Юрій Андрійович
Іванів - кардіолог, доктор медичних наук, засновник ультразвукового навчально-діагностичного
центру «Сімекс-Соно». І, як кажуть про нього, лікар від Бога.
Завдяки йому врятовано багато
життів, росте ціле покоління фахівців - його студентів, яким він щедро передає свої
знання. Юрій Андрійович постійно в русі, у творчому пошуку, в розвитку. Після ще
однієї столичної конференції нам вдалося з ним поспілкуватися про розвиток кардіології,
культуру ставлення до свого здоров'я та важливість раннього діагностування серцевих
хвороб.
- Юрію
Андрійовичу, ви нещодавно повернулися з наукової конференції. Розкажіть, про що
йшлося?
- Я приїхав
із двох конференцій. Одна з них - Міжнародний медичний форум, у рамках якого відбулася
велика медична виставка обладнання, витратних матеріалів і одночасно проводились
конференції, засідання наукових товариств, семінари. Цього разу на семінарі лікарів
лабораторної діагностики я читав лекцію про ранню діагностику атеросклерозу. Інший
захід - це ІІІ з'їзд дитячих кардіологів, де мене попросили прочитати лекцію про
міокардити - запалення серцевого м'яза. На цьому з'їзді були також доповідачі з
Польщі, Німеччини та США.
- Чи галузь серцево-судинних
захворювань у нас достатньо розвинена, порівняно з іншими країнами?
- На продовження попереднього
запитання скажу, що під час конференцій, форумів, різноманітних з'їздів ми з нашими
закордонними колегами повністю розуміємо одне одного. Тобто, рівень проблем, які
вирішують у нас і в них, приблизно однаковий. Але зовсім інша справа, наскільки
охоплені цим вирішенням наші пацієнти, наскільки їм доступна така висококваліфікована
допомога. Зокрема, я вже тривалий час працюю з нашими кардіохірургами, і вони вміють
і виконують достатньо складні операції, Але кількість цих операцій та кількість
населення, яке охоплене цими операціями, зовсім інша, ніж в Європі і Америці.
- У чому ж різниця?
- Різниця в тому, що це недоступно
для більшості наших громадян, адже витратні матеріали зараз повністю покладені на
конкретну людину, якій робиться операція. Тому що держава не може забезпечити настільки
витратні матеріали для операцій через свої обмежені фінансові можливості. Хоча ціни
у нас, звісно, дешевші, ніж на Заході.
- А медичне обладнання відповідного
рівня є в Україні?
- Зважаючи
на те, що якість у медицині зараз забезпечується високовартісними витратними матеріалами
та обладнанням, то найнеобхідніше для того, щоб робити складні операції на високому
рівні, у нас є. Тому що є доброчинні фонди, є допомога з інших країн, є закупівля
обладнання за рахунок коштів, зібраних волонтерами. І тому, наприклад, у нас, у
Львові, у Кардіологічному центрі, проводяться дуже складні операції. Київські кардіохірурги,
наприклад, в Інституті Амосова чи в центрі серця ДУ «Інститут серця», яким керує
професор Тодоров, працюють дуже добре. Інша справа, що все одно великий фінансовий
тягар лягає на конкретну людину і конкретну сім'ю. І зараз виглядає так, що коли
людині потрібно робити планову дорогу операцію, то стоїть питання, хто за це все
має платити. У наслідку, значна частина пацієнтів відмовляється від планових втручань.
| |
| Виступ на конференції лікарів лабораторної діагностики. 2017 |
- Розкажіть ще, будь ласка,
про «хвороби-сирітки» у кардіології.
- Дуже
цікава тема. Англійською вони називаються «orphan illnesses», тобто, сирітські хвороби.
