Понад десять років минуло з тих пір, коли українська громадська організація Чикаго «Помаранчева Хвиля» перейняла від представників повоєнної хвилі еміграції славну естафету - відзначення пам'яті усіх борців за незалежність України. Щороку прекрасної весняної пори українська громада збирається на Свято Героїв. Цьогорічне свято приурочене 75-й річниці акту Відновлення Української Держави, проголошеного у Львові 30-го червня 1941 року.

На запрошення УГО «Помаранчева Хвиля» до Чикаго прибула група відомих українцям громадських діячів. У складі групи - народний депутат України Володимир Парасюк разом із прес-секретарем Іриною Голуб, та співробітник Українського інституту національної пам'яті Павло Подобєд.

У суботу, 3-го червня, з ініціативи УГО «Помаранчева Хвиля» в Українському Національному музеї (Чикаго) відбулася зустріч діаспори з прибулими гостями з України. Привітали почесних гостей на американській землі представники громадських організації українського Чикаго, зокрема, Лариса Герасько - Генеральний консул України в Чикаго, Павло Бандрівський - голова Українського Конгресового Комітету Америки (відділ Іллінойс), Тарас Василик - колишній голова УГО «Помаранчева Хвиля», Роман Яцківський - представник від УГО «Помаранчева Хвиля».

 

Відбулася також приватна розмова нардепа В. Парасюка з кіборгом Леонідом Хмельковим, який перебуває в Чикаго на реабілітації після поранення.

У своєму виступі перед громадою Володимир Парасюк подякував за запрошення та всебічну підтримку Україні, яку надавала діаспора впродовж останніх років. Нардеп Парасюк був приємно вражений експонатами Українського Національного музею в Чикаго, особливо зброєю та особистими речами видатних людей в історії України. Він подякував діаспорі за збереження цінних історичних реліквій та культурної спадщини наших предків.

Присутні в залі також мали гарну нагоду познайомитись зі співробітником Українського інституту національної пам'яті Павлом Подобєдом.

Павло Подобєд - історик, публіцист, засновник благодійного фонду «Героїка», що спеціалізується на пошуку та впорядкуванні українських військових поховань, встановлених пам'ятників і пам'ятних знаків на честь діячів та подій українського визвольного руху. Українці Чикаго мали нагоду придбати книгу «З-під Конотопа до Аризони: невигадані Історії вояків Армії УНР» з автографом Павла Подобєда. (Розмову з П. Подобєдом читайте в наступному числі нашого часопису.)

Далі відбулася прес-конференція, на якій Володимир Парасюк та Павло Подобєд відповіли на всі запитання присутніх у залі.

Народний депутат України Володимир Парасюк з радістю погодився на невеличке інтерв'ю для читачів нашого часопису.

- Пане Володимире, Ви потрапили у парламент на хвилях Революції гідності. Скільки законопроектів вже підготували і які законопроекти розробляєте зараз?

- На законодавчу працю ми витрачаємо дуже багато зусиль. На початках було дуже інтенсивне подання і реєстрація законопроектів. Зараз ми менше подаємо на розгляд, бо ті, що вже зареєстровані, треба довести до логічного завершення. Понад сто законопроектів вже є зареєстровано і близько 15 - стали законами України. Зараз з останніх законопроектів, які ми подаємо і які дійсно зможуть щось змінити в Україні - це закон про зміни у «Митний кодекс» щодо переміщення автомобілів на іноземній реєстрації.

Це - тотальна проблема. В Україні - черги на кордонах. Митниця просто над людьми знущається. Ми розробили пакет статей у «Митний кодекс України», який мав би регулювати це все, наповнити бюджет України, зменшити напругу у цій темі. Думаю, що цей законопроект сприятиме тому, щоб в Україні з'явився вільний український ринок, щоб він не був монопольним, щоб він не належав двом-трьом людям, щоб ціни на автомобілі знизилися, і, нарешті, щоб автомобіль не був розкішшю і річчю, до якої людям треба дуже довго тягнутися. Якщо порівняти з Америкою - то це саме ми хочемо в зробити Україні.

- В Америці автомобіль - це предмет першої необхідності. Як зубна щітка...

- Так, треба, щоб люди не вкладали величезні інвестиції в автомобіль, а щоб він став певним розхідним матеріалом.

- Хто є співавтором цього законопроекту?

