Фільм «Воля або смерть» варто переглянути та вивчити кожному небайдужому українцеві, де б він не проживав. Через кризу постмайданівської влади в Україні з кожним днем він стає дедалі більш актуальним. Чому? Читаймо, дивімося, аналізуймо.

Передмова. Український музей до 3-ї річниці подій на Майдані

Уже втретє у Нью-Йорку документальний фільм українсько-американського режисера-кінодокументаліста Дем’я­на Колодія «Воля або смерть» був показаний в Українському музеї – одному з найвідоміших центрів культури української громади метрополії столиці світу. Цього дня, 26 лютого 2017 р., спочатку відбулася презентація фотовиставки «Майдан у фотографіях» сімнадцяти українських фотохудожників. Вона подорожує зараз світом. Виставка присвячена третій річниці пам’яті Героїв Небесної Сотні. В її презентації брали участь директор музею Марія Шуст, представник посольства України у Вашингтоні Ольга Іванова, сотник 39 Жіночої сотні самооборони Майдану Анна Коваленко з Києва. Зокрема, вона сказала: «Ми всі мусимо працювати так, щоб стати живим меморіалом полеглим на Майдані і вимагати покарання тих, з чиєї вини вбито більше, ніж сотню людей на Майдані, і які нині вільно їздять Європою, й їм подають руку європейські лідери»...

Кінорежисер Дем’ян Колодій у період Майдану. Київ, 2013-2014 рр.
Колаж для DVD-фільму «Воля або смерть». 2015 р.
Нагорода «Кращий документальний фільм» міжнародного фестивалю Miami Independent Filм Festival, 2016 р.
Напис на одному зі саморобних щитів на Майдані
Презентація фільму «Воля або смерть» його автором Д. Колодієм. Український музей. Нью-Йорк, 28 лютого 2017 р.
Інтерв’ю для газети «Час і Події» на фоні фотовиставки «Майдан у фотографіях». Автор та режисер Д. Колодій. Український музей. Нью-Йорк, 28 лютого 2017 р.

Логічним продовженням цієї болючої теми була демонстрація з наступним обговоренням фільму «Воля або смерть», який презентували директор масових програм музею Ганя Кріль та режисер фільму Дем’ян Колодій. Пані Кріль, зокрема, нагадала, що творча дружба з режисером продовжується давно. У 2010-2011 роках Дем’ян Колодій був одним з активних організаторів і членом журі фестивалю «Kinofest-NYC», який проводив музей у себе і за його стінами, а пізніше лише в музеї. Тут відбулася прем’єра першого документального фільму Д. Колодія «Помаранчеві хроніки» (2005). Тут уже відбувся показ допрем’єрного варіанту його нового фільму «Воля або смерть».

	Д. Колодій веде репортаж 18 лютого 2014 року з лінії зіткнення: «Найбільш обурювало те, що ці терористичні акти проти людей були схвалені урядом»
	З репортажу Д. Колодія: «Щоб розігнати натовп, міліція почала стріляти з дахів будинків»
	Майдан захищається. Вогняний вал став захисним щитом від «Беркута». 18 лютого 2014 року
	З репортажу Д. Колодія: «19 лютого після підпалу Будинку профспілок Майдан виглядав як справжнє поле бою»
	Д. Колодій на першому поверсі підпаленого Будинку профспілок 19 лютого 2014 року
	Колодій дає інтерв’ю американському телебаченню з місця подій на Майдані. 19 лютого 2014 року
	Жертви «Беркута» і його помічників. 20 лютого 2014 року

