Суддя шоу «МастерШеф Діти» та «МастерШеф» каналу СТБ - рестораторка, затята мандрівниця, чудова дружина і мама та просто неймовірно красива жінка Тетяна Літвінова. Великої популярності вона набула саме завдяки суддівсту у кулінарному шоу. Про це все, а також про її невичерпний оптимізм - наша розмова.

- Тетяно, ви вже багато років є суддею шоу «МастерШеф» та «МастерШеф Діти». Хто ж, на вашу думку, є справжнім майстер-шефом? Шо включає у себе це поняття?

- Справжній майстер-шеф - це людина, яка спромоглася здобути винагороду, своє звання після важкої праці та безлічі випробувань на нашому проекті. Це людина, що стала кращою за інших.

Насамперед, справжній майстер-шеф - це талановита людина. Але коли ми відбираємо двадцятку учасників, усі вони є талановитими так чи інакше. На жаль, дехто з глядачів дозволяє собі казати, що шоу куплене, та ми, начебто, від самого початку знаємо переможця. Це - не так.

Якщо слідкувати за програмою - видно, хто з учасників має більше лідерських навичок, хто спокійніше сприймає завдання, хто добре ставиться до інших. «МастерШеф» - це кулінарний проект, і в кожному конкурсі ми вибираємо переможця, дивлячись на його страву. Ми опираємося на три головні категорії: презентація (наскільки оригінально вона виконана), технологічні процеси (які професійні технології застосовувались для приготування страви) та, звісно, смаки (наскільки добре вони поєднанні).

- Зараз в ефірі показують «МастерШеф Діти». Як ви оцінюєте юних поварів?

- Дітки в нас дуже талановиті! Коли закінчувались зйомки першого сезону, мені самій навіть не вірилось, що діти на таке спроможні!

Звісно, що з початку в учасників немає стільки досвіду, скільки є в дорослих, і вони не можуть готувати на аналогічному рівні. То ми, керуючись досвідом першого сезону, майже не залишали їх самих на кухні - завжди поруч з ними є хтось із дорослих, хто стає шефом на цей конкурс.

До нас часто приїжджають поважні гості. Наприклад, нещодавно діти годували послів Швейцарії та Франції, Олега Скрипку. І в цьому конкурсі учасникам допомагав шеф з Тулузи, Стефан Турньє, володар зірки Мішлен. Він розробив для команд меню, але не керував процесами. Дітки робили все самі. І хочу сказати, учасники впоралися дуже добре! Ми пишалися ними! (Цей конкурс буде в ефірі 3 травня.)

Гості милуються нашими дітками та кажуть, що з ними в України є славне майбутнє. Коли бачиш результат своєї роботи, це гріє серце. А інколи мені на очі навіть навертаються сльози.

- Чи важко вам бути суддею, коли неможливо вибрати одного учасника поміж двох?

- Це буває лише раз на сезон, коли ми вибираємо переможця між двома фіналістами. Суперфінал - це момент, який передбачає майбутнє. Переможець - це людина, яка розуміє, що колись буде цікавим. Вона не живе сьогоднішнім днем, а думає, що буде завтра. У нас вистачає досвіду, щоб вибрати найкращого. Для мене це завжди було досить очевидно.

«МастерШеф Діти»	З мішленівським шефом та колегами з «МастерШеф»

 

- У майбутньому майже кожен учасник хоче відкрити свій ресторан. Чи є у вас якась порада, як їм привабити клієнтів?

- По-перше, повинна бути хороша ідея. Ідея, навколо якої будуватиметься все інше. Якщо вона сучасна та цікава, то сарафанне радіо працюватиме саме по собі. У ресторані повинно бути смачно, має бути гарне обслуговування. Люди, йдучи до ресторану, чекають на емоції, на якусь розвагу. Треба і цьому приділяти увагу. Клієнти будуть до вас повертатись за атмосферою та гарним настроєм.

