«Нас цікавило мистецтво як відображення сучасного життя…»
(Михайло Урбан. Згадуючи початки)

Український Інститут модерного мистецтва у Чикаго вже протягом 45-ти років зберігає і пропагує українське, американське та міжнародне сучасне модерне мистецтво. Він є унікальним середовищем творчої думки, яке представляє новітні та експериментальні мистецькі форми, течії та напрямки як вираження загального українського та американського досвіду.

Поздоровлення до всіх і найкращі побажання з нагоди 45-ти ліття УІММ. Михайло Урбан
Олег Коверко споглядає крізь кінетичну скульптуру К. Мілонадіса
Скульптор Михайло Урбан та доктор Ахіль Хрептовський поєднані любов’ю до модерного мистецтва та благородною справою створення УІММ
Перший куратор УІММ Василь Качуровський (зліва),   Петро Колісник,  др. Ахіль Хрептовський під час виставки  Колісника в Інститутi, 1975 р.
Поетичні читання в УІММ 1976 року. Зліва направо: поет O. Коверко, скульптор М. Урбан, фундатор доктор А. Хрептовський, поет Ю. Тарнавський, доктор В. Трухлий, поет Ю. Koломиєць, проф. Б. Рубчак, скульптор К. Мілонадіс

Шляхом організації представлення мистецьких проектів і виставок, концертів, літературних читань, творчих вечорів, фільмів та лекцій УІММ навчає, розробляє, вживає і заохочує художні таланти, задовольняючи культурні потреби нашої громади, міста та країни, i тим самим зміцнює культурне зрозуміння розмаїтого суспільства сьогодення.

	Фундатори-благодійники, постійні спонсори Українського Інституту Модерного Мистецтва, колекціонери українського модерного мистецтва Віра та Ахіль Хрептовські. Вдома, біля кінетичної скульптури К. Мілонадіса та абстрактного образу М. Урбана, 70-ті роки
	Назавжди в нашій пам’яті багаторічні члени УІММ: фото- та відеограф Іван Ольшанський і вчитель, ініціатор багатьох творчих проектів та дитячих виставок Люба Маркевич
	Портрет В.  Качуровського, першого куратора Інституту, намальований М. Урбаном, який він передав УІММ у подарунок до постійної колекції

Член УІММ від часу заснування і дотепер, у минулому виконуючий обов’язки президента Інституту протягом 30-ти років поет Олег Коверко під час нашої розмови про задуми створення УІММ, з посмішкою на вустах сказав: «Якщо коротко, то ідея про необхідність постійної української галереї модерного мистецтва обговорювалася багато разів, але рішення про її створення було прийняте несподівано спонтанно, при склянці доброго вина! Та впровадити ту ідею в життя вимагало великих зусиль! Треба було знайти кошти, придбати приміщення, потім оформити його легально як неприбуткову мистецьку інституцію. Звичайно, не все так скоро відбувалось, як я розповів. Крім того, в Чикаго була обмеженою кількість художників, тому перші члени управи повинні були подорожувати у пошуках нових талантів. Так що ми їздили у кадилаку д-ра Хрептовського на виставки до Нью-Йорка, Торонто, Вінніпегу, Клівленда та інші міста, щоб познайомитися з митцями модерного напрямку. Тому що ми спілкувалися з людьми взаємного зацікавлення, все це відбувалося у гарному товариському настрої i з небуденним задоволенням!»
Отже, за ініціативою двох друзів-скульпторів Михайла Урбана і Костянтина Мілонадіса та їхнього приятеля, великого шанувальника сучасного мистецтва і колекціонера доктора Ахіля Хрептовського, у 1971 році Український Інститут модерного мистецтва був заснований у Чикаго. Але він не виник просто з нічого, себто, раптово. До цього було майже 20 років самовідданої праці двох «неформальних», як їх називав Костя Мілонадіс, мистецьких угрупувань, організатором яких був він сам та Михайло Урбан. Спочатку, протягом 10 років, існував «Моноліт», провідною метою якого було представлення модерністських тенденцій в українському мистецтві. «Це були прояви організованої мистецької діяльності у Чикаго, яка на початку охоплювала студіюючу молодь і для якої мистецтво стало способом життя».