«Воля або смерть» як незалежний авторський фільм

Над фільмом Д. Колодій працював півтора року, закінчивши його наприкінці 2015-го. На сьогодні фільм переглянула велика кількість громадських, молодіжних, студентських, кінофестивальних, кіноклубних аудиторій в Америці, Україні, Німеччині. Основний лейтмотив відгуків: «Найсильніше найзрозуміліше, найпереконливіше відтворені події на Майдані, причини цього народного протесту, а також – чому багато чоловіків з Майдану добровільно пішли захищати Україну на Сході в російсько-українській війні».
Фільм розповідає про події, які згодом назвали Революцією гідності. Автор називає їх глибше – боротьба українців за волю і незалежність ціною свого життя.
За подіями у Києві наприкінці листопада 2013 р. Дем’ян Колодій почав стежити з Нью-Йорка з перших днів виступу студентів з лозунгом «Україна – це Європа». Побиття студентів 30 листопада стало поштовхом: треба летіти в Київ. Прибув туди 14 грудня 2013 року і залишив Київ 26 березня 2014 р. (намети продовжували стояти). Всі ці дні перебував на Майдані в гущі подій найтрагічніших, кривавих 18-20 лютого 2014 р. Зі своєю кінокамерою «врізався» в найгарячіші точки, ризикуючи життям, як і всі інші. Отож, він – учасник і очевидець.
Після 21 лютого (втечі Януковича) ще майже 6 тижнів продовжував ходити на Майдан як «на роботу». Спілкувався з майданівцями, киянами, іншими людьми, хто, як і він, «писав» цю історію. Він продовжував «вбирати» в себе сприйняття та оцінку подій народом. Накручував камерою все нові і нові мегабайти записів. В його архівах близько 100 (ста!) годин документального матеріалу подій на Майдані та коментарів його очевидців. У кінцевий варіант фільму ввійшло лише 77 хвилин. Допрем’єрний варіант – 1,5 години.
Здійснив колосальну роботу як автор ідеї, сценарист, оператор, режисер, монтажер, коментатор за кадром і в кадрах, як один з учасників Майдану. Він же – і продюсер. Але змушений збирати кошти для фільму відомим способом «з миру – по нитці». Кіностудія «DKProductions» – власна.
Авторський відступ. Фільм Колодія має величезну змістовну, ідейну і моральну перевагу, наприклад, над фільмом «Зима у вогні» голлівудського режисера російського походження Євгена Афінеєвського, який навіть номінувався на «Оскара». А перевага в тому, що Колодій використовує у своєму фільмі 70 відсотків власно знятої документалістики, має чітку ідею, знаючи історію визвольної боротьби України, а Євген Афінеєвський жодного дня не був на Майдані протягом 93-х днів його активних дій, прибув до Києва навесні 14-го, підступно використав фільм під назвою «Молитва за Україну» української команди незалежного Інтернет-каналу «UkrStremTV», дещо переформатував, змінив назву, привласнив собі і, більше того, – продав американському дистриб’ютору «Netflix», який і став власником фільму. Україна тепер мусить купувати свій фільм для прокату. До слова, вважаю, що й українські автори, і громадськість, і професіонали мають захищати свою правду і на цьому мистецькому фронті...
«Мене звуть Дем’ян Колодій. Я – режисер із Нью-Йорка. Моя родина має українське коріння», – так знайомиться 38-річний на той час кінодокументаліст зі своїм глядачем з екрана на початку фільму. І до його завершення не залишає нас поза своєю увагою: коментує те, що бачить навколо себе, і як сам розуміє причини і наслідки народного протесту. Записує коментарі безпосередніх учасників з місця подій.
Отож, це фільм про Майдан 2013-2014 рр. у Києві, про українську Революцію гідності, але й ще ширший. Режисер задумав показати, що Майдан – це лиш один з епізодів боротьби України за свою волю, незалежність від російського імперіалізму. Але, насамперед, проти президента Януковича зі «сім’єю», який монополізував владу, зловживаючи нею, збагачуючись за рахунок народу, і став послушним інструментом у руках Кремля. І, як більшість дізналась уже після Майдану, здавав Україну Російській Федерації протягом свого царювання без сорому і совісті. Державний злочинець.
«Дайте мені волю або дайте мені смерть» – вислів американського революціонера Патрика Генрі 1775 року став епіграфом фільму. А назва фільму – лозунг українських повстанців Холодного Яру – «Воля або смерть». «Воля України або смерть» – ці слова були написані на прапорі Холодноярської Республіки (1919-1922), яка боролася проти всіх загарбників України – німців, «білих», «червоних». У 2014-му ідею холодноярівців продовжили їхні нащадки.
«Воля або смерть» – гасло тих майданівців, які 18-20 лютого загинули на Майдані від рук «Беркута» та ще офіційно не названих злочинців, а також полеглих 10-ти тисяч народних захисників, які захищають нашу землю на Сході України в російсько-українській трирічній війні.
Наприкінці – присвята: «Цей фільм присвячено всім тим, хто поклав свої життя за мрію про краще майбутнє України».
Звернімося до сюжету фільму, як його показує і трактує сценарист та режисер. Закликаю ще раз передивитися цей фільм тих, хто його бачив, і тих, хто ще не встиг звернути увагу на цю знакову роботу. Як на мене, з усіх близько двох десятків фільмів, які дуже швидко з’явилися на екранах України та в Інтернеті, фільм Колодія найбільш відповідає всім канонам мистецького кінотвору. Прискіплива, тривала робота над монтажем фільму забезпечила його високу якість.
Подаю замість рецензії або ж паралельно з нею синопсис (короткий переказ сюжету).

