У «місті слави українських моряків» (де замість слова «українських» окупанти з Північного Сходу традиційно вставляють слово «російських») знову неспокійно, там знову виходять на мітинги. Тільки цього разу вже не на підтримку єднання з Росією, а проти того, чим це «єднання» обернулося.

На порядку денному стоїть не відсутність води, електроенергії, якісних продуктів харчування, ліків чи туристів - до подібних негараздів населення окупованого міста, певно, вже звикло - тепер йдеться про документально оформлені новою «владою» цілком реальні перспективи втрати житла.

Мова про надісланий з Москви новий Генеральний план (далі - ГП) міста Севастополя, розкритикований на громадських слуханнях 12 травня. У суботу, 27-го, за поширеною у путінській Росії холопською традицією люди підготували звернення до президента. Але, схоже, марно. Керівництво міста від перегляду заявлених намірів відмовлятися не має наміру. Та й важко уявити, щоб надісланий туди в статусі «тимчасового виконувача обов'язків губернатора» колишній заступник міністра промисловості і торгівлі РФ Дмітрій Овсянніков настільки резонансні і непопулярні рішення приймав одноосібно і, тим більше, виключно у власних інтересах. Надто високими є ставки у цій грі на витіснення севастопольців з рідного для них міста, надто непередбачуваною і вибухонебезпечною виглядає спущена з митрополії архітектурна концепція, аби чужий для кримчан 40-річний випускник Удмуртського держуніверситету втілював її виключно на власний страх і ризик.

Поставлений замість висланого («переведеного на роботу») у Сибірський федеральний округ місцевого колаборанта Сергія Меняйла чи то поволжець, чи то москвич Овсянніков, як і новий керівник управління охорони об'єктів культурної спадщини Міхаіл Рязанцев (котрий ще донедавна мешкав у Липецьку), є типовим представником сформованої «по образу і подобію» ФСБ сучасної російської системи влади, жорсткої «президентської вертикалі». У якої своє власне бачення подальшої долі Севастополя, що практично нічим не відрізняється від долі Донецька, Луганська чи будь-яких інших загарбаних українських територій: економіку знищити, умовно лояльні панівні еліти зачистити, місцеве населення спровадити. І все, більше нічого. Казочки про «родную гавань» і «мы - дома» нові вимушені переселенці можуть забирати зі собою.

З появою Овсяннікова місцеві медіа та опозиція перестали критикувати владу. Це стало немодним і небезпечним. Натомість, новий «губернатор» хизується тим, що вибудував «ефективну систему комунікацій» і вже у відповідь на масові протести не відкликає оприлюднений план перетворення курортного міста на нагромадження висоток з дорогущими апартаментами, а під страхом звільнень вимагає від своїх PR'ників «тематичні виходи у ЗМІ» і «насичення інформаційного поля».

Стежте за руками шахраїв, або «Перепрофілювання» землі

Крадіжка земель севастопольців під егідою нового Генплану відбувається за допомогою трьох доволі простих рейдерських фокусів:

- перепрофілювання цільового призначення землі;

- прямого вилучення під суспільно важливі потреби;

- перереєстрації права власності.

За московським ГП чимало земель категорії Ж3 і Ж4 - це багатоквартирна житлова забудова малої, середньої і високої поверховості - опинилися безпосередньо на вже зайнятих чиїмись приватними будинками територіях у межах міської смуги. Не біда! У Пояснювальній записці до Генерального плану подібну проблему долають дуже просто й «ефективно» для замовників у Кремлі. Скажімо, про район «Матроський пагорб» (вулиця 6-а бастіонна й прилеглі до неї) сказано: територію хаотично забудовано дрібними неякісними будинками приватного сектора.

Отакої! Жили, приміром, люди, жили, аж тут трах-бах «референдум» під прицілом «зелених чоловічків» Путіна, нова країна, нові порядки, чи то пак відсутність будь-якого порядку, й приватну нерухомість забирають з огляду на те, що будинки ті, як «виявилося», для такого величного міста є насправді «дрібними» і «неякісними».

Зовні ж усе видаватиметься формально «правильним» і чемним: ГП прийматиметься, як стверджує Овсянніков, виключно після «громадського обговорення», затверджуватиметься окремим нормативним актом місцевої «влади». Там увесь «неякісний» приватний сектор й перепрофілюють на багатоквартирну багатоповерхову забудову для заможних москвичів чи пітерців, натомість, місцевих - а це близько половини від теперішнього складу населення - виселятимуть до севастопольського передмістя Інкерман.

