Згідно з чинним законодавством, наступні вибори президента України заплановано на 31 березня 2019 року. А то за якихось два роки. Цей політичний сезон піде ще на «розкачування» й апробацію нових проектів, на оглядини «нових облич», і вуаля! Увесь 2018 мине під знаком президентських перегонів.

І питання про блискучу перемогу відомого своїми широкими зв’язками з командою Януковича співзасновника одіозної Партії регіонів, а перед тим – активного члена ще більш огидної СДПУ(о) – Порошенка П. О., як свідчать дані соцопитувань, тепер не стоятиме.
На фокуси з «одним туром» чи «спільним кандидатом від влади та опозиції в ім’я збереження стабільності», у чому нас починають переконувати наближені до Банкової «експерти» та «політологи», теж мало хто поведеться. За три роки рейтинг лідера «Партії миру» істотно зменшився – за різними оцінками – від 10% до 20%. Якщо ж теперішній президент виявиться неспроможним досягти безвізового режиму з ЄС чи продовжить абсолютно дискредитуюче його ім’я як політика й очолюваної ним партії потурання агресору, не завершить хоч одної системної реформи (судової, медичної, правоохоронної і т. д.), й надалі у своїй кадровій політиці робитиме ставку на насірових, на відпрацьований матеріал у вигляді людей Пінчука, Медведчука, Григоришина або ж на безталанних «вундеркіндів» з корпорації Roshen, якщо у ці два роки продовжуватиме уникати відкритого діалогу не те що зі своїми виборцями, а навіть зі своїми вчорашніми союзниками, то постане серйозне питання щодо його проходження у другий тур.
Відповідно, рівень популярності інших кандидатів, рівнозначної йому наразі у процентному вимірі Тимошенко, а услід за нею Садового, Саакашвілі та Ляшка – теж перебуває у постійній динаміці. Саакашвілі не кандидат, заперечите ви, і не зможе їм бути. Навіть, якщо так, і до березня 2019-го на його користь у юридичних нормах нічого не зміниться, він – політик-«важковик», і як досвідчений гравець політичної Вищої ліги, безумовно, впливатиме на перебіг президентської кампанії. Принаймні, навряд чи він перестане критикувати БПП та НФ у своїй як завжди запальній, емоційній манері, що аж ніяк не додає плюсів підтримуваному цими двома партіями Порошенку як кандидату в президенти. Паралельно Саакашвілі поширює ідею дострокових виборів до парламенту, що теж жодним чином не на руку президентському табору.

	Павло Демчина

Нічого не заявляв про свої плани на вибори-2019 й міський голова Львова, проте з ним наразі ситуація така сама, як і зі Саакашвілі: урядову команду «Самопоміч» критикує, товарну блокаду з ОРДЛО підтримує, по президентові теж «проїхатися» не забуває, отже, підтримувати його переобрання не стане. Шкоди від Садового та Саакашвілі, як вважають у Порошенка, у будь-якому випадку більше, ніж користі. Вони не керовані, а, отже, самостійні та непередбачувані. До того ж, на відміну від «регіоналівських» уламків Бойка та Рабіновича, грають на одному з ним націонал-ліберальному електоральному полі, що, водночас, не можна сказати про схильну до європейської соціал-демократичної моделі «держави загально добробуту» Тимошенко.
Більшу частину свого терміну Порошенко вже відпрацював, рейтинг свій «доїдає». Що тоді лишається? Вивести у другий тур відверто непрохідного кандидата. Того ж Ляшка, наприклад. Чи ще одного видатного вінничанина Гройсмана, або ж ефективного city-менеджера Кличка. Навіть можна за півроку до дня голосування почати показувати по усіх каналах неперевершеного борця зі злочинністю Луценка. Кого завгодно, аби тільки не Тимошенко, Садового чи умовного «кандидата» Саакашвілі.
Перекупити, як Яроша чи Турчинова, їх не вдасться. Надто самодостатні фігури, з опертями на власні регіони, ЗМІ, партійну індустрію, фінансово-промислові групи. Тоді доведеться політично знищити, як перед цим Яценюка та Корбана, саме такими міркуваннями, судячи з усього, керуються люди Порошенка. Аби на виборах не сталося щось непередбачуване, АП та підзвітні їй структури вже тривалий час «відпрацьовують» бізнес-оточення лідера «Батьківщини». Поряд з цим шукають, чим би зашкодити меру Львова і, за сумісництвом, керівникові «Самопомочі». Й паралельно звужують рамки фронтмену «Руху нових сил».
У порядку пріоритетності найбільше вже дісталося, зрозуміло, партнерам Тимошенко. Газовидобувальник Олександр Онищенко зараз самі знаєте де, там гучна історія. Менший галас здіймали власник закритого Гонтарєвою банку «Фінанси та кредит», металургійний король Полтавщини Костянтин Жеваго чи забудовник Іван Куровський. Водночас, постраждали вони не менше, якщо не більше.
Після зачистки тимошенківців у Порошенка зайнялися наступними прізвищами з передвиборчих рейтингів. Скажімо, Садовий прямо заявляє про безпосередню причетність до «сміттєвого» скандалу відповідального за внутрішню політику голови держави першого заступника голови АП, колишнього багаторічного топ-менеджера Пінчука й також колишнього «ударівця» Віталія Ковальчука.