Події другого Майдану очима українського американця

«Напад на студентів, – підсумовує в своїх коментарях початок подій на Майдані Дем’ян, – мав історичні наслідки і став початком масової мобілізації проти президента Януковича та його корумпованого уряду. Протест більше не стосувався лише ЄС, а став рухом за справедливість і відповідальність перед українським суспільством».
На екрані – радикально змінена Площа Незалежності, яку він побачив, прибувши туди 14 грудня. За кадром звучить його вступна розповідь: «На Майдані вже було розгорнуте наметове містечко. Мітингувальники сподівалися натиснути на Януковича, щоб він взяв відповідальність на себе за насильство проти студентів. Тисячі людей, що залишалися у наметах, будували барикади і споруди захисту. ЦЕ БУЛО СХОЖЕ НА ЗАПОРІЗЬКУ СІЧ. Щоб захистити Майдан від атак міліції, також були сформовані волонтерські сотні самооборони. Майдан став єдиним живим організмом – містом всередині міста».
Відвідує один з наметів. Його мешканці діляться своїми думками на камеру: «Ми не отримали незалежності у 91-му. Ні політичної, ні економічної... Ми і далі є васалами Росії. Ми є окупованою державою»... Колоритна енергійна майданівка: «Україна буде такою, якою хочемо її бачити... Але, не дай Боже, щоб залишилася стара влада, нам усім кінець». Молода дівчина: «Я приїхала звільнити одного волонтера. Це все стосується нас усіх, бо нам жити в цій країні». Майданівець старшого віку: «Путін каже, що тут зібралися алкоголіки та безхатченки. А у нас ось написи: «Пити заборонено».У нас – напіввійськовий стан». І ще: «Влада сама винна, спровокувавши таку реакцію на побиття невинних студентів».
Далі автор показує і коментує період стояння Майдану протягом місяця (2-а половина грудня 2013 р. – перша половина січня 2014 р.): «Демонстрації залишалися мирними попри напади на активістів. Деяких з них викрадали, допитували, катували і залишали помирати... Нападники розмовляли російською мовою, й їхній акцент міг бути свідченням активного втручання в процес Москви» (кадри побитих, понівечених, закривавлених).