- Я і моя команда (сміється - ред.). Наша команда є досить великою. Я ж - не спеціаліст у всіх сферах діяльності, тому повинен був запустити певні організаційні моменти і знайти людей, які могли б компенсувати мої незнання у тій чи іншій сфері. Наш центр розташований у Львові, сфери діяльності - дуже різні. Ми залучаємо експертів, викладачів з університетів, які здійснюють експертизи законопроектів, зокрема, вже існуючих.

Повірте, результат нашої законотворчої діяльності - один із найкращих в Україні. Я кажу «ми», бо я відіграю там далеко не першу роль. Але, як народний депутат, можу втілити їх у життя. Підготовку усіх цих законопроектів здійснюють фахівці. Одна людина ніколи б у житті результату, який я маю зараз, не могла би показати.

Пишуть усіляку дурню про мою особистість чи про нашу команду. А основний напрям нашої роботи ніхто не висвітлює знаєте чому - тому що наш результат - просто ідеальний, порівняно з іншими народними депутатами. Ми створили дійсно хороший центр, який дійсно може впоратися з поставленими завданнями.

- Ваша команда, напевно, одна з наймолодших у Верховній Раді.

- Наймолодша. Два юристи, які співпрацюють зі мною, - це люди, які не давали хабарів при захисті диплому. Їх було лише двоє. Коли я їх взяв, вони не мали досвіду роботи не те що у Верховній Раді, але й у практичній юриспруденції. Вони мене запитували: «Як ти можеш нам довірити такі важливі рішення?» Я відповів: «Ваш ентузіазм і ваше ставлення до життя принесуть значно кращий результат, ніж людина, яка знає систему і знає, як шкодити і робити неправильні речі». І, скажу, вони стали «крутими» юристами. Зараз проходять адвокатську практику. Переконаний, за два роки вони отримають ліцензії адвокатів і будуть одними з найкращих.

Також у нашій команді працює такий адвокат, як Влад Довбуш. Він - один із найкращих адвокатів в Україні, які займаються кримінальними справами. Ми познайомилися на судовому процесі, де він захищав права добровольців. Я йому запропонував працювати у команді, він погодився. Це - дуже правильна, дуже послідовна, дуже професійна людина. Саме він керує нашим юридичним відділом.

- Добре мати команду однодумців...

- Але є один мінус. Це, все-таки, певний ресурс, який треба залучати. Ми дійшли до нашого піку. Фінансового. Я би хотів розвивати усе це далі, але не маю можливості. Тут є два варіанти - або залазити у борги, або йти на поклін до якихось незрозумілих людей. Ні перше, ні друге я робити не хочу. Але максимум з того ресурсу, який у нас є, ми витиснули. Буде бажання в якогось чесного бізнесу фінансувати нашу діяльність - я був би дуже задоволений. На жаль, в Україні той бізнес, який є чесним, зараз перебуває у дуже нехорошому стані.

- Чи вживаєте ви заходів, щоб полегшити на законодавчому рівні отримання закордонної допомоги для фронту, зокрема, автомобілів для медиків? Майже щоразу волонтери змушені вчиняти скандал із залученням політиків, чиновників для того, щоб перевезти авто для фронту через українську митницю.

- Один з моїх законопроектів - про волонтерську діяльність. Там прописано поняття волонтерства в Україні. Стосовно автомобілів, які присилають сюди, - ми теж подали законопроект, який ці поняття врегульовує. На жаль, його наразі не розглядають. В Україні якось так сталося, що ті, хто беруть верховенство у владі, не дуже хочуть віддавати деякі процеси на вільне управління. Вони мусять все контролювати. Стосовно того, щоб дозволити волонтерам, аби вони на законних підставах, без будь-яких перешкод, передавали сюди ці автомобілі - це їм якось не подобається. Адже це відбувається поза їхніми руками. Тому і немає політичної волі, щоб це врегулювати. Але ці законопроекти є, зокрема, «Про внесення змін до деяких законів України (щодо ввезення в Україну транспортних засобів для забезпечення проведення антитерористичної операції)».

- Чи важко вашій команді виживати, як ми кажемо, у «верховній зраді»? Чи не «наїжджають» на вас?

- Я завжди кажу, навіщо на нас «наїжджати». Ми самі на кого хочемо «наїдемо». Звичайно, що проблеми є. Але я завжди кажу: «Молоде мислення - не в плані років, а в плані ставлення». Найгірше - це бруд. Це - брехня. Стараються нас дискредитувати, оббрехати нашу роботу чи якісь певні процеси. Це - найобразливіше. Але ми за три роки стали вже з такою твердою шкірою! У нас є фраза: «До сантиметра - не шкідливо, після сантиметра - само відпаде». Це я - про бруд. Ми з таким лозунгом ідемо у житті. Розуміємо, якщо нас обливають брудом, значить, ми - на правильному шляху. Якщо би ми стали нецікавими для наших ворогів, це означає, що нас не розцінюють як потенційну загрозу. Нам треба розуміти, хто є нашим ворогом. Це - стара система управління. Вона - прогнила, корупційна. Це - кругова порука. Ми проти неї боремося. 

