Чимало українців у своєму житті зіштовхувалися з проблемою, коли намагалися захистити себе чи своїх рідних, близьких від посягань, агресії, нападів чи прямих злочинних дій.

Недосконалість законодавства доповнювалась практикою судочинства, коли навіть чесний суддя міг тлумачити самозахист як недостатньо обґрунтовані чи навіть спровоковані самим постраждалим дії.

Не кажучи вже про тих суддів, яких уміли щедро «зацікавити» нападники, злочинці чи їхні спільники, родичі тощо.

У таких випадках тлумачення закону набувало такого надмірно широкого діапазону, який і породив народне прислів'я: «Закон що дишло - куди повернув, туди і вийшло».

Непохитна переконаність особи в тому, що вона має право на відсіч у випадку нападу на неї, дуже корегується поняттям «межі необхідної самооборони».

Якраз спекуляція на цьому понятті неодноразово давала можливість корумпованим суддям не тільки виправдовувати нападника, але й в окремих випадках навіть робити жертву нападу... винною.

Наприклад, могли виправдати насильника, який намагався зґвалтувати жінку, але отримав від неї разючі удари підручними засобами - гострим предметом, камінням, каблуком чи навіть нігтями - якщо вона примудрилася видряпати йому очі.

Могли звинуватити постраждалого у тому, що він здійснив самооборону більш ніж необхідну та достатню, тобто, у тлумаченні «зацікавленого» судді - надмірну.

Або, наприклад, суддя відмовлявся визнати дії потерпілого правомірними, витлумачуючи напад зловмисника як спровокований жертвою.

Були випадки, коли нападника виправдовували на тій штучно доведеній підставі, що його дії, мовляв, не є суспільно небезпечними.

Чи, скажімо, стверджуючи, що самооборона жертви була несвоєчасною - запізнілою, відтермінованою в часі, що давало можливість недобросовісному судді кваліфікувати її як помсту, а не самозахист.

Могли доводити, що жертва перевищила межі необхідної самооборони і, нібито, вчинила дії, які завдали нападникові шкоди. Та не простої шкоди, а, мовляв, такої, яка не відповідала ні ситуації захисту, ні небезпеці того посягання, яке здійснив нападник.

А як це довести? Та дуже просто. Кожен правник знає формулу, яку інколи роблять лукавою - коли шкода, заподіяна жертвою зловмиснику, оголошувалась очевидно надмірною.

Кому очевидно? Найчастіше - «зацікавленому» судді.

Адже важко собі уявити, що відбиваючись від нападника, ґвалтівника жертва зуміла б з аптечною точністю відміряти силу удару - ось так відбиватися ще можна, а ось так уже не можна, бо це оголосять надмірним спротивом, перевищенням меж необхідної самооборони і тим самим зуміють виправдати злочинця.

А що можуть носити в кишені чи у сумці пересічні українці для самозахисту? Газовий балончик, викрутку, інколи невеликий молоточок. Адже дозволено мати тільки нелетальні засоби самооборони.

Летальну зброю в Україні може мати тільки той, хто має на неї хоч якесь право - і то вона повинна бути офіційно зареєстрованою. Нардепи, чиновники, правоохоронці, зокрема, і колишні, інколи журналісти, та ще й мисливці - на цьому перелік тих, хто має можливість не тільки порскати газом у пику нападнику, але й відстрілюватися від нього, вичерпується.

До того ж, більше шансів на виправдання має та жертва, яка потерпіла внаслідок нападу на неї особисто чи на її близьких.

А скажіть сьогодні українцю, що він має право вистрілити з рушниці у того, хто без дозволу вдерся до його двору чи будинку, до квартири - більшість вам не повірить. Адже після такого ймовірного пострілу ще спробуй довести, що нападник вдерся зі злочинними намірами. Треба мати щось дуже наочне для розгляду суду - наприклад, сліди ударів, катувань, рани на твоєму тілі. Інакше знову маємо шанс почути, що оборонялися надмірно.

Але ось у селі Сухолуччя - якраз там, де розташовані колишні угіддя В. Януковича та інших чиновників - трапився випадок, який може трактуватися як революційний.

А справа була такою.

Господар оселі спав на другому поверсі, коли його розбудила 11-річна донечка і повідомила, що на маму, котра мила посуд на першому поверсі, напали і жорстоко б'ють, вимагаючи гроші і коштовності.

Господар був мисливцем. Тому схопив карабін і ще на сходах, спускаючись, зробив попереджувальний постріл. Четверо зловмисників, що катували господиню, дременули. А п'ятий не повірив у серйозність намірів господаря і продовжив катування жінки.

Тож рішучий чоловік без зайвих вагань прицілився і завалив бандита, як якогось дикого звіра. Той помер на місці.

Повідомлена поліція району була піднята на ноги і невдовзі затримала ще трьох. Вони, як інформує поліція, виявилися громадянами Російської Федерації (Дагестан). А вбитим був неодноразово засуджений безробітний мешканець міста Суми.

Сміливого господаря - 43-річного Сергія В. - поліція не «щемила», не затримувала. Хоча й спочатку автоматично відкрили кримінальну справу на підставі статті 118 Кримінального кодексу України за звичним формулюванням - перевищення меж необхідної оборони, умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця - але потім вчасно схаменулися, адекватно проаналізували обставини події і разом з обласною прокуратурою справу закрили.

Вчинили навпаки - поліція вручила йому лист-подяку та нагородила п. Сергія іменним годинником за допомогу у знешкодженні небезпечної банди.

І це є приємною звісткою для всіх, хто також налаштований рішуче захищати свої законні права, своїх близьких і свою домівку від злочинного посягання.

Очільник поліції Київської області Дмитро Ценов вручив іменний годинник п. Сергієві Вакуленку, і було приємно дивитися на цих дебелих українців, кожен з яких втілював рішучість протистояти злочинцям за будь яких обставин.

Цей приємний прецедент викликав схвалення абсолютної більшості тих, хто про це почув. Надто небезпечним став розгул злочинності в Україні. Надто слабко ще захищається право українців на особисту безпеку і, тим більше, на недоторканість житла.

Сподіваємося, що цей прецедент допоможе правоохоронцям та суддям більш справедливо вирішувати подібні випадки.

Крім того, як жартують у соцмережах, на деяких подвір'ях, окрім класичного попередження: «Обережно! У дворі злий собака!», настав час вивішувати інше оголошення: «Обережно! У господаря є карабін!»