Минулих вихідних окупанти на лінії фронту всіляко демонстрували світові свою глибоку спорідненість з нечистою силою. В тилу їм несміливо підспівували відверті та приховані колаборанти. Будемо сподіватися, рано чи пізно і ця нечисть таки згине, якщо не як роса на сонці, то, принаймні, закотиться в ті далекі куточки земної кулі, куди люди не ходять і птахи не літають...

За даними прес-центру штабу АТО, протягом доби, 16 квітня, було зафіксовано 22 порушення режиму припинення вогню з боку окупантів, зокрема, із застосуванням забороненого озброєння: 13 мін калібру 120 мм, 7 мін калібру 82 мм, АГС та стрілецьке озброєння. Обстріли бойовики здійснювали по позиціях Збройних Сил України, а також по ділянках місцевості поблизу населених пунктів Водяне, Катеринівка, Павлопіль та Гнутове.

Українські військові вогонь у відповідь не відкривали, і далі вдавали, що міни калібру 120 мм - це всього лишень якісь там провокації.

А вже 17 квітня, в Поливаний понеділок, окупанти обстріляли Авдіївку, один житловий будинок зруйнували вщент, ще в шістьох будинках стіни лишилися - але і тільки.

Організація з дивною назвою СЦКК скупо відзвітувала: «По позиціях у районі населеного пункту Авдіївка противник застосував 82-міліметрові міномети, гранатомети різних систем та великокаліберні кулемети, Протягом доби противником застосовано 2 міни калібру 120 мм, 22 міни калібру 82 мм, а також РПГ та СПГ, всі типи стрілецької зброї».

Того ж таки  17 квітня на Приморському напрямку вогнем мінометів 120-мм калібру та з озброєння БМП ворог накрив захисників Новогригорівки. З гранатометів різних систем обстрілював оборонців Широкиного, Водяного, Талаківки та Павлополя. По опорних пунктах у районі Чермалика вів вогонь з мінометів калібру 82-мм, а біля Мар`їнки та Водяного застосував кулемети великого калібру. Поблизу Талаківки та Водяного активізувались ворожі снайпери.

Українське військо у відповідь, якщо хто не здогадався, традиційно мовчало. Перемир'я. Великдень. На щастя, обійшлося без смертей, одного воїна було поранено, ще одного - травмовано. Принаймні, за офіційними даними.

Тим часом волонтери навіть у святкові та передсвяткові дні займалися вкрай несвятковими питаннями.

Як от проблема, котра неочікувано звалилася на сім'ю загиблого Андрія Байбуза (Ефи).

Байбуз пішов на фронт добровольцем в лавах ДУК «Правий сектор», пізніше підписав контракт із ЗСУ.

Андрій Байбуз та Микита Яровий загинули в боях за Світлодарську дугу першими ще 18 грудня 2016 року. Андрій «Ефа» Байбуз був поранений в обидві ноги в бою. Коли бійці 54-ї бригади намагались забрати поранених, «Ефа» попросив його залишити і не забирати з поля бою, а забрати молодого пораненого хлопця. Тіла Байбуза та Ярового лишились на території, захопленій окупантами. Забрати їх вдалось лише з третьої спроби -  через тиждень після смерті.

Указом Президента України № 580/2016 від 29 грудня 2016 року «за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Байбуз нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Перед Великоднем матері героя віддали нагороду.

Але - не тільки нагороду.

А й акт, за яким сім'я загиблого має оплатити бронежилет, каску і форму. Тіло бійця потрапило до окупанта, саме тіло після довгих перемовин віддали, а от форму з бронежилетом та каскою - ні. Псування державного майна, одначе.

Яке, все ж таки, своєрідне, щоб не сказати - шизофренічне розуміння гасла «герої не вмирають» демонструє Міністерство оборони. Раз не вмирають - то най платять за форму, каску, бронежилет... Дивно, що зброю забули - втім, є підозра, що зброя була куплена волонтерами... Таке враження, ніби йдеться про щезнення реквізиту зі зйомок дешевого фільму - а не про смерть на війні.

