Після Пресвятої Богородиці і святого Івана Хрестителя, звичайно, це святі апостоли. З їхньої когорти за особливі заслуги перед Богом і людьми, за велику ревність у проповідуванні Євангелія, за жертовну вірність Христові і любов до Нього і до вірних Церква окремо виокремила двох і назвала їх Першоверховними. Це - святі Петро і Павло.

У молитві за примирення, любов та викорінення ненависті є такі глибокозмістовні та мудрі слова: «Ти, Ісусе Христе, зв'язав апостолів Твоїх союзом любові, тому і нас, вірних слуг Твоїх, до себе цим союзом прив'яжи, щоб ми виконували заповіти Твої, щоб ми одне одного щиро любили...»

Господь поєднав апостолів союзом любові, бо вони цього дуже прагнули і все для цього зробили, очистивши свої серця від усіх гріхів. Любов до Спасителя і вірність Йому до кінця привела святого Петра до розп'яття на хресті. Та яке велике смирення у цього вірного учня перед своїм Небесним Учителем, що він вважав себе негідним бути розіп'ятим так, як Ісус, тому випросив у катів розіп'яти його вниз головою.

А святий Павло з цієї ж самої великої любові радо підставив свою голову під меч ката.

Апостоли Петро та Павло. Ель Греко. Фото: wikipedia.org

Та не лише страшна у муках смерть, а й уся проповідницька діяльність свідчила, що Першоверховні апостоли в усьому керувалися цим найвищим і найкращим почуттям, яке є природою Самого Бога. Потвердженням і найкращими явними результатами їхніх місіонерських подорожей і проповідей свідчили перші християнські громади, в яких всі вірні були поєднані з Христом і між собою любов'ю до тієї міри, що всім, що мали і чим володіли, жертвували для інших. Так, перша Єрусалимська громада була як одна дружня і свята сім'я. Тому дещо пізніше погани і навіть гонителі, добре придивившись і краще пізнавши християн, із захопленням казали: «Ви подивіться, як між собою в чистій і щирій любові живуть християни, як вони стоять одне за одного і допомагають усім».

...А що сьогодні доброго можуть сказати про нас і про наші громади (парафії) нехристияни? Трудно чекати чогось доброго, бо хіба за 25 років у нас, християн, духовно-моральне життя піднялося на високий рівень?! Хіба егоїзм, корупція, фальшування, крутійство, жорстокість, озлобленість, черствість, розчарування, розбрат, ненависть, ворожнеча і т. д., що є сьогодні між нами, християнами-українцями, не свідчать про уже сповнені пророчі слова Христа, «що (в останні часи - о. М. М) розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне»?! Так, за час нашої незалежності ми відремонтували всі старі храми, багато звели нових, відкрили достатньо духовних шкіл і т. д., та, на превеликий жаль, не побудували добрих і щирих у любові взаємовідносин між нами. А храми, монастирі, духовні школи, великі відправи, прощі, тощо це дуже часто лише декорація. Та й навіть катехизація, якою ми так тішилися й активно впроваджували повсюдно - це ще не євангелізація. Бо істинний учень Христа не той, хто вірить у Нього, знає про Нього і Його науку, а той, хто йде за Ним. Святі апостоли не просто проповідували, вони своїм святим життям свідчили свою віру, були світлом і освітлювали дорогу всім, котрі йшли за ними. Вони не лише вказували куди йти, а першими йшли і вели за собою вірних. Це і є реальна євангелізація. Власне, вона міняє людину і суспільство.

Ми часто оцінюємо людину за її словами (проповіддю, наукою), а важливіше, як вона сама живе згідно з цими словами. Іноді високі духовні достойники закликають до щоденної Літургії і Святого Причастя, до молитви і читання Святого Письма. А хто і коли з них буде закликати поборювати гріхи в собі, очищувати своє серце від пристрастей і настановляти, як це здійснити на основі глибоких наук святих, на основі їхнього власного досвіду, наслідування їхнього життя і згідно з власним, особистим досвідом сучасних високих духовних достойників і лікарів душ людських (поводирі це ж і є вчителі, які мають вчити інших того, чим самі живуть), щоби побороти свої гріхи й очистити своє серце?! Хто і коли з них буде бити на сполох за дуже погані відносини між нами, українцями, і вчити, як їх виправити в наших Церквах між нами, християнами? Як же тоді можливо побороти нечесність, несправедливість і всяке фальшування в нашому суспільстві, щоби на краще змінити його, якщо про це не говорити, не викривати, а лише закликати до молитви і до відбування прощ? Як бачимо, на жаль, поки що ніяк. І вина за це все, як дехто каже, паде на всіх християн. Так, але не в усіх однакова міра цієї вини. Незаперечно, що найбільше винні поводирі, які в усьому мають подавати добрий приклад для наслідування своїм підлеглим, бо як каже наше мудре прислів'я, що «слово повчає, а приклад потягає». Якби ми всі, священнослужителі, а передусім, ієрархи, в яких пряме і повноправне наступництво апостолів і великий авторитет, дійсно були (а істинні такими і мають бути!) першими в правді, чесності, справедливості, жертовності, а особливо в нелицемірній любові між собою, до своїх братів-співслужителів, підлеглих і вірних, і всі взаємовідносини будували б як батьки до рідних братів і сестер у Христі, як члени однієї родини, в якої один Небесний Отець, то цим самим консолідували б і врятували би наше суспільство, націю, народ і державу, рятувались би самі і рятували б усіх своїх духовних овець. На цю дорогу союзу любові з Христом і нашими ближніми християнами-українцями нас кличе наша віра і святі апостоли Петро і Павло, пам'ять яких вшановуємо. Якщо ми на неї ступимо і по ній підемо, то обов'язково дійдемо до щасливого завершення, до омріяної мети.

Святі Першоверховні апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас!