rss
11/19/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Допоки живуть такі пісні, живе й Україна Про унікальний київський фольклорний чоловічий гурт «Чорноморці»

З усіх культурних імпрез, що відбувалися у Києві напередодні відкриття пісенного конкурсу «Євробачення-2017», мою увагу привернув концерт фольклорного гурту «Чорноморці». Відбувся він 4 травня, в арт-кафе «Остання барикада», розташованому майже «в підземеллі», під скляним куполом, на Площі Незалежності, біля брами «Лядські ворота» з фігурою Архістратига Михаїла. Учасники Майдану-2013/2014, згадуйте розташування!

«Чорноморці» в «Останній барикаді»

 

Title
 

 

Власники цього арт-кафе запросили кілька груп - учасників «Євробачення-2017» - з перекладачами, щоб показати їм справжню Україну. Її, дійсно справжню, представляв київський фольклорний гурт «Чорноморці» у складі шести співаків. На маленькій сцені аcapela багатоголоссям (а це найкраще, що може бути у чоловічому співі) линули старовинні автентичні українські народні пісні, збережені нащадками славних запорізьких козаків. Лилися то повільною епічною розповіддю про історичні події далекого 18-го сторіччя, пов'язані з історією після знищення Запорізької Січі, то драматичними сюжетами, знову ж таки непростої долі колишніх запорізьких козаків. Звучали і ліричні про кохання, і жартівливі - та такою скоромовкою, що не віриться, як можна це видати у мелодії. Але всі чари творили їхні ГОЛОСИ. І це було найголовнішим. Перекладачів не потрібно...

Title  
 Сергій Постольников – організатор і лідер
фольклорного гурту «Чорноморці»
 

Анонсував кожну пісню - розкуто, вільно, жартуючи - лідер гурту з типовим козацьким «оселедцем» на голові Сергій Постольников. Він же - ініціатор створення гурту в 2014 р., він же - збирач-форматор репертуару, він же - диригент. Тобто, майстер на всі руки, а одним словом - Маестро!

І коли заворожуючими голосами потужною манерою виконання проспівали 18 пісень, то на запитання Сергія до публіки «Стомилися?» почули дружнє: «Ні-і-і-і» - «Тоді ще дві на біс»... - «Ні, три», «Ні, чотири», - почулося з-за столиків...

Назву ці народні пісні згодом. Але щоб зрозуміти, про що в них йдеться, треба згадати трохи історії - України та цього гурту. Гурту, недарма названого унікальним, бо лиш вони співають пісні українців-переселенців з кубанського краю. Це вони їх зібрали, створили репертуар і виконують саме так, як співалося в давнину, без будь-яких інтерпретацій. Ексклюзив! Про все це, включно з необхідним для мене лікбезом про особливості багатоголосся, різниці у виконанні фольклорних хорів та гуртів і ще багато чого з ентузіазмом та імпонуючим мені захопленням розповіли наступного дня уже знайомий вам Сергій Постольников та учасник гурту Ігор Перевертнюк. Передаю їхню «дуетну» розповідь.

Поява гурту «Чорноморці»

Ні для кого не відкрию Америку, нагадавши беззаперечне: «Історії творять особистості». Такою особистістю і виявився 37-річний Сергій. Народився, вчився (школа, будівельний технікум) в обласному центрі, місті Кропивницький (колишній Кіровоград). Поряд з технікумом було розташоване музичне училище. Колишні однокласниці запросили його в їхній студентський фольклорний хор, запитавши лиш, чи він вміє співати. Отримали відповідь «Не знаю», хоч на гітарі Сергій уже грав. Йому було тоді 18 років. Там виявилося, що голос таки має і полюбив співати. За два роки участі в цьому хорі Сергія так заразила українська фольклорна пісня, що він вирушає з колежанкою Настею Філатовою в села Кіровоградщини, Полтавщини та Черкащини прослуховувати і записувати на аудіоносієві старовинні пісні.

