rss
07/20/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#310

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Психологічний форум у «Перлині біля моря»

На початку липня більшість науковців та викладачів вищих навчальних закладів України, як правило, уже відпочивають, роз'їхавшись у відпустки.

Більшість, але не всі.

Зокрема, на початку липня відбувся цікавий науково-навчальний психологічний форум. Як один з його учасників, поділюся з читачами своїми враженнями та думками. Тим більше, що розмова виходить за рамки окремого заходу в площину історії та теорії вітчизняної психології.

 

Формат події

Форум цей називався «Друга Всеукраїнська літня школа з психології» і мав, так би мовити, гібридний формат - психологи тут протягом тижня вчилися і навчали, спілкувалися та відпочивали.

Молодь, що є природним, здебільшого, вчилася, всотувала запропоновану науковцями та викладачами інформацію, брала участь у тренінгах та інших формах психологічної практики, знайомилася не лише одне з одним, але і з викладачами Школи.

Старші вчили, але одночасно і презентували одне одному - а не лише молодіжній аудиторії - свої напрацювання, ідеї, підходи, концепції.

Словом, працювали у режимі наукової конференції. Причому, працювали доволі інтенсивно - більшість занять закінчувалося пізно ввечері, бувало, що засиджувалися майже до півночі.

Але одесити не були б самими собою, якби не внесли напівгумористичну родзинку у роботу форуму.

Розуміючи, що всі учасники відчували постійний подих моря, яке заклично шуміло і рокотало за якусь сотню метрів від зали засідань, у програму Школи внесли щоденний пункт - «Рекреаційний час». Час релаксу починався тоді, коли ми просиналися (дехто й о п'ятій ранку), а закінчувався об 11 ранку - у цей час вже учасники повинні були сидіти в залі і бути налаштованими на роботу.

 

База

Науково-навчальною базою Школи та одним з потужних ініціаторів її проведення був головний науково-навчальний заклад «Перлини біля моря» - а саме Одеський Національний університет імені І. Мечникова (далі - ОНУ) в особах особливо активних та креативних науковців, починаючи від групи її психологів до ректора.

«Перлина біля моря» - цей рядок зі знаменитої пісні, що є гімном Одеси, перетворився у загальновідому поетичну назву цього міста, яке своєю неповторною та яскравою харизмою сміливо сперечається з Києвом, Львовом та іншими чудовими містами України.

Тож всі ми їхали до Одеси з особливим задоволенням.

А безпосередня локація Школи виявилася надзвичайно мальовничою - це була база відпочинку ОНУ в багатому районі Одеси з винною назвою «Совіньйон», на крутому березі моря.

Тут ми жили, тут же і працювали, втамовуючи інтелектуально-пізнавальний голод.

А тричі на день втамовували і голод харчовий - в їдальні бази, де доволі смачно частували та обслуговували нас численні учні Дрогобицького училища, які саме тут проходили свою виробничу практику.

Вони прудко літали по залі, вправно накривали столи, подавали страви і голосно щебетали рідною мовою, посилюючи присутність української в місті, мешканці якого ще й досі є, здебільшого, російськомовними.

 

Відкриття і знайомство

Відкриття роботи Школи відбулося у конференц-залі ОНУ. Успіхів Школі побажали, окрім керівництва ОНУ, через відеозв'язок ще й директор Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України академік НАПН України проф. Сергій Максименко та декан факультету психології КНУ ім. Т. Шевченка проф. Іван Данилюк.

Після того групу провідних викладачів Школи прийняв ректор ОНУ, доктор політичних наук проф. Ігор Коваль.

 Title 
 

Під час відкриття Школи в конференц-залі ОНУ
(зліва направо): проф. Н. Родіна, автор,
проф. В. Подшивалкіна, проректор В. Хмарський,
проф. О. Власова, проф. Т. Хомуленко.
У другому ряду: проф. П. Лушин, проф. О. Кононенко,
проф. М. Будіянський

Він нагадав, що ОНУ є одним із найдавніших університетів України, а саме класичним навчальним закладом європейського типу та нині готує фахівців з основних галузей природничих і гуманітарних наук.

