rss
09/25/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#314

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Відірвані голови. Як вирішити проблему вимирання села і безпеки людей на лінії фронту

Трагічні події в Авдіївці, де артилерія ворога знищила цілу сім'ю мирних мешканців, вкотре поставили питання про безпеку громадян на лінії фронту.

Вирішення цього питання наразі, схоже, не дуже турбує українську владу - а шкода. Бо разом з тим можна було вирішити цілу низку проблем - і вимирання українських сіл, і замалої, як для нашої країни, кількості представників середнього класу, і запустіння (або заростання ріпаком) цінної української землі.

13 травня, коли вся Європа дивилася фінал Євробачення, в Авдіївці сталася страшна трагедія - точніше, ще одна з низки трагедій. Артилерія окупантів влучила у двір житлового будинку, люди саме вечеряли у дворі. Загинули три жінки і один чоловік. Ще одного чоловіка у тяжкому стані госпіталізували. З ними були також дві дитини, дівчатка 6 і 7 років. Дівчатка не постраждали. Якщо не брати до уваги, що через кілька секунд після влучення ворожого снаряду одна з них, Олександра, бігла по вулиці і кричала: «Допоможіть! У мами відірвалася голова!!!»...

Тепер вона буде жити з бабусею - в тій самій Авдіївці, у напівзруйнованому будинку...

Увечері у вівторок,  16 травня, бойовики знову обстріляли Авдіївку.

«Під час артобстрілу один зі снарядів влучив прямо у двір приватного будинку з вулиці Соборної. В результаті у будинку вибиті вікна, уламками пошкоджено стіни та дах. 36-річний господар не постраждав, оскільки у цей час перебував у дворі іншого будинку, що розташований поруч. Його дружина була ще на роботі», - йдеться у повідомленні  прес-служби обласної поліції.

Якщо б не випадок - мали би ще одну смерть, а то й дві.

Всього Авдіївці з початку року в результаті обстрілу бойовиків загинуло 9 мирних мешканців, також у місті зазнали пошкодження понад 560 будівель.

Що робить влада в цій ситуації?

На кожне повідомлення про руйнування та поранення виїжджає поліція, яка документує наслідки обстрілів. Загалом слідчим відділом Авдіївського відділення поліції з початку року вже відкрито 83 кримінальних провадження за статтею 258 (Терористичний акт) Кримінального кодексу України.

І - все.

Ще можуть привозити гуманітарну допомогу зі всієї країни - і роздавати її під обстрілами. Окупанти, як відомо, не соромляться стріляти по пунктам роздавання допомоги. Можуть склити вікна - теж під вогнем. Фактично маючи гарантію, що найближчим часом те ж саме вікно доведеться склити знову - звісно, якщо стіни лишаться цілі, що зовсім не факт. Ну бо а що ж - державних грошей не шкода.

На час ремонту електромереж, щоправда, домовляються з окупантами про припинення вогню.

Хоча будь-якому мислячому індивідууму з наявною на плечах головою цілком зрозуміло, що людей з Авдіївки, як і з інших містечок на лінії фронту, потрібно вивозити негайно.

Не повинна дитина бачити, як «Град» відриває голову її мами.

Халепа в тому, що в більшості панів чиновників і бізнесменів голови тільки здаються живими і на плечах. Насправді вони вже давно відірвалися і покотилися в кишені. Були люди - стали зомбі, котрим до чужої біди байдуже.

Он 15 травня прес-служба Метінвесту, котрий, як відомо належить Рінату Ахметову, люб'язно повідомила країні, що на Авдіївському коксохімічному заводі після трьох місяців вимушеного простою введено в експлуатацію друге виробниче крило.

«Відновили роботу чотири структурних підрозділи підприємства. Це дало можливість повноцінно працювати всьому чотирьохтисячному колективу коксохіму», - йдеться в повідомленні.

Чотири тисячі громадян!

Кожен з них ризикує лежати в дворі з відірваною головою - на очах у своїх дітей.

Але зомбі з влади і бізнесу тим не переймаються.

Не дивіться на відірвані голови рідних - дивіться зарядку з Мариною Порошенко на каналі Рината Ахметова, і будете здорові... Принаймні, дивіться, поки у вас є чим дивитися.

І - у випадку глядачів з Авдіївки - чим працювати на заводі Ахметова.

