Вже майже три роки інформаційний простір України фонтанує новинами, що вказують на стрімкий розвиток паралельних держав в країні. Точніше, не скільки паралельних, скільки перпендикулярних: офіційної та неофіційної версій держави, ці дві версії от-от візьмуться мірятися силами.

 

Одну державу, старої версії, всі добре знають і бачили. Колишні регіонали, фірташі, льовочкіни, старі-нові чиновники-бізнесмени-злодії, тісно переплетені з російськими колегами-бізнесменами-чиновниками-злодіями зверху, копнеш глибше - а там затуркані і затюкані громадяни, хто багатший - зхабарений, хто бідніший - ще більш затюканий. Ну і десь там - жменька диваків-активістів, котрі, в силу некерованої дифузії поодиноких атомів, іноді переходять до когорти продажних чиновників, іноді - до когорти затюканих громадян. Економічного підґрунтя ці диваки в офіційній старій версії держави переважно не мали, відтак ні на що суттєво не впливали, окрім, хіба що, на мізки таких само диваків, але більш прихованих межи затюканого і затурканого народу.

Але от десь років три тому виявилося, що ця жменька диваків не тільки трохи стала на ноги в економічному сенсі, а й завоювала собі чимало прихильників серед найменш затюканих і затурканих широких прошарків населення. Більше того, цієї жменьки вистачило на те, щоб потихеньку накреслити обриси нової паралельної держави, котра робить те, що стара держава робити вперто не хоче.

Стара держава не хтіла чіпати Януковича - тогочасна опозиційна трійця ходила кланятися легітимному, як на роботу, і ніц не хотіла в тому змінювати. Були, звісно, частини старої держави, котрих тогочасний легітимний не влаштовував - але їх було не так вже й багато, і без підтримки жменьки диваків, котрі розрослися у зовсім не жменьку, навряд би чи в тієї частини старої держави щось би добре вийшло.

Далі ця нова паралельна держава собі наростила армію. Нову - добровольчу армію. Звісно, не без допомоги представників старої держави, зокрема, і того ж таки Ігоря Коломойського. Допомога та була наскільки потужною і на диво послідовною, що у західному світі почали побоюватися, чи не створює Коломойський армію персонально для себе. Однак побоювання не справдилися, Коломойський зараз в опалі, а більшість добровольців зараз всіма правдами і неправдами намагаються керованою дифузією загнати до лав армії офіційної держави.

Подекуди це виходить непогано. А подекуди виникають конфлікти, і представники старої армії цілком відверто заявляють представникам нової, мовляв, ми вас тут всіх згноїмо. Подекуди конфліктів не виникає, але якось так мимоволі відправляють добровольців у бій без достатньої підтримки. А що мовляв, хтіли воювати - то йдіть воюйте, а підтримка - яка підтримка, хто вам таке сказав? Стара держава воювати не дуже хоче, м'яко кажучи.

А нова держава вже достатньо добре навчилася воювати з ворогом зовнішнім, але у протистоянні зі старою державою часто соромиться, опускає очі долу і ніяковіє. І таким чином, що найгірше, ці представники нової держави з більшою охотою йдуть на смерть, ніж у суперечку з представниками держави старої.

Найяскравіше це проявилося на прикладі Донецького аеропорту, який стара держава здала за «мінськими ганебностями» ворогу, а нова держава ще кілька місяців відчайдушно його захищала.

Однак і зараз, без аеропорту, відмінності між старою і новою державою на фронті доволі помітні. Старі державі відступати боязно - люди не зрозуміють, біс їх знає, на що вони здатні, ще порвуть на британський прапор ненароком. А воювати - не хочеться, дуже не хочеться.

От що хочеться старій державі - то це вести «бізнес», точніше, те, що вони вважають бізнесом, з Росією, керувати тими своїми підприємствами, котрі розташовані на окупованих територіях, нічого нікуди не переносити і не виносити. Хіба окрім однієї з фабрик «Рошен», котру таки евакуювали з Маріуполя - про всяк випадок.

Таким чином стара держава хотіла би все законсервувати, як є, отримувати кредити і допомогу із Заходу (мовляв, ми ж тут, точніше, «мій народ» (с), тут б'ємося, же не манж па сіс жур, дайте грошей), і потихеньку перекроювати бюджет країни на свій смак і зиск.

Новій державі, звісно, таке не подобається.

Нова держава вже наростила доволі непогану службу тилу, також доволі непогану медичну службу - і представники цієї медичної служби надають допомогу не тільки військовим, але й мешканцям прифронтових територій. Цілком можливо, що саме цей досвід стане найближчим часом основою потужної медичної системи нової країни: коли на медицину скидаються «всією толокою» (іншими словами - фінансують її за рахунок податків громадян), і надають допомогу тим, кому вона потрібна, а не тим, хто має гроші. Між іншим, теоретично мав би відбуватися ще й інший паралельний процес - грошовитим іпохондрикам в новій державі знайшлося би застосування, і всі ті сили, час і робочі години медиків, котрі йшли і досі йдуть на грошовитих іпохондриків, пішли би в іншому напрямку.

Окрім того, якщо хто ще не зауважив, нова держава вже має свою, доволі своєрідну, але надзвичайно потужну форму оподаткування у вигляді добровільних благодійних внесків на цільові проекти. Виглядає ця форма доволі скромно - «скиньмося по 5 - 10 грн. на термінову потребу таку-то», однак від «же не манж па сіс жур» представників старої держави відрізняється і суттю, і метою, і ефективністю.