Це такий образний вислів. З такими хворобами пацієнти, немов сирітки, ходять від
лікаря до лікаря, доки хтось не здогадається, що це. У принципі, їх не важко діагностувати,
але такі захворювання трапляються менше, ніж 1 на 2000 випадків, і лікар може не
пам'ятати про них. Саме тому ми вже чотири роки поспіль проводимо конференції на
цю тему, запрошуючи наших колег з-за кордону. Розглядаємо проблеми діагностики таких
рідкісних захворювань і можливості їх лікування. Наприклад, є генетичні спадкові
хвороби, які трапляються надзвичайно рідко або у надзвичайній ситуації, як от, під
час вагітності. Вагітна має вроджену ваду серця. Якщо одне і друге окремо - нічого
особливого не було б. Вагітність - це прекрасно, хвороба, навіть рідкісна, але не
у вагітної, не страшна проблема. Але таке поєднання - вагітна з вродженою вадою
серця - трапляється дуже рідко, і лікарі можуть не знати, що з тим робити.
- Щодо вагітних - наскільки
важливим є раннє діагностування плоду?
- Якщо
йдеться про вроджені вади розвитку серця у плоду, то діагностика є дуже важливою,
щоб спланувати, де саме жінка має народжувати і що робити з дитиною одразу після
її появи на світ. Бо якщо не знати, що в дитини є вроджена вада серця, то жінка
народжує, не сподіваючись цього. Тоді витрачається якийсь певний час на те, щоби
розпізнати хворобу і на організацію надання допомоги дитині. Оскільки я займаюся
пренатальною діагностикою вроджених вад серця, то, знаючи, наприклад, що в дитини
транспозиція магістральних судин, одразу плануємо, що така жінка має народити дитину
поблизу центру, де негайно надають допомогу. Найчастіше ми відряджаємо таких пацієнтів
у Київ, у Центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Жінка народжує там, дитину
одразу перевозять до дитячих кардіохірургів і на третій-четвертий день уже роблять
операцію. У таких випадках дуже важливе значення має час. Бо час у таких ситуаціях
працює проти дитини, тому, наприклад, при транспозиції магістральних судин зараз
практично немає смертності. А раніше, років 15 чи 20 тому, - це був вирок. Такі
діти практично всі помирали. Тепер робиться операція, причому, одразу повна корекція.
У серці новонародженого ця аномалія коригується повністю, і дитина далі живе і розвивається
нормально.
- А такі вади серця, які не
підлягають хірургічному втручанню?
| |
Один з перших ехокардіографічних апаратів в Україні | |
- У мене
минулого тижня було дві пацієнтки, у плодів яких ми виявили вади, з якими навряд
чи можна буде допомогти. Це дуже складна психологічно ситуація, тому що мати мусить
доношувати дитину, розуміючи, що навряд чи ця дитина буде жити. Але, на жаль, такі
речі трапляються.
- Найбільша кількість серцево-судинних
хвороб - це вроджені патології чи набуті у процесі життя?
- Найчастіше - це взаємодія
факторів генетичних і факторів зовнішнього середовища. Тому що навіть в однояйцевих
близнюків, які розвинулися з однієї зачатої яйцеклітини, не завжди трапляються однакові
відхилення. Наприклад, якась вірусна інфекція в мами, вірус проник у кровоплин,
через плаценту проник до плода і загальмував розвиток клітин, необхідних для того,
щоб правильно сформувалася певна частина серця. То в одного плоду може бути ця аномалія,
а в іншого - ні. Тобто, мусить бути якась генетична схильність до захворювання,
адже вірусів є багато, дітей із вродженими вадами серця, за статистикою, народжується
8 з тисячі.
- Якщо у когось з батьків є
вроджені вади серця, чи підвищує це ризик успадкування для дитини?
- Звичайно.
Для більшості вроджених вад серця навіть враховані ризики. Певний відсоток спадкується
від матері, а певний - від батька. Загалом, ризик 4-8 відсотків успадкування вроджених
вад серця, якщо їх має хтось з батьків. Не обов'язково такої самої вади, але сам
факт, що в серці щось неправильно сформується.