  Title
 
 Андрій Дудко, Сергій Постольников (ведучий), Дмитро Кокошко, Олександр Вовк,
Ігор Перевертнюк, Сергій Бадюк на сцені «Останньої барикади»

«Я вирішив, - каже Сергій, - що фольклористи не могли все зібрати, і залишилися села, де ще вони не були. Так і сталося». Їм вдалося застати селян, народжених на початку ХХ ст. Ходили від хати до хати, як кобзарі, з торбою. На моє запитання: «А чому не використати уже зібране фольклористами до цього?» відповіли: «Радянські фольклористи записували, здебільшого, лише тексти. Адже аудіо ще не було. Інколи траплялися записи нот, але ж важлива манера виконання, фактура пісні. По-друге, тексти були цензуровані. І знову ж: основне - це вимова, мелодія, звук, манера виконання. Хлопці переконані: «Краще один раз почути, ніж десять разів прослухати на плівці. Лиш якщо буде витримано їхню манеру виконання, це буде автентична пісня».

Так, занурившись у вивчення фольклорної пісні в цілому, користуючись порадами та музичним фондом (ще на бобінах та касетах) педагогів Кіровоградського музичного училища подружжя Наталі та Олександра Терещенків, Сергій переконується, що найкраще зберегли традицію народного виконання чоловіки - нащадки запорізьких козаків, яких наприкінці 18-го сторіччя пересилили на Кубань - побережжя однойменної річки. Нині це територія Краснодарського краю РФ.

Тим часом Сергій закінчує факультет музичного фольклору Київського національного університету культури та мистецтва. Знаходить там однодумців та зацікавлених, як і він, таким же співом. Співали, вивчали репертуар, приглядалися одне до одного. В результаті, з'являється проект - гурт «Чорноморці», який презентували у вересні 2014 року в славнозвісному музеї Івана Гончара, що поряд з територією Києво-Печерської лаври.

Вирішили створити саме чоловічий гурт, бо це - найкращий спів. «Ми презентуємо сільську традицію чоловічого співу», - підсумовує Ігор. - В Україні була дуже потужна традиція саме чоловічого співу. Яскраво показовою виявилася кубанська традиція».

Чому назва «Чорноморці» і чому пісні кубанських станиць

З часу презентації і до сьогодні «Чорноморці» виконують пісні, записані від старожилів чорноморських станиць, починаючи від 80-х років ХХ ст. включно до сьогодення. Саме ці унікальні, як вони кажуть, «польові» аудіоматеріали ретельно вивчалися ними і стали основою їхнього проекту - репертуару гурту «Чорноморці». Здебільшого, це зразки народнопісенної творчості станиць Краснодарського краю: Уманської, Васюринської, Старонижестебліївської, Переяславської та Старомишаставської. Тут найдовше і найкраще збереглася традиція чоловічого українського співу. Особливо співочою серед чорноморських станиць була і наразі залишається станиця Уманська, саме тому визначна кількість пісень походить саме з цієї станиці. До слова, хлопці-співаки вважають, що на півдні і сході України зберігаються елементи саме такої манери виконання народної пісні.

Title
Title 
 Репертуар «Чорноморців» в «Останній барикаді» був різноманітним за жанром,
але однаково унікальним за манерою виконання

 

Чому саме на Кубані в цих станицях збереглися українські пісні у своєму початковому виконанні?

Трішки історії. Як відомо, у 1775 році указом імператриці Катерини ІІ була скасована Запорізька Січ. Частина запорізьких козаків у складі 5 тисяч пішли до гирла Дунаю і заснували там Задунайську січ під протекторатом османського султана.