16 січня 2014 року

Як відомо, це день ухвалення Верховною Радою т. зв. диктаторських законів, які закладали фундамент диктатури в Україні. Відомо нам, українцям, але не іноземному глядачеві. На екрані – схеми-діаграми і що означає кожний пункт із них.
Дем’ян: «Після цього закону життя мало виглядати як у книгах британського письменника Джорджа Орвелла. Фактично це було оголошення війни всім, хто тоді не підтримував владу. І коли лідери опозиції не запропонували стратегію дальшого опору, групи мітингувальників вирішили піти до будинку парламенту. Вони зіштовхнулися з «Беркутом» на розі Європейської площі та вулиці Грушевського»...
Знову ж, як відомо, протистояння на вул. Грушевського тривали з 19 січня до трагічного 18 лютого 2014-го. Тут уже пішли «в діло» і кулі з боку «Беркута». Спочатку – травматичні, потім – бойові. З’явилися перші жертви з вогнепальним пораненням (Сергій Нігоян та Михайло Жизневський), а потім – нові. Зброєю «наших» по цей бік барикад були палаючі шини, бруківка, коктейлі Молотова, біти. Захисна амуніція – мотоциклетні шоломи та саморобні або пристосовані щити. Розташовані в зоні Європейської площі Парламентська бібліотека та Академія наук перетворилися на польові госпіталі, Український дім став одним із місць локації майданівців. Ці та інші епізоди боротьби й участь самого Дем’яна в подіях на Грушевського бачимо на екрані. А що кажуть майданівці на його камеру?
«Питаєте, чому потрібна революція? А ви знаєте, що таке корупція? Ні, не знаєте. Подивіться на цих людей. Хіба вони злочинці, чи вони хочуть насильства?» – «Я одягнув шолом і я вже злочинець, по-їхньому, і мене посадять за це в тюрму?.. На нас тисне, нас вбиває, нас б’є наш уряд» – «Мова вже не про ЄС. Ми хочемо правди. Ми хочемо бути вільними» – «Ми не маємо лідерів...» – «За що стоїмо? За свободу. Ми терпіли 20 років і звідси не підемо. Підемо лише з перемогою».
Голос Дем’яна: «Як поступку, Янукович запропонував створити новий склад Кабміну. Але мітингувальники вимагали лише його відставки. І ці заклики спонукали дедалі більше людей з усієї України приєднатися до мітингувальників на Майдані. Вночі тут, попри мороз, вирувало життя. Люди були постійно чимось зайняті. І чим довше вони були на Майдані, тим більше міцнів зв’язок між ними».
Автор зумів помітити і відзначити найголовніше – самопожертву і самоорганізацію людей на Майдані. Саме те, що з першого погляду йому нагадало Запорізьку Січ...