Тимур (Теймураз) Нішніанідзе

Регулярно передаються «привіти» й Саакашвілі, який вже і без того разом зі своїми людьми втратив ключові адміністративні посади. Так, посади втратив, але «приріс» партією й досі зберігає відчутний вплив на добровольчий рух і стосунки України зі Заходом. Аби він ще чого небажаного певними шанованими людьми не накоїв, відповідні уповноважені органи та служби неухильно стежать за кожним його кроком, моніторять пересування новоспечених «рухівців», відстежують їхню активність у регіонах, діють на випередження. Наприклад, одразу після того, коли лідер РНС анонсував промо-тур по Україні на підтримку свого нового проекту, правоохоронці зупинили двох дуже відомих бійців із «Грузинського легіону». Одного з них узяли під варту, постало питання про видачу його прямісінько до Росії, де він розшукуються за участь в обороні рідної землі від рашистських загарбників. І що ви думаєте? Гадаєте б не видали? Не правильно, ще б як видали, якби відповідний наказ головнокомандувача надійшов. «Зараз війна», – це сакраментальне політичне налаштування кожен розуміє по-своєму. Видали б... Як накажуть, то й Саакашвілі власною персоною видавати зберуться.
Додаткових приводів годі й чекати. До прикладу, в інтересах великого донецького капіталу АП зараз треба припинити «дестабілізуючу» блокаду товарообігу з окупованими частинами Донецької та Луганської областей. Вона ж, виявляється, ця блокада, «позбавляє» громадян «робочих місць», «зменшує надходження до бюджету», «ставить під загрозу зриву державні соціальні програми».