З гордістю І. Коваль підкреслив, що освітньо-наукова діяльність ОНУ визнана європейськими освітніми й науковими центрами, він входить в Асоціацію європейських університетів і Міжнародну асоціацію університетів.

Проф. І. Коваль повністю підтримав ідею та практику проведення Літніх шкіл із психології, зокрема, і цьогорічної.

Було видно, що він з повагою і розумінням ставиться до психологів свого університету, цінує їхні проекти та активну діяльність.

Добрі слова ректор адресував і нам, запрошеним гостям Школи, подякувавши, що ми під час своїх відпусток все-таки не відмовилися попрацювати з науковою молоддю.

Отримавши напутні побажання від ректора, ми вирушили у музей старовинної книги Наукової бібліотеки ОНУ, яка щойно відсвяткувала своє 200-річчя.

Побачене вразило - окрім п'яти мільйонів книг загалом у цій бібліотеці, в музеї зберігаються понад 5 тис. рідкісних книг, котрим виповнилося по 200, 300, 400 і навіть більше, ніж 500 років, котрі зробили би честь будь-якій університетській бібліотеці світу.

Основою бібліотеки є 17 особистих зібрань книг, подарованих - кожне свого часу - цій бібліотеці поважними одеситами-книгоманами.

Найбільш цінні стародруки належать колекції графа Воронцова, колишнього губернатора краю. Того самого, про якого О. Пушкін писав: «Напівмудрець, напівневіглас...».

Подивившись унікальну книжкову колекцію графа, переконуєшся: Воронцов був зовсім не невігласом, якщо зібрав колекцію стародруків, рівним якої, принаймні, в Одесі, не було і досі нема. Так що і класики інколи помиляються в оцінках людей.

Title  
 Ректор ОНУ І. Коваль (справа) отримує документи
на унікальний сканер від представника
МОН Д. Чеберкуса
 

До речі, нещодавно Міністерство освіти і науки України подарувало науковій бібліотеці ОНУ електронний сканер, аналогів якому в Україні нема.

За допомогою цього програмно-апаратного комплексу можна буде робити електронні копії унікальних стародруків без небезпеки зашкодити їм. Отже, у науковців з'являється можливість не лише розглядати унікальні видання, але і вивчати та досліджувати їх в електронному вигляді.

До ювілею бібліотеки в головному корпусі ОНУ також відкрили книжкову виставку «Два сторіччя видавничої діяльності: наука і освіта в унікальних роботах Наукової бібліотеки». На стенді директорів цієї бібліотеки я із задоволенням побачив портрет видатного психолога Сергія Рубінштейна, якому протягом восьми років довелося очолювати Наукову бібліотеку Одеського університету (яка тоді називалася Центральною науковою бібліотекою м. Одеси) на початку своєї наукової кар'єри.

Оскільки я писав свого часу дипломну роботу по творчості С. Рубінштейна, мав честь тоді спілкувався з його найближчими учнями, докторами психології Андрієм Брушлінським та О. Буділовою, і вважаю його найвидатнішим психологом часів СРСР (так само думає багато хто з українських психологів), то матеріали з цього стенду, присвячені С. Рубінштейну-директору, продивився з особливою зацікавленістю.

  Title
  Портрет С. Л. Рубінштейна в Науковій бібліотеці ОНУ

 

Чиї вчені?

Темою обговорення цьогорічної дискусії обрали національні наукові психологічні школи, хоча в низці доповідей рамки обговорення суттєво розширилися.

Однак, зі самого початку дискусії виникло питання - чому українські науковці так побоюються заявити свої права на деякі імена в історії психології?

Звичайно, потрібно враховувати, що історія накладала свій відбиток на становлення науки у ті часи, коли Україна не була незалежною державою, а входила складовою частиною в імперії - спочатку Російську, потім Радянську.

Але чому росіяни без будь-якого сумніву та коливання називають російськими вченими деяких науковців, зокрема, й українців, лише на тій підставі, що ті працювали в російських наукових чи навчальних закладах?