18 лютого 2014 року

Голос Дем’яна: «18 лютого Верховна рада мала проголосувати за закон повернення до управління, передбаченого Конституцією, згідно з яким владні повноваження розподілялися між ВР, Кабміном і президентом. Майдан вирушив до Верховної Ради, аби показати, що підтримує цю ініціативу»...
Але Янукович та уряд підготували майданівцям бійню. У Маріїнському парку – найняті за гроші «тітушки», на дахах – переодягнена міліція, в руках «Беркута», поряд з кийками, – світлошумові гранати, сльозогінний газ, вогнепальна зброя і справжні кулі... Були перекриті всі вулиці.
Дем’ян: «І ось зіштовхнулися дві сили – міліція України проти громадян України».
Оскільки Дем’ян перебував у центрі сутички, він зумів зняти та показати нам найкритичніші моменти цього трагічного дня майже погодинно: перша половина дня, «13:00», «18:00». Спочатку – на вулицях, що прилягали до ВР, Маріїнський парк, а на завершення дня – ситуацію на Майдані, куди втікали люди, яких били кийками…
Найлютішим був «Беркут» на Інститутській вулиці, якою бігли люди від ВР, намагаючись сховатися на Майдані. Били до смерті. Про це детально розповідає в кадрі (з ілюстраціями) Юрій Саєвич – журналіст-пенсіонер, майданівець: «Коли наздоганяли когось, оточували цю людину четверо-п’ятеро і били групою. В цих місцях – калюжі крові». «Один із них, дивлячись на мою кров, – розповідає Саєвич, – виглядав ніби щасливим і запитав російською мовою: «Ето ви захотєлі свою Україну?» Було в нього стільки злості, ненависті, що я впевнений, – це були не українці, це були росіяни».
Особливо біснувалися, скаженіли «тітушки» в Маріїнському парку Там вбивали і вивозили тіла автомобілями. Дем’ян наводить слова відомого козака Михайла Гаврилюка (нині – народного депутата): один чоловік розповів йому, що двом нашим козакам відрубали голови і з живих людей знімали скальпи...А тому ніхто не знає справжньої кількості полеглих на Майдані. «Небесна сотня» – це символічна назва, а не кількість. (Цікаво, чи за три роки керуючий розслідуванням вбивств на Майдані пан Горбатюк викликав як свідка цього чоловіка?)
18: 00
З великими втратами люди збіглися на Майдан, але по периметру стояла міліція. Горіли намети. Протестувальники спочатку втрачали свої позиції, але «люди, – розповідає Дем’ян, – захищалися, чим могли – бруківкою, феєрверками, коктейлями та іншою саморобною зброєю... Для людей, що стояли на площі (кінець дня 18 лютого – авт.) це була справжня битва. Це була насправді «Воля або смерть». На площі залишалися тисячі людей, молоді і старі, батьки і матері, брати і сестри. Всі вони розуміли, що майбутнє їхніх дітей визначатиме результат цього дня».
Саме в цей вирішальний момент подій Дем’ян зумів показати роль ведучого на сцені Майдану актора Євгена Нищука, якого називають Голосом Майдану (нині – міністр культури). Моральна підтримка його могутнього голосу, що лунав зі сцени, в оточенні лише священиків (зверніть увагу – на той момент там не було жодного з політиків, які нині при владі) неоціненна. Він підтримував бойовий дух захисників. Нищук, власне, взяв на себе координування дій майданівців у найкритичніший момент: «Хто приїздить, просимо передавати на передову шини... Нам потрібно, щоб вони не пройшли з Європейської до Інститутської... Нам треба зупиняти їх живим вогнем... Хто їде на Майдан, – звертається Євген до киян, – просимо приносити засоби від опіків...»
Якраз димова завіса, яку вітер відносив у бік міліції, створювала ілюзію густого туману. Безперервно підтримуваний з допомогою шин та всього, що могло горіти, вогняний вал в їхній бік суттєво допомогли майданівцям вистояти в цей критичний вечір. Божа допомога.
Під вигуки одного зі захисників «Геть звідси, нечиста сило» молода чарівна жінка в шоломі на передовій підсумувала завдання Майдану цього дня: «Якщо ми сьогодні не переможемо, завтра сидітимемо в тюрмах».
Дем’ян: «Цей день був одним із найстрашніших у моєму житті».

19 лютого 2014 р. 10:00

На екрані – мирне голубе українське небо, верхівка стели на площі... Камера рухається вниз на саму площу. Молодий хлопець, що проходить повз камеру Дем’яна, кидає репліку: «Немає кроку назад і ніколи не буде».
Дем’ян: «Коли я приїхав вранці на Майдан, підпалений Будинок профспілок і все навкруг виглядало як місце справжніх бойових дій». Молода дівчина розповідає: «Думаю, вночі підпалили будинок навмисне, щоб ліквідувати штаб і щоб люди не мали де ночувати. Мені казали, що бачили, як вистрибували люди з 5-го поверху будинку...» (До цього часу так і не названо, хто підпалив, і це теж викликає людське обурення).
19 лютого штурм Майдану відновився і тривав протягом 17 годин...
На екрані – дії людей, які тримають оборону, укріпляють барикади. Зі сцени звучить: «Міняйте людей на передовій і слухайте їхні інструкції»... Заклики: «Києве, вставай», «Києве, вставай», «Києве, вставай!» І люди прибувають... Сім’ями. Що відомо і мені як свідку...
Люди знову ж на камеру: «Я – підприємець, кандидат наук. У мене влада відібрала бізнес. Я стоятиму тут до кінця». Лариса з Макіївки (Донбас): «Я готова навіть кулі підносити, якщо треба... Я тут, тому що негідник Янукович стріляє в наших дітей, я його ненавиджу, ми йому цього ніколи не пробачимо». Молодий чоловік: «У мене витягли сьогодні уламок зі спини, я можу сісти на метро і поїхати додому, але я залишаюся, бо стріляють у моїх друзів. Ось чуєте?» (чути постріли).

