Президент України є прекрасним ПР-ником, а ще - найкращим актором у театрі абсурду. Скоро виповниться три роки президентства Петра Порошенка.

Чи Україна сьогодні у кращому стані, ніж коли його обирали - у травні 2014 року? Чи економіка України сильніша і чи є зріст продуктивності? Чи вигідніше живуть пересічні люди, тобто, чи більш спроможні вони купити кілограм м'яса та піти до театру чи у кіно? Чи кращі умови не тільки для інвестицій, але і для безпеки західним інвесторам? Чи зроблено серйозні кроки у боротьбі з корупцією? Чи проводяться заходи з повернення державного майна народові? Чи воєнний стан, хоч не проголошений, але, все ж таки, дійсний, вказує на позитивний і недалекий кінець, бодай, на сході з поверненням української території і встановлення довоєнних границь?

На всі ці питання, мабуть, можна відповісти, на жаль, - ні! Кожна з цих тем потребує конкретного дослідження та аналізу. Одначе, тема війни з Москвою гібридної - військової, економічної, інформаційної та іншої - мабуть, заслуговує на першочергову увагу. Правда, з цим пов'язані певні, а то і дуже серйозні обмеження з огляду на Мінські угоди, тобто, навіть коли обидві сторони дотримувалися б угод, невідомо, чи був би поступ у влаштуванні тривалого миру. До речі, навіть з боку України, тобто, самої делегації, яка отримує доручення і вказівки, ймовірно, з Банкової, можна мати підозру, на кого деякі задіяні особи працюють. Одначе, це цілковита прерогатива президента. За недоліки, брак досвіду, а, значно гірше, інфільтрацію мусить відповідати сам президент. Мені здається, що навколо президента багато поганих людей.

Все ж таки, президент дуже свідомий публічного ока та часто робить конкретні заяви, наприклад, що у 2016 році в українській армії служили 250 тисяч військових, що сьогодні - це одна з найбільших армій у Європі; на нацбезпеку та оборону в бюджеті 2017 р. передбачено 130 млрд. гривень або 5% від ВВП, це більше, ніж у поточному році на 13,8%; бюджет Міноборони в 2017 році може зрости на 15% - до 64,4 млрд. гривень, з них приблизно 6,5 млрд. передбачено на зброю і техніку, на забезпечення діяльності ЗСУ та підготовку військ - 52 млрд., на лікування і реабілітацію військових - 1,92 млрд., а розвідка МОУ може розраховувати на 1,403 млрд. (на 300 млн. більше, ніж у 2016-му).

Правда, це все залежить від того, наскільки Україна буде спроможною виконати бюджет у площині доходів. В додатку, президент указом від 22 березня 2017 року ввів в дію рішення про державну програму розвитку Збройних сил України до 2020 року. Обіцяно також, що ЗСУ перейдуть зовсім на контрактну основу.

Всі ці заяви та проголошення дають підставу думати, що ЗСУ будуть у майбутньому далеко більш спроможними перемогти на Донбасі, або, принаймні, переконати ворога, що війна коштуватиме йому дуже дорого не тільки в економічній площині, але за кількістю людських жертв.

Одначе, є інший аспект гібридної війни: «Десятки газових родовищ в Україні, зокрема, найбільше з них - Сахалінське - взяли курс на російського мільярдера Павла Фукса. Останні два роки росіянин скуповував активи у соратників Віктора Януковича - Едуарда Ставицького та Юрія Бойка».

Такий заголовок в «Економічній правді» від 22 лютого ц. р.

А до того часу також: «Рішенням Антимонопольного комітету України від 08.09.2016 надано дозвіл компанії «ABH HOLDINGS S.A.» (м. Люксембург), якою опосередковано володіє російський «Альфа-Банк» на придбання акцій ПАТ «УКРСОЦБАНК» (м. Київ), що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства. Концентрація позитивно позначиться на конкуренції на ринку банківських послуг, оскільки її учасники можуть скласти конкуренцію найбільш потужним гравцям».

Це була офіційна заява АМКУ. В додатку можна сказати, що головними акціонерами компанії-покупця є троє громадян Росії та двоє - Ізраїлю.

Це лише два приклади невдалої економічної та юридичної політики України. Хтось міг би подумати, що соратники Віктора Януковича, а, зокрема, такі відомі, як Бойко і Ставицький, мали би перебувати сьогодні в тюрмі або відповідати перед судом, або, щонайменше, бути об'єктами кримінального переслідування за політичні та економічні злочини. Також можна було сподіватися, що під час війни з Росією діяла би заборона для Росії та її громадян закуповувати щось чи, взагалі, торгувати на території України, а тим більше, здійснювати закупівлі у стратегічному секторі.

Таким чином, два надзвичайно важливі для суверенітету України сектори - енергетика та банкова система - щораз більше переходять до рук Москви. В тому і полягає гібридна війна Росії проти України. За три роки правління Петра Порошенка таких випадків можна навести значно більше.

Росії не потрібно виграти війну на полі військового бою, адже Україна сьогодні чваниться чвертьмільйонним військом. Росія весь час виграє війну на економічному і стратегічному фронтах, маніпулюючи основними важелями, такими, як незалежність та суверенітет. А при цьому допомагають їй самі «незрячі» українці, включно з президентом.

Я вперше поїхав в Україну в 1990 році і був, зокрема, вражений її природною красою. Через двадцять сім років і далі вражають її дива. Але, на жаль, не лише дива природи, але й дива абсурду.