Вивезти людей - завод без працівників ся лише. А вивезти завод - де ж ви могли про таке подумати, то ж страшних грошей коштує!

Про евакуацію мав би думати не тільки власник найбільшого бізнесу Авдіївки та роботодавець пані Порошенко, а й сам пан Порошенко, котрий мав би гарантувати громадянам безпеку (ну і територіальну цілісність, до слова).

Але знов халепа - людині, банк котрої дає 278% прибутку, страшно подумати про те, яких грошей (і скандалів з роботодавцем дружини) потребує евакуація заводів та людей з лінії фронту.

Вдумайтеся: 278% прибутку! В країні, де йде війна. В країні, де 75% живуть за межею бідності. І навіть ті 75% збирають гроші  і харчі для фронту. І це та людина, котра минулоріч щось говорила про те, що бізнесменам до успіху заважають йти ментальні перешкоди.

Title Title 
 Ці дві дівчинки – Женя і Олександра,
вони вижили в той страшний день.
Женя з братом приїхали
з Києва перевірити, «чи все гаразд
з будинком». Брат отримав тяжкі поранення,
але вижив. А от Олександра лишилася сиротою…


 Авдіївка, 16-те травня…

 

Панове, ваш успіх - то не людський успіх, то успіх бездушних зомбі з головою в кишенях.

Але біс з ними, із цими зомбі, апостол Павло та його колеги казали, що не тільки діти таких зомбі, а й 7 поколінь їхніх нащадків будуть бачити картини, ще гірші, ніж ті, що їх бачать діти Авдіївки. І, загалом, нема підстав апостолу Павлу та його колегам не вірити.

Тому залишмо зомбі в спокої. Проблему безпеки громадян, котрі живуть на лінії фронту, можна вирішити і без цих ненаситних кадаврів.

Загалом цю проблему можна вирішити двома способами. Перший - пересунути лінії фронту подалі від населених пунктів. Так, для прикладу, було зроблено у випадку Маріуполя - скільки східні сусіди не точили зуби на це місто, а воно все ще, на щастя, залишається українським - і більш-менш захищеним від посягань російської артилерії.

Щоправда, для цього довелося би відвойовувати Донецьк, а там можна було б захопитися і ненароком до кордону дійти - страшна річ, і для чинної української влади сама ця думка неприйнятна.

Тому переходимо до другого випадку

Другий випадок - оголосити евакуацію.

Але не евакуацію задньою лівою ногою, яка робилася до цього часу. Мовляв, от ми вам дамо автобус, їдьте, куди хочете, а потім ми вам ще може дамо пару сотень гривень символічної допомоги, щоб ви собі сухарів і води купили, а якщо вам люди зберуться на будинок, то ми вимагатимемо, щоб ви ту символічну допомогу повернули, бо у вас вже гроші є.

Ні, то не евакуація, то хто зна що.

От коли евакуювали мешканців Чорнобиля - ото було більш-менш схоже на евакуацію. Для людей будували будинки (щоправда, не всюди придивлялися, чи можна на тих ділянках ставити будинки, чи не можна), виділяли доволі пристойну грошову допомогу, на яку можна було і жити, і лікуватися.

Припустімо, керівництво української держави, котре знає, як заробити 278% прибутку, не знає, де взяти гроші на будинки і на допомогу. Або ж просто не хоче цим займатися.

Рішення лежить на поверхні. Як відомо, значна кількість українських сіл лежать на межі вимирання.

Пустих будинків - купа. Втім, у пустих будинків, якщо їх довести до пристойного вигляду, можуть відшукатися купа спадкоємців господарів.

Тому краще скористатися будинками, котрі виставляють на продаж у глухих селах.

За ціною 200-300 доларів можна купити доволі пристойну хатину. Тим більше, що зазвичай такі хати збудовані з цегли, яку молотком розбити не можна. Щоправда, на Одещині, для прикладу, хатини коштуватимуть втричі дорожче.

Головна проблема, з якою матимуть справу переселенці - відсутність роботи.

Але є й вирішення - земля. Принаймні, поки що  ще є - поки її не встигли продати грошовитим покупцям. Земля, котра у буремні 90-ті справно годувала 80% сільського і довколасільського населення. І хто мав до землі хист, і хто не мав - всі мали город, а то й два чи три.