А українці чомусь побоюються заявляти свої права якщо і не на весь науковий спадок таких вчених, то, принаймні, на ту його частину, котра пов'язана з Україною?

Переконливих прикладів цього можна навести безліч.

Наприклад, той же Сергій Рубінштейн народився в Одесі, і після навчання у знаменитому німецькому Марбурзькому університеті повернувся до рідного міста. Тут він почав викладати, тут очолював Наукову бібліотеку, тут прожив і пропрацював аж до сорока з хвостиком років.

Як ви думаєте, чи можна назвати сорокарічного науковця сформованою людиною?

Без сумніву - і в науково-професійному, і в особистісному плані.

Коли Сергій Рубінштейн у віці сорока одного року переїхав до тодішнього Ленінграда, а потім і до Москви, він уже був зрілим вченим. А те, що свої головні праці він опублікував уже в Москві, зовсім не скасовує той факт, що власні головні наукові ідеї він виносив і почав опрацьовувати ще в Україні, в рідній Одесі.

Можна напівжартома, в одеському стилі, сказати, що він був науковим гастарбайтером і поїхав з Одеси до столиці СРСР заробляти і робити кар'єру - так, як це і сьогодні роблять чимало українців.

То можуть одесити, а за ними і всі ми вважати свого земляка Сергія Рубінштейна видатним українським психологом?

Можемо і повинні. А чи є він одночасно і російським психологом?

Тут думки половиняться.

Росіяни вважають, що він є суто російським вченим. Деякі українці погоджуються з такою точкою зору. А деякі стають на компромісну точку зору і кажуть: такі, як С. Рубінштейн, є одночасно й українськими, і російськими вченими.

І це лише тому, що такою була тодішня історична ситуація - коли Україна була фактично колонією, а Росія - метрополією.

І розумні голови часто добровільно, а інколи і примусово, мусіли переїздити з України до столиці імперії, тому що твердо знали: в рідній українській колонії їм ніхто не дасть реалізуватися як науковцям на повну силу їхнього таланту і можливостей.

Так само ставали російськими вченими і ті науковці, якими по праву пишається Одеський університет.

Скажімо, психолог і філософ Микола Грот після закінчення Санкт-Петербурзького університету та річного стажування у Німеччині отримав дуже ґрунтовну освіту. А куди після цього поїхав працювати?

Хто не знає - нізащо не вгадає.

Грот з його потужним освітнім та науковим багажем поїхав на роботу до... Ніжина.

Так-так, до того самого українського містечка Ніжин, яке і сьогодні вважається (хай не ображаються ніжинці) провінцією, а вже півтора сторіччя тому можна собі уявити, що це була за глушина!

Але не все так просто й однолінійно, як може здаватися.

Так, Ніжин був провінцією, але одночасно мав осередок освіти й науки.

Адже саме в Ніжинському історико-філологічному інституті молодий і талановитий, переповнений науковими ідеями, овіяний незримою присутністю гоголівського генія, Микола Грот сформувався як учений. Він викладав там психологію, логіку, історію філософії, задумував і писав свої перші твори.

Як це робив за півсторіччя до нього ніжинський гімназист Микола Гоголь - котрого росіяни також вважають письменником російським, а українці - українським.

Захистивши магістерську дисертацію «Психологія почувань в її історії та головних основах» (1880) і докторську «До питання про реформу логіки. Досвід нової теорії розумових процесів» (1882), Микола Грот став ординарним професором Ніжинського інституту.

А через рік він перебрався до Одеси, де три роки завідував кафедрою філософії у місцевому університеті - теперішньому ОНУ - і продовжував розвиватися як вчений, обдумуючи нові наукові ідеї та проекти.

При цьому, вийшов на міжнародний рівень, неодноразово друкувався у престижному французькому журналі «Філософський огляд» за редакцією видатного філософа та психолога того часу академіка Т. Рибо.

Тож, чи можуть одесити, а за ними й українські науковці вважати Миколу Грота своїм, українським вченим - психологом та філософом?

Ні, кажуть росіяни, бо Микола Грот у 1886 році переїхав до Москви і став професором Московського університету та головою Московського психологічного товариства, засновником і головним редактором журналу «Питання філософії та психології».