- Юрію Андрійовичу, ще цікавим
є таке дражливе для нашого суспільства питання як трансплантація органів, зокрема,
серця.
- Трансплантація
серця це, насамперед, проблема соціальна. Станом на сьогодні наше суспільство зовсім
не готове до цього. А сама ідея трансплантації органів дуже скомпрометована різними,
часто вигаданими на порожньому місці скандалами заради дешевої сенсації, яку можна
опублікувати в жовтій пресі. Тому є дуже високий рівень недовіри. Ну і додайте ще
високий рівень недовіри суспільства до офіційних інституцій, зокрема, й до лікувальних
закладів. Пригадую, коли вперше приїхав на стажування до США в 1991 році. Приїхав
з Радянського Союзу, а під час мого перебування там у нас стався переворот і я повернувся
вже в Україну. Отож, йду в лікарні по коридору в перший тиждень мого там перебування,
підходить до мене жіночка-волонтер і пропонує підписати якийсь папірець. Я дивлюсь
на той аркуш паперу, а там написано, що я такий-то... згоден у випадку раптової смерті,
щоб мої органи взяли як органи донора. Ви уявляєте, радянська людина, перший тиждень
в Америці, і їй дають підписати такий папірець?!!! Виявляється, в Америці тоді була
кампанія, щоб підняти усе суспільство для розуміння цього питання. Зараз, через
маже 30 років, до мене приходять пацієнти з невиліковними хворобами серця. Молоді
активні чоловіки, яких може врятувати лише пересадка серця. А я їм не можу нічого
запропонувати, бо в нас того нема досі.
| |
| Стажування в Університеті Баффало з групою українських і американських лікарів |
- Пересадка серця - це технічно
складна процедура?
- Проблема
пересадки серця на Заході - це не проблема технічна, а проблема, де взяти донора.
Мотоциклісти перестали їздити без шоломів, і різко зменшилася кількість донорів.
Адже донорами, зазвичай, були молоді люди, які розбилися на мотоциклах. Тепер донорами
стають в інших ситуаціях, і їх є надзвичайно мало. І друге, пересадка серця складна
не технічно, її складність полягає в організації усього процесу. Забору донорського
серця, підбору імунологічного, потім, коли пересадили серце, має бути ціла система
нагляду за таким пацієнтом. Він вживає дорогі ліки, які запобігають реакції відторгнення.
Різноманітні аналізи є також досить дорогими. Тобто, бюджет лікування однієї людини,
якій зробили пересадку серця, дорівнює бюджету невеликої районної лікарні. Відповідно,
здоров'я однієї людини проти людей усього регіону. Я розумію, що це питання звучить
негуманно з точки зору людини, яка потребує трансплантації, але з точки зору суспільства
мають бути визначені пріоритети. Мусить бути якась рівновага.
- Стосовно гуманності. На вашу
думку, чи гуманною є евтаназія?
- Ті суспільства,
де запроваджено евтаназію, соціально більш зрілі, ніж ми. У них давно закінчилися
різні соціальні потрясіння і революції. Вони досягли значно вищого рівня життя і
визначилися з цим питанням позитивно. Нам треба ставитися до цієї проблеми, зважаючи
на історичний досвід тих країн, де це узаконено. Наприклад, Голландія - одна з найрозвинутіших
європейських держав, у них евтаназію запровадили вже давно і це акцептовано суспільством.
Нам треба задуматися і не засуджувати одразу такі речі. Якщо людина знає, що її
страждання абсолютно невиправдані, що за тими тяжкими стражданнями, які вона має
наприкінці свого життя, смерть, то заради чого все це? Кожен має право розпоряджатися
своїм життям, будучи при тверезому розумі. А якщо хтось категорично це заперечує,
то це, найімовірніше, або релігійний фанатизм, догматизм, або нерозуміння проблеми.
(Далі буде)