Тяжко сказати, на кого працюють ці чиновники - за всіма ознаками, явно не на Україну. Ну, тобто, панове чиновники, всі, причетні до видачі таких чудових документів, ви ж все розумієте, правда? Куди люди не ходять, і птиці не літають, і то бажано швиденько. Щоб не треба було вгадувати, що вас дістане швидше - Страшний суд чи суд Лінча... Бо може таке бути, що й обидва цих явища до вас доберуться...

На Страсний тиждень повилазило на світ Божий і чимало подробиць військових операцій - і того бою, в якому загинув Ефа, і інших боїв на Світлодарській дузі.

Почалося все з дрібниці. Бійців ДУК ПС, котрі перейшли до 54 бригади ЗСУ, відправили на полігон поблизу Чугуєва.

І дивним чином з'ясувалося багацько неприємних речей. Звична дрібниця - повальне пияцтво серед керівництва полігону, із закускою - шашликами. Пахучими, мабуть. А от для солдат - горохова каша. І пити солдатам, як то не дивно, дозволяли, щоправда, після відбою. Щось добре дозволити - зась, а от якусь гидоту... Спати не було де, не було на чому, ковдри, подушки і тому подібні речі військовим не виділили. Більше того - у наметах з вмивальниками не було кранів. Ну а нащо крани - труби є, вистачить...

Ця дрібниця просочилася у Фейсбук, волонтери купили крани, прикрутили. Ну і послали багато різноманітних побажань на адресу керівництва Міноборони. Керівництво зреагувало - прислало комісію для перевірки умов розміщення бійців. Одне з перших побажань комісії - прибрати прапори «Правого сектора» з наметів.

Як на смерть іти з цими прапорами - то будь ласка, а от на полігоні піднімати - зась.

Щоправда, тут бійці теж здійняли ґвалт у Фейсбуку - і прапори відвоювали.

Комісія також вирішила відсторонити від займаної посади заступника командира бригади Олексія Оцерклевича (позивний - Купол). На його захист піднялися волонтери... І тут деякі бійці таки не витримали - і з'ясувалося багато цікавих подробиць.

Репутація «Купола» і так була дещо неоднозначною.

У грудні 2014 року журналісти російського телеканалу Lifenews показали сюжет про зустріч «кіборгів» з бойовиками «ДНР» поблизу Донецького аеропорту. Переговори з ватажком терористів «Моторолою» вів Олексій Оцерклевич. Український офіцер потиснув бойовику руку та сказав, що вважає цю війну «братовбивчою, ініційованою політиками та нікому не потрібною».

Як відомо, всі ці події відбувалися тоді, коли за Мінськими угодами ДАП вже віддали ворогу, а дивні «кіборги» не хотіли вступатися. Тоді й виникла дивна ситуація: для того, щоб провезти боєприпаси захисникам ДАПу, потрібно було пройти контроль окупантів. Не рознести на друзки весь той «контрольний пункт» ворога, а сумирно дозволяти ворогу себе обшукувати, і перевозити рівно ту кількість боєприпасів, котру вже обговорили самі автори «договірного матчу» в Мінську. Тиснути руку «Моторолі» в цьому балагані - то ще треба мати гнучку психіку і відповідні навички... Як мінімум - навички знаходження спільної мови з українською владою.

Втім, потім Оцерклевич заявив, що він так «присипляв пильність ворога». Громадськість скривилася, але повірила.

Після серії дивних боїв на Світлодарській дузі, коли в бій під кулі ворога підставляли бійців ДУК ПС, в уважних спостерігачів зародилася підозра, що й тут щось не те, десь за кадром сховалися ініціатори «договірного матчу». Однак доказів не було...