Дем’ян дає інтерв’ю американському телебаченню програмі «America tonight» як свідок подій: «Тут усі щось роблять, усі чимось зайняті. Постійний рух. І його не організовує один лідер чи командир. Люди самі беруть на себе ініціативу, мобілізуються самостійно. Людей багато, і не відчувається, що вони бояться померти... Вони кажуть: «Переможемо або вмремо. Вони не борються за якогось політика, а за майбутнє своєї країни і вірять, що ним є свобода».
Голос зі сцени: «Кияни! Потрібна кров! Її можна здати на куті Прорізної і Хрещатика!»

Четвер, 20 лютого 2014 р.

День, який змінить усе. Цей день ввійшов в історію як «кривавий четвер». Лиш за офіційними даними вбили 77 майданівців. Снайпери. Фактично беззбройних. Автор фільму дає запис «Радіо Свобода» просторої розповіді журналіста з Чикаго Річа Мейерса (Rich Meyers), безпосереднього свідка подій, що відбувалися на Інститутській цього дня... Він був зі своєю фотокамерою там, де падали від куль молоді (і не дуже молоді) хлопці та чоловіки з мотоциклетними шоломами на головах, а то й без них... Моторошні речі розповідає... Безпосередній свідок, до якого мали би звернутися слідчі.
А далі – слова і камера Дем’яна: «Готель «Україна» функціонував як польовий госпіталь, лікарі намагалися врятувати людей, яких підстрелили»... Калюжі крові... На підлозі – в ряд – тіла загиблих.
Ще комусь пробують робити штучне дихання. Дарма... Панахида, відправлена священиком прямо тут, перед винесенням тіл. З нош ще стікає кров... на простирадлах – записки з прізвищами полеглих... Слова священика: «Вони віддали своє життя за нас, тому душа їхня полине до неба чиста. Герої не вмирають»...
До слова, цю відзняту Дем’яном моторошну картину першого поверху готелю «Україна» з трупами і панахиду він показав на тому ж тижні американському ТБ «FoxNews» як ілюстрацію свого інтерв’ю (на YouTube: www.youtube.com/w?atchv=1fQu_-opsAY Зізнався глядачам: коли згодом, уже в Нью-Йорку, монтував ці картини фільму, то не зміг закінчити – розплакався...
І до слова: ці ексклюзивні кадри авторства Д. Колодія без його дозволу, тобто, по-піратському, використав у фільмі «Зима у вогні» Є. Афінеєвський.

У готелі «Україна», в польовому госпіталі, перебували тіла полеглих 20 лютого. Репортаж Д. Колодія про панахиду і винесення тіл під виконання гімну України
Записка-плакат на Майдані, прикріплена до стовпа: «Путін! Ти можеш збрехати своєму народові, ти можеш принижувати мою гідність, можеш зламати мої кістки, можеш навіть вбити. Але не відбереш у мене свободу»

21 лютого 2014 р.

Дем’ян «Опозиційні політики оголосили зі сцени, що підписали компромісну угоду з Януковичем (чути голос Тягнибока), але група бійців однієї сотні прорвалася на сцену до мікрофона». Не називаючи прізвища В. Парасюка, повністю дає його виступ на сцені і ультиматум: Янукович мусить піти у відставку, інакше вони йдуть на штурм зі зброєю...