Звісно, було б добре, якби цим займалася держава і наші підприємці-чиновники. Тоді можна було б розробити і систему пільгових кредитів для бізнесу переселенців (особливо в успішних банках, котрі мають 278% прибутку), і пільгове оподаткування для фермерських господарств переселенців, і провести повсюдно курси - і фермерської майстерності, і найпростішого бухобліку, і створити логістичні центри для зберігання та обробки плодів праці фермерських господарств. Ну і безкоштовні мотоблоки в подарунок від успішних бізнесменів. Якби ще Мінстець займався тим, чим мав би займатися, то по країні йшла б потужна рекламна кампанія фермерського способу життя і успішні дауншифтери витіснили б з екранів російських кримінальників і російську попсу.

Тим не менш, з державою наразі не складається.

Що ми маємо?

Право кожного громадянина на безкоштовні ділянки землі:

- для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

- для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

- для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

- для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

- для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

- для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Поки цю землю не продали - все це можна більшими чи меншими зусиллями витрясти з держави. Витрясти, звісно, тяжко, але витрясти з цієї ж держави зброю, форму і їжу для армії було не набагато легше - а вдалося!

Ціла купа західних фондів проводять курси для чиновників і їм подібних з усілякої найрізноманітнішої демократії, на яку чиновники успішно плюють з високого дерева і міняють отримані знання на голову в кишені із намахльованими грошима. Це справді реальна проблема для багатьох західних фондів - виміряти успішність вкладених у чиновників грошей дуже тяжко. Ті ж гроші можна вкласти в те, щоб навчити переселенців (чи то пак біженців) фермерству і надати їм необхідну психологічну (а переважно - і психотерапевтичну) допомогу.

Окрім того, було б незле запровадити гранти для вчителів, котрі би пішли в сільські школи вчити дітей. Це буде набагато корисніше, ніж будувати біля Авдіївки для місцевих школярів теплиці із сонячними батареями. Якби цим займалася держава, можна було б зобов'язати педагогів, котрі отримують безкоштовну освіту, відпрацьовувати певну кількість років в таких школах (або відшкодовувати вартість цієї освіти). Заразом це би зменшило потік випускників, котрі з дипломами педагогічного вузу йдуть аби куди, аби тільки не в школу. Однак і без держави можна з цим дати раду. Вже є фонди, котрі пропонують гранти на те, щоб вчителі або майстри своєї справи йшли в сільські школи вчити дітей. Щоправда,  ознак масового руху ця тенденція ще не набула - треба допомогти.

Роль Мінстеця у справі пропаганди сільського способу життя наразі успішно виконує Леонід Кантер, творець фільму «Добровольці Божої Чоти». Його хутір Обирок став одним із важливих культурних центрів країни, а у ФБ кожен бажаючий може подивитися, як відомий режисер заволочує кіньми землю, порає худобу, сіє хліб чи разом з дітьми робить сир.

Його чарівність настільки потужна, що не встояло навіть Міністерство молоді та спорту, котре оплачує участь у заходах на Обирку соціально незахищеної молоді та молодих учасників АТО. Отримують невеличкий прибуток і місцеві хати-хостели - під час масових заходів на хутір приїжджають гості. На території хутору нема алкоголю, тютюну та пластикового посуду. Якби Мінстець просиджував свої штани недарма (або власники телеканалів мали би голову на плечах, а не там, де вони її мають), то реаліті-шоу з життя Обирка не сходили б з екранів країни. Але чого нема - того нема, треба обходитися без них. Десяток-два таких хуторів - і вже отримаємо зовсім іншу країну.

Що ми ще маємо?

Громадян, котрі здають переселенцям в оренду сільські будиночки своїх батьків на умовах чемного користування і оплати комунальних рахунків.

Громадян, котрі скидаються переселенцям на купівлю будинку.

Громадян, котрі вигідно відрізняються від чиновників-бізнесменів своєю небайдужістю.

Треба тільки спрямувати це в потрібне русло - і забирати людей з лінії фронту. Чим швидше - тим ліпше.

Діти не повинні бачити, як ворожі «гради» вбивають їхніх батьків.

В нас все вийде.

А владних зомбі можна лишити апостолу Павлу. Принаймні поки що.

Дмитро Різниченко: «Гроші з держбюджету осідають у кишенях «ветеранів», які щиро ненавидять Україну»

Україна хабаристична

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com