Хто наш ворог? Люди, які стараються цю систему зберегти. Ми їх б'ємо. Їм це не подобається, вони якось реагують. Так ми знаємо, чи удар був правильним. Якщо б вони не реагували, значить, це - холості постріли. Значить, ми не туди б'ємо.

- Таких людей з вашою позицією, нескорених, багато є?

- Є у Верховній Раді ті, кого залякали, кого підкупили. А хто - просто розчарувався. Ця система побудована Кучмою настільки хитро! Я вважаю, що це - пострадянська кучмістська система. Більшість політиків - це його періоду, його вихованці. Вона побудована так, щоби щодня не давати нам задуматися, що ми щось робимо не так і припускаємося помилок. Але ми відхиляємо це все і працюємо.

Людей, які дійсно борються зі системою, дійсно принципових - 30 осіб можна назбирати. Якщо взяти людей, які борються, але не до кінця усвідомлюють, які можуть бути союзниками, яких можна переконувати - десь близько 50-60 осіб.

- Як ведеться у Верховній Раді моєму земляку, Михайлові Гаврилюку?

- Він якось дуже інертно ставиться до усіх цих процесів. Проаналізувати його роботу - важко.

- Не чути його.

- Політична відповідальність настає за кожну натиснуту кнопку у Верховній Раді. Йому можна поставити питання, як він голосував щодо призначення Генерального прокурора, прийняття бюджету... Я хотів би сказати таким, як він: «Ви голосували «за». Це - ваша відповідальність».

Якихось конкретних моментів, щоб він був ініціатором якихось неправильних рішень - я згадати не можу. Але як член фракції він голосує якимось колективним інстинктом чи чим...

Мені дуже дивно, чому вони так роблять. Адже можна виявляти протест у середині фракції навіть одній людині. Чому вони не протестують - сказати не можу. Можливо, вони думають, що правильно роблять. Можливо, є якісь інші фактори.

- Чи спілкуєтеся з Тетяною Чорновол?

- Ні. Я її навіть і не критикую. Я люблю критикувати президента, бо маю на це право як громадянин України. А інших людей - якось воно не настільки важливо. Думаю, їхні дії свідчать самі за себе.

Моя головна ціль - дати людям зрозуміти: «Не марсіани ходять на вибори, ви ходите». Якщо ви не почнете думати, то будете мати таку владу завжди.

- Чого, на вашу думку, бракує для ефективної діяльності депутатам, які прийшли у Верховну Раду з фронту, волонтерам?

- Не можна всю Верховну Раду чесати під одну гребінку. Це - величезна помилка. Стосовно депутатів з Майдану чи з АТО - у них усе добре. Хай залишаються самими собою. Іншим побажав би стержня. А деяким побажав би, щоб пішли до церкви, посповідалися.

Можливо, однаково всі заходили. Але через три роки перебування у Верховній Раді їх можна було би поділити на категорії «хто ким став».

- Дехто зменшив оберти, інші хвалять владу...

- Верховна Рада - як лакмусовий папірець, показала, хто яку дає реакцію. Там треба пройти перший екзамен на гроші. Хтось його витримав. Хтось - ні. Хтось переконує себе, що правильно робить.

Верховна Рада - це просто ідеальний екзамен на «воші». Якщо ти проводиш аналіз тих чи інших дій, треба дуже докорінно це робити. Заходиш на сайт Верховної Ради, на сайт, де відображено голосування. І там чорним на білому написано.

Якщо йде голосування про те, щоб у Коломойського забрати «Укрнафту», і мене звинувачують у причетності до цієї групи... Я знаю цих людей, нас об'єднує 2014 рік. Але якщо я б до них належав чи отримував від них гроші, то, зрозумійте, я б голосував за те, щоб «Укрнафту» не забирати у Коломойського. А мій голос був якраз за те, щоб забрати. А депутати, які отримують преференції чи ще щось, їх або просто не було, або вони не голосували. Я прибіг (досі це пам'ятаю) і принципово проголосував, аби показати, що ніхто жодних грошей мені не давав. Я роблю те, що вважаю за потрібне.