	Презентації Д. Колодієм свого фільму у Донецькій області. 2015 рік

Дем’ян: «Пізно ввечері того дня міліція раптово залишає урядовий квартал. Адміністрація президента була геть не захищена. Міліція також була ізольована навколо Верховної Ради... 21 лютого Янукович у супроводі своєї охорони та з мільйонами доларів готівкою втік із країни...»
Цього ж дня замість міліції на Банковій – група з Майданівської самооборони. Один з них на камеру: «Зараз мають бути представлені наглядачі від Майдану. Вони (мається на увазі політики від опозиції) хочуть захопити владу, як захопили її регіонали... Але ми цього не допустимо. Майдан не стояв за опозицію. Майдан стояв за зміну влади і системи» (Не склалося... Допустили. Революція, як корінна зміна системи, не закінчилася...)
На екрані – покинуте Межигір’я, резиденція Януковича. Тисячі людей оглядають ті багатства, які свідчать, що «людина з розуму сходила, оточуючи себе цими надмірностями». Все це люди висловлюють на камеру. Чоловік у бейсболці повертається до кривавих днів: «Ніхто йому цього не пробачить...» (Схоже, що правоохоронці пробачають, а влада за три роки не зуміла повернути народу все вкрадене у нього цим гедоністом і злодієм).
Висновок автора фільму: «Українці показали, що для них майбутнє України дорожче, ніж здоров’я і навіть життя!» (портрети загиблих на Інститутській).
Фільм закінчується інформацією про анексію Криму в березні 2013 р. та початок окупаційної війни на Сході України: «У квітні 2014 року Росія почала озброювати і координувати терористів на Сході України і продовжує це робити до сьогоднішнього дня... Багато чоловіків, які брали участь у подіях на Майдані, приєдналися до добровольчих батальйонів». Наші бійці: «Я прийшов не воювати, а захищати свою землю»... «Якщо не я, то хто?»... «Моя черга – захищати Україну».
Картини війни на Сході… Автор демонструє кадри, викладені самими сепаратистами в Інтернеті, про їхнє нелюдське поводження з полоненими українцями. Картина з тілами вбитих викликає жах, невіру в те, що таке звірство можуть творити в 21-му сторіччі в центрі Європи люди. Ім’я їхнє: найманці російського Кремля. А збитий Малайзійський боїнг – справа рук регулярної російської армії.
«По суті, – чути голос Дем’яна, – це та сама битва з тим самим ворогом, проти якого билися мої дідусь і бабуся, проти владолюбного уряду Москви, який готовий маніпулювати фактами та викривляти правду, щоб утримувати владу в своїх руках».
До слова: Дем’яну генетично передалося українство. Його дідусь з бабусею, Василь та Ірена з Івано-Франківщини по батьковій (Олега Колодія) лінії, та Ярослав з Марією Макарушки зі Львова по материнській (Олени Колодій) лінії брали активну участь у діяльності ОУН і були вимушені залишити Україну наприкінці війни (у фільмі промайнула їхня світлина). А Олег і Олена, які виросли в Америці, виховали своїх двох синів в українському дусі. Вільнолюбний поклик предків кличе Дем’яна служити Україні своєю душею і своїм мистецтвом.
І останні авторські слова у фільмі своєрідної сповіді:
«Мене надихнула сила та мужність українського народу, який ціною своїх життів продовжує вічну битву, битву за свободу: воля або смерть».
І довгі, довгі титри з прізвищами представників української громади (і не тільки), хто фінансово забезпечив створення фільму. Коли вже фільм був готовий на 90 відсотків, потрібні були кошти, щоб його закінчити. Дем’ян звертався до українських бізнесменів у Нью-Йорку,Чикаго. Дарма. Тоді звернувся до українських бізнесменів в Україні. І знайшовся один із них, Петро Чернишов, до слова, російськомовний і навіть не українець, який повністю оплатив видатки на завершення фільму.
Але, але... Був втрачений час для своєчасного подання його на міжнародні фестивалі. Про «запізно», як не дивно, заявили і господарі київського міжнародного фестивалю документальних фільмів «Dokudays.UA». Мені здається, що не знайшовся серед організаторів фестивалів той, хто би «препарував» фільм і побачив його переваги над іншими.

