015 року. До того він був відомим забудівельником в Івано-Франківську та співвласником Калуського пивзаводу. Також він був помічником-консультантом на громадських засадах депутата Верховної Ради України Юрія Солов'я (фракція БПП). Припустімо, Тимків міг заробити 2 млн грн. на будівництві та пиві. Але якими нелюдськими зусиллями він втримався, щоб не витратити ці гроші на допомогу війську під час війни? І чи може людина, котра втрималася від такої спокуси, працювати керівником такого стратегічно важливого державного підприємства?

Українському суспільству необхідно терміново навчитися визначати придатність людини до державних посад за тим, наскільки серйозно людина ставиться до держави як такої. І визначати не за словами, а за діями. Якщо людина вважає за можливе тримати собі десь про всяк випадок 2 мільйони гривень в країні, в котрій бабусі віддають останню копійку на армію, значить, призначати її на державну посаду, та ще й в оборонне відомство, не можна. Принаймні до того часу, поки армія потребуватиме допомоги бабусь. Та й обирати людину на державні посади потрібно за тією ж ознакою.

Мільйони в кишені, зароблені на використанні рабської праці та «прихватизації» державних підприємств,  мають стати ознакою повної непридатності людини до державних посад. Людина, котра «прихватизувала» собі бізнес, котра не дбає про своїх працівників, про довкілля, про модернізацію своїх підприємств, успішним державним чиновником бути просто не може. Не треба чекати, що вона зробить в державі «такий порядок, як в своєму бізнесі», якщо той «порядок в бізнесі» забезпечується колосальною шкодою для екології і для держави. Від такого порядку країна може не віджити.

А якщо людина каже, що суму застави за неї заплатить інший бізнесмен, для прикладу, той же Новінський, це означає, що надалі вона буде зобов'язаною цьому бізнесмену, а у випадку Новінського - бізнесмену зі статками російського походження), і працювати буде надалі не на благо держави, а на благо цього бізнесмена...

Втім, повернімося до Тимківа. Вже сама наявність такої суми в кишені означає, що у людини є суттєві проблеми із законом, і на волю, навіть під заставу, її відпускати не можна. Однак якщо врахувати, що Тимківа, разом із 5 спільниками, звинувачують у розтраті майже 28,5 млн грн. державних коштів ( і це тільки на двигунах до танків), то тоді стає зрозуміло, що сума застави для фігуранта є цілком посильною. Незрозуміло тільки, чим думають правоохоронні органи, коли ламають на весь світ такі комедії одну за одною.

Тим більше, що для країни, яка воює, танки - то справа надзвичайної державної ваги, від якості цих машин залежить життя тих громадян, котрі готові за цю країну воювати. Такі громадяни - на вагу золота, і їхня кількість, на жаль, є величиною вичерпною - на відміну від кількості корупціонерів, яких, в Україні, схоже, є просто невичерпне родовище.  А поведінка Росії чітко демонструє, що воювати доведеться ще довго - і навіть після перемоги доведеться надалі завжди тримати своє військо напоготові, і в будь-який час бути готовим відбити неочікуваний напад.

Тобто найближчі років 100 Україна має жити в стані найвищої бойової готовності. І так - до того часу, поки людство не винайде спосіб нешкідливого позбавлення окремих його представників від надмірної агресії.

Така перспектива вимагає дуже і дуже уважного підходу до функціонування держави. І вимушені відпустки працівників бронетанкових заводів у цей підхід ну ніяк не вкладаються. А ще наприкінці 2016 року в неоплачувану відпустку ходили приблизно 500 працівників Житомирського бронетанкового заводу, і 150 працівників Львівського бронетанкового заводу. При цьому керівництво заводів натякало на  «Укроборонпром», «Укроборонпром» натякав, що то винне Міноборони, Міноборони казало, що у всьому винна Верховна Рада.

Того ж таки 14 липня 2017 року Порошенко під час візиту на «Львівський бронетанковий» заявив, що підприємство отримає замовлення на 920 млн грн.

Хто був винен в тому, що протягом кількох років війни стратегічно важливе підприємство простоювало - невідомо. Так само невідомо і те, хто перевірятиме (і чи взагалі перевірятиме) якість роботи підприємства в ці роки. Якщо на танки ставили вживані неякісні двигуни - то де гарантія, що на решті продукції ніхто нічого не «зекономив»?

І де гарантія, що найближчим часом у танку виробництва Львівського бронетанкового не опинитеся ви самі чи ваші родичі? Для того, щоб той танк нормально їхав, і їхав туди, куди треба, і стріляв туди, куди треба, потрібно дотримуватися техніки безпеки. І насамперед - техніки безпечного поводження з державними чиновниками. Безпечного насамперед для громадян і для держави. Ну а вже потім - для самих тих чиновників. От посадили би Чечетова, не взяли би з нього заставу - може би жив ще й досі....