Садовий під прицілом

Минулими вихідними Андрій Садовий вперше публічно підтримав блокаду торговельних відносин з ОРДЛО. Головними ж організаторами припинення виплати грошей та надходження товарів на підконтрольні російсько-терористичним військам території є, поряд з ветеранами АТО, нардепи з його фракції. Окрім того, він не став приховувати, що незабаром його під надуманим приводом мають намір усунути з посади міського голови Львова і, навіть, узяти під варту, аби нейтралізувати як політичного конкурента.
Минуло два дні, і заяву Садового підтвердив генпрокурор Юрій Луценко, за чиїми словами йдеться про кримінальне провадження з приводу «недбалості службових посадових осіб Львівської міської ради», які призвели до катастрофи на Грибовицькому сміттєзвалищі і загибелі трьох рятувальників.
«Сім’ї в праві запитати, хто зі службових осіб Львівської міськради за це відповідає, – наголосив Луценко. – Саме зараз досудове слідство обласної прокуратури встановлює цього «Хто?». Я не можу виключати, що ним може бути і міський голова, і його заступники, й інші посадові особи».
Як тут не згадати, що три тижні тому, а саме 20 лютого, до офісу каналу «24» (понад 70% належить дружині Садового) прибули, нібито, офіцери Служби безпеки України, які цікавилися «власниками» цього ресурсу. Гендиректор каналу Роман Андрейко одразу звернувся на Володимирську, 33 з відкритим листом, у якому попросив роз’яснити дії представників відомства:
«...Двоє офіцерів очолюваної вами Служби безпеки України навідувалися до будинку, де розміщений офіс «24» каналу. Але з незрозумілих, поки що для мене причин цей візит ваші підлеглі намагалися залишити в таємниці. А спілкування зводилося до розпитування вахтера та інших осіб біля будинку».
Як і варто було чекати, у СБУ відхрестилися від загадкових візитерів: «Інформуємо, що жодних перевірок телеканалу «24» або його засновників Служба безпеки України не проводить. Співробітників Служби в офісі телеканалу «24» не було. Дані про власників і засновників телеканалу є відкритими, а тому не має потреби опитувати вахтерів».

Саакашвілі під ударом

Не в міру діяльним, як вважають на Банковій, екс-президентом Грузії та тепер уже екс-очільником Одеської ОДА силовики займаються на постійній основі. Й не так ним особисто, як його помічниками. 3-го березня люди в цивільному, в яких пізніше ідентифікували підлеглих голови СБ України Василя Грицака, прийшли з обшуком до помешкання Юлії Марушевської. Певна річ, нічого не знайшли. Але неприємне враження лишили... Така вже їхня робота. До того ж, як і у згаданому вище випадку з каналом «24», пізніше заперечили сам факт візиту за даною адресою.
14 березня грузинського дипломата, в минулому генерального консула Грузії в Донецьку (2008-2011) і в Одесі (2011-2013) Тимура (Теймураза) Нішніанідзе викликали до Печерського суду для обрання запобіжного заходу, перед цим він побував на допиті в прокуратурі.
Подробиці слухання з Нішніанідзе розкрив у себе на Facebook одеський художник і громадський діяч Олександр Ройтбурд: «Це – закони жанру. Щоб «втопити» політика (в даному випадку Саакашвілі), треба для початку вдарити по його «кишені». Очолюваний Тимуром фонд (фонд «На благо Одеси» – Авт.), наскільки я знаю, в якомусь сенсі виконував функцію цієї кишені. При цьому, сам Нішніанідзе не був у строгому сенсі членом команди Саакашвілі, на відміну від Міхеіла, він в Одесі давно був своїм. Колишній консул Грузії після відходу з посади лишився в місті. Він знав місто, і місто знало його. Його поважали. Навіть непримиренні критики Саакашвілі.
Я гадаю, Міхеіл Саакашвілі не хоче публічно підтримати Тимура через боязнь нашкодити йому. Напевно, у нього є підстави. Він – великий політик, а я лишень художник і обиватель. Але я думаю, шановний Міхеіл Ніколозович тут помиляється. Справа Нішніанідзе потребує публічного резонансу. Треба вголос заявити що це – політичне переслідування».
«Так, швидше за все, знайти якісь порушення зможуть, – не виключає Ройтбурд, – у нашій країні нема за що притягнути тільки того, хто нічого не робить. А фонд, очолюваний Тимуром, робив багато. І для Одеси, і для реформ , і для війни, і для волонтерів».
«У країні, керованій корупціонерами і клептократами, шукати корупційну складову в діях ідеалістів – чиста орвеллівщина. Не можна допустити розправи над Тимуром. Тих, хто нічого не знає про нього, прошу повірити», – закликав Ротйбурд.
Про вручення Нішніанідзе підозри прямо на трасі Київ – Одеса повідомила екс- заступник голови Одеської ОДА Соломія Бобровська. «Швидкість не більше, ніж 100 км, автомобіль завантажено лахміттям з Одеси, пост ДАІ на відстані 80 км до Києва, саме кілька хвилин після півночі. Зупиняють навіть не знаю за що, після чого різко блокує машину чорний VW, позаду ще два легковики. Виходять СБУшники та представники ГПУ. Добре, що не заламали руки. Близько години зачитують склеєну з горем навпіл підозру, розповідають про «порушення» в трудовій діяльності в ранзі генконсула Тимуру Нішніанідзе, насправді, хто не здогадався, – за членство в команді Міхеіла Саакашвілі», – розповіла вона.