Протягом років своїми силами було організовано багато успішних виставок, але з часом розходження в поглядах щодо ідеології, стилю та завдяки постійному поповненню новими творчими силами і появі нових вимог щодо професійної підготовленості «Moноліт» розпався… і це привело до створення нової мистецької групи «Васаг». Більшість членів нового об’єднання пам’ятали Україну дуже мало, їхній світогляд уже формувався в атмосфері вільного пошуку та експерименту на заході. Мілонадіс та Урбан, самі ще досить молоді люди, недавні емігранти, але вже маючи за плечима добрий досвід випробувань Другої світової війни та перебування в американській армії, після успішного закінчення Школи мистецтв Арт Інституту Чикаго, сповнені новими творчими силами та енергією, притягували та об’єднували навколо себе талановитих українців-однодумців міста Чикаго та інших міст, які також шукали кращих можливостей самовираження через новітні творчі засоби та форми в обставинах тодішнього життя.
Щоразу організовані ними виставки викликали неабияке зацікавлення, a часом навіть велике збурення в український громаді, через їхній експериментальний підхід до пануючих мистецьких смаків. Все ж, вони завжди були дуже популярними у громаді. Багато українців не одразу сприймали нетрадиційність та експерименталізм, але, на загал, підтримували та проявляли великий інтерес та пошану. Так сталося з доктором Ахілем Хрептовським, який зіграв вирішальну роль у заснуванні УІММ. Він неодноразово відвідував ці виставки, i був одним з тих, хто «намагався наблизитися до тієї богеми «художників та поетів», розповідав колись Костя. Розмови про заснування постійної галереї тривали протягом років, задовго до офіційного відкриття інституту. Особиста професійна зайнятість Кості Мілонадіса та Михайла Урбана, а найголовніше – відсутність коштів – залишали ці розмови у форматі розмов. Легенду про те, як Михайло Урбан кинув виклик Ахілеві Хрептовському, і як той відреагував та як за тим спостерігали присутні, я чула не один раз від О. Коверка, від К. Мілонадіса та від багатьох інших, котрі насправді не були свідками й не чули, а лишень переповідали у свій кумедний спосіб…
Нещодавно після довгих пошуків та очікувань мені вдалося зустрітися з Михайлом Урбаном, який поділився спогадами і підтвердив факт того виклику, сподіваюсь, це допоможе нам ще краще зрозуміти легендарну історію заснування Українського Інституту модерного мистецтва.
Можливо, це сталося під час весілля чи якоїсь імпрези українців, у якомусь великому готелі в «down town», як розповідав Урбан, а, можливо, під час якогось святкування «Васагу» в «Левах», як розповідав Олег, річ справді не в тім, а в тому, що під час якогось того веселого святкування, д-р А. Хрептовський, який славився тим, що зажди казав те, що думав, щось сказав на тему модерного мистецтва. На що Урбан, який також славився тим, що завжди казав те, що думав, зі запалом відповів Ахілеві, що той не може про модерне мистецтво нічого говорити, бо на ділі не знає нічого про те і не розуміє. «А якби ти (А. Xрептовський) насправді цікавився модерним мистецтвом, ти б його вивчав і підтримував і зробив би щось для того, i тоді б i тебе і твоє ім’я пам’ятали. О-о!» – пригадуючи минуле, розповідав Урбан. «Я знав, що Ахіль мав сильний характер і его, він часто захоплювався різними речами, хотів бути лідером у громаді, а я не вірив у порожні розмови, і тому я так йому сказав».
