rss
11/19/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Франція - перемога Емманюеля Макрона

Націоналізм і популізм в останні роки наблизили Францію до безодні, та нині, з поразкою Національного фронту, вона може почати своє відновлення.

Емманюель Макрон розгромив Марін Ле Пен і врятував Францію від того, що могло би стати однією з найбільших катастроф в її історії. Бо перемога Національного фронту не лише означала би прихід до влади у великій європейській країні руху безсумнівно фашистського походження, а й вихід Франції із зони євро, кончину в найближчій перспективі Європейської Унії, воскресіння деструктивного націоналізму і, врешті-решт, - панування на Старому континенті відродженої імперської Росії під управлінням нового царя Владіміра Путіна.

Попри те, що прогнозували опитування, перемога Емманюеля Макрона - чи радше того, що він представляє, - є таким собі дивом у Франції наших днів. Бо, не обманюймо себе, універсалістська і лібертаріанська тенденція, тенденція Вольтера, Токвіля, частини Французької революції, Декларації прав людини, Реймона Арона, була жахливо ослаблена відродженням іншої - традиціоналістської і реакційної, націоналістської і консервативної (характерним представником якої був уряд Віші й емблемою та прапороносцем якої є Національний фронт), яка кляне глобалізацію, світові ринки, відкрите суспільство без кордонів, велику підприємницьку і технологічну революцію наших днів і яка хотіла би відмотати хронологію назад і повернутися до могутньої і нев'янучої Франції de la grandeur, ілюзії, що їй заразлива воля і зваблива риторика генерала де Голля дали коротке життя.

Правда полягає в тому, що Франція не модернізувалася, і що держава залишається нездоланною перепоною для прогресу - з її паралізуючим втручанням в економічне життя, закостенілою бюрократією, задушливою податковою системою і збідненням соціальних послуг, які в теорії є надзвичайно щедрими, та на практиці щораз менш ефективними через усе більшу нездатність країни їх фінансувати. Франція прийняла велетенську імміграцію, яка значною мірою походить з її зниклої колоніальної імперії, але не вміла і не хотіла її інтегрувати, тож остання тепер є джерелом невдоволення і насильства в маргінальних кварталах, де вербувальники ісламського тероризму знаходять стільки прозелітів. А незмірне невдоволення робітників, що його викликають застарілі виробництва, які зачиняються, а на зміну їм не приходять нові, призвело до того, що старий червоний пояс Парижа, де комуністична партія була господарем іще десять років тому, тепер є твердинею Національного фронту.

Усе це Емманюель Макрон хоче змінити, він про це казав з майже самовбивчою ясністю впродовж своєї кампанії, жодного разу не зробивши популістських поступок, тому що він добре знає: якщо він їх зробить, то завтра, прийшовши до влади, не зможе здійснити реформ, які витягнуть Францію з її історичної закостенілості і перетворять на сучасну країну, дієву демократію і на ще один локомотив Європейської Унії, яким уже є Німеччина.

Макрон свідомий того, що побудова об'єднаної, демократичної і ліберальної Європи є необхідною не лише для того, аби старі країни Заходу, колиска свободи і демократичної культури, і далі відігравали провідну роль у завтрашньому світі, а й тому, що без неї вони щораз більше відходитимуть на маргінес і зубожітимуть - на планеті, де Сполучені Штати, Китай і Росія, нові гіганти, сперечатимуться за світову гегемонію, - задкуючи до відсталої Європи des anciens parapets Рембо. І нехай Бог чи диявол порятують нас від планети, де всю владу буде поділено між Владіміром Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом!

Європеїзм Макрона є однією з його найкращих вірчих грамот. Європейська Унія є найамбіційнішим і найбільш вражаючим політичним проектом нашої епохи, вона вже принесла велетенську користь двадцяти восьми країнам, які до неї входять. Брюссель можна дуже критикувати - для того, щоб сприяти реформам і адаптаціям, які є необхідними в нових обставинах, та навіть так - завдяки цьому об'єднанню країни-члени вперше в своїй історії так довго насолоджувалися мирним співіснуванням, і всі вони почувались би гірше - кажучи економічно, - якби не було прибутків, які їм принесла інтеграція. І я не думаю, що мине багато років, поки це виявить Об'єднане Королівство, коли стануть відчутними наслідки безглуздого «брекзиту».

Бути лібералом і заявляти про це, як зробив Макрон під час своєї кампанії, означає бути справжнім революціонером у Франції наших днів. Це означає повернути приватному підприємству його функції основного інструмента створення робочих місць і двигуна розвитку, визнати підприємця - попри ідеологічні карикатури, які виставляють його на посміховисько і принижують, - його становище піонера новизни і полегшити йому його завдання, зменшуючи вагу держави і зосереджуючи її на тому, що справді належить до її компетенції, - на управлінні юстицією, державною безпекою і ладом, - дозволяючи, аби громадянське суспільство конкурувало і діяло, аби здобути добробут і розв'язати економічні і соціальні виклики. Це завдання вже непідвладне ізольованим і герметизованим країнам, як цього хотілося б націоналістам; у глобалізованому світі наших днів необхідними є відкритість і співпраця, і це зрозуміли європейські країни, зробивши щасливий крок до інтеграції.

Франція є багатющою країною, що її погана політика етатизму, за яку були відповідальні як праві, так і ліві, довела до зубожіння, до щораз більшого відставання, в той час, коли Азія і Північна Америка, які краще усвідомлювали можливості, що їх створювала глобалізація для країн, які відкривали свої кордони і долучалися до світових ринків, залишали її все далі позаду. З Макроном уперше за тривалий час відкривається можливість того, що Франція надолужить втрачений час і розпочне сміливі - і, звісно, дорогі - реформи, які зменшать вагу цієї опасистої держави, котра, мов гідра, гальмує і регулює аж до виснаження її продуктивне життя, і покаже своїй найблискучішій молоді, що не адміністративна бюрократія є найбільш підходящим світом, аби розвивати свій талант і креативність, а є інший, значно ширший світ, якому щодня додають нових можливостей фантастична наукова і технологічна революція, яку ми зараз переживаємо. Впродовж багатьох сторіч Франція була однією з країн, яка завдяки розуму і сміливості своїх інтелектуальних і наукових еліт очолювала просування прогресу не лише у світі ідей і мистецтв, а також у світі науки і техніки, і через це змусила культуру свободи рухатися вперед кроками велетня. Ця свобода дала свої плоди не тільки у сферах філософії, літератури, мистецтв, а також у політиці - завдяки Декларації прав людини, яка стала вирішальною межею між цивілізацією та варварством і одним з найплодотворніших спадків Французької революції. Дрімаючи на цих лаврах, живучи в ностальгії за давнім розквітом, в етатизмі і меркантильній поступливості, Франція всі ці роки наближалася до жахливої безодні, в яку її ледь не штовхнули націоналізм і популізм. З Макроном вона могла б розпочати відновлення, залишивши тільки для літератури небезпечну звичку вперто і з ностальгією дивитися в минуле, якому немає вороття.

Автор: Mario Vargas Llosa
(Маріо Варґас Льйоса)

Зреферувала Галина Грабовська,
«Збруч»

Джерело: El Pais

Резонансне рішення РНБО та президента

Іміджеві підсумки яскравих подій

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com