Решту закликали ввійти у склад російської імперської армії, пообіцявши дати їм землю. І в 1783 році колишніх запоріжців офіційно взяли на службу, назвавши їх «Військом вірних козаків», а в 1788 р. воно було перейменоване на «Чорноморське козацьке військо». В 1792 році останніх з родинами у складі 25 тисяч переправили та розселили на Кубані. Спочатку їх поселення називали по-запорізькому - «курені», потім перейменували на «станиці». Всього було переселено у станиці 77 тисяч українців. І протягом ста років, до середини ХІХ сторіччя, у цих станицях зберігалися традиції запорізьких козаків. Зокрема, і найперше - народний спів, що передавався усно з покоління до покоління. Правда, переселенців - колишніх запорожців - імперський апарат ніколи не називав українцями, лиш росіянами. Хоч вони вживали і вживають до цього часу мову українську, звичайно, у формі діалекту («балачки»). У 1860 році «Чорноморське козацьке військо» об'єднали з так званими «лінійцями», тобто, з Лінійним козацьким військом. Об'єднаних назвали по-новому: «Кубанське козацьке військо». До середини ХХ сторіччя (1950-х рр.) чорноморці (хохли) і «лінійні» (москалі) не змішувалися. Жили окремими станицями.

Title
 «Чорноморці» та їхні слухачі в «Останній барикаді», 4 травня 2017 р.

 

Багатьом відомий Кубанський козачий хор (створений у 1811 р.), який побував на гастролях і в Америці, і який виконує, зокрема, й українські народні пісні. Але це, по-перше, хор, у якого манера виконання близька до академічного виконання партіями і, по-друге, їхні українські пісні - це різноманітні інтерпретації, а не автентичні, які зберегли потомки запорізьких козаків у куренях-станицях Кубані. Саме вони так подобаються нашим співакам-чорноморцям, які і взяли для свого гурту назву, пов'язану з історією подальшої долі козаків знищеної російською імперією автономної демократичної української Запорізької Січі.

Про що співали «Чорноморці» гостям «Євробачення-2017»

Представляючи кожну пісню з двох десятків, виконаних в «Останній барикаді», керівник гурту Сергій Постольніков коротко і ненав'язливо розповідав, про що ж наступна пісня, посвячуючи слухачів таким чином у нашу історію. А після нашої історичної довідки про кубанських українців тепер, надіюся, і нашим читачам стане більш зрозумілим вибір «Чорноморців». Ось приклади проспіваних пісень історичної тематики: «Ой, в 1791 році...» (про переселення 5-ти тисяч українців на Кубань). «Зібралися всі бурлаки» (докір цариці Катерині, що знищила Запорізьку Січ). «Ой, п'є Байда» (з образом Байди асоціюється боротьба проти турків-бусурманів, яку проводили наші запоріжці вже у складі імперського війська). «Зажурились чорноморці» (бо в 1860 р. добру частину нащадків запорожців переселили за межі Кубані до черкесів).

Пісні ліричної тематики: кубанський варіант відомої «Копав-копав криниченьку», «Ой, там коло річки, ой, там коло броду», «Ой, там за Дунаєм». Особливо захоплено сприймалися під чарочку вина жартівливі: «Чоловік пропив індика», «Та була в мене жінка», «Ішов же я дорогою», «Ой, в саду пташечка».

Є в репертуарі чорноморців і пісні літературного походження. Зокрема, на слова Тараса Шевченка «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле» (про поразку Богдана Хмельницького під Берестечком) та лірична «Кохайтеся, чорноброві». Співають вони кубанський варіант «Ще не вмерла Україна». Тарасові Шевченку присвячена пісня-реквієм «Спи, Тарасе», яку «Чорноморці» виконують на дуже високому професійному рівні.

Миттєво реагували учасники гурту «Чорноморці» на ситуацію в специфічній аудиторії «Останньої барикади». Коли в далекому куточку кафе тихенько і не в лад почулося «Многая літа», то наші чорноморці миттєво на всю ресторацію могутньо вдарили багатоголоссям свою «Многая літа». Всі охнули :). А коли пізніше інші скромно попросили ще одному уродинникові подарувати своє вітання, то із задоволенням проспівали інший варіант «Многая літа».

