Ще Антуан де Сент-Екзюпері сказав: «Єдина відома розкіш – це розкіш спілкування з людьми». У сучасному світі комунікація невпинно набуває нових і нових ознак.

Незважаючи на те, що все змінюється, щоденні тривоги людини залишаються такими самими, якими були багато років тому – страх за свою родину і майбутнє, страх не реалізувати себе, свої таланти, залишитися непомітним для світу. Про нові медіа як площину комунікації Церкви та молодого покоління, медіаосвіту та медіаграмотність, важливість релігійного кінематографу, протистояння стереотипам тощо – в ексклюзивному матеріалі з д-ром Класом Гуіцінгом (Інститут євангельського богослов’я, Вюрцбурзький університет).
7 грудня 2016 року д-р Клас Гуіцінг прочитав надзвичайно цікаву лекцію в Українському католицькому університеті «Вступ: короткий візит до богословського Діснейленду».

– Як ви вважаєте, з богословського погляду, наскільки важливо у постпостмодерну добу навчити людей правильно використовувати нові медіа: як для загального блага суспільства, так і для саморозвитку?

– Я думаю, що як богословський, так і педагогічний вектор у цій проблематиці є надзвичайно важливими. Суспільство повинно вчитись медіаграмотності, щоб використовувати нові медіа на благо, для покращення свого життя в усіх сферах і для розвитку власної духовності. Ми маємо намагатись через фільми (кінематограф) або інші медіа практично розвивати можливості свого персонального менеджменту в сфері кризових моментів ідентичності. Ми можемо уникнути багатьох помилок, спрограмувавши ситуації з фільмів на площину реальності, та робити більш правильні рішення у своєму житті.

– Наскільки важливим є використання нових медіа під час комунікації з молодим поколінням з боку традиційних християнських Церков?

– Ви кажете про так зване «християнство поза Церквою». Проте, саме в цій ситуації можемо використовувати фільми, щоб доступніше пояснити біблійну основу найважливіших постулатів нашої віри. Фільми дають можливість використовувати елемент «візуалізації», який є невід’ємною складовою сприйняття інформації в наш час, коли молодь так активно використовує нові медіа та різноманітні мережі для глибшого пізнання світу тощо.

– Пригадую, наприклад, у своїх двох фільмах надзвичайно талановитий режисер Вуді Ален, до речі – атеїст, каже якраз про пошуки своєї релігійної ідентичності у фільмі «Ханна і її сестри» (1986) та у кінострічці «Сенсація» (2006) про важливу роль інформаційного простору в нашому щоденному житті…

– Зрештою, новий спосіб вивчення теології наявний у цій площині освіти. Це – можливо, і цікаво ознайомитись з тим, як митець вчить сприймати й усвідомлювати по-новому життя через свої фільми. Наприклад, п’ятидесятники використовують як момент певної візуалізації всюдисущу присутність Святого Духа, Вуді Аллен має свої методи, чому б ні…Адже постає питання: «Де ми знаходимо Святого Духа?» Відповідь проста – у фільмах, в YouTube, в театрах… всюди. Тому нам необхідні й нові медіа, щоб розширити свої християнські горизонти. Візія в цій ситуації дуже проста – шукати фільми, які вчать нас милосердю, вчать любові до інших людей і Бога тощо.

– Отже, якщо йдеться про християнський чи, загалом, релігійний кінематограф у контексті нових медіа, як ви вважаєте, чи мають такі фільми показувати всю правду про життя (насильство, секс, жорстокість, смерть тощо), або ж фокусуватись тільки на благородних світлих моментах?

– Я погоджусь з вами щодо цієї тези. Я думаю, що нові медіа та сучасний релігійний кінематограф будують міцні мости комунікації між Церквою та молоддю. Проте, коли ми зосереджуємось на суто світлих моментах, коли ігноруємо біль та страждання, не демонструємо стереотипи, які, на жаль, існують, то в такому випадку кіногоризонти помітно звужуються, а стереотипи стають нездоланними. Основна місія та мета фільму також залежить, насамперед, від режисера, який його творить – не тільки від його професійних, але й від людських характеристик.

– Парадоксально, але багато молодих людей сьогодні шукають Христа поза християнськими Церквами, навіть в інших релігіях: у вченнях буддизму, даосизму, конфуціанстві тощо. Чи можемо ми, християни, осягнути найважливіші моральні та етичні норми інших релігійних традицій за допомогою фільмів й інших нових медіа?

– Це – дуже важке питання, і для цього потрібна спеціальна освіта, високий рівень знань і бажання шукати нові горизонти, залишаючись вірними своїй ідентичності.
Я думаю, щоб збагнути до кінця свою християнську ідентичність, ми повинні жити в нашому релігійному просторі, відвідувати церкву, цінувати традиції своїх християнських конфесій та християнства загалом.
Потрібно мати чітке розуміння і бачення насамперед свого внутрішнього світу, твердо стояти на своїх моральних основах, аби пізнавати інші релігії, інші світогляди.

– Наскільки важливою є присутність світових духовних лідерів у соціальних мережах (Facebook, Twitter тощо) для налагодження дружньої комунікації з молодим поколінням?

– Без сумніву, це дуже важливо. Зважте на те, що коли ми кажемо про різні християнські традиції, мусимо розуміти всі відмінності комунікації – наприклад, у католиків та протестантів вона різна. Це питання «відкритості» Церкви, готовності комунікувати у такий спосіб, який буде краще зрозумілим сучасному поколінню.
Ми повинні спілкуватись, ми повинні пізнавати одні одних, розповідати про Бога, трансформувати свої серця до добра, до взаєморозуміння.
Церква має намагатись пояснювати Євангеліє людям: вірним і тим, які сумніваються, мовою, найзрозумілішою для них. І якщо ми вже маємо нові медіа, то повинні використовувати їх для цих благих цілей.