	Садовий – Порошенко: той зажурився, цей тріумфує

У травні 2016 року в кабінеті Нішніанідзе в Одеській ОДА генпрокуратура вже проводила обшук за фактом «незаконного повернення ПДВ» під час перебування Тимура Нішніанідзе на посаді Генерального консула Грузії в Одесі. У чому саме підозрюють дипломата цього разу, поки що точно не відомо.
За інформацією ЗМІ, політичним напрямом у СБУ займається призначений нещодавно перший заступник голови Служби, молодий та ранній Павло Демчина, 1975 року народження. Рівнянин, земляк Грицака. Вже за Незалежної України закінчив Суворовське училище у Мінську (Республіка Білорусь).
Як зазначає журналіст-розслідувач і один з попередніх керівників прес-служби СБ України Станіслав Речинський, Демчина в спілкуванні з керівним і оперативним складом «Контори», нібито, відкрито називає себе «смотрящим» від Кононенка, наголошуючи в такий спосіб на своїй винятковості та необхідності беззаперечного виконання власних наказів.
Це той самий Демчина, якого Геннадій Корбан називав відповідальним за операцію затримання його як очільника опозиційної на той момент партії УКРОП.
Мабуть, звідси й увесь цей потік непрофесіоналізму в спілкуванні з учасниками блокади. І, як наслідок, калейдоскоп взаємопов’язаних подій, який розгортається зараз відповідно до «ефекту доміно».
Вдень 13 березня – штурм редуту «блокадників» у Кривому Торці.
Того ж дня, о 21.00, – антипрезидентське віче на Майдані. Хода мітингарів до Адміністрації президента, напад на головний київський офіс Ахметова.
Ніч і ранок 14 березня – взяття громадськими активістами під контроль приміщення Луцької ОДА; ультиматуми від політичних партій та заяви органів місцевої влади на підтримку блокадників.
«Це – серйозний сигнал Порошенку, якому місцеві громади фактично виказали недовіру. І це означає, що він – уже політичний труп», – робить висновок комендант будівлі Київської міськради під час Євромайдану, нардеп Віталій Купрій.
Народу України таке політично бездиханне тіло виявиться непотрібним, а колекціонерам з Москви – буде якраз. Принаймні, так, й доволі не безпідставно, вважає політконсультант Віктор Небоженко. Ось як він розтлумачує наслідки неправильних кроків президента стосовно «блокадників»:
«Ситуація стає зрозумілою для всіх, окрім президента та його оточення, – ображаючи Україну, Порошенко автоматично потрапляє в руки Кремля. Бо, якщо президент країни не спирається на народ України, то заради утримання влади будь-якою ціною йому доведеться спиратися на силу Путіна. Все, коло замкнулося. Тепер Порошенко потрапив у пастку до Путіна, який обирає способи його «використання» залежно від своїх відносин із президентом США Трампом і ситуації в Україні».
Безумовно, «блокадники» не здаватимуться й за будь-яких обставин відновлюватимуть діяльність своїх блокпостів. Разом з ними не відмовляться від виселення з України російських банків хлопці з «Азова», ОУН і «Правого сектора». Ситуація загострюватиметься. Й не так для патріотично налаштованих середовищ, як для президента та колаборантів. Отже, найцікавіше попереду.