Аж тут Валерія Бурлакова розповіла подробиці і бою 18 грудня 2016 року, і бою влітку того ж року, в якому загинув Василь Сліпак. Загальна схема була однакова: добровольців кидали у бій без підтримки на абсолютно безнадійні укріплення, а коли вони таки брали ті укріплення, їх відкликали назад, мовляв, «був дзвінок з Києва». І наказ брати висоту, і наказ відійти давала одна і та ж людина. Та ж сама, що пунктуально виконувала і наказ стріляти по окупантам, і наказ тиснути руку «Моторолі». Комбат «Купол». Олексій Оцерклевич.

Влітку на штурм скеровували ТІЛЬКИ неоформлених бійців. Ще тоді виникали питання: чому тільки неоформлених?

Після загибелі Сліпака здійнявся галас - і бійців почали терміново оформлювати - контракти підписували навіть вночі на колінах.

Бурлакова наводить також подробиці грудневого бою.

 

«Влітку... «Бугай» тоді був попереду з групою. Але особисто я перебувала на нашому «старому» на той момент нулі. Завдяки чому чула весь ефір того ранку, 2,5 години якого маю в аудіозаписах. Хлопців, які закріпилися на «Мурашнику», Купол змусив відійти назад під обстрілом ворожої артилерії, бо, як я вже згадувала, «подзвонили з Києва». Не сумніваюсь, що дійсно подзвонили... Але тоді виходить, що рішення вирушати вперед він приймав сам - і не зміг захистити власний вибір, відстояти ВЖЕ зайнятий клаптик, не зміг взяти відповідальність на себе та зробити наявні вже смерті й поранення НЕ марними. Просто погодився - ОК. Кажуть відступати з вже взятої висоти - відступаємо.

Потім була зима. Грудень 2016. Я на той момент була вже у мінометній батареї. Знову наводжу слова Бугая: «Штурмова група була зібрана тільки з «правосєків». Потім долучили декілька снайперів, декілька саперів. З іншого боку мали заходити сили спецоперацій, якщо не помиляюся - 3-й полк. 3-й полк мав зробити одну справу, тільки тоді наші мали штурмувати ліс. А вийшло так, що 3-й полк не впорався зі своїм завданням, тому що була погана розвідка, і 3-й полк «зустріли», вони з втратами ледь відійшли. Але все одно нашим хлопцям надійшла команда «на штурм». Хоча по плану операція мала згорнутися»...

 

В цієї ж Бурлакової є аудіозаписи, як «Купол» дає команду НЕ НАДАВАТИ добровольцям підкріплення у їхній спробі взяти укріплення ворога - ті самі укріплення, які той самий «Купол» наказав взяти.

Інші бійці розповідають аналогічні подробиці бою 18 грудня.

 

«Це був наказ Купола групі Шайтана - це всі чули по рації! Хто адекватний це чув, був здивований, і не розуміли чому Шайтану сказали йти вперед, бо на той момент інша сторона лісу була не взята, ключові позиції були не взяті, і Купол відправляв групу Шайтана прямо на бліндажі, на розстріл... По плану штурму: ліс мав взятися повністю одним наскоком - цього не було, група підтримки, яка мала прийти, не підійшла ...

Не вистачило нагород на 22 людини, які перші пішли в ліс, але на штаб вистачило всім...»

 

Авдіївка. 17 квітня 2017 року

Бурлакова вважає, що рішення посилати добровольців на безнадійний штурм Оцерклевич приймав сам. І от цей момент можна вважати дуже і дуже сумнівним...

Всі ці розмови тривали якраз напередодні Чистого четверга.

Не факт, що тільки від самого цього скандалу армія очиститься.

Але є ймовірність, що ті... як би то сказати, щоб нікого не образити... представники нечистої сили в українській армії, котрі посилали добровольців на смерть під кулі, будуть поводитися тихіше...

Є підозра, що ліси і болота, де люди не ходять і птахи не літають, такої кількості засранців можуть не витримати. Але ж треба їх десь дівати.

Рано чи пізно нечиста сила має вступитися. Принаймні, так казав Той, кого нечисть боїться... І Той, хто точно і достеменно знає: герої - не вмирають...