А те, що ми спілкуємося ще з 2014 року з деякими представниками з того оточення - то я цього ніколи у житті не приховував і робити цього не маю наміру. Чесно кажучи, це - дуже складний діалог. В Україні в теперішній ситуації треба бути дуже хитрим і прораховувати іноді на 20 кроків наперед.

Іноді ти щось робиш, але дуже не хочеш цього робити. Проте дійсно мусиш це зробити, бо розумієш, що твій крок може принести користь людям.

Українці люблять чинити отак: «Зустрічаємо за зовнішнім виглядом і взагалі не проводжаємо»... Пішов - то й добре. Зовсім інакше подавалися мої дії. Але пояснювати це я не маю змоги. Є якісь скандали, якісь плітки...

- Ви були учасником і одним з організаторів блокади залізничних шляхів в АТО. Хто саме був організатором цього процесу? Чи йде зараз через лінію фронту контрабанда?

- Нічого не йде. Редути поки що стоять. Вони, ясна річ, не такі численні, як були раніше. Але тепер і не треба, щоб вони були численними. Якщо є багато людей, то треба дуже багато ресурсно витрачатись. На редутах зараз - здебільшого представники місцевого населення, які просто моніторять ситуацію. Рішення РНБО працює сповна, тому контрабанда стоїть.

А ініціаторами хто був? Були мої побратими, з якими я воював. Ми сіли одного вечора, все прорахували. Звісно, багато що таки не вдалося прорахувати. Але, якби ми не готувалися так ретельно, з того нічого би не вийшло. Це було спільне інтуїтивне рішення.

Основна ціль - щоб ніхто не приватизував поняття блокади. Щоб вона нікому не належала - ні Парасюку, ні Семенченку, ні Анатолієві Винагородському. Щоб це була просто ідеологія протесту. Ми її змогли втілити у життя. Я казав хлопцям кожен божий день: «Тут немає старших. Є субординація військова, яка є в армії, але ідеологічної - тут немає». Блокада всім належить однаково.

Ми намагалися донести до людей: «Якщо влада нас не чує, влада не хоче виконувати нормальні, адекватні державницькі рішення, то ми їй підкажемо, як це робити. Вдаримо там, де найболючіше». Що люди зробили біля суду, в якому тривали судові процеси у справі Насірова? Заблокували. Це теж була ідеологія. Люди подивилися, що діється на Сході, що є такий метод протесту - і вони його застосували.

- Дуже багато наших хлопців перебувають у полоні. Як ідуть справи з ними?

- Ніяк. На ці процеси ми хотіли вплинути блокадою. Ахметов був готовий почати віддавати хлопців. Але, наскільки мені відомо, їм заборонили, бо так вони на всю Україну показали б, що впливають на процес. Що все це - за гроші, все це вирішується і т. д. Вони зрозуміли, що якщо випустять хлопців взамін на скасування блокади, це завдасть удвічі сильнішого удару, ніж сама блокада. Блокада триває. Але був час, коли ми вже були майже домовились і 20 хлопців мали випустити. Але вони на це не пішли, бо тоді вся Україна зрозуміла б, що вся ця війна у теперішньому вигляді є штучним процесом, на якому заробляють гроші. А наші полонені - це просто розмінна монета. Оточення Ахметова хотіло йти на уступки. Не хотіла йти Банкова.

Думаю, в Україні досить багато полонених не тільки з так званих республік, а й Російської Федерації, якими можна обмінюватися. Але нема політичної волі. Нема бажання запускати ці процеси. Немає дійсно жорсткої політики, ультимативної. Тому це все стоїть.

- Якщо б у кожного, від кого це залежить, був родич у полоні, цей процес би пришвидшився?

- Я би проводив дуже жорстку політику зі звільнення території і військовополонених. Але вести переговорний процес із Захарченком і Плотницьким - це те саме, що розмовляти з цим столом. Так ні до чого не можна домовитися. По-перше, вони нічого й не вирішують. Повторюю, ніяке ставлення дає ніякий результат. 

- Чи працюєте ви і, можливо, ще хтось з ваших колег у Верховній Раді над питаннями визнання АТО війною на законодавчому рівні?

- Фракції. Наприклад, «Самопоміч» вимагає визнати АТО війною. Інші депутати вимагають прийняти закон про окуповані території, про військовий стан. Знову ж таки, нема політичної волі. Як не крути, «Народний фронт» і «Блок Петра Порошенка» - це більшість у Верховній Раді.