Сергій каже, що мають у запасі репертуар, якого вистачить не на один гурт. Але пошуки продовжуються. Бо зібралися люди творчо неспокійні і залюблені в свою справу. Їхнє пояснення дуже просте: «Нам подобаються ці пісні, і тому ми їх співаємо». А слухач це відчуває, і цим вони підкорюють усіх, хто здатен чути, любити і пишатися своїм - рідним.

Заінтригованим нашим читачам пропоную для «дегустації», бодай, дві пісні «Чорноморців. «Спи, Тарасе»: http://www.youtube.com/watch?v=3oY1FG3EvVk (виконано на могилі Кобзаря), «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле»: http://www.youtube.com/watch?v=TSs4oBDEg1E (виконано в музеї Івана Гончара).

І ось уже виставлена в Інтернеті частина півторагодинного концерту в «Останній барикаді». Слухаємо: http://www.youtube.com/watch?v=8ONlkDMKXrM

Професійні, вільні, незалежні

За п'ять років своєї діяльності вперше нещодавно помінявся склад «Чорноморців». Через життєві обставини троє зі шести учасників гурту залишили його, і склад ансамблю змінився - прийшли нові. Серед піонерів, тепер уже ветеранів: Сергій Постольников, Ігор Перевертнюк, Олександр Вовк. І новоприбулі: Сергій Бадюк, Дмитро Кокошко, Андрій Дудка. Майже всі - професіонали. Двоє - без спеціальної музичної освіти, але спів вивчали деінде і беруть участь в інших «співучих» проектах. Завдячують хлопці своїми успіхами першому складу за участю Северина Данилейка, Володимира Щибрі та покійного Назара Баценка.

Незалежні тому, що не прикріплені до будь-якої державної організації. Правда, їх прихистив музей Івана Гончара - відомий центр традиційної української культури в столиці України. Тут Сергій навчає грі на народних інструментах учасників музейного дитячого гуртка «Орелі». І тут проводять свої репетиції. Вдячні директорові музею Петрові Івановичу Гончару, який, до речі, прийшов послухати їх в «Останню барикаду».

На хліб заробляють деінде. А спів - це їхнє хобі. Можна навіть сказати: для кожного з них спів, як полум'яна пристрасть. Сергій: «Якщо займатися цим задля грошей, то воно втрачає будь-який сенс. Добре, коли щось додається. Але коли все переходить на заробляння або обов'язок, то це вже нецікаво. Гроші заважатимуть творити. Ось такі ми дивні. До речі, фольклорні гурти, такі, як «USOrkestra», «Гуляй-город», «Божичі», «Буття» ні до чого не прив'язані, тобто, некомерційні, на відміну від державних колективів, що організовані при навчальних закладах та клубах культури, де отримують офіційну зарплатню».

Мотивації «Чорноморців»

Відповідає Ігор: «Ми хочемо, щоб люди знали, що західна частина Кубані - це українці. Щоб знали про українців, якщо не в географічному, то, бодай, у культурному просторі. Тому, презентуючи наш проект у 2014 р., і вибрали гасло «Знаймо своє! Кубань - це Україна!»

А по-друге, і найголовніше: ми хочемо повернути людей до свого коріння. До гуртового співу. Щоб ми відновили традиційний спів, наприклад, як у грузинів. У них же кожне застілля - це спів гуртом, це багатоголосся. А у нас, на жаль, зникла традиція гуртового сільського співу. Коли ми виступали у Польщі та Німеччині, (до слова, запросили нас не українські громади, а корінні), то вони були в захваті. Співаємо в Україні, в себе вдома, виникають у багатьох запитання: «Що це таке? Що за слова?». Буває, що не помічають гармонію і красу голосу. Отож, несемо виконавську красу співу від народу минулого до народу сучасного».

«Чорноморців» дуже надихнуло гаряче прийняття слухачів у Польщі (Люблін) та Німеччині (Баварія) у 2014 році.