Отже, якщо ти готуєш цікавий, сучасний та якісний продукт, то слава поширюється досить швидко. Сьогодні доба новітніх технологій, гаджетів та Інтернету. За день чи, максимум, за тиждень інформація про ваш ресторан буде всюди. Люди хочуть ділитися місцями, які вони відвідують, в Інстаграм та інших соцмережах.

- Думаєте, ресторатори мають приділяти більше уваги соцмережам та Інтернету?

- Безумовно! Треба будувати свій концепт та, можливо, розробляти якісь програми. Якщо ви будете працювати на замовлення, то ваша сторінка в Інтернеті має бути зручною, а замовлення - інтуїтивним.

- Тетяно, якщо б ви писали свою кулінарну книгу, якою б вона була?

- «Жити гарно з Тетяною Літвіновою»! (Сміється) Це провокаційно звучить, але вона б базувалася на цікавих рецептах, на здоровій їжі та своїй атмосфері. Смачна їжа - вона з дитинства, вона - від мами та бабусі, ця їжа - домашня. Та коли жінка створює своє сімейне коло, воно обов'язково повинно передбачати хороші манери, теми, на які хочеться розмовляти, гарну мову. Якщо людина не може зв'язати два слова, то наскільки би вона смачно не готувала, це сімейне коло буде нецікавим.

Отже, моя книга була б книгою-досвідом та включала те, що я хотіла б передати дівчатам. Щоб вони могли створити свій стиль, моральні принципи. Щоб жінка знайшла свої принципи. Щоб завдяки цьому вона зустріла свого чоловіка, який сповідує такі ж погляди.

- А ви довго шукали свої принципи?

- Думаю, що я продовжую це робити й досі. Ми навчаємося все життя. Але я знайшла людину, великий дарунок, з якою мені добре навіть мовчати. Це ліхтарик, який освітлює життя навколо мене. Але основні життєві принципи були вже сформовані на той час, коли я зустріла Ярослава.

- Як гадаєте, це не випадковість, що ви знайшли себе, а потім - Ярослава?

- Знаєте, моє спортивне дитинство сформувало такий принцип: якщо ти працюєш над чимось відверто, з пристрастю віддаєшся своїй справі та надихаєш людей - тебе оцінять. Не важливо, коли ти зустрів свою людину. Якщо ти щасливий у своєму власному житті, то до тебе будуть тягнутись люди, як метелики - до сонця. Треба цінувати себе, казати собі «дякую», відпочивати. Треба намагатись бути щасливою і робити свою справу.

Під час шоу	З чоловіком Ярославом

 

- Розкажіть, що, окрім кулінарії, вас захоплює та надихає?

- Я дуже люблю подорожувати. Це мене надихає та дає можливість відволіктися. Подорожувати нелегко: 12 годин у літаку, джетлег, акліматизація - але це все варте того, щоб подивитися на нашу планету під іншим кутом зору. Коли ти бачиш, як просто живуть люди десь далеко-далеко від твого дому, тобі легше не засуджувати. Легше дивитися на світ з ширшим сприйняттям. Якщо частіше посміхатися цьому світові, він відповідає тим самим.

- Ви часто мрієте? Мрієте про успіхи сина?

- Я не можу назвати себе мамою, яка живе життям своєї дитини. Це було досить важко зробити. В 13 років він поїхав навчатися. Було складно відірвати його від себе, але я спромоглася це зробити. У нас був важкий період, коли Володя подав документи до університету і ми чекали на відповідь. Але він уже вступив, буде здобувати вищу освіту у США. Тож я можу спокійно відпочити від цього важкого кроку (сміється). Я мрію, щоб син правильно вибрав свій шлях, який став би прямим та цікавим для нього. Дуже хочеться, щоб його життя було свідомим та щасливим.

