Хокей
Вихованець львівського хокею Іван Александров нещодавно приєднався до ХК «Галицькі Леви». Наша розмова – про кар’єру воротаря і про тренерську роботу в клубі.

– Іване, розкажи, як ти почав займатися хокеєм і що спонукало тебе стати воротарем?

– З дитинства батьки поставили завдання, щоб, окрім школи, я знайшов собі ще якесь заняття. Двічі на тиждень ходив на курси англійської мови, мав трохи вільного часу. Тому почав ходити на плавання, на карате. Але не дуже сподобалося. Тобто, шукав свій спорт. Але не міг визначитися. Мені однокласник порекомендував хокей, він якраз ходив на «Медик». Пригадую, як вперше прийшли туди. Стояли з батьком біля стенда, де було розміщено оголошення про набір в школу хокею, й одразу до нас підійшов Михайло Валерійович. Так і познайомились з ним. Тренування були тричі на тиждень. Зазначу, що все було на голому ентузіазмі. Ось так усе і зав’язалось, а воротарем став трохи пізніше. У нас були американці-місіонери, й один із них – воротар Білл. Вони повинні були від’їжджати зі Львова. Влітку ми каталися на роликах, оскільки льоду не було. І Михайло Валерійович у той час шукав воротаря. Я вирішив спробувати. Ось так і почався хокей для мене.

– А як ти опинився у «Білому Барсі» Костянтина Буценка?

– Мене і Карена Арустамова Михайло Чіканцев відрядив спочатку в «Брест-1997». Сезон я відіграв, і влітку у Києві проводився «Кубок губернатора Київської області». Турнір серед хлопців 1994 р. н., Костянтин Буценко збирав хлопців, які в Америці були, зі «Сокола». Віталій Лялька був, Олексій Костюк. Михайло Валерійович домовився про перегляд. Я зіграв 43 хвилини на турнірі і не пропустив жодної шайби. Поки був турнір, пожив в інтернаті. По приїзді до Львова зібралися на ковзанці в «Ашані» з Михайлом Валерійовичем, і він сказав: якщо я хочу грати далі, мені краще їхати в Бровари. Якраз закінчив 8-й клас і поїхав. Умови там були хороші, була створена команда ПХЛ. Два сезони відіграв у «Білому Барсі», і нашу команду розформували. На той момент в Україні була ПХЛ. Відзначу високий рівень ліги. В Новояворівську хлопці теж казали, що це була одна з найкращих команд, де їм доводилось грати. Всі просували Лігу і думали в перспективі грати в ПХЛ.

– Наскільки пригадую, після цього був ХК«Кременчук»?

– Так, влітку 2013 року Михайло Валерійович зателефонував Олександрові Савицькому. У ХК «Кременчук» була команда хлопців 1996-1997 р. н, яка виступала у Чемпіонаті Білорусі. Поїхав на перегляд туди у серпні і сподобався тренерському штабу Савицького. А потім Майдан і нас зняли з чемпіонату. У федерації хокею Білорусі побоялися їздити в Україну на матчі. Тоді якраз ситуація в державі погіршилася, та і в хокеї також. Наступного сезону вже грав у «Бресті» за юніорську команду. Були певні проблеми з документами і вирішив поїхати в «Дженералс», де були Вадим Селіверстов та Едуард Захарченко. Головне, що подивився на таких гравців, як Олександр Побєдоносцев та Артем Гніденко, які є гравцями збірної. Попрацював під керівництвом Вадима Шахрайчука та Костянтина Сімчука, які бачили хокей дуже високого рівня. Цікаво побути у роздягальні під час матчів плей-оф, коли хлопці налаштовуються на матчі. Пригадую, коли в дитинстві дивився на них по телевізору, а тут пощастило бути з ними в одній команді. Після сезону в Києві вирішив завершити ігрову кар’єру. Гроші не виплатили. Я передбачав, що з «Генералами» буде те, що з ними і сталося.

– Ти вірив, що можеш повернутися в хокей, і як так сталося, що ти опинився в ХК «Галицькі Леви»?

– Спочатку вирішив зібратися з думками, побачити іншу культуру і вирішив поїхати в Ізраїль. Там отримав дуже хороший досвід, який мені знадобиться у майбутньому. З Михайлом Чіканцевим постійно спілкувався. Він завжди мені допомагав, до всіх моїх клубних переїздів долучився саме Михайло Валерійович. Однак, у всіх колективах я підтверджував свою майстерність на льоду. Я знав, що повернусь у хокей. Та і наш клуб розвивається. Микола Степанович та Михайло Валерійович вкладають у хокей свій час та гроші.

– «Галицькі Леви» сильно змінилися з моменту твого від’їзду в Ізраїль?

– Хлопці сильно виросли професійно за той час, що мене не було. Відсіялись деякі гравці, і залишились ті, які хочуть і можуть грати. Зазначу, що це одне з небагатьох місць в Україні, де не хочуть результату вже і зараз і не йде велика трата грошей. Тут триває планомірна підготовка. Є хороша інфраструктура, зроблений спортклас, і подивіться, – сюди їдуть діти з усієї України. У команди зараз з’явилася можливість грати в Карпатській молодіжній хокейній лізі. Та і регіон сприятливий для розвитку хокею. Люди своїм прикладом показують, що можна зробити все з нічого. І побачите – наші хлопці пройдуть шлях до дорослої команди, яка буде грати з командами з усієї України.