Звісно, і в цій систему трапляються свої вороб'янінови, великі і малі шахраї. Однак їх рано чи пізно виявляють - і грошей їм просто ніхто не дає. Хоча, звісно, покарання могло би бути і строгішим - але ні системи пенітенціарних закладів, ні системи штрафів нова держава ще не створила ...

Разом зі збільшенням в тилу кількості ветеранів війни, що триває, зростає і потреба нової держави у новому міністерстві соціальної  політики, а точніше - у новій мережі соціальних служб. І такі соціальні служби ростуть, як на дріжджах, захищають інтереси як ветеранів, так і звичайних простих смертних громадян - втім, кількість простих смертних громадян, так чи інакше пов'язаних із фронтом, теж зростає. Подивіться, для прикладу, хоча б на роботу вінницької активістки Таїси Гайди - офіційному мінсоцу є чому вчитися.

І, зокрема, ці нові соціальні служби захищають громадян - в міру своїх можливостей - і від посягань старої держави. Подекуди - з допомогою представників старої держави, котрі з тих чи інших причин допомагають державі новій. Дифузія - вона з двома кінцями...

І тут теж - як і на фронті - стара держава намагається влаштувати умисну цілеспрямовану дифузію.  Представників нової держави намагаються залучити в органи держави старої, де їм доводиться мірятися силами зі старої закалки нахабареними церберами. Хтось не витримує, ламається, хтось долучається до лав церберів - але є й такі, що витримують, і вступають в боротьбу з церберами без зайвої сором'язливості.

Створюються нові організації громадських активістів - і вже вони дуже і дуже уважно слідкують за організаціями «активістів» старої держави, на яких ця стара держава витрачає величезні суми цілком нових реальних бюджетних грошей.

Так, для прикладу, останнім часом розгоряється скандал довкола виділення купи грошей (78 млн грн.) на так звані ветеранські організації, активісти яких подекуди цілком відкрито проголошують антиукраїнські заклики, організовують проросійські заходи, і зовсім того не встидаються. Зате є підозра, що ці «старі ветерани» виділеними коштами щедро діляться з тими, хто підписує накази про виділення тих коштів. «Нові ветерани» собі таких «відкатів» дозволити не можуть - вони знають, що у них є фронт, у якого є купа потреб, є купа соціально незахищених прошарків населення, у яких є теж купа потреб - одно слово, гроші тратити є куди. У «старих ветеранів» ні фронту, ні соціально незахищених підопічних, схоже, нема...

Порівняно нещодавно вся країна сиділа ні жива, ні мертва від шоку - коли представники старої держави задекларували свої статки і оприлюднили декларації.

Тепер представники старої держави хочуть і тут запустити процес керованої дифузії - і змусити декларувати статки всіх решту громадян, починаючи з найгаласливіших - громадських активістів та військових.

Теоретично потім це мало би суттєво допомогти у справі запшикування багном оцих диваків-активістів. Мовляв, ну то й що, що в мене діаманти в акваріумі, по 5 швейцарських годинників на кожній руці, і трилітрові банки з доларами в городі замість картоплі закопані - а ти теж податки не сплатив зі своїх двох-трьох тисяч гривень, в тебе теж рильце в пушку!

В перспективі така спроба «помірятися гріхами» мала би призвести до неочікуваних, принаймні, для представників старої держави, наслідків: виникнення нової системи правосуддя, котра би брала до уваги не тільки букву, а й дух закону.

Не показного НАБУ в дорогих шкарпетках, котре без санкції ГПУ і пчихнути не в той бік боїться - а до цілком реальної системи захисту прав і уважного слідкування за обов'язками. Бо наразі схоже, що від судів Лінча нова держава схильна утримуватися - можливо, з причини тієї ж таки надмірної сором'язливості, котра, однак, може призвести до виникнення цілком виваженої системи правосуддя.

Але це - в перспективі.

Наразі ж набагато ближчою для старої держави є загроза того, що до них застосують правосуддя цілком чинне, сьогоденне, щоправда, не українське.

Так, зокрема, американський часопис PR NewsChannel нещодавно повідомив, що нова адміністрація Трампа, Конгрес і Сенат США готуються розслідувати системну корупцію української влади. Видання згадує і Гонтарєву, і Матіоса, і Литвина, і Хомутинника, і Кононенка, і ще багатьох цікавих персонажів. Ну і главу «старої держави», звісно ж.

Косили-косили панове бюджетні, кредитні і допомогові гроші - і таки, схоже, найшла коса на камінь.

Звісно, було б добре, якби цей камінь виріс в домашніх українських умовах. Якби нова держава знайшла спосіб згуртуватися, взяти представників старої держави за шкибарки, натовкти носом в їхню шкоду, посадити довічно з конфіскацією. І все це - щоб без судів Лінча і масових страт корупціонерів... Було б добре. Але - наразі нема, система правосуддя нової держави перебуває на стадії становлення. Тож скидається на те, що доведеться чекати сторонньої допомоги.

Як наголошує у своєму блозі політичний експерт Ростислав Демчук, Конгрес США повинен розглянути питання про створення спеціального комітету з розслідування фінансових злочинів українських чиновників: як призначених Петром Порошенком, так і обраних під тиском Петра Порошенка і його фракції БПП. Адміністрація Трампа повинна скласти список корумпованих українських політиків, запропонувати заходи щодо виправлення становища і перелік можливих санкцій. Вона також повинна розслідувати незаконний потік коштів в офшори і почати залучення українських політиків і їх фінансистів до відповідальності.

Шкода, звісно, що українська нова держава ще до таких подвигів не доросла. Розслідувати злочини старої держави є кому - але карати за них нема кому. Ну але - не все відразу...