- Вони не зацікавленні у прийнятті цих законопроектів?

- Не зацікавлені, бо військовий стан в Україні має дуже жорсткі вимоги в плані приватного майна, переміщення. Тоді починає діяти зовсім інше законодавство. Вже нема поняття КПК у такому вигляді, як є зараз. Тоді почне діяти зовсім інше кримінальне право. Тому вони не зацікавлені у цьому.

Основна річ: якщо ти війну називаєш війною, то треба назвати й ворога. Це чітко прописано у військовій доктрині. Назвати Росію? Хтось боїться назвати ворогом Росію. Назвати ворогом так звані ДНР і ЛНР? Півсвіту буде з вас сміятися. Який можна вводити військовий стан проти терористичних організацій? Тому вони затягують процес.

- Яке ваше ставлення до легалізації носіння зброї?

- Я - за. У нас, в принципі, дають дозволи на носіння зброї. Його не важко отримати. Але треба цю дозвільну систему передати з державного управління у приватні руки. От і все. Нехай дозвільною системою займаються магазини. Треба зробити узагальнену базу зброї.

Прийшов у магазин, придбав зброю, тебе внесли у базу. Зараз те саме роблять в органах МВС, але за хабарі. Питання носіння цієї зброї - це вже зовсім інше питання. Карабіни, автомати ти носити не будеш, бо це - непрактично. Необхідна легалізація носіння коротко-ствольної нарізної зброї. Нічого тут страшного немає. В Америці у деяких штатах діють закони, які дозволяють носіння такої зброї. Думаю, з цим проблем не буде. Тим більше, що в Україні нелегальної зброї - хоч греблю гати.

- Ви пробували працювати у цьому напрямку?

- Ми зустрічалися з різними організаціями, власниками магазинів зброї, з організаціями, які захищають вільний доступ до зброї. Законопроекти відповідні вже подані. І зараз дублювати ще один законопроект - нема жодного сенсу. Ліпше тиснути на політичні сили, які проти цього, щоб вони хоча б почали розглядати ці законопроекти.

Люди мають право захищати себе. Іноді думаєш, що людина може втратити життя тільки тому, що хтось щось не дозволив. Треба людям давати більше відповідальності. В Україні - дуже совкове ставлення до життя. Люди вважають, що влада за все має відповідати. Держава має бути лише адміністратором у процесі. А всі решта рішення має приймати кожен зокрема.

- Які у вас враження від візиту до Америки?

- Позитивні. Ясна річ, що тут є багато чому повчитися. Якщо йдеться про Чикаго - є порядок у тих місцях, де в Україні порядку нема. Масштаби вражають. Висота будівель, величезний аеропорт... Все - таке величезне, але, водночас, - дуже легке. Їдеш у даунтауні - і все воно таке легке! Ці всі величезні хмарочоси не тиснуть на сприйняття. Вони вписуються в архітектуру. Вдало поєднуються різні стилі. Про людей нічого не можу сказати, бо не спілкувався тісно з американцями.

- Та ж сьогодні вас буквально «роздирали» у музеї!

- Ну, це - українці. Це - наші люди. Українець - це той, хто має душу українську. Тут - дуже якісна діаспора у плані ставлення, політичної заангажованості. Якби не українці з усього світу в 2014 році, ми б у цій війні програли. У нас не було ні армії, нічого не було. Ми були голими й босими.

- Тут цілий рік люди нон-стоп носили допомогу.

- Без неї ми б усі справді пропали. І знову відновлювали б свою державність. Біля Києва ставили б блокпости. Тільки спільна праця, єднання призвело до того, що ми зупинили ворога.

- Що б ви хотіли побажати читачам нашого часопису?

- Щоб їхній часопис ніколи у житті не змінювався.

В Україні - дуже високий рівень журналістики, але в особі самих журналістів. В українських ЗМІ - дуже високий рівень жовтизни. Дуже багато замовних статей. Дуже багато брехні. Тому щирого журналістського бажання висвітлити правду - замало.

Я читаю кілька видань в Україні, які можна дуже натягнуто, вважати незалежними ресурсами та які можна використовувати для аналізу. Читаю «Новое время». Це - досить об'єктивний журнал. Читаю «Українську правду». Хоч і до неї є певні питання. Читаю «Цензор.НЕТ». Журнал «Країна», «Главком». У них, звісно, є свої прогалини.

Але, я переконаний, що ваша газета точно створювалася не для того, щоб писати комусь оди. Саме тому й бажаю читачам, щоб їхня газета й надалі не змінювалася.