А він, як на мене, заслуговує і в Україні оцінки як кращий фільм саме про народну революцію гідності. Це – чесна, навіть героїчна робота відповідального професіонала, майстра документалістики високого класу з українською душею. Він здатний аналізувати, висловлюватися чітко, позиційно, по-американському коротко і зрозуміло. Подивіться його уважно ще і ще раз. Місцями він досягає сили та впливу художнього фільму. Насамперед, батальні сцени трагічних 18-20 лютого. Виявивши глибоке знання «предмета», зумів передати історично-філософське трактування ідеї боротьби українського народу за свою волю і незалежність.
У цьому – величезна його заслуга.
І ще одна заслуга, яка варта похвали. В 2015 р. з допомогою волонтерів український варіант фільму Дем’ян Колодій показав у 20-ти аудиторіях прифронтової зони Донецької області. (Про подорож Дем’яна на Донбасі з фільмом «Воля або смерть» тут: https://www.youtube.com/watch?v=X-7PMCC_UDQ). Цим він, бодай, частково замінив бездіяльне, безлике Міністерство інформації України. Там для більшості глядачів, отруєних російським телевізором, справжній Майдан став відкриттям.

Влітку 2016 р. за його участі відбулися презентації цього фільму з широким обговоренням у Маріуполі, Харкові, Запоріжжі. Пропоную подивитися надзвичайно цікаву, змістовну, грамотно проведену організаторами дискусію глядачів у Запоріжжі тут: http://www.youtube.com/watch?v=rfIaFFmJFMY
Ось щойно прийшло повідомлення, що відбувся показ фільму в київському Українському домі 20 лютого, а в м. Константинівка, що на відстані 70 км від Донецька, 21 лютого ц. р. (окремо для дорослих і дітей). Мешканці міста запрошують приїхати режисера.
Автор готовий продовжити презентації фільму в Україні. Безкоштовно.
Патріоти! Допомагайте. Чиновники з Міністерства інформації України! Організуйте ці поїздки. Потрібні лише кошти. Ви маєте в руках готовий переконливий неоціненний пропагандистський матеріал для роботи в прифронтових зонах. До речі, окрім англійського та українського, є ще й варіант фільму російською мовою.
Нашим громадам тут, в Америці, всім українцям закордоння, громадам по всій Україні постійно варто нагадувати про Майдан саме цим сюжетним фільмом. Боляче, що все це потроху забувається, не розслідується, відходить у минуле, стає історією. А революція ж не закінчена...
В Америці англомовний фільм демонструвався по кілька показів у багатьох містах, зокрема, окрім Нью-Йорка, у Вашингтоні, Чикаго, Філадельфії, Сан-Франциско, Стенфорді (Каліфорнія) містах і містечках штатів Нью-Джерсі, Коннектикут. З іноземних показів – у Мюнхені, Німеччина.
У 2016 р. Міжнародний фестиваль «Phoеnix Festival», США, штат Аризона нагородив його премією глядацьких симпатій, а «Miami Independent Film Festival» назвав кращим у номінації «Документальній фільм».

Післямова

Фільм «Воля або смерть» може і повинен залишатися в строю як воїн. Якби українська влада хотіла розкрити злочини винуватців та виконавців вбивств на Майдані, то цей фільм може також слугувати переконливим свідком. Але, тим часом, вона і не намагається це зробити... Каже устами головного слідчого ГПУ у справі Майдану Сергія Горбатюка знущальне: «Треба ще 30 років»... Але є ще й інші свідчення: учасник Майдану, журналіст-пенсіонер Олександр Піскун заявив Інтернет-виданню «Гордон» (лютий 2017): «Мої знайомі слідчі в Генеральній прокуратурі зізналися, чому нема результатів: «Вказівки зверху нема...»(!!!).
Суспільство нині живе чутками. Одна з ідей: майданівців, які щиро, довірливо, жертовно вийшли на боротьбу проти свавілля за свою гідність і волю, політики підступно використали... щоб прийти до влади.
Кожному українцеві не варто втомлюватися від теми (а такі настрої, на жаль, з’являються), тому що цей фільм озброює нас правдою. Правду, як найсильнішу зброю, ми ще використаємо.
Презентація автором фільму (трейлер) тут :
Англійський варіант (платний):
Український варіант: (у автора отримати пароль через його електронну пошту)

З питань організації показів та придбання DVD, окрім Фейсбука Дем’яна: [email protected]