Але я живу не тільки своєю дитиною. Я би хотіла багато що зробити та віддати чужим дітям (хоча чужих дітей не буває). Я ставлюсь дуже трепетно до наших учасників «МастерШеф Діти». Мене зачіпають їхні відносини з батьками, коли ті щодня відправляють учасників на конкурс, а самі вдома «тримають оборону», чекають звісток, як з поля бою. Чорний фартух, білий, на балконі дитина чи ні... Вони готові у цей момент віддати все, що в них є. Готові підкласти свої руки, але, в той же час, досить мужньо себе поводять. Батьки дають дітям можливість себе проявити. Для мене це - найбільш зворушлива річ цього сезону.

- Щодо вашого дитинства, ким ви мріяли стати?

- Стосовно мене були завищені очікування, мій тренер дуже хотів, щоб я пов'язала життя зі спортом. Але я досить довго не знала, ким хочу бути. Це були 90-і, все закривалося, люди роками не отримували зарплатню. І ніхто не знав, в який бік треба дивитися, яку освіту здобувати.

Дуже складно пояснити, про що мріяли діти СРСР. Хлопчики хотіли бути космонавтами, а дівчатка... перукарями, лікарями - та й все. Я не мріяла ні про акторство, ні про медицину. Вступила до Технологічного інституту харчової промисловості, але мені там досить швидко стало нудно. Тож пішла працювати і перевелась на заочну форму навчання. Мені хотілось знати значно більше, ніж я отримувала в інституті.

Готують усі!

 

Тому не можу сказати, що одразу знала, ким стану. Все своє дитинство я сприймала кулінарію як хобі. Навіть не задумувалась тоді, що ресторан може бути приватним бізнесом, адже в радянські часи такого не було.

- Проте, ви пов'язали своє життя з кулінарією. І зараз, через певний час, що скажете: хто має стояти за плитами у ресторані - жінки чи чоловіки?

- Це - досить провокаційне запитання (сміється). Як жінка, я буду захищати жінок. Коли в мене був ресторан, впродовж 10 років шеф-кухарями були чоловіки. Вони можуть брати на себе відповідальність та делегувати обов'язки. Але кухарями завжди були жінки. Вони - надійніші. У цій професії, на жаль, багато чоловіків пиячать. І знайти надійну команду з чоловіків досить важко. З жінками легше працювати.

- Як ми знаємо, ваш чоловік вам готує. Навіть взяв на себе обов'язки піцеоли («кухар, який спеціалізується на приготуванні піци» - ред.). Це ви навчили Ярослава готувати?

- Наша сім'я дуже рідко виходить у зовнішній світ, ми не любимо тусовки. Наша розвага - це приймати гостей, готувати разом. Мій чоловік ніколи не навчався кулінарії. Але коли ти робиш щось із захопленням та любов'ю, то завжди виходить дуже смачно.

- А у вас є улюблена страва?

- Усе залежить від мого настрою, від пори року, від місця. Під час подорожі люблю куштувати невідомі для мене страви. Сьогодні, наприклад, я весь день думаю про крем-карамель. Уже чекаю вихідних, щоб приготувати цей десерт. Я люблю все, що смачно приготоване! А коли це ще й мистецтво, то ставлюся до страви, як до візиту у картинну галерею.

З 1 сезоном «МастерШеф Діти»

 

- Ви завжди звертаєте увагу на сезонність продуктів. Що ви готуватимете, наприклад, у квітні?

- У квітні я очищую організм за допомогою зелених коктейлів. Купую шпинат, петрушку та все, що можна знайти на ринку. Можу змішати апельсиновий сік, авокадо, зелень, банани - роблю зелені смузі, де 80% вмісту - якась трава. Це дуже потрібний для мого організму «струс» після зими.

- Тетяно, ви навіть без косметики дуже гарно виглядаєте. Як вам це вдається?

- Дякую, дуже приємно це чути! Але я нічого особливого зі собою не роблю... Можливо, це генетика чи моє ставлення до життя. Я завжди цінувала бабусь, які в будь-якому випадку виглядають гармонійно. Краса - в очах. І якщо там є досвід та гармонійне ставлення до цього світу, то навіть зморшки утворюються гарно. Сьогодні я на сто відсотків відверто ставлюсь до природнього старіння, та сподіваюсь, що мені і самій це вдасться гарно.