Успішно виступили на фестивалі «Етносвіт-2016» (Київ). Дедалі більше і більше з'являється постійних шанувальників, які подорожують разом з ними на всі концертні майданчики.

Title Title 
 Виступ перед аудиторією міста Люблін (Польща),
квітень 2014 р.: Сергій Постольников (ведучий),
Северин Данилейко, Володимир Щибря,
Назар Баценко, Олександр Вовк
 Презентація гурту в музеї Івана Гончара
(Київ, вересень 2014 р.).
У першому складі: Олександр Вовк,
Ігор Перевертнюк, Володимир Щибря,
Назар Баценко, Северин Данилейко,
Сергій Постольников (ведучий)

 

Мають намір видати свій СD-диск. Планують більш активніші виступи в аудиторіях України та Європи. Не заперечували б, якби їм запропонували показати мистецтво традиційного сільського українського чоловічого співу і за океаном.

І до слова, один з ветеранів гурту Ігор Перевертнюк наприкінці 2016 р. вже побував в Нью-Йорку на запрошення художнього керівника Українського драматичного театру в Нью-Йорку народного артиста України Івана Бернацького. Ігор був запрошений як спеціаліст з українського народного костюма. Він «одягав» акторів для показу народного костюма у специфічній виставі «З бабусиної скрині», в якій «програвалися» три десятки народних костюмів ХІХ - початку ХХ ст. Зумів навіть поспівати для нью-йоркської публіки разом зі своїми колежанками з Київського університету культури та мистецтва. Тут ми з Ігорем і познайомилися.

І знову ж, до слова. Знайомство автора з лідером гурту Сергієм Постольниковим відбулося раніше від київської зустрічі. Спочатку - віртуальне, завдячуючи нашому часопису «Час і Події». На його сторінках був надрукований (2009) авторський нарис про українського геніального диригента, видатного композитора, етнографа, організатора відомих українських хорових колективів в Україні, Європі, США, Америці Олександра Кошиця, який у статусі вимушеного емігранта жив і працював у Канаді та США. Сергій через нашу редакцію почав розшукувати збережені два (з десяти) зошити зі записами О. Кошиця народних козацьких пісень у Ставропольському краї, які він здійснював приблизно у 1901-1903 рр. Ми долучилися до пошуків. У результаті, директор музею-архіву О. Кошиця у Вінніпегу (Канада) Софія Качор готує скани цих раритетних записів для «Чорноморців».

З цієї пошукової історії виникає цікаве порівняння. Олександр Кошиць у своїх «Спогадах» дякує долі за те, що етнографічна праця і зустрічі з носіями народних пісень дало «національну силу» його душі, «національно ушляхетнило» його серце і «навіки спрямувало» його життєву працю. Так само трапилося зі Сергієм через сто років. Сергій після походу «в народ» і записів народних пісень обрав відповідний профіль вищої освіти (музичний фольклор) та професійну творчу діяльність, пов'язану з українською народною сільською піснею.

******

Так єднаються українці. Так реалізується гасло «Свій до свого про своє». Так зусиллями ентузіастів-патріотів, таких, як наші герої-чорноморці, реалізується збереження перлин української народної культури, що, на мою думку, житимуть вічно на противагу сучасним одноденкам теперішнього європейського конкурсу.

Мої герої не люблять пафосу. Але, впевнена, підтримають мій пафосний заклик: «СПІВАЙТЕ, ЛЮДИ, ПІСНЮ!».

Співайте гуртом, на застіллях, скрізь, де лиш можна. Співайте різноголоссям. Пісня - найдоступніше народне мистецтво, яке очищує душі. І воно - безсмертне.

 

Фото Богдана Пошивайка та
Андрія Панченка (Geometria Kiev)

Писанковий дивосвіт Уляни Невиняк

Співає Україна. Родинні гурти, тріо, дуети на сцені Київського будинку вчителя

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com