На запитання, чи Ахіль образився, Михайло відповів: «Ні, навпаки, він повівся дуже гідно. І тим показав, що він не такий уже егоїст. Пізніше він почав більше прислухатись до Кості і до мене та до інших митців і був обережний у своїх висловах. А щоб краще розумітися у мистецтві, особливо, сучасному, він взяв декілька курсів з історії мистецтва в Арт Інституті у Чикаго. Отже, я думаю, що та наша емоційна розмова справді на нього вплинула, Ахіль дуже зацікавився модерним мистецтвом, багато читав, відвідував різні виставки. А потім ми мали довгі розмови з приводу того. Він завжди приходив на наші виставки, і не тільки ті, що ми організовували, а й до інших галерей, де ми виставлялися. Він дуже нас підтримував, купував наші роботи до своєї колекції. Ми поєдналися зацікавленням модерним мистецтвом i стали добрими приятелями. Те, що він зробив, було дуже благородною справою. Він мав колег серед лікарів, яких також заохотив до підтримки ідеї створення постійної галереї. Він був справжнім добродієм, дав багато своїх грошей на Інститут. Хоч декотрі люди його не розуміли, він переконав своїх приятелів та багатьох інших дати доброчинні датки на добру справу і зібрав багато. І то не тільки в Чикаго, a й в інших містах. А Віра, дружина його, в усьому його підтримувала. Ми часто сходилися троє. Коли Ахіль запрошував, то ми їхали з Костею. Віра Хрептовська, дуже гарна і привітна, завжди нам виварювала різні страви. Вона в усьому нам допомагала в Інституті, вміла заохотити інших жінок до допомоги також. О, наші буфети були знамениті, що приваблювало багатьох людей», – пригадував добрі часи Урбан.
Тут треба згадати про ще один маловідомий факт, пригадав Олег Коверко, що доктор Хрептовський, разом з іншими своїми серйозними приятелями-лікарями, які були добродіями Інституту, створив «музичну банду», яка щотижня, почавши ще в старому Інституті, а потім продовжила в новому, де вже було й піаніно, збиратися на музичні проби та, як вони казали, «побрехеньки». Д-р Ахіль Хрептовський грав на акордеоні, д-р Кассараба грав на піано, доктор Рудавський, мав чудовий голос, а ще один доктор грав на бубні. Отож, мали можливість виливу свого творчого потенціалу через музику.
Можливо, з тих їхніх вправлянь почалася сьогодні така популярна традиція музичних програм Інституту.
А. Хрептовський не тільки відкрив для себе прекрасний світ мистецтва, але, як ніхто інший, зміг зрозуміти перспективу необхідності заснування постійної мистецької інституції, про яку так довго говорили Мілонадіс, Урбан, Качуровський. Перетворення довго плеканої ідеї у факт заснування УІММ у 1971 році для багатьох виглядало неймовірним. Не всі вірили в їхній запал. Головне, що вони мали велику взаємоповагу та розуміння один одного. Михайло Урбан у своїй розповіді наголосив: «Ми ніколи не сварились. Хрептовський, хоч і давав найбільші датки, ніколи тим не пишався і, як президент, ніколи нікому не нав’язував свою волю. Ми були чистими і відкритими один до одного. Кожен віддано і чесно виконував свої обов’язки».
Прекрасна людина, Василь Качуровський, – перший куратор Українського Інституту модерного мистецтва, виконував обов’язки протягом 10 років. Зі слів М. Урбана, «Василь був добрим фінансистом у великому банку, де його дуже цінували. Качуровський мав знаменитий характер. Дуже інтелігентний чоловік з вишуканими манерами, просто унікальний між нашими людьми, він мав природне знання естетики i дуже добре відчуття візуального споглядання. Відвертий і прямий, він завжди був чесним, виказуючи своє розуміння мистецтва, без упереджень трактував усіх однаково, це було дуже важливо для куратора». В. Kачуровський гарно писав. Декотрі його вислови, написані 40 років тому, звучать актуально і сьогодні: «Шанування нашої культурної спадщини і плекання наших народних традицій не сміє примушувати нас до того, щоб ми цілком не звертали жодної уваги на те, що діється навколо нас. Ніщо не сміє бути нам на перешкоді у сприйнятті нових мистецьких елементів, що їх приносить зі собою наша доба, і у збагаченні цим нашого культурного життя. Хоча жодна доба не дає багато митців калібру Архипенка, але у нас, все-таки, є досить митців-модерністів, які пробиваються своїми здібностями на широку сцену мистецького світу, і які заслуговують нашої уваги та нашої пошани.