Title  
 М. Грот 

Хвилиночку!

А чому українці не можуть сказати, що український психолог та філософ Микола Грот став провідним науковцем у Росії, що свідчило про високий рівень українських вчених - адже суто російського психолога, котрого би обрали головою Московського товариства психологів, тоді чомусь у столиці імперії не знайшлося?

І не російський науковець, а ніжинський та одеський професор М. Грот задумав і організував головний філософсько-психологічний журнал тодішньої Російської імперії!

До речі, і смерть свою Микола Грот зустрів в українському селі Кочеток, на Харківщині.

Цікаво, що коли Нью-Йоркська бібліотека з обсягом фондів понад 2 мільйони томів переїхала 1911 року у нове приміщення, то у день поновлення її роботи першою книгою, яку попросили читати через 8 хвилин після відкриття, була книга М. Грота «Моральні ідеали нашого часу», написана ще 1893 року.

Розкрийте цю книгу сьогодні - і ви зачитаєтеся!

У ній вчений, випереджаючи час, писав, зокрема: «Те, що було раніше приховано від очей натовпу, стає завдяки телеграфу і друку відкритим і явним. Найменша, зовсім невелика подія, що відбувається сьогодні не тільки з якоюсь помітною, але іноді і зовсім непомітною особистістю, стає завтра відомою всьому світу.

Речі, справи, наміри, задуми, про які раніше дізнавалися невизначено, за чутками і плітками, через три-чотири тижні, через місяці або навіть роки, стають тепер достеменно відомими через кілька годин або діб.

Гріх, вина, злочин і навіть проступок особистості робляться рано чи пізно надбанням громадськості. Життя особистості стає все більш і більш наскрізь прозорим, особливо, коли ця особистість становить який-небудь інтерес.

Правда, з тим разом ростуть і множаться наклеп, сенсаційна брехня і шахрайська інсинуація. Але це лише зайвий доказ на користь тієї обставини, що для морального життя людства виник новий ґрунт.

  Title
  М. Ланге

Моральна відповідальність особистості помітно зростає, а зі зростанням моральної відповідальності дедалі настійніше і наполегливіше постає реформа моральних понять і ідеалів. Колишня брехня життя і лицемірна підробка моральності стають все важчими. Таємне так легко стає явним, обман так важко стає приховати, що кожна особистість, здійснюючи проступок, повинна бути заздалегідь готова у будь-який час відзвітуватися усьому людству».

А тепер, шановний читачу, поставте на місце слів Грота «телеграф і друк» слово «Інтернет» - і виникне повна ілюзія, що Микола Грот 124 роки тому писав про наш час і нашу ситуацію в інформаційному просторі - в контексті того, що нині називається соціальними комунікаціями.

Настільки точним є його науковий діагноз, що він набагато обігнав свій час.

І ще про одне питання. Ми часто шукаємо ту політичну особистість, яка мала б повести Україну правильним шляхом. Того, про кого Тарас Шевченко питав: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?»

А Микола Грот майже через три десятиріччя потому ніби відповідав Шевченкові: «Справа йде, звичайно, не про те, щоб вказати особу, яка знайде вихід зі сучасних протиріч. Особистість - знаряддя і прояв загальних світових сил. Питання в тому, яким методом, в якій сфері питання може бути вирішеним?»

Отже, услід за Гротом можемо сказати - Україна породить сильну політичну особистість, що може стати Провідником Нації, тоді, коли для цього визріють усі передумови - і вказані Гротом «загальні світові сили», й українські політико-психологічні процеси.

Ще більш наочною є доля психолога Миколи Ланге, який мав етнічне німецьке коріння.

Після навчання у Санкт-Петер­бурзь­кому університеті і стажування за кордоном (Франція, Німеччина), після роботи в інституті всесвітньо знаменитого класика психології німця Вільгельма Вундта, Микола Ланге стає доцентом, а потім і професором Одеського університету.