Паралельно «уряд» міста Севастополя розгорнув експрес-компанію у судах зі швидкісного вилучення необхідних забудовникам земельних ділянок. На кожен такий позов виділяється по кілька хвилин. І потім одразу наступний. Чекати ніколи. Влітку вже треба будувати!.. Точніше, руйнувати те, що досі прийнято було називати Севастополем, а вже потім на цьому ж самому місці споруджувати нові «інвестиційно привабливі» житлові масиви і хмарочоси.

А вилучати будь-що поруч з базами окупаційного Чорноморського флоту, погодьтеся, завжди легко і напрочуд просто. Військовим потрібен власний земельний фонд! Під склади, під казарми, під будівлі різного рівня секретності... і різної поверховості, різної комерційної вартості. Це вже як ту пояснювальну записку до ГП читати. І що найголовніше, хто саме і з якими капіталами та мірою власної наближеності до тіла № 1 в державі цим читанням займатиметься.

Тому не слід дивуватися, якщо ще донедавна господарські землі одного сонячного дня російські військові обгороджують колючим дротом, а вже дня наступного - там починає поратися чеченський забудовник з орбіти Рамзана Кадирова. Саме така історія має місце у тепер уже колишньому дачному кооперативі в Казачій бухті.

Під удар ГП потрапляють навіть майнові комплекси осілих у Севастополі родин екс-міністра оборони України Павла Лебедєва (Ласпі, Фіолент) й самого Віктора Януковича (набережна Назукіна). Погостювали, панове, у Криму - і досить... Поступіться місцем крутішим хлопцям.

1937-й? 1944-й? Чи 2017-й?

Українофоб Вадим Колесніченко, який разом з родинами Лебедєва і Януковича осів у Севастополі після Революції гідності, вже бідкається. Мовляв, це не інакше як 37-й рік повторюється, новий Генплан долі стількох людей ламатиме. Бігає по виборцях і тамтешній депутат Держдуми Дмітрій Бєлік. Заробляє політичні дивіденди чи, як зараз кажуть, підвищує індекс власної цитованості.

Проте, окупантам, власне, байдуже... Їм на то відверто начхати. Ті самі оборудки вони зараз прокручують з узбережжям Коктебеля чи унікальним металургійним заводом у Керчі, що був ексклюзивним постачальником «Укрзалізниці». Інакше - для чого ж вони насправді загарбували Кримський півострів - не для «захисту» ж російської мови від «фашистів» та «бандерівців»... Такий аргумент навіть Колесніченко вже відмовляється сприймати.

Якщо ж бути об'єктивними, то ситуацію 2017 року в анексованому Криму ліпше порівнювати не з 1937-м, а з 1944-м - з роком депортації кримськотатарського народу. Коли людей так само зганяли з насиджених місць, конфісковували їхню нерухомість, обіцяючи при цьому, звісно ж, «кращі» умови - але ж не тут, а деінде - бо тут і самим треба.

Третій шулерський фокус московитів у Севастополі, себто, перереєстрація права власності, найкраще спрацьовує у садових товариствах - найбільш ласому шматку для окупантів.

Після фейкового «референдуму» путінці пустили хвилю повторної видачі документів на нерухомість, таким чином накопичивши у стислі терміни вичерпну базу даних найпривабливіших об'єктів, оскільки перш ніж те майно по-новому (за російськими, а не за українськими) законами зареєструвати, слід подати заявку разом із цілим стосом паперів, в яких буде точно зазначено опис ділянки, її розмір, розташування тощо. Й створювалася ця база даних зовсім не з метою переприватизації в інтересах простих дачників та садоводів.

Ось характерне висловлювання однієї з власниць дач у севастопольській Молочній балці Галини Зайченко, з яким вона виступила в ефірі місцевого телеканалу: «У нас побудовано будинок, який стоїть уже багато років, і нас за України пропускали з цим будинком, за Росії ми відмову отримали. Тому що ми маємо довести, що будинок наш, й ми його будували самі. А, згідно зі законодавством Росії, ми не можемо цього зробити, оскільки будинок розташований на землі, яку ще не оформлено».

Пані Зайченко, як і тисячі інших, за одну ніч стала «самовільним забудовником». А що з такими робитимуть у цікавих для братів Ротенбергів та інших друзів Путіна районах, певно, пояснювати не варто. Не стоятимуть осторонь і місцеві «князьки»-девелопери - той самий Алєксєй Чалий (він же ЧАМ), коштом якого навесні 2014-го у місті біснувалися «тітушки», і той самий Владімір Константінов (прізвисько «Боржник»), котрий, як стверджують обізнані джерела, саме тому й розірвав стосунки з Києвом, аби не повертати багатомільярдні українські кредити.

До речі, з настанням весни і, відповідно, будівельного сезону, в Молочній балці один за другим почали горіти будиночки, на які, нібито, «є усі документи».

За новим Генпланом, на цьому місці планується спорудження бізнес-центру.