Відповідальність за зібрання, опублікування та збереження творчості наших митців-модерністів лежить на українцях, що живуть сьогодні у західному світі. Це вже для нас найвищий час, що ми почали пробиратись з нашого замкненого етнічного кола і пускатись на широкі води культурного життя нашого оточення, і тому нам дуже потрібний Український Інститут модерного мистецтва для повноти й активності нашого культурного життя. …Багато наших громадян зрозуміли важливість його існування і стали з нами до співпраці. Насамперед, наша високошкільна молодь, давно невдоволена замкненістю й обмеженістю нашого дотеперішнього культурного життя, вітає появу нашого Інституту, з радістю та охоче приступає з нами до спільної справи на полі українського модерного мистецтва».
Як і багато інших незалежних мистецьких організацій Сполучених Штатів на початку 1960 -1970-х років, УІММ з’явився як альтернативний простір для проведення виставок за участю мистецтва, не підтримуваного великими спеціалізованими мистецькими закладами.
Розташований у самому серці Українського села, в західній частині міста Чикаго, УІММ спочатку розташовувався на двох поверхах триповерхової будівлі, в тому місці, де сьогодні є Український культурний осередок та площа для паркування авто. Але дуже скоро стало очевидно, що потрібно більший простір, і не тільки для тимчасових виставок, але й для розміщення швидко зростаючої постійної колекції. Інше місце було вибране по діагоналі від початкового, де за адресою: 2320 W. Chicago Ave., була куплена, відремонтована будівля УІММ (вона і сьогодні там розташована), мінімалістський хвилястий фасад якого запроектував визначний американський і чиказький архітектор Стенлі Тайгермен (Stanley Tigerman).
Як і в перші дні, виставки, програми та заходи УІММ разом з місцевими представляють міжнародну мережу художників, пропонуючи інтелектуально і художньо багатий досвід, який збагачує культурне життя Чикаго. Інститут належить до мережі музеїв міста Чикаго та Америки і працює у напрямку зміцнення партнерських стосунків з різними міськими, національними і міжнародними культурними організаціями та художніми музеями.
Як провідний член Культурного альянсу в Чикаго, УІММ відіграє важливу роль у створенні широкої коаліції етнічних музеїв, сприяючи популяризації великого культурного розмаїття нашого міста.
Український Інститут сучасного мистецтва зобов’язався бути лідером у перетворенні західної частини нашого міста в привабливу мистецьку околицю. Наші стратегічні цілі в даний час зосереджені на розвитку навчального центру для студентів, які будують кар’єру в галузі мистецтва та дизайну. Як і Українське село збільшується та покращується, ми також продовжуємо рости як живий центр образотворчого мистецтва, віддано служити об’єднанню суспільства і формуванню мистецької спадщини нашої громади, нашого міста та країни.
Сьогодні, в дні, коли ми святкуємо 45-річчя заснування Українського Інституту модерного мистецтва, хочеться ще раз глибоко вклонитися і щиро подякувати засновникам УІММ, першопрохідцям Михайлові Урбану, Костянтинові Мілонадісу, п. Вірі та докторові Ахілю Хрептовським, Василеві Качуровському та Олегові Коверку за їхню творчість, за їхню самовіддану працю і посвяту УІММ.
Напевно, то був дивний збіг обставин. Волею долі Михайло Урбан, Костянтин Мілонадіс, Василь Качуровський та Ахіль Хрептовський зустрілись, щоб посіяти маленьке зерно в родючий ґрунт творчості, в якому те зерно проросло міцним корінням і могутнім стовбуром з пишною короною прекрасного дерева, на якому будуть дозрівати плоди людської творчості на радість і втіху наступних поколінь.