Title  
 Г. Челпанов 

В Одесі він організовує першу в Російській імперії лабораторію експериментальної психології (позначилася співпраця з королем психологічного експерименту В. Вундтом).

Отже, фіксуємо - перша в Російській імперії лабораторія експериментальної психології була створена саме в Україні, українським на той час викладачем українського - Одеського - університету.

А те, що ОНУ тоді мав офіційну назву Новоросійського імператорського університету, це була лише прикмета часу. Адже ОНУ мав у різні часи різні назви, зокрема, такі, як ІНО.

Створює в Одесі жіночі курси - варіант навчального закладу для панянок.

Саме в Одесі у 1893 році Микола Ланге видає свою класичну роботу «Психологічні дослідження. Закон перцепції. Теорія вольової уваги».

В Одесі М. Ланге пропрацював 33 роки. Тут він у 1921 році помер і похований на Християнському цвинтарі.

То скажіть мені - чи можуть психологи ОНУ, а за ними й українські науковці вважати Миколу Ланге українським психологом?

Ні, відповідають росіяни. А далі аргументацію ви знаєте...

Така саме ситуація і ще з одним професором - Георгієм Челпановим.

Він народився 1862 року, в Маріуполі, закінчив Одеський університет, був професором психології та філософії Київського університету.

У 45 років зрілий, сформований учений з Києва Г. Челпанов переїхав 1907 року на роботу до столиці імперії і став професором Московського університету, заснував у Москві перший в Росії Інститут психології, який очолював з 1912 до 1923 рр.

Так можуть одесити і кияни пишатися своїм вихованцем Г. Челпановим, який у столиці імперії вийшов на перші ролі подібно тому, як це за два десятиріччя до нього зробив ніжинський та одеський професор Микола Грот?

Про всі ці імена йшлося на відкритті роботи Школи і під час її проведення. Складність ситуації всі розуміють. Адже Миколу Грота, Миколу Ланге, Георгія Челпанова, Сергія Рубінштейна та цілу низку їм подібних учених одні називають українськими, інші - російськими чи радянськими вченими.

Їхні наукові біографії дійсно складалися так, що ці вчені формувалися, працювали і жили в Україні, в Росії, за кордоном. Тож встановити у кожному такому випадку їх наукову - підкреслюю - наукову ідентифікацію, приналежність не завжди просто.

Лише росіяни, що називається, не заморочуються і називають своїми всіх, хто працював у Москві, Санкт-Петербурзі (Ленінграді), інших російських містах.

А українські науковці все ще не можуть наважитися назвати українськими вченими тих, хто жив і працював в Україні, хто формувався чи похований в українській землі, як от М. Грот чи М. Ланге.

Один з позитивних висновків, які прозвучали з вуст науковців під час роботи Літньої школи, був такий: потрібно сміливо залучати науковий спадок названих та інших подібних вчених у структуру історії української психології, філософії, науки загалом.

І це - правильно. Така робота буде продовжена, зокрема, і в наступній, Третій літній школі.

Тим більше, що наближаються ювілеї та круглі дати.

Цього року Георгієві Челпанову - 155, а Миколі Гроту - 165 років з дня народження. Миколі Ланге наступного року - 160. Сергієві Рубінштейну через 2 роки - 130.

І це лише декілька імен і лише у сфері психології!

А українська наука незмірно ширша, і подібних імен та наукових доль там дуже багато.

Та взяти лише споріднені науки - філософію, соціологію, педагогіку, інші - і рахунок імен науковців, яких потрібно впевнено включати до історії вітчизняної науки, піде на десятки, якщо не на сотні.

Початок роботи Школи

До успішного проведення Школи долучилися всі, хто готував її проведення та викладав там - і одеські науковці, і гості міста. Але треба наголосити, що основними науковими та організаційними «моторчиками» Школи виявилися дві чудові жінки - Валентина Подшивалкіна та Олена Власова.

  Title
  Прощальний салют сертифікатами на сходах Школи!

Обидві вони є докторами наук, професорками, обидві відомі у царині вітчизняної психології, обидві мають широкі міжнародні наукові контакти.

Обидві розумні та серйозні, але пані Валентина, як представниця Одеси, має більшу схильність до жарту і гумору, а пані Олена, як посланець столичної школи психології, більш стримана, хоча й не проти пожартувати.

Професор В. Подшивалкіна задала серйозний науковий рівень роботі школи, виступивши з чільною доповіддю «Теоретичні інструменти сучасного психологічного дослідження».

Вона звернула увагу присутніх молодих психологів на мету діяльності вченого, нагадала, що серед видів психологічного знання, окрім предметного, є методологічне та історичне, представила генезис методологій у психології та шлях їх життєздатності - якщо вони ґрунтуються на реальній дослідницькій практиці.

Тут не місце наводити всі цікаві наукові позиції доповіді, але хочу навести цитату з Хьєла Зіглера, якою проф. В. Подшивалкіна завершила доповідь: «Теорія забезпечує смисловий каркас чи схему, що дозволяє спрощувати та витлумачувати, інтерпретувати все, що нам відомо, про певний клас подій».

З цікавими доповідями, які розкривали тему Школи, виступили під час урочистого відкриття:

Олена Власова - доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології розвитку КНУ імені Тараса Шевченка, яка розповідала про Авторські психологічні школи Київського університету;

Тамара Хомуленко - доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри практичної психології ХНПУ імені Г. С. Сковороди, котра показала розвиток проблематики вищих психічних функцій у сучасних дослідженнях Харківської школи психології;

В. І. Подшивалкіна, доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної і прикладної психології, яка разом з колегою Н. В. Кузнецовою - кандидатом педагогічних наук, доцентом кафедри педагогіки ознайомила з науковою розвідкою про історичну психологічну спадщину ОНУ імені І. І. Мечникова: життям і науковою діяльністю М. Я. Грота, М. М. Ланге, Г. І. Челпанова.

Під час презентації авторських наукових шкіл українських психологів слухачі Школи з цікавістю послухали доповідь проф. Тамари Хомуленко про структурно-функціональну модель та методологію розвитку тілесного Я.

Проф. Павло Лушин цікаво розповів про практичне застосування свого авторського методу психологічної допомоги (екофасилітація) на основі теорії особистісних змін. Проф. Тамара Пироженко представила сучасну методологію дослідження психології дитинства, яку вона означила як «Школа радості розвитку».

Доцент Володимир Пундєв з ОНУ доповів про вітчизняну наукову школу історичної психології, котра значною мірою пов'язана з покійним професором ОНУ І. Белявським, якого я добре пам'ятаю ще з часів, коли працював в Інституті психології, а проф. І. Белявський приїздив до нас з Одеси.

Я представив доповідь про імідж країни та його теоретико-методологічні аспекти. Організатори позначили мене в програмі, зокрема, і як представника газети «Час і Події».

На занятті в методологічній майстерні проф. Сергій Яковенко висвітлив для аспірантів та пошукачів складні питання написання дисертації.

 

Були ще цікаві доповіді, презентації, майстер-класи зі сучасних науково-психологічних досліджень, з якими на засіданнях виступили наші колеги з Польщі, а також доценти Б. Бірон та В. Луньов, молоді науковці Любов Найдьонова, Ліна Дементьєва, Валерія Духопельникова інші.

Був проведений конкурс робіт молодих науковців, який дав цікаві результати.

В останній день організатори Школи професорки В. Подшивалкіна та О. Власова разом з керівником профкому ОНУ підвели підсумки, вручили учасникам сертифікати і запропонували випити доброго сухого вина за процвітання української психології. Що ми і зробили із задоволенням, реалізуючи пункт програми «Повна рекреація».

Із домовленістю зустрітися через рік у Третій літній школі ми роз'їхалися по домівках, зберігаючи в душі добрі спогади про гостинних господарів, а в пам'яті - настанову всіма силами сприяти розвиткові української психології і науки загалом.

Дякую, Одесо! Дякую, колеги! Українська психологія вашими спільними зусиллями обов'язково здолає всі вершини!

Голосування згідно зі совістю, законом чи з ганьбою?

Спалах маячні в інформаційній війні

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com